Реформа ранить: як виживає сільська медицина в Україні

Близькість до Києва віддаляє проблеми

Село Гора знаходиться у 15 хвилинах їзди від Києва поблизу траси на аеропорт "Бориспіль". Завдяки такому зручному розташуванню село нагадує приватний сектор столиці. За офіційними даними, у ньому проживає 4500 осіб. Неофіційно - на 2 тис. більше. Серед відомих мешканців Гори - бізнесмени, судді і політики, у тому числі і народний депутат Тетяна Чорновіл.

Сільська медична амбулаторія знаходиться прямо у центрі Гори. Але ніяких покажчиків до неї немає, на одноповерховій будівлі відсутні і таблички. Крім однієї - "Аптека".

- Всі і так знають, де вона знаходиться, - пояснює чоловік, що очікує на вході до кабінету лікаря, поки "слухають" його дочку.

Зовні будівля виглядає недавно відремонтованою. Як кажуть по-народному, "під євроремонт". Але будівельні роботи тривають. До даху будинку вже прикріплений металевий каркас - він буде основою для навісу, під яким можна буде залишати дитячі коляски. Через ремонт тимчасово і зняли табличку з вказівкою, що тут знаходиться амбулаторія. Зараз заходити на територію з дитячими візками заборонено. Над написаним від руки оголошенням про заборону прикріплені дві ікони.

Фото: Понад шість тисяч жителів села Гора під Києвом звертаються за медичною допомогою в цю амбулаторію

Приміщення за мірками міста невелике. Але як для села - просторе, зі свіжим "євроремонтом". Від гарного опалення довго пробути у зимовій куртці в амбулаторії неможливо. Біля входу у коридорі у яскраво освітленому приміщенні - невелика реєстратура, у якій ледь вміщуються дві людини.

У першій половині дня в амбулаторії - черга десь на 10 осіб. Кілька дорослих чекають Христину Степанівну, щоб зробити щеплення своїм дітям. Але поки вона на виклику. Христина Степанівна - єдиний лікар у селі, а також завідуюча амбулаторією. До цього села потрапила чотири роки тому за розподілом після навчання у Харкові на сімейного лікаря. Посаду завідуючої отримала через півтора року роботи - керує невеликим штатом з медсестер, реєстратора, двірника і оператора опалення.

Через 15-20 хвилин Христина Степанівна з'являється і відразу забігає до кабінету. Коли йде останній пацієнт, вона без заперечень показує "господарство". Вона заводить мало не у кожні двері. Всюди чистота і нові меблі. Після огляду перших кабінетів залишається враження, що знаходишся у міні-лікарні, а не у сільській амбулаторії. Тут є аптека, гінекологічний та стоматологічний кабінети. Останній, щоправда, не у підпорядкуванні Христини Степанівни. У ще одному кабінеті - сучасний холодильник для вакцин. В окремому приміщенні - денний стаціонар на три ліжка, де місцеві приходять "прокапатися". Поруч на столі - прилади для фізпроцедур. Христина Степанівна вказує на коробку - у розчині для дезінфекції лежать шприци. А після цього демонструє голкоспалювач.

- Я не бачила ні в одній лікарні, в якій вона (ведуча шоу "Ревізор" Ольга Фреймут, - ред.) показувала б, - хвалиться лікар. - Він включається, запихується (шприц, - ред.), він прогорає і розрізається. У результаті цей шприц - не тільки голку - використовувати вже більше ніхто не може.

У сусідньому кабінеті стоїть новий прилад гемоаналізатор для загального аналізу крові.

- Він у нас, в принципі, тільки з'явився. А тиждень тому провели пробу, - розповідає вона, закінчуючи екскурсію.

Кабінет для Христини і служить місцем прийому пацієнтів. Крім "адміністративної частини", тут ще є кушетка. На її столі стоїть навіть баночка з дезінфектором - вже майже порожня. На тумбі - книги про фізіологію людини, внутрішніх хворобах, травматології, ортопедії та довідник терапевта. Загалом, на всі випадки.

Коли чує питання про наявність ліків, відразу підходить до медичної сумки і відкриває її, демонструючи набір всього необхідного.

- Я вважаю, що у мене є все для цього - починаючи від радикуліту і закінчуючи зниженням температури і гіпертонічним кризом. Я вважаю, що забезпечується, - вона закриває сумочку і відкриває шафки з різними ліками. - Ось шафки також невідкладної допомоги. Тут і в денному стаціонарі.

Христина Степанівна дістає невідомий невеликий апарат.

- У мене ще ось такий прилад, що називається пульсооксиметр. Вимірює він сатурацію - це насичення киснем крові - і пульс, - пояснює вона і питає: - Курите?

- Ні, - зізнаюся, не розуміючи причини її питання.

- Зараз перевіримо, - каже вона, надягаючи пристрій мені на палець. - Насичення киснем крові - 99. Пульс ваш - 58 ... ну, не нервуєте. Я б вже понервувала. У вас така робота ...

Враження про "ідеальну" сільську амбулаторію випаровується, коли заходить розмова про завантаженість лікаря. Христина Степанівна приймає до 60 осіб. Це тільки протягом половини прийомного дня. Також за день до п'яти невідкладних викликів.

- Велика завантаженість, - каже вона. - Велика кількість населення, звичайно, на одного лікаря. Потрібно більше.

У першу чергу, каже вона, треба мати більше лікарів сімейної медицини. Але ті, пояснює Христина Степанівна, не хочуть їхати до села.

- Через те, що державна мінімальна зарплата і незабезпеченість житлом. Є велика альтернатива у лікарів - це приватні клініки з набагато більшою зарплатою.

Як вона вирішила житлове питання, лікар відмовляється говорити, зате про зарплату - погоджується. У неї вона - мінімальна. З цього року - це 3200 "брудними". Плюс - до 500 гривень надбавки за завідуючу.

Заступника голови сільради Андріана Галача зустрічаю у сільраді у його кабінеті при обговоренні планів святкування Масляної та формування місцевої волейбольної команди на районних змаганнях. Потім він розповідає, що біля села є можливість допомагати "поліклініці". Приміром, тільки дві розташовані на території села автозаправки дають бюджету 6 млн гривень на рік. Сільрада виділяє машину лікаря за її дзвінком для поїздок на виклики. Під час розмови з'ясовується, що саме місцева влада допомогла придбати апарат для аналізу крові.

- Ми намагалися відкрити тут - хоча б раз на тиждень - щоб до нас приїжджала лабораторія. Але згідно чинного законодавства, первинна ланка медичної допомоги не передбачає такі спеціалізовані установи, - говорить він досить спокійно, без ноток хвастощів. - Виходячи з ситуації, було запропоновано купити такий апарат.

Завдяки зручному географічному розташуванню села багато місцевих жителів їздять лікуватися до Борисполя або Київа. Андріан Андрійович - яскравий тому приклад. Каже, що рідко звертається до сільської поліклініки за допомогою. Він не вірить у нинішню медичну реформу і універсальних сімейних лікарів, вважаючи за краще консультуватися у вузькопрофільних фахівців.

- Я звертаюся до лікаря, який у Києві, живе і працює, якщо це стосується якихось серйозних захворювань. Тут в амбулаторію - якщо потрібно взяти довідку для дитини, що вона не хворіє і треба до школи. А так, якщо якесь захворювання - або отримати допомогу чи консультацію - я б не довіряв. Тому що навчений життям, що повинен бути спеціаліст, який у цьому розбирається. Краще звернутися до нього, - радить чиновник.

Наслідок перевтілення

Разом з місцевим депутатом і заступником сільського голови Макіївки Чернігівської області добираємося на машині на край села по нерівних засніжених дорогах. У руках тримаємо шампанське, торт і дві свічки у вигляді цифр "9" і "0".

Бабуся Ганна Леонтіївна вітає у своєму будинку, який скосив час. Вона щаслива зустріти кожного, хто приїхав до неї на 90-річний ювілей. Навіть незнайомих людей - близьких родичів у неї немає.

У цей час за накритим столом у кімнаті уже сидять її сусіди і соціальний працівник, що наглядають за іменинницею. Кожен під час тосту серед іншого бажає їй здоров'я. Для Ганни Леонтіївни, яка на перший погляд добре виглядає на свої роки, це побажання важливо. У неї проблеми із зором і слухом. А на додачу - хвороба шкіри на правій руці і плечі, яка не дає їй спокою і яку "отримала" у місцевій сільській лікарні більше 10 років тому.

- Давненько я лежала у лікарні три місяці. Та так долікували, що я поїхала до Носівки (районний центр, - ред.). Так хірург каже: "Ой-Ой, як з вас знущалися. Відкрили нерв. Є таке місце, що струмом б'є", - скаржиться вона, уточнюючи, що "залікували" її при колишньому лікареві.

Хвороба і далі її турбує. Знову лягти до місцевої лікарні вона вже не може, навіть якби й хотіла. Першого червня минулого року її закрили. Офіційною мовою - провели реорганізацію. Незважаючи на неприємну історію стосунків з місцевою лікарнею, Ганна Леонтіївна однозначно вважає поганим її закриття. До Носівської лікарні поїхати можливості немає.

- Як схопити яке горе, далеко добиратися ... далеко ... а на чому? Як важко зараз доїхати, - каже бабуся зі сльозами на очах.

Місцева депутат, яка і привезла торт зі свічками, додає:

- Вона (Ганна Леонтіївна, - ред.) ще трошки, слава Богу, ходить. А хто знає, як зляже людина? Лягти до лікарні - куди лягти? До Носівки? Хто до неї поїде? Тут хоча б сусіди прийдуть...

У кінці розмови бабуся каже:

- Хто ось покомандував, що відібрали у нас лікарню? Немає вже. Оголили нашу Макіївку. Вже немає нічого - ні лікарні, нічого. Порожня Макіївка.

Ностальгія за колишніми часами панує у Макіївській "лікарні". Через півроку після реорганізації стару табличку з написом "Макіївська дільнична лікарня" так і не змінили. Офіційно ж це одноповерхова будівля називається Макіївською сільською лікарською амбулаторією загальної практики сімейної медицини.

- Та ні за що, за що поміняти, - пояснює Валерій Петрик, вказуючи на більш приземлену причину присутності старої таблички на будівлі.

Офіційно Валерій працює на ставку медичної сестри ЗПСМ, але по суті виконує обов'язки ще й лікаря.

Фото: Валерій Петрик в сільській медицині працює майже 30 років

Він зустрічає у кабінеті, на дверях якого табличка "Терапевт". Всюди - медична документація. На шафі - календар за 2016 рік.

- До того (до реорганізації, - ред.) у нас у стаціонарі лежали люди. Хворіли люди і лежали, могли отримати допомогу - все, починаючи від внутрішньовенної, внутрішньом'язової, крапельниці, перев'язки. Лікували дітей, дорослих.

Стаціонар у лікарні допомагав бабусям, які приходили туди на зиму.

- Десь з осені вони приходили, вони пережили зиму, і на весну десь у квітні вони йшли додому. Цим важко, тому що дітей немає. Їх обслуговує соціальна служба, але все одно - тут три рази на день давали поїсти, у теплі постійно, - розповідає Валерій.

Тепер такої можливості немає - після перетворення в амбулаторію може бути лише денний стаціонар.

- Якщо людина може лікуватися амбулаторно - може прийти, - пояснює "головний лікар". - Ці, що в лікарню (недалеко живуть, - ред.), приходять сюди. Ці, які не доходять до лікарні - чи вдома роблять ін'єкції, або їдуть до району, де дуже важко лягти до лікарні.

"Район" - це Носівська районна лікарня у 40 кілометрах від села. На дорогу йде хвилин 40-50. Але взимку по засніжених і розбитих дорогах потрібно витратити на це більше години.

Одноповерхова будівля амбулаторії з великою кількістю кабінетів майже безлюдна. Опалюються тільки використовувані кабінети. Валерій водить довгим темним коридором з безліччю дверей по різні сторони. Деякі двері він пропускає - там нічого не залишилося. Порожніє зараз їдальня і аптечний кабінет. У приміщенні для лаборанта знаходяться охоронці. Стоматкабінет працює, але тільки для видалення зубів. У гінекологічному кабінеті хоч і розставлені всі необхідні прилади і меблі, але у ньому ніхто не працює. Раніше також лікар приїжджав раз на півроку.

- "Нуль цілих нуль десятих", - озвучує він з дещо стриманим роздратуванням статистику відвідувань гінеколога з районної лікарні, починаючи з червня минулого року. - Там теж нікому їздити, нікому працювати навіть на прийомі у районі. Гінекологів таких немає.

Кабінет для фізпроцедур зараз більше схожий на підсобку. Але напівпорожню - після реорганізації частина працюючих приладів забрали "до району".

Разом з нами до фізкабінету заходить медсестра Тетяна - дружина Валерія. Іноді вона втручається у розмову і доповнює свого чоловіка.

- Всюди стояли тапчани, і на кожному проводилася певна фізпроцедура, - розповідає вона. - Ось залишився апарат - він не працює, так його, звичайно, не забрали.

Але залишився один працюючий прилад - центрифуга для аналізу крові. Її вдалося зберегти хитрощами.

- Хотіли забрати її, а я сказав, що вона не працює, забрав запобіжник, - розкриває секрет Валерій.- Вона працює, вона мені потрібна.

Навіть якщо б апарати і залишили, працювати з ними нікому. Призначати більшість процедур Валерій не має права - це повинен робити лікар, якого вже майже 10 років тут немає.

- Ось наш лікар, - з посмішкою вказує на портрет Тараса Шевченка у кабінеті головного лікаря. Це був єдиний раз за всю розмову, коли він пожартував.

Зараз кабінет головлікаря використовується як склад медичних карток. Вони дбайливо розсортовані у шухлядці на столі. Поруч - старий монітор від комп'ютера.

- Ніхто до села не хоче їхати, - з сумом пояснює він 10-літню відсутність лікаря у Макіївці. - Медсестри теж не рвуться до села.

Всі прилади і меблі важко назвати новими на вигляд. Антураж більше нагадує радянську лікарню з квадратною червоною плиткою на підлозі. Капітальний ремонт приміщень проводився майже п'ять років тому, а косметичний - щорічно. Виняток - 2016 рік.

- Вже минулого року не робили (косметичний ремонт, - ред.), тому що були не туди, і не сюди, - каже він.

Валерій працює у "лікарні" з 1989 року. Тоді штат нараховував до 30 осіб. Перед реорганізацією - вдвічі менше, зараз - вісім. Крім "в. о. лікаря", працюють ще дві медсестри, дві санітарки, два охоронця і водій.

Водій зараз водить автомобіль Opel Combo з наклейкою "Сільська медицина" на дверях. На вигляд вона нова, але машину подарували лікарні ще за часів прем'єрства Юлії Тимошенко. До реорганізації у них був старенький "ВАЗик", яким легше перевозити лежачих людей. Машина працювала як "швидка" - з її допомогою можна було відвезти хворого, як до місцевої, так і до районної лікарні. Зараз Opel Combo доводиться брати на себе цю роль, незважаючи на невідповідні для неї місцеві дороги. Ремонт іномарки коштує дорого, тому допомагають місцеві фермери, меценати і депутати.

На другому поверсі у будівлі сільради в одному з кабінетів працює Валентина Степанюк. Зараз вона - бухгалтер одного з фермерських господарств, а до 1 червня 2016-го працювала молодшою медсестрою 12 років. Вона потрапила під скорочення.

- Шкода своєї праці. Що робили, і тепер воно розвалиться. Як і все, що розвалилася, - скаржиться жінка. - Сам колектив робив ремонти. Ми його фарбували, ми його мастили, штукатурили, клумби робили - це все робив колектив. Заготовляли продукти на зиму для цих людей, які не потрібні нікому.

Під час розмови приходить її подруга Олена. Вона також потрапила під скорочення, пропрацювавши санітаркою вісім років. Зараз вона - соцпрацівник. Офіційно їм знайшла роботу Держслужба зайнятості, але фактично вони самі її знайшли. Незважаючи на образи через скорочення, обидві запевняють - повернулися б працювати до лікарні, якби з'явилося місце.

 

Ліки в обмін на опалення

Напівзруйнований будинок у селі Криве у Житомирській області ще століття тому був маєтком відомого громадського діяча і лікаря Йосипа Юркевича - одного із засновників кооперативного руху в Україні. Він також був і тубдиспансером. Місцеві жителі Юркевича називають меценатом. Вони розповідають легенди, згідно з якими, сюди приїжджали такі відомі особистості, як етнограф Тадей Рильський, його син поет Максим Рильський і Леся Українка. Хоча щодо візиту останньої у сина Юркевича були сумніви, про які він написав у своїх мемуарах.

Потім половина приміщення була віддана під дитсадок, інша - під фельдшерсько-акушерський пункт. Зараз там порожньо, а будинок заріс кущами і деревами. Тепер місце, що асоціюється у місцевих з медициною - одноповерховий будинок, навпроти колишнього маєтку мецената. Колись там була їдальня колгоспу.

Посеред робочого дня тут тихо і практично порожньо. У кабінеті сидить Світлана Вікторівна, понад 20 років завідуюча цим фельдшерсько-акушерським пунктом. Хоча її посада - сімейна медсестра, але, по суті, вона єдиний лікар у селі. Вона працює без зупинки.

- Як вірусні захворювання, температура, (люди, - ред.) не можуть збити, - розповідає вона про випадки її нічних виїздів на виклики у неробочий час. - Більшість людей, самі знаєте, намагаються собі збити температуру.

Кілька років тому таке самолікування вже призвело до смерті 35-річного чоловіка.

- Жінка його лікувала-лікувала, була висока температура, свинячий грип. Півтора дні тримала. Як я приїхала, то відправила до лікарні, але було пізно. Людина просто "згоріла".

Фото: Лікар Світлана Вікторівна в селі Криве Житомирської області виїджає на невідкладні виклики на велосипеді

Світлана Вікторівна - не уродженка села. Вона приїхала до України з Середньої Азії. Спочатку працювала у Корнинській лікарні, у селі в п'яти кілометрах звідси, а потім її перевели до Кривого.

На невідкладні виклики добирається велосипедом, вночі відвозить її чоловік на машині. Від фельдшерського пункту до краю села потрібно велосипедом 15 хвилин добиратися. У підпорядкуванні ще є село Рудка, до якого, особливо у зимовий час, важко доїхати і доводиться витрачати на дорогу до півгодини. Хоча там живуть переважно дачники, але Світлана Вікторівна кілька разів на місяць все-таки туди заїжджає.

- Як замете - і ногами ходжу, як викликають. В один рік було таке, що чоловік трактором возив. "Швидку" тягнув туди і назад, - розповідає вона.

Приміщення пункту невелике. Два старі ліжка, накриті старими покривалами, в окремому кабінеті призначені для денного стаціонару. Поруч біля ліжок стоять два прилади з написами "Апарат не працює". Їх пункт отримав ще у 80-х роках.

- Інгалятор та ультразвук, - називає їх медсестра. - Вони не працюють давно. Скільки ми не просимо, держава грошей... (не дає, - ред), дуже дороге задоволення. Дорогі - щоб їх ремонтувати і придбати.

Якщо б вони були робітниками, це заощадило б кошти місцевих жителів. Світлані Вікторівні доводиться направляти хворих до фізкабінетів районної лікарні у Попільні. Тільки на проїзд туди і назад на одного дорослого і дитину потрібно 100 гривень на день. Якщо їздити тричі на тиждень на процедури, то витрачати 300 гривень. Більше щастить тим, у кого власний транспорт, хоча бензин теж не безкоштовний.

Фото: Апарати для фізпроцедур в селі Криве не працюють

У дитячому кабінеті пункту - безліч іграшок. Але медична начинка скупа і використовується тільки раз на місяць по приїзду сімейного лікаря. Він приймає дітей до року, а також дорослих. Ще кілька років тому приїжджав гінеколог. Але зараз частково його функції виконує Світлана Вікторівна, яка приймає у гінекологічному кабінеті. А раз на рік до села приїжджає мобільна рентгенмашина.

Майже у всіх приміщеннях прохолодно і без верхнього одягу довго простояти неможливо. Термометр у коридорі, де висить портрет Йосипа Юркевича та ікона, показує 10 градусів вище нуля. Найтепліше - у кабінеті Світлани Вікторівни, де стовпчик термометра дотягує до 20 градусів. Обігрівають повітря у кабінетах конвектори, вмонтовані в стіни.

- Просто економимо, - пояснює вона. - Як люди "капаются", то я теж включаю більше у денному стаціонарі. Нам вигідні конвектори. Як я почну палити опалення, то багато грошей буде йти. Краще ці гроші, які йдуть на опалення, ми пустимо на медикаменти.

Кабінет Світлани Вікторівни це ще й аптека. За її спиною - шафа з ліками, які вона продає. Вона не приховує - на лікування люди медикаменти купують за свої гроші. На гроші від держави вона поповнює тільки сумку для невідкладної допомоги. Хоча й цього не завжди достатньо.

- Гіпертонікам, наприклад, мені треба дві-три упаковки пірацетаму, рибоксину, магнезії, а дають одну. 10 ампул дають. І то буває, що 10, а буває і п'ять дають, - скаржиться вона, але уточнює, що на "невідкладну допомогу" завжди вистачає ліків.

Виявляється, востаннє поповнення медикаментів було у грудні минулого року. До цього - тільки у 2014-му. Підтримують фельдшерський пункт грошима вже сучасні спонсори.

- Нам перед виборами дуже багато депутати допомагають, - хвалиться вона. - Вони нам готівкою не дають гроші. Вони перераховує на наш ФАП, на бухгалтерію до району. І ми на цю суму маємо право приймати і медикаменти, і ... я от замовила перед Новим роком шафки нові. Так вони ще не прийшли, але їх мають привезти.

Світлана Вікторівна уточнює - частину грошей депутати дають не тільки перед виборами. На 10 тис. гривень, які дала одна з депутатів, Світлана Вікторівна купила і ліки, і миючий засіб, і хлорку. На це держава теж перераховує гроші, але або рідко, або мало.

Після підвищення мінімальної зарплати Світлана Вікторівна вже дізналася, що "чистими" отримає 2600 грн. Без жодних надбавок, які були ще минулого року.

- Надбавки за завідування ФАПом, 10% давали, і за стажу роботи, - каже вона.

Виїхати з Кривого мені допомагають місцеві - "підкидають" до Корниного. 10 хвилин пасажирка розповідає про місцеву медицину. Якщо доводиться лікуватися, то їде відразу до Житомира – Попільнянській районній лікарні не довіряє.

- Сина ледь інвалідом не зробили, - обурено і відкрито говорить вона.

Але розхвалює Світлану Вікторівну, яка навіть у неробочий час може допомогти й "послухати".

- Тільки не треба закривати медицину у селах, - у кінці розмови додає вона.