В України був і все ще залишається величезний економічний потенціал! І хоча промисловість практично знищена, її можна швидко відновити, якщо цим займеться сильна держава.
Що ж відбувається зараз? Наприклад, у Харкові яскравим прикладом неефективного управління великим державним підприємством є завод ім. Малишева, який випускає двигуни, тепловози і танки. На початку 90-х на ньому працювали 100 тис. осіб, зараз – близько 3,5 тис. Тобто фактично завод з випуску танків у воюючій країні працює на 3,5% від можливої потужності!
Ще один приклад – Харківський тракторний завод. У 80-ті роки випуск продукції тут становив до 50 тис. тракторів на рік. Завод постачав їх у 36 країн світу. У середині 2000-х завод ледь дотягував до рівня 2,5 тис. тракторів. А в 2015 році завод виробив лише 1600! При цьому основним покупцем продукції заводу є Росія. Україні з її перспективними чорноземами вітчизняні сільгоспмашини виявилися не потрібні.
Нічим не краще ситуація на Миколаївському суднобудівному заводі, де в кінці 80-х працювало 13 тис. людей, а до 2015 залишилося 700 співробітників! Завод простоює, хоча може приносити бюджету гарний прибуток. Те ж саме стосується суднобудівного заводу "Океан", де в кінці 80-х працювало 12 тис. осіб, а в 2015 налічувалося всього 2,5 тис. співробітників.
На початку 90-х на дніпропетровському (нині – дніпровський, – ред.) гігант "Південмаш" працювало понад 60 тис. людей – зараз близько 7 тис. При тому всьому, що у заводу є очевидна можливість розвитку і розширення, а його продукція, зокрема ракети-носії, завжди користувалася широким попитом у всьому світі.
Така ж картина в Донецькій області. Зокрема, на Краматорському заводі важкого верстатобудування в 90-ті налічувалося 6,5 тис. працівників, у 2015 – всього 473.
Те ж саме – на Запорізькому виробничому алюмінієвому комбінаті: 10 тис. співробітників в 90-ті, і 207 – у 2016. Виробництво первинного алюмінію в Україні було просто знищено.
Список можна продовжувати довго. На жаль, дуже довго. Адже подібна ситуація спостерігається з усіма колись потужними стратегічними підприємствами в усіх областях. Вони розкрадені і зруйновані. Причому картина однакова як на приватизованих, так і на тих, які поки що залишаються в держвласності підприємствах. Ні олігархи, ні чиновники не займаються розвитком промисловості. Мало того – вони навіть не намагаються хоча б зберегти те, що отримали "у спадок" від СРСР.
В результаті такої недалекоглядної і навіть злочинної політики страждають в першу чергу прості українці. Вони залишаються без роботи, без засобів до існування, біжать від злиднів за кордон, а хто не може – буквально помирають з голоду. Люди доведені до крайності. І тому саме зараз як ніколи необхідно відновити колишній промисловий потенціал України. А в першу чергу для цього потрібно повернути всі стратегічні підприємства під контроль держави. Адже тільки держава може забезпечити найкраще функціонування найважливіших галузей. Правда, для того, щоб держава нарешті почала цим займатися, до влади повинні прийти нові обличчя. І вони обов'язково прийдуть після виборів!
Повернення стратегічних підприємств під контроль держави дасть нам можливість за кілька років створити 10 млн робочих місць! Завдяки цьому ми не тільки ліквідуємо безробіття, але й повернемо в країну фахівців, які змушені були виїхати.
Тому наше завдання номер 1 – повернути ключові стратегічні галузі української економіки назад державі, відродити роботу провідних підприємств у кожному регіоні країни, забезпечити людей роботою на місцях. Щоб їм не довелося не тільки виїжджати з країни, але навіть поневірятися по Україні в пошуках заробітку. Після цього ми зможемо зробити такий ривок, що протягом лічених років станемо локомотивом всієї європейської економіки. Україна з її працьовитими людьми, багатою землею і відродженої потужною промисловістю обов'язково стане по-справжньому сильною державою!