У 2019 році в Україні запрацював новий ринок електроенергії. У зв'язку з цим, ще минулий склад Міністерства енергетики та захисту навколишнього середовища у лютому 2020 представив нову концепцію розвитку енергосектору до 2050 року. Про те, якими повинні бути пріоритетні завдання для уряду у сфері енергетики, і що потрібно для оновлення застарілих електромереж країни - в інтерв'ю директора енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Омельченко.
Які ключові проблеми та виклики має вирішити уряд у сфері енергетики у 2020 році?
В першу чергу, потрібно розв'язувати питання з підвищенням ефективності, прозорості роботи ринку електричної енергії та природного газу. Що стосується ринку природного газу, необхідно зробити його більш конкурентоспроможним, прозорим і еквівалентним тим умовам, які існують в країні. Що стосується ринку електричної енергії, тут треба переглянути модель в частині усунення адміністративних бар'єрів. А також зупинити імпорт електроенергії з Росії, Білорусі, впровадити ринок додаткових послуг, організувати проведення "зелених аукціонів". Необхідно розширити присутність на ринку компаній "Енергоатом" і "Укргідроенерго".
Україна прийняла європейську "зелену" угоду, і ми знаємо, що Міненерго представило концепцію, яка передбачає енергоперехід на зелену енергетику до 2050-го року - 80% генерації буде "зеленої". Як оцінюєте шанси реалізації цього плану?
У нас є затверджена Енергетична стратегія до 2035 року. На мій погляд, вона абсолютно відповідає тим умовами, які є в Україні. Там чітко розписано план реалізації стратегії аж до прогнозних енергетичних балансів, які планується виконувати. Що стосується концепції, яку запропонував уряд – це важлива ідея, що Україна не повинна стояти осторонь основної магістралі ЄС - переходу від вуглецю до поновлюваних джерел енергії. Україна повинна дотримуватися цього рішення і йти цим шляхом. Хоча та концепція, яка розроблена Міненерго, не відповідає на багато питань, наприклад, яким чином буде досягатися зростання обсягу «зеленої» генерації, які механізми будуть використані, на основі якої моделі йшли розрахунки балансу енергоносіїв? 2050 рік - це дуже далекі рамки, складно передбачити на такий довгий термін. Але нам треба якось жити зараз і для того, щоб досягти мети у 2050 році, необхідно мати план і на 2021-й, і на 2025 рік. Концепція ж Міненерго - дуже слабка, потрібно навіть не доопрацювання, а нова концепція.
Світ зараз робить кроки до енергоефективності та розумного споживання. Дуже важливо зменшення втрат електроенергії. Наскільки ефективно Україна просувається в цьому напрямку?
Україна, на жаль, не може досить швидко просуватися в цьому напрямку, тому що існує величезний дефіцит коштів. По суті, країна знаходиться у внутрішньому дефолт, коли не виконуються навіть внутрішні бюджетні зобов'язання, є серйозна економічна нестабільність, і тому тих інвестицій, які необхідні для енергоефективності, їх просто немає. Великий дефіцит коштів, але мова не йде про кошти держбюджету. З держбюджету марно фінансувати ці програми. Можливо, невеликі відсотки слід направляти, але в цілому на 95% ці заходи повинні проводити самі власники підприємств, інвестори. Для цього держава повинна створити такі інвестиційні умови, в яких інвестор відчував би себе впевнено. Без верховенства права нічого не буде, без конкурентних ринків, без демонополізованої економіки важко розраховувати, що інвестор прийде вкладати інвестиції в українські підприємства.
На лютневому Енергофорумі Адама Сміта досить багато уваги було приділено енергетичній безпеці. Як ви вважаєте, чи просувається Україна в імплементації міжнародних норм у сфері енергетичної безпеки?
Формально вона просувається, але реальних дій мало. Можна сказати, що найуспішніша позиція, де Україна просунулася, - це скорочення імпортної залежності природного газу. Якщо ще 5-6 років Україна імпортувала понад 25 млрд кубометрів на рік, а зараз 10. Притому, що залежність по газу від Росії зараз майже нульова, оскільки вже майже 4 роки Україна не купує газ у Росії. А що стосується просування у створенні резервів нафти та нафтопродуктів, то особливого прогресу не видно. Україна також рухається в напрямку інтеграції ENTSO-E - згідно з планом, ми можемо приєднатися до енергетичної системи ЄС до 2023 року. Тобто, ведеться певний каталог робіт. Можна сказати, що є певні зрушення в цьому напрямку. Є і мінуси – це імпорт електричної енергії з Білорусі та Росії, він не сприяє енергетичної безпеки.
Сьогодні багато звучить різних думок щодо процесів приватизації у країні, у тому числі приватизації обленерго, яка відбувається, як кажуть деякі експерти, украй повільно. Чому це відбувається, що може прискорити цю ситуацію, потрібно приватизувати залишилися у держави пакети?
Якщо говорити про обленерго, то процес приватизації триває. Більшість обленерго приватизовано. Напевно, слід закінчити цей процес якимись більш прискореними темпами, щоб держава не займалася цими підприємствами, тому що держава не здатна це робити - керувати енергоактивами. Уряду слід розібратися, що можна приватизувати, і організувати конкурси, нарешті, закінчити цю тему.
Зношеність електромереж в цілому оцінюється на 70% по країні. Це впливає на споживачів, на бізнес. На ваш погляд, що потрібно зробити, щоб зупинити руйнування електромереж в Україні?
Рецепт №1 - це впровадження RAB-тарифів. Це з досвіду, який вже випробуваний в ЄС. Всі країни ЄС відмовилися від системи Сost+ і перейшли до системи RAB-регулювання. В Україні також напрацьовується регуляторна та нормативна база на цей рахунок, але заважає впровадити RAB-регулювання саме страх уряду, влади, що після цього можуть значно підвищитися ціни на електричну енергію, і таким чином, рейтинги влади можуть різко впасти. Мені здається, що не треба боятися, а діяти послідовно з урахуванням соціальної ситуації, і переходити до RAB-регулювання, залучення коштів у цей сектор. Оскільки набагато ефективніше залучати інвестиції в електричні мережі та інфраструктуру з ринку, ніж залучати гроші коштом облігацій внутрішньої держпозики. Якщо ви випускаєте облігації під високі відсотки, то ці гроші приходять і йдуть. Водночас створення альтернативних умов для інвестора, вкладень в реальний сектор, - це набагато більш ефективно, оскільки це може створювати робочі місця в Україні та підтримувати інфраструктуру. Це податки до бюджету.
Як перехід на нове тарифоутворення позначиться на споживачах?
У підсумку RAB буде корисний і для бізнесу, і для звичайних споживачів. Вони отримають оновлені електромережі, а це більш надійне електропостачання та зменшення втрат.
За нашими розрахунками, якщо впроваджувати RAB методологічно правильно з урахуванням соціального фактора, то ціни на електричну енергію можуть зрости на 25-30% за кілька років, що не є критичним для споживача, але водночас це сприяє інвестиціям і оновлення системи, створення нових робочих місць, додаткових надходжень до бюджету. Якщо цього не робити, то ціни на електроенергію будуть рости в подібній динаміці, але ніяких стимулів для інвестицій в енергомережі не буде. Вплив на споживчі ціни при цьому очікується незначне, близько 1-2%.
Бо треба перемикати увагу на створення механізму для залучення інвестицій в реальний сектор, в першу чергу, – це енергомережі й RAB-регулювання.
RAB в Україні й у світі - чим вони відрізняються? Чий досвід ми повинні використовувати?
В Україні ще немає RAB, методологія тільки приймається. Немає універсального підходу, кожна країна має свій персональний підхід впровадження RAB-регулювання. Що спільного - єдина ставка, активи не розрізняються на старі й нові. Другий істотний момент – ставка залучення інвестицій в активи повинна бути вище, ніж облікова ставка НБУ, і вище, ніж ставка, по якій залучаються кошти від продажу ОВДП, щоб інвестор міг мати гарну альтернативу для інвестицій.
Тобто ця ставка розраховується з урахуванням рівня облікової ставки НБУ?
Так, і вона повинна бути трохи вище. Таким чином, це дійсно може залучити кошти в реальний сектор економіки.
Президент Зеленський на різних конференціях багато говорив про інвестиційну привабливість, про те, що вона дуже висока, і що потрібно інвестувати в Україну. Але сьогодні ми бачимо, що інвестори не поспішають вкладати й, зокрема, енергетичний комплекс ми не бачимо багатомільйонних інвестицій. Що може змінити цю ситуацію?
Багато слів про інвестиції, а самих інвестицій мало. Що може переламати? В першу чергу, зрозумілі правила гри, і тоді інвестиції, інвестор буде розуміти, що його не хочуть обдурити, що в країні існує закон і порядок, і в інвестора є можливість у разі необхідності оскаржити певні рішення української бюрократії в українському суді. Ось це - основна умова, при якому інвестор може прийти в реальний сектор економіки. Якщо цієї системи не існує, і інвестор не може себе захистити, то можна чекати тільки спекулятивних інвестицій.
Тобто повинно бути більше рішень, які б стабілізували ситуацію в судовій системі, правоохоронних органах, на законодавчому рівні?
Так, саме так. І важливо, щоб було менше дозвільних бар'єрів, важливий і стабільний податковий клімат. Щоб інвестор був захищений законом, а не словами. На слова інвестор не реагує, потрібні закони і їх виконання.