Внутрішня війна. Як ветеранам в Україні допомагають повернутися до мирного життя
В Україні налічується близько 370 тисяч ветеранів війни на Донбасі. Сильний стрес негативно позначився на здоров'ї більшості з них. Деякі, не справляючись з травмуючим досвідом, вдаються до крайніх заходів, в тому числі і самогубства. Як держава і самі бійці долають викликані війною психологічні проблеми – в матеріалі РБК-Україна.
В ніч на 11 жовтня ветеран АТО Микола Микитенко здійснив акт самоспалення на Хрещатику у самому центрі столиці. Через кілька днів він помер у лікарні, отримавши опіки понад 90% тіла. Причиною суїциду ветеран назвав "незгоду з діями влади".
Рік тому, у вересні 2019 року, ще один активний учасник війни на Донбасі, колишній спецназівець Олексій Белько зупинив свій автомобіль посередині мосту Метро в Києві і оголосив, що підірве його. Через кілька годин боєць склав зброю і здався поліції. Вже майже рік як Белько знаходиться в психіатричній лікарні, у нього виявлені ознаки шизофреноподібного розладу.
Питання щодо соціалізації і психічних проблем бійців, які повертаються до мирного життя, гостро постало ще у 2017 році. Тоді начальник клініки психіатрії Головного військового клінічного госпіталю Олег Друзь несподівано заявив, що учасники бойових дій по поверненню в мирне життя "можуть стати загрозою як для власних сімей, так і для всього суспільства". Він навів дані, що близько 98% ветеранів потребують психологічної допомоги.
Слова військового медика викликали хвилю обурення серед учасників бойових дій, незадоволених тим, що їх охарактеризували як "загрозу для суспільства". Бувший тоді міністром оборони Степан Полторак підтримав бійців і відсторонив Друзя від посади. Проте через три роки він знову працює начальником клініки психіатрії.
Ветерани ж, так само як і раніше, у багатьох випадках справляються зі своїми психологічними проблемами за принципом "допоможи собі сам". Генеральний штаб, навпаки, заявляє, що ситуація змінюється в кращу сторону.
Проблема кожного
Військовий психолог, колишній учасник війни на Донбасі Андрій Козінчук у розмові з РБК-Україна стверджує, що влада не звертає належної уваги на проблему психічного здоров'я військових. "Влада просто не визнає факт, що це може стати суттєвою проблемою", – упевнений він.
За його словами, на даний момент системного вирішення психологічних проблем військових немає, вони вирішуються точково і по мірі виникнення. Якісь позитивні "зрушення" є в діях Генштабу, але і вони не носять глобальний характер, підкреслює Козінчук.
Особливо провали в роботі, за його словами, помітні, коли військовослужбовець залишає лави ЗСУ і його реабілітацією повинно займатися Міністерство ветеранів.
В самому Мінветеранів підтверджують, що Україна "ще тільки в процесі створення" ефективної системи діагностики та реабілітації учасників війни. В цьому напрямку на початку жовтня був зроблений важливий крок – підписано меморандум про співпрацю з Міністерством охорони здоров'я та Міністерством внутрішніх справ.
"Збереження ментального здоров'я ветеранів – пріоритет роботи Мінветеранів. Об'єднання зусиль трьох міністерств – важливий крок, який сприятиме поліпшенню системи психологічної реабілітації в Україні", – зазначив заступник міністра у справах ветеранів Ігор Безкаравайний.
Зокрема, для визначення емоційного стану і виявлення психічних розладів у бійців можуть задіяти штучний інтелект.
Говорячи щодо ситуації з ветеранами Белько і Микитенко, психолог Андрій Козінчук зазначає, що знайомий з їх історіями.
"У Колі "Ворона" (позивний Микитенко, – ред.), на жаль, це була не перша спроба. Але ця виявилася результативною. Він лікувався, він багато повоював, починаючи з Майдану, потім в батальйоні Кульчицького. Тоді збили вертоліт, в якому він повинен був летіти, і він потім допомагав діставати трупи. Потім знову воював і отримав поранення. Плюс в родині великі проблеми – у нього мама померла. Загалом, ж..па зі всіх сторін", – так описує психолог історію ветерана, який скоїв суїцид на Хрещатику.
Що стосується "теракту на мосту Метро", то фахівець запевняє, що ветеран Белько нікому не заподіяв шкоди і не збирався цього робити.
"У мене питання по цій ситуації виникає до психічного здоров'я киян. Тому що ті, хто були тоді в корках, заявляли, що його (Белько, – ред.) треба вбити, знищити снайперським вогнем. Вони вважали, що людина заслуговує смерті тільки через те, що хтось в маршрутці на дві години більше посидів", – додає Козінчук.
На його думку, психологічною реабілітацією бійців необхідно займатися, але загроза від них для суспільства суттєво перебільшена. Він упевнений: ветеран АТО не більш небезпечний для соціуму, ніж "розчавлений життям" менеджер з продажів.
У Генеральному штабі і зовсім стверджують, що ситуація у сфері морально-психологічного забезпечення військових кардинально змінюється в позитивну сторону. Як зазначив у коментарі РБК-Україна полковник Ярослав Калініченко, зараз фіксується зниження кількості суїцидів серед військових.
"Військовослужбовці здобувають не тільки військовий досвід, а й емоційний. Вони починають звикати до того, що раніше було вразливим для їхньої психіки, адаптуватися до цього і вміють з цим поводитися. Тобто далі тенденція повинна тільки поліпшуватися", – пояснює представник Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ.
За його словами, всім діючим військовим в обов'язковому порядку проводять декомпресію, тобто первинну реабілітацію, щоб зняти напругу, переключити військовослужбовця з режиму "війна" на режим "мир". За результатами цієї роботи офіцери-психологи і медпрацівники видають рекомендацію, чи потрібна військовому подальша психологічна реабілітація в стаціонарних умовах. Калініченко підкреслює, що цього потребують тільки 10% військових.
Сліди війни
Кандидат біологічних наук, учасник бойових дій Євген Дикий з офіцерами Генштабу в цьому питанні не згоден.
"Моя особиста думка, що в тій чи іншій формі, але ПТСР (посттравматичний стресовий розлад, – ред.) є у всіх 100% учасників бойових дій. Я маю на увазі не тих, хто має статус УБД, а тих, хто реально брав участь в бойових діях. Я вважаю, що це безслідно не проходить ні в кого в принципі", – говорить він.
Учений-біолог звертає увагу, що будь-яка війна ламає природні інстинкти. Вона стимулює людину відмовитися від інстинкту виживання і змушує її вбивати інших людей. На думку Дикого, проблеми України з реабілітацією ветеранів не унікальні і, більше того, жодна країна в світі так і не знайшла оптимального шляху їх вирішення.
"Згадайте фільми про Рембо. Це якраз яскравий приклад ветерана В'єтнаму з ПТСР", – додає він.
Ветеран погодився поділитися з РБК-Україна свої досвідом соціалізації і психологічної реабілітації після війни. Він зазначив, що свідомо пішов на війну добровольцем навесні 2014 року, так як мав активну громадянську позицію. Брав участь у кровопролитних боях під Луганськом в складі батальйону "Айдар" до вересня 2014 року, коли отримав травму і змушений був піти з армії.
Перші півроку після війни були найскладнішими в психологічному плані, згадує Дикий. Каже, що помітив за собою навіть агресивну стадію прояву ПТСР, коли спробував повернутися в університет Драгоманова, де працював до війни.
"Коли я восени 2014 року повернувся з війни і прийшов з госпіталю, то дізнався, що мене там, м'яко кажучи, не чекають. Один з моїх тодішніх керівників заявив, що всі мої проекти вони іншим людям передали, і навіть видав фразу "ви ж нас не запитали, коли на фронт йшли". Він, швидше за все, це зопалу ляпнув, але в той момент я відреагував як класичний ПТСРщик: я розлютився, видав йому цілу тираду про "тилових щурів" і бахнув дверима", – розповідає колишній "айдарівец".
Вибратися з пучини психологічних проблем бійцеві допомогла родина, друзі і нова робота. Взимку 2014-2015 він захопився написанням книги про методи гібридної війни і отримав за неї гонорар від Військової академії Литви, а вже з квітня змінив обстановку і вирушив до Одеси працювати над біологічними дослідженнями в Науковий центр екології моря. З весни 2018 року Євген Дикий очолює Український антарктичний науковий центр.
Саме розуміння з боку близьких і улюблену роботу він вважає ключовими факторами для відновлення психічного здоров'я бійців. Дикий закликає владу зосередитися на тому, щоб давати ветеранам пільги для навчання і запуску власного бізнесу.
З ним згоден і військовий психолог Андрій Козінчук. Незважаючи на професійний досвід, участь у бойових діях відбилась і на його психічному здоров'ї.
"Мене півроку "крило" не по-дитячому. У мене також були суїцидальні думки. Але мені пощастило потрапити на тренінги, я собі завів психолога і почав працювати над проблемою. Я повернувся з війни в 2016 році, але мене й досі іноді "накриває". Єдине, що я тепер знаю, що з цим робити", – говорить він.
Психолог додає, що досі може переживати напади в громадському транспорті, коли різко частішає серцебиття, з'являється відчуття небезпеки і тривоги і втрачається відчуття власного тіла. Справлятися з цими змінами власної психіки допомогли ветерану отримані на тренінгах знання, а також підтримка матері і друзів.
Посилені перевірки
Полковник Генштабу Ярослав Калініченко каже, що з літа поточного року психологічний стан бійців постійно відстежують. У першу чергу це стосується запуску роботи пунктів психологічної допомоги в кожній військовій частині, у тому числі і на лінії фронту на Донбасі.
"Чому вони з'явилися лише на шостому році війни? Хороше питання. По-перше, було чим займатися і раніше, потрібно було напрацювати певну основу, щоб ці пункти почали працювати. Психологи набиралися досвіду і вирішувалося питання, чи потрібні взагалі такі пункти", – пояснює полковник.
Раніше психологічна допомога бійцеві на лінії фронту займала кілька етапів. Так, первинну допомогу військовому повинен був надати спочатку його товариш по службі або він сам, потім, якщо проблема серйозна, то пацієнта передавали на рівень батальйону до офіцера-психолога, а потім могли відправити в стаціонарний медичний заклад, що займало до 10 днів.
Тепер же бійця поміщають в пункт психдопомоги, найчастіше це окремий намет з ліжками, столом і стільцями, де він може перебувати до трьох днів і відновлювати своє ментальне здоров'я.
"Так, у кожному пункті дислокації тепер є кімната психологічної допомоги. Я поїздив і подивився на них. Як правило, це кімната, у якій стоять ліжка, стіл і стілець і підшивка газет. Але зрозумійте, не кімната вирішує психологічні проблеми, а люди!", – каже ветеран Козінчук.
Представник Головного управління морально-психологічного забезпечення, в свою чергу, вказує, що у військах змінюється сам підхід спостереження за здоров'ям бійців. Кожен день проходить моніторинг психічного стану військового, зокрема, товариші по службі стежать за його настроєм і реакцією на телефонні розмови з родиною та близькими.
"Ми зараз з досвіду НАТО, а точніше Збройних сил США, впровадили у військах роботу груп спостереження за суїцидальною поведінкою військовослужбовців", – пояснює Калініченко.
У кожній частині набирається група військових, які спостерігають один за одним і відзначають особливості поведінки. Членів цієї групи вчать виявляти ознаки стресу та суїцидальної поведінки у товаришів по службі. Військовий-спостерігач повинен або сам допомогти товаришеві, в першу чергу обговорити проблему, або ж у випадку серйозної ситуації – передати інформацію до офіцера-психолога.
Крім того, Генштаб відстежує реакцію військовослужбовців на лінії фронту на ті чи інші політичні події і фіксує динаміку змін настроїв у військах.
"Безпосередньо військовослужбовців іноді запитуємо, як ви ставитеся до тієї чи іншої ситуації і кожен відповідає, як він її бачить. І якщо ми бачимо, що на військового ситуація і політична і військово-політична впливає, то проводиться розмова, надаються роз'яснення. Так, є люди, яким дуже не подобається те, що відбувається (в державі, – ред.), і це нормально", – додає полковник.
На питання, які зараз настрої на фронті, як військові реагують на перемир'я і чи не трактують його як "заборону стріляти у відповідь", представник Генштабу відповідає ухильно.
"Ті люди, які знаходяться на першій лінії, вони знають, навіщо вони там знаходяться. І яка б не була ситуація, їхнє основне призначення – це захист нашої держави. Вони – люди зі зброєю і виконують накази своїх командирів", – говорить він і ставить крапку на цій темі.