Володимир В`ятрович: Про теперішню війну треба говорити як про війну за Незалежність

В. В'ятрович В. В'ятрович
Як проходить люстрація в Українському інституту національної пам`яті в інтерв'ю РБК-Україна розповів директор цієї установи Володимир В`ятрович. Крім того, він розповів як йде робота над розкриттям радянських архівів, перейменуванням вулиць та створенням книги пам`яті по загиблим в АТО.

Як проходить люстрація в Українському інституту національной пам`яті в інтерв'ю РБК-Україна розповів директор цієї установи Володимир В`ятрович. Крім того, він розповів як йде робота над розкриттям радянських архівів, перейменуванням вулиць та створенням книги пам`яті по загиблим в АТО.

РБК-Україна: Ви очолили Український інститут національної пам'яті в березні минулого року. Розкажіть про головні результати своєї роботи за рік?

Володимир В'ятрович: Перше завдання, яке я ставив перед собою, - це створення інструмента державної політики у сфері національної пам'яті. Тобто, повернути Інституту попередній статус - центрального органу виконавчої влади, який він мав у 2006-2010 роках, а потім був скасований Януковичем.

Це вдалося зробити і напевне це було найважче. Спеціальну постанову Кабінет міністрів прийняв щойно у липні. Опублікували її через півтора місяці, потім тільки у вересні 2014 р. мене призначили.

Після цього треба було затвердити положення про Інститут національної пам'яті, потім - звільнити співробітників і формувати нову команду. Буквально тільки цього тижня ми оголосили конкурс і почали набирати співробітників в новому форматі.

РБК-Україна: Чи у Вашій установі співробітники теж захищалися від звільнення відпустками і лікарняними?

Володимир В'ятрович: Якихось проблем зі звільненням не було ні з ким. Я відразу звільнив трьох заступників, які працювали з попереднім директором. Потім розпочав співпрацю з колегами, врешті декілька людей залишилося працювати в Інституті, але більшість не захотіла, адже це вже не академічна установа.

Ми будуємо інститут як орган влади, інструмент політики національної пам'яті, з опертям звичайно на наукову роботу. Першочерговою є робота з суспільством, популяризація знань, а не лише дослідницька робота.

Цей аспект реформування, реорганізації, чи не найважчий: я від вересня до лютого не отримував жодної зарплатні, працював на волонтерських засадах, тому що старий Інститут вже ліквідований, а новий формально ще не створений. Мої колеги працюють без зарплати від січня, можливо, ще в березні продовжиться така ситуація.

Бюрократія в нас дуже повільна, полагодження цих справ залежить від такої кількості відомств, які геть не готові рухатися швидше, ніж раніше. Тож зараз наша команда - це 12 людей, фактично волонтерів, а, згідно положення, передбачено 70.

Ми ремонтуємо літак в той час, коли він летить. Не було можливості зупинити роботу, сказати: "Давайте, ми пройдемо реорганізацію, наберемо людей і тільки тоді почнемо працювати".

Суспільство потребувало Інституту, ми мусили працювати вже. Часом ніхто просто не здогадувався, наскільки важко нам було, бо реально працювало 10-12 людей часто 7 днів на тиждень з величезним навантаженням.

РБК-Україна: Як в Інституті відбувається процес люстрації?

Володимир В'ятрович: Кожен чиновник має пройти процес люстрації, і я вже подав свої документи, те саме зробили мої заступники, потім надійде черга співробітників. Це, до речі, також створює додаткові труднощі, тому що забирає час, ми не можемо після того, коли люди пройдуть конкурс, відразу взяти їх на роботу, тому що вони мають пройти спеціальну люстраційну перевірку.

Наприклад, у Польщі людина декларує, що не підпадає під люстрацію, починає працювати, і в той час її перевіряють. В нас могли б зробити аналогічно, хоча б не на керівні посади. Натомість прийняти на державну службу забирає мінімум два місяці, а робота не чекає... Я сподіваюся, що десь з кінця березня ми запрацюємо в нормальному форматі.

РБК-Україна: Інститут працює тільки в Києві чи є також якісь представництва в регіонах?

Володимир В'ятрович: В перспективі ми би хотіли мати представництва принаймні в кількох областях - Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Львові, але, зважаючи на бюджет, ми не можемо поки що собі цього дозволити.

Наразі наш бюджет складається виключно зі статей, передбачених на забезпечення існування Інституту: зарплати і комунальні послуги. На діяльність коштів практично немає. При перегляді бюджету ми спробуємо повернути собі кошти на діяльність Інституту, так як це було за часів Юхновського. Ми запропонували зміни, сподіваюся, що народні депутати нас підтримають.

РБК-Україна: Скільки зараз становить бюджет Інституту, і скільки коштів ви хочете отримати на його діяльність?

Володимир В'ятрович: Зараз бюджет Інституту близько 5 млн грн. Ми б хотіли отримати принаймні ще стільки на діяльність.

РБК-Україна: Що вдалося зробити крім реорганізації структури?

Володимир В'ятрович: Одне з найважливіших - це зміна формату відзначення Дня перемоги. Вперше ми говорили про День перемоги з української точки зору, про українців і їхню участь в Другій світовій війні, про нашу роль перемозі над нацизмом, про наших солдатів, які боролися не тільки в Червоній армії, але й у лавах УПА та армій союзників. Вперше Україна відзначала День пам'яті і примирення 8 травня, разом з усією Європою.

УІНП ініціював акцію "Перша хвилина миру", адже саме восьмого травня було підписано акт капітуляції нацистської Німеччини, і в Європі запанував мир. Ми запропонували нову символіку цього дня: червоний мак, який витіснив георгіївську стрічку.

Торік до відзначення пам'яті Голодомору знову долучилася держава (у попередні роки за правління Януковича убитих геноцидом вшановували виключно на громадському рівні). Торік у столиці за участі найвищого керівництва держави та тисяч киян ми згадували тих, хто чинив спротив геноциду. Історики розповіли про це у спеціальній виставці, оприлюднили документи, розказали українцям, що наші предки боролися за свободу навіть у набагато страшніших умовах.

Нашу ініціативу визначити 14 жовтня Днем захисника України підтримав Президент України, видавши указ. Яким також скасував відзначення радянського свята 23 лютого.

Цьогоріч Україна зі всім світом згадує завершення Другої світової війни. У січні ми відкрили виставку у музеї Великої Вітчизняної Війни "Концтабір Аушвіц: український вимір", ми готували матеріали для візиту Президента в Аушвіц на 70-річчя визволення табору, знайшли в'язнів, які поїхали разом з ним, знайшли червоноармійця, який був серед визволителів цього табору смерті. Думаю, що ми достойно представили участь українців у визволені Аушвіцу і пам'ять українських в'язнів концтабору.

Зараз працюємо над фотодокументальною виставкою про українців в Другій світовій війні, книгою зі спростуванням ключових міфів. Наприклад, ми будемо говорити про міф, що Україна в 1944 р. була звільнена, натомість насправді тут утвердили радянський тоталітарний режим. Про Велику вітчизняну війну, як про міф термінологічний, адже насправді йдеться про Другу світову війну, яка тривала довше, ніж ВВВ. Будемо говорити про міф, що війна для українців почалася 22 червня 1941 р., натомість насправді - 1 вересня 1939 р.: в перший день бомбардували Львів і українці були залучені буквально з першої її хвилини.

Ми розповімо про цю війну в більш людському вимірі через долі конкретних людей і, я думаю, що у нас це вийде. Минулого року ми мали низку соціальних роликів, і продовжимо цю ініціативу.

РБК-Україна: Президент України назвав війну на сході "Вітчизняною війною 2014 р". Ви з цим погоджуєтесь?

Володимир В'ятрович: Термін "вітчизняна війна" чітко закріплений за подіями 1941-45 рр. Він є уособленням радянських стереотипів і уявлень про війну. Спроба використати цю радянську термінологію на сучасний манер, мені здається, не особливо перспективна.

Про теперішню війну треба говорити, як про війну за Незалежність, як про війну за територіальну цілісність і це буде набагато точніше. Російський імперіалізм становить загрозу не тільки для нас. Україна на передньому рубежі цього протистояння, яке загрожує іншим пострадянським та посткомуністичним країнам, і врешті усій Європі. Путін не зупиниться в Україні. Тому, коли ми говоримо про боротьбу за Незалежність, то це означає і захист вільної Європи.

РБК-Україна: Голова фракції "Самопоміч" Олег Березюк на одному з засідань погоджувальної ради в парламенті зазначив, що його фракція наполягає на офіційному встановлені Україною дати початку війни з Росією, мовляв, це важливо для історії. Чи справді зараз це необхідно? Яку, на Вашу думку, дату можна назвати початком цієї війни?

Володимир В'ятрович: Я згоден. Думаю, необхідно провести дискусії, який саме день назвати початком цієї війни. Можливо, 23 лютого 2014 р., коли ми бачили перші спроби захопити Крим, можливо пізніше, коли вже почалася анексія, чи після так званого "референдуму" та перших сутичок з "зеленими чоловічками".

РБК-Україна: Скажіть, чи Інститут зараз займається щоденним документуванням тих, подій, що відбуваються на сході України для того, щоб зберегти їх для історії? Адже вже у наступному році учні мають вивчати про це з підручників...

Володимир В'ятрович: В Міністерстві освіти і науки готується спеціальний методичний посібник, який буде доповненням до підручника історії. В цьому посібнику вже йтиметься про Майдан і про війну на сході. Очевидно, що всі ці події треба фіксувати, хоча з цим є певні труднощі: ми говоримо про інформацію, яка є і повинна бути таємною, наприклад, коли йдеться про дислокацію військ. Тому збирати дані для історії зараз дуже важко.

Зараз ми формуємо єдину базу даних загиблих всіх учасників АТО і збираємо інформацію про місця їхніх поховань. Звернулися до органів місцевого самоврядування щодо необхідності створення секторів військових поховань, де на цвинтарях було б відділено окремі ділянки для героїв, які загинули за Незалежність.

Ми будемо пропонувати встановлювати типові надгробки за рахунок держави для тих героїв, які загинули, відстоюючи територіальну цілісність держави. УІНП звертається до органів місцевого самоврядування, надаючи їм інформацію, щоб вони вшановували загиблих в назвах вулиць конкретних міст.

Ініціюємо перейменування вулиць з комуністичними назвами і пропонуємо тих людей, які загинули на Майдані чи в АТО. Вже десятки таких перейменувань є. Вже 150 меморіальних таблиць відкрито і героям Майдану, і героям війни.

РБК-Україна: Чи будуть якісь перейменування вулиць у Києві на честь загиблих на сході України?

Володимир В'ятрович: Ми це постійно пропонуємо. Процедура доволі тривала: є комісія, до складу якої входить наш представник, і вона розглядає можливі варіанти перейменування. Кінцеве рішення приймає Київська міська рада. За один раз перейменовується десять чи кілька десятків вулиць, а мова йде про сотні, які треба перейменувати.

Ми пропонуємо зміни, пов'язані з сучасними героями чи з історичними назвами Києва. Наша мета - це, в першу чергу, десовєтизація топоніміки, щоб не використовувалося ані в столиці, ані в інших містах радянських назв чи імен тих людей, які брали участь у боротьбі проти Української держави.

РБК-Україна: Ви наголосили на тому, що головним завданням Інституту є формування політики національної пам'яті, що конкретно ви маєте на увазі?

Володимир В'ятрович: Тут є різні аспекти. Наприклад - календар державних дат. В грудні ми підготували проект відповідної постанови парламенту.

Тепер ми маємо комплексний перелік дат на 2015 рік, які будуть відзначені на державному рівні. Раніше кожен депутат вносив окрему постанову про відзначення окремої події чи визначного діяча, тому цей календар включав в себе навіть взаємно протилежні речі.

Ми готуємо законопроект про доступ до архівів комуністичних спецслужб, згідно з яким документи колишніх архівів КГБ будуть передані до архіву Інституту національної пам'яті. Так було зроблено в усіх посткомуністичних країнах Східної Європи і, я сподіваюся, що цього року місце серед цих країн займе нарешті Україна.

Врешті, навіщо сучасним спецслужбам та правоохоронним органам зберігати таємниці каральної системи СРСР? Тож історичні документи з архівів СБУ, МВС та Служби зовнішньої розвідки слід зберігати в Архіві національної пам'яті, куди буде доступ усім зацікавленим.

Наступний законопроект - про учасників українського визвольного руху, про борців за незалежність, щоб врешті поставити крапку в цих довготривалих за 24 роки дискусіях, кого держава має називати учасниками боротьби за Незалежність. Також розробляємо зміни до закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій".

РБК-Україна: Скажіть, як просувається робота над створенням музею Майдану?

Володимир В'ятрович: На прикладі Майдану будуть виховуватися патріоти майбутніх поколінь. Тож ми почали проект "Усна історія Майдану" - записали вже близько 300 інтерв'ю, деякі з яких вже опубліковані. Потім вони знадобляться для документальних фільмів, будуть використані для музею Майдану.

Концепція музею вже розроблена: музей буде присвячений не тільки подіям 2013-2014 років, але й подіям 2004, 1990 р., тобто першого (Революція на граніті), другого (Помаранчева революція) і третього (революція Гідності) Майданів. Ми хочемо показати Майдан в контексті боротьби українців та інших народів за свободу.

РБК-Україна: Я так розумію, що музей буде в Жовтневому палаці?

Володимир В'ятрович: Нас підтримала група депутатів, які підготували і зареєстрували законопроект, де передбачається створення музею в Жовтневому палаці. На жаль, цей проект закону ще не розглядався, ми сподівалися, що парламентарі зможуть його розглянути до річниці Майдану. Поки рішення не прийнято, тож музей не має стін.

Ми зібрали зараз близько півтори тисячі експонатів. Зараз вони зберігаються в різних музеях: музеї Гончара, музеї "Софія Київська", Музеї історії Києва, музеї Великої Вітчизняної Війни.

Ще одним місцем, де можна розташувати музей Майдану є "Український дім". Інший варіант, який пропонують деякі народні депутати, - це згарище Будинку профспілок. Але це потребує років реконструкції та величезних коштів, яких немає.

Крім того, ми готуємо список майданівців, які загинули під час війни на сході України. Зараз зібрано вже понад 70 прізвищ, і перелік не остаточний. Про це не йдеться в офіційних повідомленнях, тому ми шукаємо інформацію у медіа, звертаємось до людей через соціальні мережі. Інші загиблі так само є героями, яких треба вшановувати, але указом Президента встановлено спеціальну нагороду, яка називається орден Небесної Сотні, якою мають відзначати тих людей, які проявили себе на Майдані. Інші герої мають бути відзначені іншими найвищими державними нагородами.

Але, ми б хотіли, щоб загиблі у війні майданівці були відзначені орденом Небесної Сотні, бо вважаємо, що вони є частиною Небесної Сотні: їхній Майдан закінчився війною на сході.

Спілкувалась Тетяна Шпайхер

Нагадуємо, не забудьте обрати свій спосіб читати новини.
On Top