Юрій Голик: за 3,5 року в інфраструктуру Дніпропетровської області вкладено більше 1 млрд євро

- Ви багато разів говорили в своїх інтерв'ю, що ваша головна місія – показати всій країні, що зміни в окремо взятому регіоні можливі. Але в теорії не можна створити ідеальні умови в одній області, коли в інших їх немає.

- До ідеалу нам ще дуже далеко. Але справа в тому, що всі області опинилися в рівних і зовсім нових умовах, які дозволяють робити хороші речі. Петро Порошенко – перший президент, при якому відбулася децентралізація влади, й міста, області, райони, смт, села і громади отримали повноваження самостійно розпоряджатися своїми грошима і долею. Це як спортзал: кожному дали абонемент, але хтось ходить, хтось ні, хтось займається кожен день, хтось займається абияк, хто взагалі не займається. А потім хтось стає чемпіоном, а хто набирає вагу.

Відповідно, кожен губернатор отримав абсолютно однакові повноваження. У кожного є область, у кожного є підприємці, у кожного є платники податків, у кожного є інфраструктура, і набір служб та інструментів однаковий для всіх областей.

Фото: Валентин Резніченко та Юрій Голик

- Хіба всі області в однакових стартових умовах?

- Я чекав цього питання. Якщо вам здається, що Дніпропетровську область можна назвати найбільш промислово розвинутою і так далі, і тому нам, нібито, було легше всіх, скажу відразу, що це велика помилка.

Як тільки виїжджаєш за межі міста Дніпро, бачиш дороги зеленого кольору. Це таке ноу-хау Дніпропетровської області 1980-х років, ще з часів брежнєвського застою. І якщо ці дороги побудовані в 1980-х роках, це означає, що термін їх експлуатації давно минув. Тим більше, навантаження на дороги з тих пір збільшилися. Так от, коли кажуть, що Дніпропетровська область - промислово розвинена, то забувають, що нормальних доріг в області не було вже дуже дано.

Наприклад, в 1999 році, коли я їхав з Донецька в Дніпро через трасу Донецьк-Павлоград, через Миколаївку, то там дороги не було вже тоді. От просто не було. А в Донецькій області дорога була. І так у Дніпропетровській області з інфраструктурою було у всьому – школи, садки, парки, лікарні... їх нормальних не було. Сучасні ми будуємо по всій області до 2015 року.

- До цього ми ще повернемося, а поки що розкажіть, в якому стані був бюджет області, коли в 2015 році головою ОДА став Валентин Резніченко, і який бюджет тепер – після початку децентралізації?

- Коли ми прийшли в 2015 році в ОДА, то порівнювали свій бюджету з бюджетами кількох таких же великих областей. У нас бюджети збігалися, а якщо і відрізнялися, то на 100 тисяч гривень, максимум на мільйон.

Я не знаю, що зараз відбувається в інших областях, ми перестали за ними пильно стежити. У нас просто немає часу аналізувати це дуже докладно. Ми спостерігаємо за ними в режимі helicopter view і запозичуємо кращі практики. Але я точно розумію, що у 2012 році – в ситий, стабільний рік - в бюджеті нашої області 5% власних доходів йшло до бюджету розвитку. Тобто це гроші, які витрачалися не на проїдання, не на зарплати, не на оплату опалення, а саме на вкладення в розвиток. З усього, що область зібрала і що у неї залишилося, тільки 5% йшло на бюджет розвитку.

З початком децентралізації податки перерозподілялися. Велика частина податків тепер залишається всередині областей, всередині місцевих бюджетів. Наш бюджет постійно збільшувався, і в 2018 році вже 55% всіх зібраних податків всередині області пішло до бюджету розвитку. У 2019 році він складе 62-65% власних доходів області.

І ми єдина область, яка домоглася такого показника. Чи було це легко зробити, зламавши опір системи у вигляді багаторічних чиновників на місцях, закостенілості їх мислення, небажання що-небудь міняти і протидії тих, кому звичніше болото, нехай смердюче, але своє? Звичайно, немає. Але ми ж зробили і продовжуємо робити далі. Що заважає це зробити іншим?

- Ви активно вкладаєте гроші в інфраструктуру області. В яку і скільки?

- Ми порахували, що за останні три з половиною роки близько одного мільярда євро нами було вкладено в інфраструктуру Дніпропетровської області. Це гроші з бюджетів усіх рівнів, включаючи державний. Багато це чи мало? Це дуже багато. Чому?

Тому що цей мільярд потрапив на приватний ринок. Цей мільярд потрапив дорожньо-будівельним компаніям, будівельним, постачальників обладнання, шкільних автобусів, постачальникам всього, чого завгодно.

І це в мільярд разів більше, ніж було до цього.

Цей мільярд взростил купу компаній і нових бізнесів в області. Цей мільярд створив нові робочі місця. Цей мільярд підняв зарплати, і зараз немає сенсу кваліфікованим робітникам їхати на заробітки в іншу країну. Хочеш працювати? Готовий вчитися? Будеш орати? Гарантовано будеш заробляти нормальні гроші.

Сьогодні маса кваліфікованих працівників дорожніх і будівельних компаній заробляють по 600, 800, 1000 євро в місяць в еквіваленті. Але тільки заробляють, а не одержують за перебування на роботі. Все чесно.

Фото: Петро Порошенко і Валентин Резніченко на будівництві траси Дніпро - Запоріжжя

- Один з масштабних инфраструктурых проектів ОДА – дороги. Що вдалося зробити?

- В роки «процвітання і стабільності», коли долар був по 8, єдина дорога, яку зробили в області, - це 17 кілометрів першої черги об'їзної між Криворізькою і Запорізькою трасами. Це єдине, що зробили тоді. І ми вдячні тим, хто її зробив. Це важлива дорога. Вона потрібна. Але цього замало. 17 кілометрів - це повна нісенітниця.

Тільки в минулому році ми зробили 11 км об'їзної навколо Петриківки. Два з 1,9 км побудували, 7,6 км відновили. І це тільки за один рік. Зараз ще 2 км почали будувати. І за такими 10 км оголошені вже торги, будівництво розпочнеться навесні. Це асболютно нова дорога, в полях і болотах. Це нова чотириполосна траса на Київ. 3-4 роки і ми цю трасу побудуємо.

За три з половиною роки ми відремонтували понад півтори тисячі кілометрів доріг всередині міст, смт та сіл області. І це ті дороги, які ніхто і ніколи до цього не ремонтував і, напевно, не збирався.

На Економічному Форумі в Дніпрі я навів приклад Марганцю. Місто з населенням 45 тисяч осіб. Дорога на вул. Гідності - від центральної дороги до трьох воказалам - побудована в 1965 році, жодного капітального ремонту з тих пір не було. І ось таких доріг, як у Марганці, ми зробили 500 за три роки. Це дороги в Криничках, звичайному смт, дороги в якийсь із Миколаївок (у нас Ммколаївок десять по області), дороги у звичайних селах, смт та райцентрах.

Це ті дороги, яких не було ніколи. Що таке дороги для села? Це центральна дорога, на якій, як правило, стоїть будівля колишньої компартії - зараз це сільрада, або старостат в ОТГ. Тут варто районна амбулаторія, маленький дитячий садок, поєднаний зі школою, поліція і магазини. Тобто це дорога, на якій протікає все життя. Але її ніхто ніколи капітально не ремонтував.

Ми зробили понад 500 таких доріг. Це в 500 разів більше, ніж було зроблено до нас.

Якщо вважати в кілометрах, то нам потрібно зробити ще в 8-10 разів більше, тоді усі дороги в межах населених пунктів області будуть приведені в порядок.

- Скільки доріг ви зробите в 2019 році?

- Перші півтори тисячі кілометрів ми зробили за три роки, а в цьому році зробимо, мабуть, кілометрів 700-800. Потім ми будемо за тисячі кілометрів доріг ремонтувати в рік. Для цього ми планомірно створювали дорожньо-будівельну инфрастурктуру в області. Створювали, постійно спілкуючись з бізнесом, гарантуючи їм, що госдуарство в особі нашої ОДА буде таратить кожен рік все більше і більше грошей на будівництво доріг, переконуючи їх вкладати гроші в людей, технології та техніку.

- Як ви добираєте підрядників? Які умови їм ставите?

- Коли держава підігріває внутрішній ринок, вкидаючи в нього гроші не шляхом друкування, а через систему Prozzoro (у цій системі ми лідери серед областей), тоді ці гроші приходять у приватні компанії. Нам, як облдержадміністрації, все одно, кому вони прийдуть. У нас одна вимога до них: ви можете називатися як завгодно – ТОВ «Волошка», ТОВ «Корівка», але у вас повинні бути працівники в штаті, у вас повинна бути нормальна біла зарплата, і ми повинні бачити, що це не пустушка, у вас повинен бути досвід роботи, який зростає та ускладнюється щороку. Ми хочемо бачити динаміку у розвитку кожної будівельної компанії, яка працює з обласним бюджетом.

- Коли ви починали, таких підрядників майже не було. Як просто новому підряднику будувати дороги в Дніпропетровській області?

- З 2015 року ми планомірно підвищуємо кваліфікаційні вимоги до будь-якого об'єкту. У вас нова компанія? Ви купили дві ковзанки, один самоскид і отримуєте асфальт на чужому заводі? Тоді йдіть в сільраду, запропонуйте свої послуги та побудуйте їм одну просту дорогу. Побудуєте так рік-два - отримаєте досвід - перейдете на рівень, скажімо, смт. З смт перейдете на рівень міста і так далі. Але до будівництва траси ви дійдете років через 8-10, за умови, що всі ці роки будете інвестувати в вашу компанію. Тому що неможливо просто встати і пробігти марафон. Потрібно тренуватися. Ви ж не вчіть хімію в школі з першого класу, так? Адже Вам потрібні базові знання, вірно? Так і з дорогами. Step by step.

У нас траси будують одні компанії, у сільрадах працюють інші, в залежності від своєї кваліфікації. Так, напевно, велика компанія, яка будує Запорізьку трасу, може побудувати дорогу в селі. Вони іноді цим і займаються, щоб їх потужності не простоювали. Але їм цікавіше інше – стати і зробити 50 кілометрів чотирисмугової траси. І вони це можуть і роблять. Якісно і швидко.

- Мільярд євро – це дійсно серйозна сума. Як саме вона позначилася на інвестиційному кліматі області в цілому, адже напевно з'явилися бажаючі ці гроші заробити?

- Мільярд євро, вкладений нами в ринок, перетворюється на набагато більші суми завдяки тому, що є суміжні галузі. Наприклад, тільки в цьому році кілька асфальтобетонних заводів відкрилося у нас в області. Завод в Криничках, завод у Новомосковську – один з найсучасніших в країні. Завод в Царичанці. Зараз відкривається завод під Покривом і де-то ще 5-6 заводів, які я бачив своїми очима, а є і ті, яких я не бачив фізично. І це за один рік! Це не рахуючи тих, які вже були до того.

Коли в 2015 році губернатором став Резніченко, в області була всього одна компанія, здатна щось будувати, та й то з одним старим-старим заводом, який більше чадил, ніж випускав асфальт, і зі старою-старою технікою. А зараз одна з компаній, яка будує дороги, закуповує техніку в таких кількостях, що турецький підрозділ Ford дало їй статус дилера, тому що тільки будучи дилером вона може отримати хороші знижки. У цієї компанії обсяг закупівель більше, ніж у будь-якого іншого дилера в Україні. Єдина умова, яку їм висунув Ford, - не продавати техніку на бік, щоб не зруйнувати ринок існуючим дилерам, які торгують в роздріб. І ця компанія щороку купує 200-300 вантажівок. Це ж робочі місця – це водії, як правило, працюють у дві зміни, це бухгалтери і так далі.

Кожен асфальто-бетонний завод - це 300-400 мільйонів гривень інвестицій. Крім будівництва самого заводу, інвестор приводить в порядок територію навколо. Він забезпечує ще два-три ланки, щоб завод працював цілодобово: навантажувачі, асфальтоукладальники, катки. Це масштабні інвестиції. Компанія, яка інвестує такі гроші в один такий завод, прийшла надовго. Це компанія, яка міцно стоїть на ногах.

Найцікавіше, що, віддавши мільярд євро за три роки, частину цих грошей ми отримуємо назад у вигляді податків в місцеві бюджети.

Фото: опорна школа в смт Солоне після реконструкції

- Дніпропетровська область також стала знаменитою завдяки ще одному інфраструктурному проекту реконструкції і будівництві шкіл. Можете розповісти, за яким принципом ви це робите?

- У нас є вже стала класичною історія – школа в Петриківці. Точніше не так: освітньо-спортивний простір у Петриківці, створений нами за півтора року нічого.

Петриківка занесена до ЮНЕСКО. Петриківський розпис – це дуже круто. Але коли ви в Петриківку заїжджаєте, вам хочеться плакати. Крім будівлі РДА, яка нагадує будинок де-небудь у Швейцарії, все інше викликало бажання або тікати звідси, або покінчити з собою від депресії. Це типовий райцентр. Чому сюди ніхто ніколи не вкладав гроші? І там було три корпуси школи, абсолютно убитих, похмурих.

Фото: опорна школа в смт Петриківка після реконструкції

Перший будинок, старша школа - 1940-х років будівлі. Друге - початкова школа, побудована в 1970-х роках. Ще одна будівля – майстерні, побудовані 111 років тому. За півтора року ми все це повністю реконструювали.

Реконструкція – це складніше, ніж будівництво з нуля. Ти затиснутий в сущестующие стіни і існуючі конструктивні особливості будівлі. По суті, реконструкція по нашому методу – це розібрати будівлю, крім несучих стін, і зібрати його заново. Ми зробили старшу школу, початкову школу, переробили майстерні під центр Петриківського розпису і закінчили будувати шкільний стадіон, на якому постелили повнорозмірне професійне футбольне поле з штучним покриттям. Навесні, коли температура піде в плюс, нанесемо на бігові доріжки професійне легкоатлетичне покриття.

Фото: Марина Порошенко в Петриківській школі

- Наскільки нам відомо, ви особливу увагу уделаете інклюзії. Як ви до цього прийшли?

- Першого вересня минулого року Марина Анатоліївна Порошенко, перша леді нашої країни, відкрила школу в Петриківці. Саме вона розвиває інклюзивна освіта, і насправді саме вона відсунула його з мертвої точки, ніхто не приділяв стільки часу інклюзії раніше. Якби не вона, держава ще довго не займався б цим питанням. Це хороший приклад ролі особистості в історії. І у мене є в якомусь розумінні особиста історія, пов'язана з инклюзией.

У Петриківці навчається дівчинка Мілена. Вона пішла в минулому році в перший клас. Дівчинка на інвалідному візку. Якщо б ми не зробили цю школу, дівчинка сиділа б удома. А це означає, що в шістнадцять років вона була б замкнутою у собі дитиною, асоціалізованою, і мама змушена була б з нею возитися довго-довго-довго.

У школах, як правило, ми ставимо двері, які відкриваються натисканням на кнопку. Ви в'їжджаєте, а всередині медіатека, ресурсна кімната, спеціальна парта, за якою Мілені зручно сидіти і вчитися.

У школах немає порогів. Повна безбар'єрність.

Першого жовтня цього року відкрилася після реконструкції початкова школа, Мілена пішла в другий клас, ми її знову побачили там. Ми з нашим головою департаменту освіти подарували їй телефон. В цьому році ми їй подарували iPad, а потім подаруємо ноутбук, щоб вона розвивалася і щоб у неї було майбутнє людини, яка живе повним життям.

Мама Мілени щаслива, що в її дитини є всі умови, щоб вчитися в школі. Раніше цього не було.

Коли ми відкрили Петриківську школу, до нас щотижня приїжджали делегації, всі дивилися і не розуміли, як це можна зробити.

Фото: Мілена

- Нещодавно Марина Порошенко сказала, що Дніпропетровська ОДА – один з лідерів з впровадження інклюзії. Але у вас є якийсь свій особливий підхід, зокрема, ви не раз говорили, що пандуси – це не вирішення проблеми. Чому?

- У нас вся країна схиблена на пандусах. Пандуси, пандуси, пандуси. Ми вважаємо, що це повний брєд.

Зараз будується те, що потім потрібно буде перебудовувати. Якщо ви подивитеся на пандус, то це така велика штука під спеціальним кутом, щоб людина на візку могла сам в'їхати в приміщення. Пандуси майже завжди відливаються з бетону, і це завжди дуже дорого. Крім того, хтось пробував сісти в інвалідний візок і самостійно піднятися по пандусу? Навіть здоровій людині це важко.

У Солонянській школі ми побудували для різноманітності один пандус у внутрішньому дворі. Але ми побудували і підйомники. На центральному вході. На внутрішньому вході. По вартості виходить плюс-мінус теж саме, що будувати пандус з бетону. Але людина на візку під'їхав, натиснув на кнопку, піднявся. Всі.

Якщо ви бували в Луврі, згадайте, чи є там пандус? Ну, немає його там. Тому що існують будівлі, до яких пандус з різних причин не можна прилаштувати. Тому в Європі намагаються робити саме підйомники.

І спробуйте сісти в коляску і відкрити двері. Будь-які двері. Це неможливо. Якщо хтось інший її не відкриє, у вас немає шансів потрапити всередину. При цьому багато хто вважає, що коли ви на візку під'їхали до дверей по пандусу, то на цьому обов'язку держави закінчилися. Секундочку, а як ви заїдете всередину?

Ми робимо так: ви під'їжджаєте до дверей школи, натискаєте на кнопку, двері відкрилися, ви заїхали. Там, де є поріг, що заважає проїзду коляски, ми прибираємо його. Ми для себе це внутрішніми інструкціями прописали: повинні бути двері з кнопкою і підйомник.

У Солонянській школі тепер є підйомник на другий поверх. Ви заїжджаєте до актової зали, а там є витяг на сцену. Просто вдумайтеся: село з населенням в три з половиною тисячі осіб і школа, в якій є витяг на сцену в актовій залі спеціально для «візочника». Покажіть мені другу таку школу! А друга така школа – це школа в смт Магдалинівка нашої області, реконструкцію якої ми закінчуємо цієї весни.

Ми розуміємо, що дитина на інвалідному візку боїться, соромиться того, що вона не така, як усі. Але вона ж все одно захоче виступати на сцені! І уявіть, наскільки складно такій дитині не тільки фізично, а й психологічно. В тому-то і справа, що тепер його не будуть нести на руках, він вийде на сцену сам, з гідністю, і він буде грати в шкільному театрі, як будь-який інший дитина. Для нього це переворот свідомості. Він вийде з школи з почуттям, що він нормальний, а потім, колись, пригадає, що такі умови для нього створило державу. Відповідно, і ставлення до своєї країни у неї буде інша.

- Які ваші плани щодо решти шкіл області? Скільки з них ви приведете в порядок найближчим часом?

- Ми хочемо, щоб за три роки було зроблено близько ста шкіл. Кожну школу, яку ми робимо, ми розбираємо, немов конструктор Lego, залишаємо стіни, потім збираємо заново і все переробляємо всередині. Краще було б будувати з нуля, нам так простіше. У місцях, де школа вже є, немає сенсу поруч будувати ще одну. Але якщо ми реконструюємо, то поруч з нею будуємо стадіон і наводимо в порядок територію навколо.

Коли я був маленьким, я думав, ну, чого я повинен хотіти йти в школу, якщо там похмуро, сіро, якщо там ці жахливі булочки, чортове топлене молоко і вчителі, які стукають указкою і кричать? Чому вони мене могли навчити? Добре, що у мене були вчителі, на уроки яких хотілося ходити, але я знаю, що буття визначає свідомість. Якщо вчителі помістити в нормальні умови, то він по-іншому буде ставитися до своєї роботи і дітям.

У нас у всіх школах, які ми реконструюємо, є інтерактивні дошки. На цій дошці можна дивитися фільми, малювати, стирати. Це величезний крок вперед. Це змінює майже всі.

Фото: Валентин Резніченко (другий зліва)

- А які плани на можливу другу каденцію Порошенка?

- Ми зробимо все, в тому числі, дороги. Президент буде у нас ще частіше і частіше буде відкривати нові об'єкти. І йому скрізь будуть аплодувати.

Я не знаю, що буде з мінімальною зарплатою, закінчимо ми війну з Росією, не знаю, скільки бруду виллють по телевізору на Порошенка. Але я впевнений, що до нього підійдуть люди і скажуть: Петро Олексійович, велике вам людське спасибі. За те, що ви підтримали Резніченка, за те, що ви його призначили, за реформу децентралізації, ви дали регіонам можливість розвиватися, ви зробили все для цього. Я впевнений, що в 2024 році він сяде у Дніпрі в машину і доїде до Жовтих Вод по ідеальній дорозі. Він у будь-яку точку доїде по нормальній дорозі. І з Києва теж.