Юрій Продан є визнаним фахівцем енергетичної галузі. До призначення в РНБО він встиг побувати на ключових посадах вітчизняного ПЕК - першого замміністра палива і енергетики, керівника НАК "Енергетична компанія України", голови Національної комісії регулювання електроенергетики, а також директора ДП "Енергоринок", монопольного оператора всіх коштів оптового ринку електроенергії. Позицію РНБО щодо газових переговорів з Росією і інших аспектів енергетичної політики України Ю.Продан озвучив в інтерв'ю РБК-Україна.
РБК-Україна: Що робитиме РНБО для реалізації президентських тез про прозорість формування ціни на газ і дотримання єдиної державної позиції на переговорах з "Газпромом"?
Юрій Продан: Почати потрібно з виконання Кабміном своїх функцій по здійсненню контролю за виконанням Указу Президента. Що стосується безпосередніх переговорів про постачання газу і його транзит, у української сторони є достатньо аргументів, щоб її позиція на переговорах була захищеною. Я назву деякі з них. По-перше, Україна практично є монополістом з надання послуг по транзиту російського газу. По-друге, Україна одночасно є одним з найбільших ринків збуту газу. При цьому Україна відкрила внутрішній ринок природного газу. По-третє, у зв'язку з теплою минулою зимою є певне перевищення пропозиції газу над його попитом, що повинно відбиватися на його ціні. І, по-четверте, ніхто на сьогодні не денонсував і діючі двосторонні міжурядові договори в цій сфері. Існують також аргументи, що лежать в інших, не пов'язаних з енергетикою областях, але які теж можуть забезпечити баланс інтересів сторін. Питання в бажанні і умінні використовувати ці аргументи.
РБК-Україна: Російське керівництво неодноразово заявляло про можливість обміну українсько-російських энергоактивів. Чи відома вам конкретика даних пропозицій і як ви їх оцінюєте?
Ю.П.: У Апараті РНБО відсутні будь-які документи, що конкретизують ці ініціативи. Це питання також не розглядалося на засіданні РНБОУ. Оцінюючи подібні ініціативи, перш за все, необхідно виходити з чинного національного законодавства. По-друге, потрібно враховувати вимогу по забезпеченню диверсифікації джерел надходження енергетичних продуктів і матеріалів в контексті забезпечення енергетичної безпеки держави. Необхідно також брати до уваги те, що, на думку міжнародних експертів, інвестиції в енергетичний сектор на території РФ зв'язані з істотними адміністративними ризиками. Росія не ратифікувала договір про приєднання до Енергетичної Хартії (ДЕХ), яким встановлюються зобов'язання країни у сфері захисту прав іноземних інвесторів. Для цієї мети ДЕХ надає іноземним інвесторам ряд фундаментальних прав відносно їх інвестицій в приймаючій країні. Іноземні інвестори, відповідно до положень ДЕХ, повинні бути захищені від найбільш серйозних політичних ризиків, таких як дискримінація, експропріація і націоналізація, порушення окремих інвестиційних договорів, необґрунтовані обмеження на переказ коштів і так далі При цьому важливо враховувати, що саме положення розділу ДЕХ про інвестиції, якраз і є основним "каменем спотикання" для ратифікації Росією даного договору. Більш того, законодавством РФ встановлена фактична монополія на здійснення експорту газу в особі власника єдиної системи газопостачання РФ або її дочірнього товариства (Федеральний Закон №117 від 18.06.2006). Також при ухваленні рішення про "обмін активами" потрібно оцінювати досвід, що вже є у української сторони, в області інвестиційної співпраці з РФ. Цей досвід з урахуванням проектів по будівництву газопроводу "Богордчани-Ужгород", розробки родовищ вуглеводневої сировини на території Калмикії, створенню потужностей по виробництву ядерного палива (спільне україно-російсько-казахстанске підприємство "УкрТВС"), не можна назвати позитивним.
РБК-Україна: А як ви оцінюєте позицію НАК "Нафтогаз України" в цьому питанні?
Ю.П.: Що стосується останніх ініціатив, озвучених керівником "Нафтогазу України" відносно вивчення питання надання української ГТС в управління російській стороні в обмін на доступ до ресурсів газу, тут є багато питань. По-перше, не зрозуміло, чому взагалі саме право доступу до енергетичних ресурсів Росії повинне бути пов'язане з додатковою умовою по управлінню ГТС України, а не ґрунтуватися на прозорому і недискримінаційному законодавстві РФ. Це аналогічно тому, якби як умова залучення іноземних інвестицій в нафтогазовий сектор України, наприклад, з боку компанії Shell, українська сторона вимагала б права на управління якими-небудь активами Shell. По-друге, не секретом є висновки Міжнародного енергетичного агентства про те, що навіть збереження існуючих об'ємів видобутку газу, а тим більше його експорту, вже найближчими роками буде потребувати від РФ величезних інвестицій. Видобуток природного газу на найбільш крупних родовищах - Уренгойському, Ямбургському, Ведмежому, - вже найближчим часом почне скорочуватися дуже швидкими темпами і впродовж найближчих 10-15 років зменшиться удвічі. Їм потрібна заміна. Як таку заміну "Газпром" розглядає можливість експлуатації ще більш віддалених родовищ – Бованенківського (Ямал), а також Штокманівського (знаходиться в Баренцевому морі в 600 км. від материка). Тому не зрозуміло, де на території РФ є вільні родовища, що дозволяють українським інвесторам видобувати і постачати до України по прийнятних для економки цінах 55 млрд. куб. м газу в рік. Крім питань, що стосуються інвестиційного клімату у сфері видобутку нафти і газу і їх транспортування на території РФ, про які я говорив раніше, існують питання, пов'язані з економічними ризиками такого бізнесу. Які будуть витрати на видобуток і транспортування і, відповідно, якою буде ціна такого природного газу? Де і на яких умовах "Нафтогаз" візьме необхідний об'єм інвестицій під такі проекти, якщо отримання таких інвестицій є проблемою і для "Газпрому"? Що при цьому робити з іншими інвестиційними проектами "Нафтогаза" в Північній Африці? І навіщо нам об'єм в 55 млрд. куб. м щорічно, якщо відповідно до Енергетичної стратегії України до 2030 року потреба в газі, що імпортується, з урахуванням розвитку промисловості України складе 42 млрд куб. м до 2010 р., а до 2015 – 31 млрд куб. м. Керівникові "Нафтогазу" варто було б планувати стратегічні аспекти розвитку своєї компанії, виходячи з прийнятої загальної енергетичної стратегії, а не на основі своїх припущень по проблемах, які не відносяться до компетенції компанії, зокрема тих, що стосуються довгострокових прогнозів споживання газу в промисловому секторі.
РБК-Україна: Коли і як, на ваш погляд, Україна припинить експортувати електроенергію за цінами нижчими внутрішніх?
Ю.П.: Ціна товару в т.ч. і електроенергії, яка експортується, повинна відображати витрати. Для електроенергії це витрати, пов'язані з її виробництвом, транспортуванням високовольтними мережами, а також з послугами диспетчера. В даний час ціна на електроенергію, що експортується, встановлюється НКРЕ. Такий механізм не можна назвати ринковим. НКРЕ встановлює ціну на електроенергію, що експортується, виходячи не з її реальної вартості, а виходячи з умов зовнішньоекономічних контрактів. Причому, наскільки мені відомо, в НКРЕ відсутня затверджена методика встановлення цієї ціни. В результаті по деяких контрактах ціна виявляється істотно нижчою за ту, яка складається на українському оптовому ринку. Зокрема це стосується експорту до Польщі і Молдови. Фактично українські споживачі субсидують споживачів цих країн. Об'єми такого субсидування є достатньо великими, вони перевищують 70 млн дол. щорічно. Підвищення ціни електроенергії, що експортується, на 0,1 дол./кВт-год, яке узгоджене з молдавською стороною, абсолютно не вирішує питання. Проблема істотно ускладнюється ще і тим, що зараз в української сторони немає можливості припинити технічними методами перетоки електроенергії до Молдови без збитку для споживачів півдня Одеської області. Крім того, існують проблема низької ефективності експортних операцій і по інших напрямах. В результаті експортер виявляється незацікавленим в підвищенні ціни на електроенергію, що експортується.
РБК-Україна: ГоловКРУ направило в Кабмін пропозицію розглянути доцільність існування НАК "ЕКУ", вказуючи на її неефективність. Ви підтримуєте ідею ліквідації НАК "ЕКУ"?
Ю.П.: Я не можу однозначно погодитися зі всіма висновками, представленими ГоловКРУ за результатами перевірки. Питання полягає не в тому, щоб ліквідовувати компанію, а в тому, щоб надати компанії можливість здійснювати свої статутні функції. Перш за все, це стосується ефективного управління власністю, забезпечення скоординованої технічної, фінансової і інвестиційної політики підприємств. Хоча в той же час необхідний визнати, що у випадках, коли частка акцій, що належать державі, складає менше 50%, можливості для реалізації статутних завдань НАК "ЕКУ" по відношенню до таких підприємств украй обмежені. У зв'язку з цим пріоритетним завданням для менеджменту НАК "ЕКУ" повинні бути збереження і поліпшення інструментів управління підприємствами, контролю за їх діяльністю, особливо це стосується генеруючих компаній. В першу чергу це завдання актуальне відносно проблеми боргових зобов'язань підприємств компанії, оскільки інструмент боргових зобов'язань може бути використаний і часто використовується для позаприватизаційного відчуження майна.
РБК-Україна: Наскільки, на вашу думку, необхідна приватизація державних енергоактивів? Чи підтримуєте ви ініціативу Мінпаливенерго про направлення 50% коштів від приватизації енергокомпаній на їх модернізацію?
Ю.П.: Якщо оцінити результати приватизації в попередні роки і ті ініціативи, які генеруються в уряді останнім часом, складається враження, що в державі відсутня цілісна стратегія приватизації в енергетичному секторі. Складно в урядових документах знайти відповідь на питання - які цілі цієї приватизації? Натомість є спроба підмінити зважену стратегію гаслом про необхідність залучення інвестицій. В першу чергу держава повинна визначитися з тим, які компанії вона вважає за доцільне залишити в своїй власності для гарантії стабільності роботи електроенергетичного сектора, стратегії його розвитку, необхідного рівня енергобезпеки. Швидше за все, це можуть бути базові потужності (АЕС), регулюючі потужності (ГЕС і ГАЕС), можливо деякі ТЕС і високовольтні лінії електропередач. Що стосується активів, що залишилися, необхідно проаналізувати, що вигідніше - отримати кошти разово, або отримувати частину прибутку впродовж тривалого часу. Це повинен бути індивідуальний аналіз по кожній компанії, де є державна частка власності, незалежно від її величини. По тих підприємствах, де ефективніше отримати кошти шляхом приватизації державного пакету, доцільно провести їх приватизацію. Логічно, щоб всі кошти від приватизації енергоактивів прямували на розвиток тих стратегічних об'єктів в електроенергетиці, які держава вирішила залишити в своїй власності, і це не обов'язково будуть 50% від вартості приватизованих активів. Навпаки, логічніше, щоб програми приватизації визначалися, в першу чергу, виходячи із завдань стратегії розвитку державних активів.
РБК-Україна: Що гальмує реалізацію енергетичних проектів України за кордоном?
Ю.П.: Перш за все, необхідно відзначити, що розвиток видобутку вуглеводневої сировини за межами території України і її економічної зони на шельфі Чорного моря згідно Енергетичній стратегії України розглядається як істотний ресурс підвищення рівня диверсифікації постачань. Відповідно до цієї стратегії прогнозується до 2015 р. видобувати за межами України близько 6 млрд куб. м, а до 2030 р. - 11,6 млрд куб. м газу. Сьогодні основні зусилля НАК "Нафтогаз України" в цій сфері сконцентровані в Лівії, Єгипті і ОАЕ. Наскільки мені відомо, вказаний напрям діяльності знаходиться у сфері постійного контролю з боку міністра палива і енергетики. З метою прискорення реалізації лівійського проекту на початку цього року здійснений візит Юрія Бойко до Лівії, в ході якого відбулася його зустріч з лідером країни Муаммаром Каддафі. Хотілося б сподіватися, що після цього візиту проект зрушиться з мертвої точки, на якій він знаходиться з 2004 р., а значні засоби, вкладені компанією в розвиток цього напряму, не виявляться витраченими марно. Що стосується Єгипту, у вересні минулого року "Нафтогаз" був визнаний переможцем в другому раунді міжнародного тендеру по блоку Alam El Shawish East по розвідці і розробці нафтогазового родовища на основі концесійної угоди. В даний час здійснюється реєстрація філії компанії в Єгипті. Функціонує представництво "Нафтогаза" в ОАЕ, його завданням є забезпечення виконання контракту про пайовий розділ продукції між урядом Емірату Аль-Фуджейра, НАК "Нафтогаз України" і СП “NAFTOGAZ middle East L.L.C". Що стосується в цілому діяльності компанії по видобутку вуглеводневої сировини в цих регіонах, слід визнати достатньо повільний розвиток інвестиційних проектів по розвідці і видобутку, що, втім, може, пояснюється і об'єктивними складнощами бізнесу в даній сфері. Конкуренція за право користування ресурсами нафти і газу сировиною є достатньо високою. Також існує питання доставки цієї сировини до України. У короткостроковій перспективі видобуток сировини в цих регіонах може мати більше значення в контексті розвитку і диверсифікації бізнесу самої компанії НАК "Нафтогаз України", ніж диверсифікації надходження сировини до України. Якщо говорити про об'єми, які можуть істотно вплинути на рівень диверсифікації постачань нафти, а особливо природного газу до України, необхідно вирішити питання його транспортування або використання схем заміщення. Останнім рішенням РНБОУ Кабміну доручено проаналізувати стан цих проектів і прийняти по них необхідні рішення. Доцільним було би затвердити чіткі графіки з показниками (маркерами), які дозволяли б ефективно контролювати реалізацію цих проектів.
РБК-Україна: Що заважає реалізації подібних проектів в Україні?
Ю.П.: Перш за все, необхідно відзначити, що Україна ратифікувала договір про приєднання до Енергетичної Хартії. Вказаним договором встановлюється національний режим для іноземного інвестора, у тому числі і у сфері видобутку нафти і газу. Необхідність залучення іноземних інвестицій розуміє керівництво Мінпаливенерго. Протягом останніх двох років було проведено низку цільових заходів (форумів, презентацій, консультацій), направлених на інформування західного промислового інвестора про можливості здійснення спільної інвестиційної діяльності. Результатом цих заходів сталі ініціативи ряду відомих компаній про спільну діяльність у сфері розвідки і здобичі нафти і газу на території України. Високий інтерес потенційних інвесторів до українського нафтогазового сектора легко пояснити. Це обумовлено як наявністю високих очікувань відносно нерозвіданих запасів, так і високим інженерно-промисловим потенціалом українських компаній, а головне розвиненим законодавством і політичною стабільністю в цілому. Що стосується компанії Vanco International, угода про розподіл продукції сьогодні відпрацьовується. Є ряд інших угод, направлених на здійснення спільної діяльності з відомими зарубіжними компаніями, у тому числі і угода про спільну діяльність з Shell. Мені складно давати оцінку успішності їх реалізації, як наслідок відсутності повної інформації про інвестиційні проекти, так і відсутності будь-яких скарг з боку інвесторів, адресованих РНБО. Тому я тільки можу виразити надію, що розуміння необхідності залучення іноземних інвесторів, про яке я говорив раніше, чинне в Україні розвинене законодавство у сфері захисту інтересів іноземних інвесторів забезпечать добросовісним інвесторам умови для успішного бізнесу. Як тим, хто вже працює в Україні, так і тим, хто має наміри почати бізнес в цій сфері.
Розмовляв Ігор Воронцов.