"Помста - це страва, яку краще подавати охолодженою", - стверджував один із героїв голлівудського блокбастера. І він, напевно, в чомусь був правий. Відплата - справа серйозна і не терпить поспішності, а тим - більше метушливості.
Валентин Гладких, кандидат філософських наук,
політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
"Помста - це страва, яку краще подавати охолодженою", - стверджував один із героїв голлівудського блокбастера. І він, напевно, в чомусь був правий. Відплата - справа серйозна і не терпить поспішності, а тим - більше метушливості.
Наприклад, операція "Немезіс" - акція відплати вірменської партії "Дашнакцутюн" щодо вбивства лідерів Османської імперії, причетних до організації різанини вірмен в 1915 р., тривала кілька років. Операція "Гнів Божий", проведена Моссадом проти учасників і організаторів захоплення в заручники спортсменів олімпійської збірної Ізраїлю на Мюнхенській олімпіаді 1972 р., зайняла більше 20 років. Пошуки нацистських військових злочинців тривають досі вже майже 70 років. Не один десяток років потому відповіли за свої злодіяння Аугусто Піночет і Войцех Ярузельський.
Все це дає надію, що винні в жахливих злодіяннях - тотальному розграбуванні держави, побитті студентів на Євромайдані, організації сепаратистського шабашу на Донбасі - рано чи пізно таки понесуть заслужене покарання. Правда, хотілося б? щоб відплата відбулося не у вигляді помсти, а у вигляді справедливого правосуддя.
На жаль, нинішній стан українського правосуддя, правоохоронних органів і спецслужб поки що дозволяє насолоджуватись відчуттям безкарності таким одіозним персонажам як Артему і Віктору Пшонкам, Віталію Захарченко, Миколі і Олексію Азаровим, Віктору та Олександру Януковичам, Сергію Курченко, Олександру Клименку і багатьом соратникам меншого калібру.
Всі ці люди, що спішно покинули Україну, прекрасно себе почувають. Якщо вони і отримали болючий удар, то з боку ЄС і США, але не України. В Україні колишні т. з. "младореформатори" і члени "Сім'ї", швидше за все, до цих пір не тільки отримують свою частку баришів з підконтрольних їм бізнес-структур, але і знімають мзду з тіньових схем, які нікуди не зникли. Більш того, деякі з них продовжують нарощувати свою присутність в Україні, наприклад, колишній міністр доходів і зборів Олександр Клименко.
Використовуючи ці ресурси, втікачі досі справляють певний вплив на криміногенну ситуацію, соціально-економічну і навіть соціально-політичне життя України. Адже не секрет, що, наприклад, батальйон "Схід" отримує підтримку від "Сім'ї", та й сам початок заворушень на Донбасі фінансувався Януковичами.
І справа зовсім не в презумпції невинності. Ситуація, яку ми маємо з вищезазначеними діячами, є чудовою ілюстрацією жарту ще радянських часів: "Те, що ви досі на волі - це не ваша заслуга, це недоробка прокуратури і міліції".
Тому цілком закономірно поставити питання: чому всі ці люди продовжують насолоджуватися повною безкарністю, навіть відвідуючи час від часу нашу країну?
Відповідь проста і очевидна: вони нічого не бояться, адже в структурах нинішньої влади вони мають чимало друзів, бізнес-партнерів і просто васалів. Може бути, тому нинішня влада і не горить бажанням копатися в справах утікачів. Адже, розкриваючи реальні схеми, чинна влада викриє багато в чому і себе.
Наприклад, нещодавно Інтернет облетів відеоролик, де Арсеній Яценюк у компанії Януковича та багатьох інших співає дифирамби Миколі Азарову, називаючи того своїм кумиром. А скільки подібних роликів ще не потрапило в Інтернет? Скільки існує документів, що викривають справжню спадкоємність влади в Україні - по лінії корупції та хабарництва?
Коротше кажучи, поки швидка "Сім'я" в компанії "младореформаторів" відсиджується в Росії, в українців є всі підстави бути впевненими в тому, що нинішня влада живе за принципом "ворон ворону око не виклює".