Високі ставки. Чи залишилася загроза вторгнення Росії і що буде з Донбасом
Протягом останнього тижня ситуація в Україні та навколо неї стала предметом численних дипломатичних переговорів на вищому рівні. Але після всіх обговорень і заяв без чіткої відповіді залишилися два питання: чи знизилася ймовірність нового російського вторгнення і чи зрушиться з місця мирне врегулювання на Донбасі. Детальніше – в матеріалі РБК-Україна.
Під час поточної, осінньо-зимової ескалації біля українських кордонів найпомітнішу роль відіграють США. Саме американські ЗМІ першими почали повідомляти про значну концентрацію російських військ біля кордонів України, з перспективою нового масштабного вторгнення. Далі підключилися і американські топ-чиновники, аж до президента Джо Байдена.
За останній тиждень він провів переговори з Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським, а також лідерами Великобританії, Німеччини, Франції, Італії та дев'яти східноєвропейських держав-членів НАТО. З американської сторони всі ці переговори активно коментували в Білому домі і Держдепі, з російської – в МЗС і Адміністрації президента.
Але в сухому залишку більшість цих коментарів зводилися до повторення багаторазово озвучених позицій і взаємних претензій. Так, на Заході запевняють у своїй безумовній підтримці суверенітету України, готовності надавати їй допомогу і загрожують Росії жорсткими санкціями на випадок подальшої ескалації.
Росія ж звинувачує Україну в порушенні Мінських домовленостей, хоче отримати "юридичні гарантії" нерозширення НАТО на Схід, дорікає Альянсу "агресивними діями" і де-факто вимагає від нього припинити навіть поточну співпрацю з Україною. На що у Вашингтоні і європейських столицях звично заявляють: у питаннях розширення і активностей НАТО у Москви немає ніякого права вето.
Втім, певний результат у дво- і багатосторонніх переговорів все ж є – явна активізація "діалогу про стратегічну стабільність", про який було заявлено ще на червневій зустрічі Путіна і Байдена в Женеві. У США дають зрозуміти, що готові говорити з Росією: не тільки (і, судячи з усього, не стільки) про Україну, а й про багато інших пунктів світового порядку денного – від Китаю до кібербезпеки.
З цією метою Вашингтон запустив класичну човникову дипломатію: до Києва прилетіла помічниця держсекретаря Карен Донфрід, яка після цього відправиться до Москви, а потім – до Брюсселя, для консультацій з європейськими союзниками США. Інший анонсований Байденом формат – переговори США і як мінімум чотирьох європейських країн НАТО (очевидно, Великобританії, Німеччини, Франції та Італії) з Росією.
За словами американського президента, їхня мета – "обговорити стурбованість Росії з приводу НАТО і можливість напрацювати будь-які рішення, щоб знизити напругу на східному фланзі". Ця ініціатива, як повідомляє Bloomberg, "розлютила" владу однієї зі східноєвропейських країн-членів НАТО – там побоюються можливих поступок Москві, про які домовляться у них за спиною.
Масштаб агресії
Зростання багатоформатної дипломатичної активності все ж не зняло з порядку денного загрозу нового масштабного вторгнення російських військ в Україну – через яку, власне, і почалася ця активізація. Але після переговорів Байдена і Путіна про це почали говорити вже набагато менше.
За словами кількох співрозмовників РБК-Україна, градус напруги дійсно знизився. Як зазначила в розмові з виданням директор Центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук, цього вдалося домогтися "великою дипломатичною ціною" – самітом Байдена і Путіна і запуском нових переговорних форматів за участю РФ.
"Ці ідеї допомогли знизити градус, але треба стежити, щоб ми не опинилися в ситуації, коли форматів діалогу з Росією буде більше, ніж форматів її стримування", – зазначила Гетьманчук.
Дійсно, з раціональної точки зору починати новий виток агресії проти України Кремлю невигідно. Російська влада отримує те, що хотіла: зростаючу готовність Заходу вести з нею переговори. І, дуже ймовірно, в майбутньому йти на якісь компроміси.
Тоді як агресія помножить ці перспективи на нуль і поверне РФ в ізоляцію, може, навіть глибшу, ніж після початку війни проти України. Принаймні, судячи із заяв американської влади про готовність "зробити зараз ті кроки, які не зробили в 2014-му" (якщо РФ почне нове вторгнення), все може бути саме так.
Крім того, майже напевно зірветься і прийдешній запуск "Північного потоку-2" – одного з найбільших зовнішньополітичних проектів Росії за останній час.
Втім, Москва багато разів показувала, що може діяти абсолютно нераціонально. Нехай західні ЗМІ вже не публікують карти зі стрілочками, що вказують куди можуть наступати росіяни, але війська від українського кордону поки ніхто відводити не поспішає.
За словами спікера посольства США в Україні Деніела Лангенкемпа, поки що рано прогнозувати подальші дії Росії.
"Ми запропонували президенту Путіну два чітких шляхи: подальша агресія проти України, яка спричинить за собою надзвичайно високі витрати для Росії, тому що ми приймемо рішучі заходи, які ми навмисно не застосовували раніше, або альтернативу, якою є діалог і дипломатія. Ми дуже сподіваємося, що Путін вибере другий шлях", – сказав Лангенкемп.
При цьому, за його словами, США будуть робити висновки не за словами, а за реальними діями, які РФ зробить в найближчі тижні.
Є і ще одна проблема: що саме вважати "новою масштабною агресією з боку РФ". Адже між збереженням поточного стану справ і наступом десятків тисяч солдатів на Київ є маса проміжних варіантів.
Минулого тижня на брифінгах в Білому домі це питання піднімалося неодноразово: що саме повинна буде зробити Росія проти України, щоб в США це порахували достатнім приводом для введення потужних санкцій? Але чіткої відповіді на це питання не було.
На думку аналітика Фонду "Демократичні ініціативи" Марії Золкіної, Москва якраз і може на цьому зіграти.
"Якщо цей наступ буде немасштабним, не таким як на картах Bild, а наприклад загострення на Донбасі, спроби відвоювати частину підконтрольної Україні території Донбасу, або, наприклад, блокування Азовського моря – цього буде недостатньо для так званих "пекельних санкцій", – сказала виданню Золкіна.
У той же час, на її думку, цього може бути достатньо, щоб натиснути на українське керівництво і на західні країни в рамках переговорів, які вже будуть вестися на той момент.
Нормандія плюс
На наступний день після переговорів Байдена і Путіна, 8 грудня, могло скластися враження, що на найвищому рівні все ж вдалося досягти якихось домовленостей по Донбасу. Так, в російському МЗС заявили, що США можуть приєднатися до "нормандського формату" – притому що раніше Москва таку можливість відкидала, навіть за кілька годин до онлайн-саміту президентів.
А Володимир Зеленський висловив сподівання, що на засіданні Тристоронньої контактної групи того ж дня будуть вирішені питання перемир'я, обміну полоненими та відкриття КПВВ. Як розповів того ж вечора співрозмовник РБК-Україна, знайомий з ходом переговорів, російська сторона вперше за довгий час була налаштована цілком конструктивно і не відкинула українські ініціативи відразу ж, як це зазвичай бувало.
Незабаром з'явився ще один аргумент на користь версії про домовленість по Донбасу – стаття Associated Press, в якій говорилося про те, що США можуть "чинити тиск" на Україну, щоб та рухалася в бік "автономії Донбасу" (очевидно, мова йшла про "особливий статус" для ОРДЛО). Втім, скоро стало зрозуміло, що якщо якісь попередні домовленості і були досягнуті, то реалізувати їх буде не так просто.
Пізніше член української делегації в ТКГ Сергій Гармаш у своєму Facebook виклав хронологію переговорів. За його словами, на засіданні 8 грудня Росія дійсно "явно хотіла показати себе конструктивною і миролюбною". Але висунула завідомо неприйнятну умову припинення вогню – легітимізацію бойовиків так званої "ЛДНР" в Спільному центрі контролю і координації (СЦКК) поряд з українськими військовими.
Україна запропонувала проект компромісної заяви, яка хоча б дозволила встановити перемир'я на лінії фронту, за аналогією з липнем минулого року. Але росіян це не влаштувало, вони повернулися до звичної деструктивної лінії поведінки, тож позачергове засідання ТКГ 9 грудня закінчилося безрезультатно.
Сутички на фронті продовжилися, а в Кремлі знову заговорили про "дискримінацію російськомовного населення" в Україні та інші пропагандистські штампи. Ситуація знову повернулася в звичне русло.
За словами радника глави Офісу президента Михайла Подоляка, враження про те, що на переговорах Байдена і Путіна вдалося домовитися про щось конкретне в питанні Донбасу, могло скластися через велику медійну увагу до саміту.
"Здається, що при стількох емоціях і новинах не може не бути вже готового рішення. Але насправді, процес складніше. Дійсно стало ясно, що у дипломатії є шанс. Дійсно, російська сторона робить максимум, щоб затягнути переговори і вкинути якомога більше відволікаючих речей", – сказав РБК-Україна Подоляк.
За його словами, росіяни дійсно готові говорити з американцями, і рішення може бути знайдено. Але наскільки ці двосторонні переговори можуть допомогти іншим форматам щодо Донбасу – стане зрозуміло на початку наступного року. Як підкреслив Подоляк, всі ці питання будуть предметно обговорюватися 15 грудня в Брюсселі, на зустрічі Володимира Зеленського з новим канцлером Німеччини Олафом Шольцом і президентом Франції Еммануелем Макроном.
Примітно, що Макрон досить ревниво відреагував на розмови про активізацію США в питанні Донбасу – за словами французького президента, зусилля Вашингтона не зможуть підмінити "нормандського формату". Очевидно, у випадку ймовірного переобрання на виборах у квітні наступного року Макрон хоче закріпити за собою статус головного політичного лідера Європи – раз вже канцлер Шольц багато разів давав зрозуміти, що має намір зосередитися на внутрішньогерманських справах.
Втім, в найближчі місяці і сам Макрон буде зайнятий насамперед виборами у Франції. Тоді як американці, схоже, готові діяти невідкладно.
І у Києві, і у Вашингтоні вже заявили, що тези про тиск США на Україну в питанні Донбасу не відповідають дійсності. Втім, навряд чи хтось із чиновників обох країн міг би публічно визнати зворотне. Хоча про спроби такого тиску, ще в перші роки війни на Донбасі, неодноразово повідомлялося в ЗМІ. І мова тоді йшла про те ж, про що може йти зараз: проведення виборів в ОРДЛО і реалізації на практиці хоча б окремих елементів "особливого статусу".
Велика угода
У той же час, будь-які подібні ініціативи потрібно буде, по-перше, провести через залу Верховної ради, по-друге, якось подати українському суспільству. За інформацією РБК-Україна, на даний момент в парламенті не готуються ніякі документи, що стосуються Донбасу. А по закінченню поточного пленарного тижня, наступного разу Рада збереться вже після Нового року, 18 січня.
В українському суспільстві є різні думки про те, як треба врегулювати ситуацію на Донбасі. Проте згідно з опитуванням "Демініціатив" спільно з Центром Разумкова, проведеним у травні цього року, 55% українців виступають за те, щоб ОРДЛО повернулися в Україну на колишніх умовах. Інші точки зору – від надання цим територіям більшої незалежності від Києва до їх включення до складу РФ – підтримують від трьох до тринадцяти відсотків громадян.
"Спроби якось продавити "особливі статуси" не пройдуть ні через зал Ради, ні через "вулицю". І наші західні партнери це теж розуміють", – запевнив РБК-Україна співрозмовник, добре знайомий з ходом переговорів по Донбасу.
За словами Марії Золкіної, багато чого залежатиме від того, яку лінію поведінки обере українська влада. Якщо буде лише пасивно спостерігати за переговорами США і Росії і займати вичікувальну позицію, то ймовірність "великої угоди", невигідної Україні, різко зростає. Ще одна можлива помилка, вважає експерт, – спроба завоювати таким чином прихильність американської адміністрації: за всяку ціну, нехай навіть поступками в питанні Донбасу.
Крім того, зазначає Золкіна, за весь час війни тема Донбасу була самостійним дипломатичним треком, і американці активно в нього не включалися, оскільки процес був у глухому куті і шанси домовитися з Росією не проглядалися. Тепер же ситуація змінюється – на горизонті може з'явитися "пакетна" угода з РФ з безлічі питань, що представляють взаємний інтерес.
"Вперше за майже вісім років обставини складаються так, що американці не будуть до останньої коми вивіряти домовленість по Донбасу, тому що це вигідно Україні. У них є свій інтерес – попередити різку ескалацію відносин з РФ на всій планеті. І Донбас тут – точно не центральний елемент", – сказала експерт.
У будь-якому випадку, за рахунок свого багатопланового шантажу і тиску на Захід різними інструментами –газом, мігрантами, концентрацією військ біля кордонів України – Росія змогла домогтися того, що Захід готовий з нею розмовляти і домовлятися. Для України це не катастрофічна, але тривожна новина.