Вибори Ради: кінець епохи
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Один з видатних умів людства, - чиї погляди багато в чому визначили логіку розвитку подій і, в кінцевому рахунку, сприяли тому, що, як сказав би Віталій Кличко, сучасний світ опинився зараз там, де він зараз опинився, - Георг Вільгельм Фрідріх Гегель небезпідставно вважав філософію квінтесенцією епохи, що минає. Саме цьому німецькому мислителю належать слова: "Коли філософія починає малювати своєю сірою фарбою по сірому, тоді певна форма життя стала старою, але сірим по сірому її омолодити не можна, а можна тільки зрозуміти. Сова Мінерви починає свій політ лише з настанням сутінків".
Сутінки неминуче наближаються.
Незважаючи на яскраві кольори агітаційних матеріалів, якими рясніють вулиці і телеканали, нинішня передвиборна кампанія була сірою до нудоти.
Сірою вона була не тільки тому, що, як і раніше, фінансувалася "сірими кардиналами" "за сірими схемами" "чорною готівкою". І навіть не тому що "Революція гідності" не усунула і не вилікувала такі звичні для України "стигмати" передвиборчих кампаній, як підкуп виборців, залякування і замаху на кандидатів, нападу на агітаторів, бандитські нальоти на штабні офіси та агітаційні намети, адміністративний тиск з боку місцевої влади та правоохоронних органів. На жаль, всі ці практики "злочинного режиму Віктора Януковича" не менш активно використовуються і зараз. Грань між перемогою і поразкою на цих виборах так само, як і раніше, знаходиться в "сірій зоні" - між, м'яко кажучи, незаконним і відверто протизаконним. Особливо це стосується одномандатних виборчих округів.
В цьому плані нинішня кампанія відрізняється від попередніх хіба що не таким безпардонними використанням владою адмінресурсу. Але й цей крок вперед пояснюється швидше відсутністю жорсткої "вертикалі влади", ніж щирим бажанням можновладців відмовитися від цієї згубної практики.
Сірою нинішня передвиборна кампанія була, перш за все, через свою абсолютну беззмістовність. Навіть перебуваючи на краю прірви - в умовах війни, фінансової кризи, економічного занепаду та зростання соціальної напруженості - українська еліта продовжує демонструвати кричущу нездатність створювати і формулювати нові смисли. Замість смислів, які повинні давати відповіді на виклики часу, суспільству за звичкою пропонуються гасла. Настільки ж привабливі, наскільки безглузді. Суспільство, своєю чергою, з подачі мас-медіа, так захопилося обговоренням персонального складу передвиборчих списків, що навіть не помітило відсутності "передвиборчих програм". Виборці сперечалися про що завгодно: про те, хто більш непідкупний - Мустафа Найєм або Єгор Соболєв; хто героїчніше і хоробріше: Семен Семенченко чи Сергій Мельничук; і навіть у кого більше груди - у Ані Гопко або у Свєти Заліщук, немов у парламенті цимиї грудьми ті захищатимуть або годуватимуть український народ. Все це свідчить про те, що виборця й далі можна "розводити на полові", густо заквашеною на вірі в диво і всіляких месій.
Передвиборна кампанія також вельми наочно показала остаточну смерть соціології в Україні, яка з технології вивчення настроїв виборців перетворилася на технологію маніпулювання цим настроями. Партійні рейтинги партійні ж або зафрахтовані партіями соціологи міряють так, як недбайливі доглядачі зоопарку міряють удава - з хвоста до голови рептилія виходить 8 метрів, а з голови до хвоста - 9.
Додала сірості передвиборчій кампанії і непринциповість її результату. Вперше в Україні основна боротьба розгорнулася не між антагоністами - так званої владою і так званою опозицією, котрі відстоюють протилежні вектори розвитку країни, а між, грубо кажучи, різними фракціями однієї політичної сили. На щастя, після подій Євромайдану і війни на Донбасі вектор подальшого розвитку України визначено самою конкретно-історичною ситуацією, а не волею можновладців.
В цьому плані зовсім не важливо, скільки відсотків голосів набере Блок Петра Порошенка, "Народний фронт" або "Батьківщина". Також неважливо, чи пройдуть до парламенту "Самопоміч", Комуністична партія чи Опозиційний блок, - нова коаліція в будь-якому випадку буде проєвропейською. Всі інші, потрапивши в парламент, будуть виконувати свої традиційні ролі: комуністи - захищати трудящих; пострегіонали - "відроджувати промисловість" і відстоювати інтереси вітчизняного виробника; активісти та журналісти - розводити демагогію...
Більш того, вже зараз можна з упевненістю сказати, що роль парламенту буде суттєво знівельована. Верховна Рада України приречена перетворитися із закритого віп-клубу на досить посередній за своїм владним потенціалом представницький орган, покликаний виконувати, причому досить обмежено, дві функції - формувати уряд і легалізувати голосуванням законопроекти, розроблені у стінах Кабміну або Адміністрації Президента. Епоха Верховної Ради як феодальної "боярської думи" закінчується. Будь-які спроби відродити її закінчаться не палаючими шинами, а палаючими трупами народних обранців.
Все це свідчить про наближення кінця епохи. І омолодити або тим більше врятувати цю відмираючу епоху нікому не вдасться, незважаючи на марні спроби нинішніх господарів України залишити все як було.
Як було, вже не буде.
І причина не в тому, що олігархи раптом вирішили добровільно відмовитися від свого панівного становища, політична еліта усвідомила важливість перетворень, а виборці порозумнішали і навчилися боротися за свої права. Ні. Всього цього не сталося. Просто соціальна організація, що сформувалася в Україні після краху СРСР, остаточно деградувала і продемонструвала свою кричущу неефективність, більш того - нежиттєздатність. А неефективні і нефункціональні системи або свідомо трансформуються вольовим зусиллям, або безвольно і безслідно зникають.
Зовсім скоро ми побачимо, який сценарій оберуть українці. І майбутні вибори в цьому плані мало що вирішують.
