Хто тут влада. Що з легітимністю Лукашенка в очах України і світу
Україна, як і країни Заходу, дедалі сильніше ставить під питання легітимність фактичного президента Білорусі Олександра Лукашенка. Якими наслідками це може обернутися – в матеріалі РБК-Україна.
Міжнародно-правовий статус Олександра Лукашенка стає дедалі більш невизначеним. Його таємна інавгурація 23 вересня не додала йому визнання з боку світової спільноти, а скоріше навпаки.
Навіть Росія офіційно не привітала Лукашенка зі вступом на черговий президентський термін, у Кремлі послалися на те, що така процедура не обов'язкова. У підсумку привітань він дочекався тільки від туркменського диктатора Гурбангули Бердимухамедова, незабаром легітимність Лукашенка ще раз підтвердив і Китай.
У той же час, майже два десятки країн, в першу чергу, європейських, підтвердили своє невизнання підсумків президентських виборів у Білорусі та інавгурації 23 вересня. Глава українського МЗС Дмитро Кулеба також заявив, що "інавгурація" Лукашенка не означає визнання його легітимним главою білоруської держави".
Венесуельський сценарій
Оскільки в очах Заходу легітимність фактичного президента Білорусі Лукашенка або ставиться під великий сумнів, або зовсім заперечується, виникають питання: кого тоді Європа і США вважають владою в Білорусі на даний момент, і як вони збираються реалізовувати своє бачення на практиці. Абсолютно чіткої загальноприйнятої відповіді на це питання поки немає.
Далі за всіх у цьому сенсі зайшла Литва. Місцевий парламент ще 10 вересня прийняв рішення визнати Світлану Тихановську обраним лідером народу Білорусі, а Координаційну рада опозиції – єдиним законним представництвом білоруського народу. Лукашенка ж там називають не інакше як колишнім президентом Білорусі.
У резолюції Європарламенту Координаційна рада названа "представницьким органом людей, які прагнуть до демократичних змін у Білорусі". Європейські лідери в останні тижні регулярно проводять зустрічі з Тихановською, тим самим визнаючи її нехай не обраним президентом, але як мінімум повноважним представником білоруського народу.
У той же час, цілком очевидно, що реальна, фактична влада в країні залишається в руках Лукашенка і підконтрольної йому вертикалі. Трохи ясності в політику Євросоюзу щодо Білорусі у таких умовах вніс високий представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Жозеп Боррель. Він провів паралелі між ситуацією в Білорусі і ситуацією у Венесуелі, президента якої, Ніколаса Мадуро, Захід також не вважає легітимним.
"Невизнання демократичної легітимності не означає, що ми не визнаємо реальність. По суті, ми маємо Лукашенка в Білорусі, ми маємо Мадуро у Венесуелі. Обидва мають контроль над урядом і управління всією країною", – заявив Боррель 21 вересня.
За його словами, ЄС не збирається відкликати своїх послів з країни, але в той же час знизить рівень своїх контактів з фактичною білоруською владою.
Поки ж ситуація навколо Білорусі багато в чому виявилася заручником геополітичних ігор. Так, ЄС досі не може ввести санкції проти Лукашенка та інших білоруських чиновників через позицію Кіпру. Невелика острівна держава, за підтримки Франції, вимагає паралельно ввести санкції проти Туреччини за її дії у спірних водах східного Середземномор'я.
Червоне світло
Важливо розуміти, що визнання нелегітимності влади іншої країни аж ніяк не означає автоматичного розірвання всіх дипломатичних, політичних і, тим більше, економічних зв'язків з нею. Хороший приклад тому – події десятирічної давнини в самій Білорусі.
Президентські вибори 2010 року супроводжувалися звичними фальсифікаціями, акції протесту були жорстоко придушені силовиками, безліч опозиціонерів відправилися за грати. В результаті США і ряд європейських країн не визнали підсумки тих виборів легітимними, під санкції Вашингтона і Брюсселя потрапили сотні білоруських чиновників і бізнесменів, а також десятки компаній. Санкції кілька раз оновлювалися, але торговельні відносини при цьому ніхто не розривав.
"Санкції за наслідками тих виборів фактично тривали до початку російської агресії проти України. Почалася війна, Мінськ незабаром був визнаний майданчиком для переговорів, і влітку 2015 року вся санкційна політика розсипалася. Лукашенко фактично скористався цією ситуацією", – розповів РБК-Україна Роман Безсмертний, який у 2010-11 роках був послом України в Білорусі.
Відносини між Білоруссю, з одного боку, і країнами ЄС і США з іншого, почали пом'якшуватися. Доходило навіть до офіційних зустрічей перших осіб, на кшталт держсекретаря США Майкла Помпео, з Лукашенком.
Безумовно, масштаби нинішніх фальсифікацій, вуличних протестів і жорстокості влади набагато вищі, ніж десять років тому. Тому шансів на те, що із часом усі проблеми знову розчиняться, значно менше.
"Політичні відносини відіграють роль світлофора у відносинах між державами у всіх інших сферах. Зараз спалахнуло червоне світло", – сказав виданню Безсмертний, підкресливши, що це аж ніяк не означає одномоментного припинення співпраці з Білоруссю, зокрема, у сфері торгівлі.
Бензинова зброя
Після деякої невизначеності на перших порах білоруської кризи, українська влада свою позицію вже позначила досить чітко – про визнання легітимності виборів та подальшої інавгурації Лукашенка мова не йде.
"На жаль, сьогодні не можна говорити про будь-яку легітимність у Білорусі. Якщо коротко, то Лукашенку вже, а опозиції ще не вистачає легітимності. Коли постало питання, з ким Україна – з кількома сотнями запрошених на так звану "інавгурацію" або з мільйонами з іншого боку закритих дверей, вибір був очевидний. Україна з мільйонами тих, кого не покликали на це урочисте дійство за закритими дверима", – сказав в коментарі РБК-Україна міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
За його словами, офіційні контакти між Україною і Білоруссю поставлені на паузу, і цей стан справ буде зберігатися. Виняток – лише робочі дипломатичні канали між МЗС двох країн, які будуть використовуватися в якості останнього каналу зв'язку.
Зокрема, було відкладено запланований на жовтень україно-білоруський Форум регіонів. За словами Кулеби, Україна зараз не може дозволити собі такі репутаційні ризики до того, як білоруську кризу буде вирішено.
Економічний аспект українсько-білоруських відносин на даному етапі особливо важливий. Для Білорусі Україна – другий за важливістю торговий партнер після Росії. Причому торговий баланс традиційно складається на користь білорусів.
Так, білоруський імпорт в Україну в минулому році склав 3,9 млрд доларів, а експорт з України – лише 1,7 млрд доларів. Таким чином, розрив торгових зв'язків, за звичайною економічною логікою, був би невигідний насамперед самим білорусам.
А для України найважливішою є товарна структура білоруського імпорту, де абсолютно домінуюче становище займають нафтопродукти: автомобільний бензин, дизельне паливо і т. д. Так, за вісім місяців поточного року білоруський бензин зайняв 36,7% українського ринку, а дизельне паливо – 27%.
Звісно, припинення цих поставок призвело б до різкого дефіциту палива, стрімкого зростання цін та важкого удару по українській економіці в цілому. Втім, такий варіант виглядає малоймовірним.
Як розповів РБК-Україна керівник консалтингової групи "А-95" Сергій Куюн, вже після початку кризи білоруські трейдери підкреслювали, що вони виконують і будуть виконувати взяті на себе зобов'язання в повному обсязі. Більш того, вже йдуть переговори про контракти на постачання палива в Україну на наступний рік.
"Я виключаю ймовірність зриву контрактів. Не стільки ми залежимо від білорусів, скільки вони від нас. Вони обмежені і зміщені відносно експорту, у них потужні заводи і маленьке споживання, вони повинні кудись це все продавати. І Україна для них найбільш ліквідний напрямок продажів. Тому вони будуть триматися до останнього, якщо вони і будуть відмовлятися від якихось ринків, то від України вони відмовляться в останню чергу", – сказав Куюн.
У свою чергу, Роман Безсмертний підкреслив, що на його думку, Україна повинна спробувати використати нинішню ситуацію для того, щоб побудувати з Білоруссю нормальні ринкові відносини, зокрема на ринку постачання нафтопродуктів, де, за оцінками екс-посла, близько чверті становить контрабанда.
Про відсутність будь-якої економічної логіки в розриві торгово-економічних зв'язків з Україною, зокрема на ринку нафтопродуктів, згадав і міністр Кулеба.
"Я думаю, що тут зовсім не в білоруських інтересах обмежувати поставки з якихось політичних мотивів. Українська економіка відкрита, а білоруська – ні. Відтак, потенційна шкода для нас буде в довгостроковій перспективі значно меншою, ніж для Білорусі", – сказав він.
Втім, як додав міністр, у діях Олександра Лукашенка останнім часом видно все менше раціонального розрахунку.
Крім того, не можна скидати з рахунків і чинник російського впливу на Білорусь під час нинішньої кризи, який явно буде лише наростати. А поведінка кремлівської влади давно не визначається раціональними аргументами. Приміром, можна згадати "контрсанкції" проти Заходу, які значно більше нашкодили російському населенню, ніж власне західним економікам.
Навряд чи варто повністю відкидати можливість того, що Кремль вирішить "покарати" Україну за її лінію поведінки в білоруській кризі, білоруськими ж руками, і застосує проти Києва "бензинову" зброя, як багато років намагається застосовувати "газову". Принаймні, до такого варіанту розвитку подій українській владі варто було би бути готовою.