На днях у Мережу ЛЖВ (БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД») звернулася Тетяна. Про свій ВІЛ-позитивний статус вона дізналася випадково: прийшла в жіночу консультацію, будучи на 11-му тижні вагітності. Новина про те, що у жінки ВІЛ стала для неї справжнім шоком. Але ще більше її налякало те, що, як виявилося, потрапити в список на безкоштовне лікування в цьому році вона вже не може: список пацієнтів, які отримають антиретровірусну терапію від держави в 2017 році, вже сформований. А іншого шляху лікування ВІЛ в Україні не існує.
Ця історія – не поодинока. Кожен місяць до нас звертається велика кількість пацієнтів з проханням допомогти їм отримати лікування від держави або донорів. Скажу більше: сьогодні в Україні – справжня епідемія ВІЛ. Щомісяця реєструється понад тисячу нових випадків зараження. Не дивно, що наша країна займає друге місце за рівнем ВІЛ у Європі. Зараз мова йде про життя 220 тис. осіб. Але під медичним наглядом сьогодні знаходиться лише 134 тис. пацієнтів. А лікуються за рахунок держави і того менше – 35% всіх хворих, це – 77 614 пацієнтів.
За підрахунками Мережі ЛЖВ, на потреби ВІЛ-позитивних пацієнтів необхідно виділяти 1,4 млрд грн щорічно. Держава виділяє лише 237 млн грн (спираючись на ціни 2014 року). Приблизно стільки ж виділяють і міжнародні донори – Глобальний фонд та Надзвичайний план президента США по боротьбі зі Снідом. Це і є та третину від реальної потреби. Що робити іншим людям?
Дієвий спосіб зупинити епідемію Сніду в Україні – забезпечити ВІЛ-позитивних українців безкоштовними ліками. Але можливості держави обмежені. І головна причина – завищені ціни на таку терапію в Україні. Для порівняння – ціни на препарати проти ВІЛ в сусідніх країнах можуть бути нижче в десять разів! Ситуація трагічна, без перебільшень.
Чому так відбувається?
Тому що доходи так званої «Великої фарми» українським чиновникам дорожче людських життів. Сьогодні «Укрпатент» застосовує досить «м'які» критерії до заявок на видачу патентів і часто видає їх на медпрепарати, які вже не можна назвати інноваційними. Тим самим, він часто грає на руку великим фармацевтичним компаніям, а не в інтересах українського пацієнта.Адже поки у виробника є патент на певний медикамент – інші фармкомпанії не мають права його проводити, а, значить, патентовласник є монополістом на ринку і диктує вигідні йому ціни. Життя пацієнтів при цьому, звичайно ж, не враховуються. А кожен такий патент, між іншим, може коштувати життів сотен тисяч українців!
Подивимося на ситуацію з позиції такого життєво важливого препарату як «Лопінавір»/«Ритонавір». У компанії-виробника – AbbVie Inc., США – в Україні діють на нього патенти, тому вона ставить на цей медикамент максимально вигідну їй ціну – $61 за упаковку. У зв'язку з такою захмарною вартістю державі закупівля даного препарату виливається у вельми кругленьку суму – $19,5 млн щорічно або близько 40% усього бюджету, передбаченого на закупівлю ліків для ВІЛ-хворих. А це забезпечення лікуванням лише 26 тис. пацієнтів. На інших пацієнтів з ВІЛ у держави просто не вистачає коштів.
У той же час в сусідніх країнах цей препарат коштує в три рази дешевше, тому що там патенти на нього давно не діють, і на ринку присутні більш дешеві, але настільки ж ефективні аналоги цього ліки – так звані генеричні препарати. Якщо б такі патенти скасували в Україні, та інші компанії отримали б право виробляти або імпортувати цей препарат в нашу країну, його ціна впала до $19 за упаковку. Тоді б у рік на закупівлю цього ліки йшло вже $6 млн, а безкоштовне лікування отримували б ще 125 тис. пацієнтів! $13 млн щорічно колосальна економія для бюджету, не кажучи вже про кількість тих життів, які вона рятує...
А адже саме завдяки генерикам за останні десять років доступ до антиретровірусної терапії (лікування ВІЛ) у всьому світі збільшелося в десятки разів. Я і сам вже сім років лікуюся виключно генеричними препаратами. Ніякої різниці, крім як в рази завищені ціни за брендові ліки, я не відчуваю. Генерики лікують так само ефективно.
До речі, в США сьогодні 50% всіх препаратів – генеричні. Тому що американський уряд не допускає видачі патентів на все, що хоч якось нагадує винахід, а лише на ті препарати, які дійсно є інноваційними. Крім того, у багатьох розвинених країнах діє механізм «примусового ліцензування в інтересах уряду», коли дія патентів не поширюється на дорогі препарати, які вважаються життєво важливими для пацієнтів. Практика показує – як тільки компанія отримує таку ліцензію, ціна на препарат знижується в 10-15 разів. І, до речі, вітчизняне законодавство дозволяє використовувати примусове ліцензування до фармвиробникам в Україні.
Ми в Мережі ЛЖВ вже багато років намагаємося змінити цю ситуацію. 31 травня 2016 року ми подали до київського Господарського суду позов щодо визнання патентів на комбінацію «Лопінавір»/«Ритонавір» недійсними. Позов Мережі обґрунтовано наступним: оспорювані патенти не відповідають вимогам законодавства щодо новизни та винахідницького рівня, а монополія компанії-патентовласника (вже згаданої корпорації AbbVie) дозволяє їй встановлювати завищену ціну на препарат. Але 6 березня 2017 року суд відхилив розгляд справи, навіть не призначивши експертизу патентів на відповідність вимогам законодавства. Причини для відмови смішні: нібито пацієнтський спільнота не має права подавати позови проти фармбізнесу і, що, на думку суддів, після скасування патентів ціна на ліки не обов'язково знизяться. Але це нонсенс. Оскільки у світі є безліч успішних прикладів скасування патентів на життєво важливі препарати саме з подачі пацієнтських організацій. А те, що в разі скасування патентів ціни на даний медикамент впадуть в рази, доводить звичайна логіка ринкової конкуренції.
Ми не згодні з цим рішенням суду, тому 11 травня Мережа ЛЖВ проведе акцію під стінами Київського апеляційного господарського суду з вимогою переглянути рішення суду першої інстанції. Ми розмістимо плаху і сокиру, давши таким чином суддям вибір: або стати катами і «стратити» 125 тис. українських пацієнтів, або подарувати їм шанс на повноцінне життя.
Антиретровірусна терапія повинна стати доступною для усіх ВІЛ-позитивних пацієнтів. Тільки так вони зможуть жити довго і щасливо. А людське життя має стати пріоритетом номер один для кожного – будь ти пацієнтом, компанією-виробником або суддею.