Не секрет, що Іспанія - одна з найбільш постраждалих країн Євросоюзу після кризи 2008 року. Її економіка відновлюється гірше інших країн з населенням понад 40 млн осіб. Безробіття в Іспанії перебуває на рівні 24%, а зсеред молоді, що не досягла віку 25 років, цей показник сягає 53%. Середня реальна зарплата більшості впала нижче психологічної позначки 1 тис. євро на місяць. Це призвело до того, що багато хто не в змозі оплатити житло, куплене в кредит - це стосується як приватних осіб, так і організацій (банків, інвестфондів, будівельних фірм та ін.).
Пабло Гонзалез, журналіст, спеціально для РБК-Україна
Не секрет, що Іспанія - одна з найбільш постраждалих країн Євросоюзу після кризи 2008 року. Її економіка відновлюється гірше інших країн з населенням понад 40 млн осіб. Безробіття в Іспанії перебуває на рівні 24%, а зсеред молоді, що не досягла віку 25 років, цей показник сягає 53%. Середня реальна зарплата більшості впала нижче психологічної позначки 1 тис. євро на місяць. Це призвело до того, що багато хто не в змозі оплатити житло, куплене в кредит - це стосується як приватних осіб, так і організацій (банків, інвестфондів, будівельних фірм та ін.).
Раніше населення з великим ентузіазмом купувало нове житло, щоб через три-чотири роки перепродати його і купити нове. Банки з не меншим ентузіазмом кредитували іпотеку, адже будівництво було одним з головних генераторів економічного зростання і квадратні метри неухильно росли в ціні. Але ось ця система впала - іпотечні програми схлопнулись. І дуже багато іспанців опинилися в пастці, не маючи можливості платити за вже наявне житло.
Але Іспанія - не найшвидша країна з точки зору розвитку соціальних рухів. Незважаючи на те, що криза почалася в 2008 році, до 2011 року ніяких особливих протестів у країні не було. Причин цього багато, але, мабуть, найдивніша для зовнішнього спостерігача, - це успіхи іспанської футбольної збірної на міжнародній арені. Однак, до 2011 року кількість іспанських сімей, які втратили житло, досягло 500 тисяч. Єдиними годувальниками в багатьох сім'ях стали пенсіонери - і тоді почалися масові протести.
Найпомітнішим з них можна вважати 15М в Мадриді, коли кілька тисяч протестувальників зайняли центральну площу столиці Іспанії (Пуерта дель Соль) і розгорнули на ній табір. Їх метою було створення нового політичного руху, яке змогло б уявити реальну політичну альтернативу вже існуючим партіям, які й більшою чи меншою мірою відповідальні за ситуацію, що склалася в країні.
Схожий табір був розгорнутий на центральній площі Барселони, столиці Каталонії.
Крім цих «майданів», протестуючі взяли на озброєння й інші методи тиску на владу. Одним з найпопулярніших і найбільш тривожних для іспанських політиків стало проведення так званих «ескарче» - протестів біля будинків політиків та офіційних осіб. Це робилося для того, щоб політики відчували протестний тиск постійно і в повсякденному житті.
Іноді протести приводили до загибелі тих, проти кого вони були направлені. Так, в 2014 році була убита Ісабель Карраско, що займала на момент смерті більше 10 офіційних постів у правлячій (консервативній) Народній Партії. Вбивцею стала мати однієї зі співробітниць Карраско, причина - небажання політика просувати дочку вбивці по службі. Частина суспільства не приховувала своєї радості з приводу того, що сталося, оскільки розцінювало вбивство як урок правлячому класу.
Також поширеним методом стали живі стіни навколо будівель, з яких за рішенням суду виселилися люди. Створювалися цілі організації, іноді навіть поліцейські і пожежні (саме вони повинні виламувати двері) вставали на бік протестувальників і не виконували вказівки суду по виселенню.
Але все це були поодинокі випадки. У більшості правоохоронці виконували і виконують свої зобов'язання ефективно і досить агресивно. Обидва «іспанських майдани» - в Мадриді та Барселоні - були розігнані поліцією із застосуванням сльозогінного газу і гумових куль. Такі методи були на межі легальності, а деякі постраждалі почали судитися з владою.
Після цих інцидентів іспанська влада міцно задумалися, як реагувати на зростаюче невдоволення. Економічна ситуація на краще не змінюється. Плюс зростання сепаратистських настроїв в Каталонії, де справа рухається до проведення референдуму про від'єднання від Іспанії. Владі були потрібні нові повноваження для утримання ситуації хоч в скільки-небудь підконтрольному їм руслі.
І 11 грудня року, що минає, парламент, точніше - Народна Партія, що має в законодавчих зборах більшість - прийняв новий закон про громадський порядок. У народі цей закон відразу охрестили «Законом кляпу».
Закон, прийнятий консерваторами, покликаний не тільки змусити населення відмовитися від протестів, але й відбити будь-яке бажання до їх проведення. Наприклад, тепер для накладення штрафу не потрібно чекати рішення суду.
А штрафи все більше і більше. Вони поділяються на три категорії. Для т. зв. легких правопорушень вони становитимуть від 100 до 600 євро. Для серйозних - відз 601 до 30 тис. євро. А для дуже серйозних - від 30 тис. і одного євро до 600 тис. євро.
Ви запитаєте: хто потрапляє під штрафні санкції? Практично, хто завгодно. Наприклад, за знаходження на території, зайнятій протестувальниками (навіть якщо ви просто перехожий), - від 100 до 600 євро. За мирний (пасивний) опір поліції або фото- і відеозйомку її дій - від 601 до 30 тис. євро.
Виходить, що тільки за одну акцію можна отримати більше 1 тис. євро штрафу - якщо знаходитися на місці протестів, не піти вчасно і зняти дії поліції на телефон. Нагадаю, рішення суду для штрафу відтепер не потрібно - поліція сама вирішує, кому виписувати штраф, а кого не чіпати.
У новому законі про громадський порядок також прописано як злочин захоплення будь-яких державних установ, особливо будівель центрального і регіональних парламентів. Причина появи цієї норми - серйозне занепокоєння влади спробами штурмів адмінбудівель, які в останні роки були не такою вже рідкістю.
Не забув новий закон і про іммігрантів. Тепер ті, кого іспанська поліція затримає в прикордонній зоні, будуть офіційно і легально відправлені назад. Така практика була і раніше, але вона являлась незаконною.
Таким чином, в 2015 Іспанія вступає з куди менш демократичним устроєм, ніж роком раніше. Але це навряд чи поліпшить загальний стан справ - в країні лунає все більше голосів з вимогою провести реальні політичні та економічні зміни.