Рівно сім років тому Росія почала окупацію Криму. Українські військові на півострові, заблоковані противником, виявилися фактично один на один з ворогом. І лише менша частина з них у підсумку залишилися вірні присязі і продовжили службу в ЗСУ. Що сталося з ними за сім років і що вони думають про ті події – в матеріалі РБК-Україна.
Ще не встигли в Києві усвідомити факт масового розстрілу демонстрантів у центрі столиці, ще не покинув Віктор Янукович в поспіху свою резиденцію в "Межигір'ї", як в іншому кінці країни – в Криму – російські військові активно готувалися до захоплення півострова.
Поки проросійські депутати Верховної ради Криму "просили допомоги" у Путіна, колони російської техніки з особовим складом вже покинули пункти базування Чорноморського флоту в Севастополі і почали переміщення по всьому Криму. Потім відбулось захоплення російським спецназом парламенту АРК 27 лютого 2014 року і призначення "референдуму" про приєднання до Росії.
Українські військові тим часом були заблоковані окупантами у своїх військових частинах. Деякі з них, включно з майже усім Командуванням Військово-морських сил, відразу ж зрадили присягу і перейшли на бік ворога, а частина – залишилися вірними до кінця, але змушені були в березні-квітні 2014 року залишити Крим.
Таких військових і силовиків було лише близько шести тисяч з більш ніж 20-тисячного контингенту. На материковій Україні багато з них продовжили боротьбу з російськими окупантами вже на Донбасі. Інші ж, як, наприклад, молоді військові моряки завершили навчання і взяли під своє командування кораблі українського флоту.
Вранці 20 березня 2014 року на плацу Нахімовської військово-морської академії в Севастополі заплановано урочисте шикування. Пару днів тому пройшов "референдум", який фактично ознаменував завершення активної фази по захопленню Криму російськими військами. Тоді вони сором'язливо називали себе "ввічливими людьми" або "зеленими чоловічками". До середини березня вони вже захопили або заблокували більшість українських військових частин та кораблів ВМС.
наприкінці березня 2014 року Крим вже фактично був окупований (фото: GettyImages)
Керівники академії Нахімова планували присягнути на вірність Росії. Більшість курсантів і начальницького складу навчального закладу вишикувалися на плацу, де було заплановано урочисте підняття прапора РФ і зняття українського. Церемонію порушила група молодих учнів.
Сімнадцять сміливців на очах у загарбників і колишніх товаришів по службі вийшли на плац, а капела виконали гімн України і віддали честь прапору. Через пару тижнів всі вони будуть змушені покинути окупований півострів. Навчання військовій справі курсанти завершать уже в Одеській військовій академії.
"Цей вчинок вирішувався в курилці, він обговорювався між мною і Василем Огаренком. І саме Василь Огаренко був організатором цього, саме він збирав людей", – згадує у розмові з РБК-Україна один з тих нахімовців, Богдан Небилиця.
Саме Огаренко, за словами Богдана, покликав на плац інших проукраїнськи налаштованих курсантів. Юнаки вийшли з воріт академії та виконали гімн в той момент, коли окупанти спустили український прапор. Їх спів безуспішно намагався заглушити російський військовий оркестр.
"Страху не було взагалі, був тільки біль, що ти нічого не можеш змінити, і була порожнеча в душі", – говорить він.
На материку військова кар'єра більшості "нахімовців" різко злетіла вгору. Вони завершили навчання на факультеті в Одеській академії, стажувалися на іноземних суднах, а потім були призначені на керівні посади на українському флоті.
Василь Огаренко став командиром зенітно-ракетної батареї на флагмані ВМС – фрегаті "Гетьман Сагайдачний". Богдан Небилиця почав командувати броньованим артилерійським катером "Нікополь". Саме на цій посаді йому довелося ще раз лицем до лиця зіткнутися з російськими окупантами.
Корабель колишнього "нахімовця"і ще один катер "Бердянськ", а також буксир "Яни Капу" були обстріляні і захоплені військовими РФ при спробі пройти через Керченську протоку 25 листопада 2018 року. Небилиця і ще 23 українських моряків потрапили в полон і провели в московських катівнях майже рік.
На даний момент саме колишні "нахімовці", що залишилися вірними присязі, командують майже всіма сучасними кораблями українського військового флоту. Екс-курсант Дамір Аулін, наприклад, керує командою катера "Слов'янськ", який США передали Україні. Всього в 2019 році американський уряд безкоштовно передав два таких патрульних катери типу Island. Друге судно якраз очолив Богдан Небилиця.
Українськими військовими кораблями командують і інші молоді "нахімовці" як, наприклад, Олександр Регула, Іван Гладких, Сергій Одинець і Павло Гладченко. Найчастіше в підпорядкуванні у молодих капітанів знаходяться товариші по службі набагато старше їх за віком і досвідом.
Інакше склалася доля ще одного колишнього курсанта Академії ім. Нахімова, який в 2014 році залишився вірним ЗСУ. Мова про Філіпа Македонського. Він разом з іншими вийшов на материк, продовжив навчання в Одесі і навіть пройшов стажування в Королівському коледжі Військово-морських сил Великобританії.
Повернувшись в Україну, курсант спробував, як він каже, впровадити "британський досвід" в український навчальний процес. Керівництво вузу з таким підходом не погодилося і відрахувало Македонського за "недисциплінованість". Але морські простори молодий чоловік не кинув і зараз працює на торговому флоті.
"Я не розглядаю питання повернення у ВМС через небажання вищого керівництва реформувати збройні сили на базовому рівні, через корупцію та менталітет пострадянської армії", – пояснює він РБК-Україна своє небажання повертатися в армію.
Згадуючи березень 2014 і спів гімну на плацу, Філіп Македонський каже, що це був обдуманий вчинок. "Кожен приймає в житті рішення, зважаючи на свої власні обставини. Не мені судити інших, тому не можу нічого сказати про інших людей, але за себе – вчинив би точно так само як тоді, і кожне наступне рішення, яке навіть призвело до мого відрахуванню, я б теж не міняв", – упевнений він.
Про долю "нахімовців", які залишилися в Криму, мало що відомо. Витяги з Єдиного реєстру судових рішень дають розуміння про незавидну долю деяких з них. Колишній курсант Ілля Зварич, що поступив в академію в 2013 році і залишився на півострові під час окупації, в лютому поточного року отримав вирок у київському суді. Його засудили до трьох років в'язниці умовно за те, що, перебуваючи в Криму, хлопець працював на захоплених Росією українських бурових установках у Чорному морі.
Не тільки курсанти-"нахімовці" проявили мужність і патріотизм в момент окупації Криму. Морські піхотинці, дислоковані в Керчі і Феодосії, до останнього боронили свої військові частини. Також продовжували боротися екіпажі українських кораблів "Костянтин Ольшанський" і "Черкаси", заблоковані у бухті Донузлав.
Колишній боєць керченської батальйону "чорних беретів" Андрій Липко згадує ті дні і чесно зізнається у розмові з РБК-Україна, що до останнього не вірив у відкритий напад росіян. Переломним моментом стала зрада командира військової частини Олександра Саєнка, що демонстративно перейшов на бік "зелених чоловічків".
"Спочатку не було впевненості, що буде такий відкритий напад, але, як кажуть, "чим далі, тим краще". І коли вже командир частини сказав, що є такі пропозиції для вас (про службу в російській армії, – ред.), тоді вже стало все зрозуміло", – каже військовий.
Українських військових блокували в частинах, багато командирів перейшли на бік росіян (фото: GettyImages)
Ще до зради командування 6 березня 2014 року на території частини було організовано імпровізований рок-концерт. Беззбройні морпіхи-музиканти на тлі великого українського прапора виконували пісні українських та російських груп, наприклад, "Океану Ельзи" та "Спліну". Озброєні до зубів російські військові мовчки спостерігали за ними крізь паркан.
Ідея провести "патріотичний" концерт належала замкомбата Олексію Нікіфорову. Він, Андрій Ліпко та ще 62 піхотинця з майже 300 осіб за штатним складом рівно через місяць покинуть півострів і продовжать служити українській армії вже на материку.
Бійці візьмуть активну участь в АТО на Донбасі. Нікіфоров очолить службу зв'язків з громадськістю Сил спеціальних операцій, а Липко стане командиром нового батальйону морської піхоти, дислокованому в Бердянську. У 2019 році його переведуть на підвищення в Командування морської піхоти.
Ці військові покинули Крим, незважаючи на те, що провели там значну частину свого життя і навіть обзавелися власними квартирами. Втім, каже Липко, російські силовики вже добралися і до їх нерухомості.
"У мене залишилася квартира в Керчі, і ФСБ РФ мені її в 2014 році зламала, з тих пір вона відкрита стоїть. Вони шукали щось, але там нічого було шукати. Я вчасно все забрав звідти, одні стіни залишилися", – зазначив військовий.
З колишніми товаришами по службі, які зрадили присягу, спілкуватися не виходить, каже військовослужбовець. Він впевнений, що їх "залякали до напівсмерті" російські силовики, і тому вони всіляко уникають контактів з українськими екс-колегами.
У той час як у Керчі та Феодосії батальйони морських піхотинців до останнього протистояли ворогу, на іншому кінці Криму поблизу Севастополя у бухті Донузлав вели нерівний бій українські кораблі.
Росіяни ще на початку березня затопили старий корабель "Очаків" в вузькому горлі на виході з бухти, щоб не дати українським судам вирватися з блокади. Найдовше опирався захопленню екіпаж мінного тральщика "Черкаси". Разом з ним в пастці в бухті також опинились десантні кораблі "Костянтин Ольшанський" і "Кіровоград".
Почергово кожен із них не витримував тривалої облоги, здавався і спускав національний прапор. До останнього боролися лише "Черкаси". Тральщик зробив кілька відчайдушних, але безуспішних спроб прорвати блокаду.
Тільки в ніч на 26 березня російські військові із застосуванням вогнепальної зброї, гранат і авіації змогли захопити український корабель. Тоді командиром "Черкас" був Юрій Федаш, зараз він, згадуючи ті події, каже, що зробив все можливе.
"Навесні 2014 року в Криму мені вдалося згуртувати екіпаж і підготувати корабель до ведення бойових дій. В умовах сформованої обстановки, а також відсутності вертикалі управління, екіпаж тральщика "Черкаси" вів активні дії в озері Донузлав наскільки це було можливо. Про вжиті мною рішеннях не шкодую, приймав їх виключно в інтересах держави", – зазначив він РБК-Україна.
Федаш не підтримує жодних контактів з членами екіпажу "Черкас", які залишилися в Криму і присягнули на вірність Росії. Після виходу на материк він пішов на підвищення і займає посаду начальника флотилії ВМС України. Але, визнає капітан у розмові з виданням, досі згадує той час, коли командував "Черкасами". Зараз його корабель стоїть без діла в бухті Севастополя в полоні у окупантів.
"Хотілося б, звичайно, щоб тральщик повернувся, але є сумніви, що противник його поверне...", – журиться Федаш.
Його колишні колеги, в тому числі командири кораблів "Костянтин Ольшанський" і "Кіровоград", зрадили присязі ще навесні 2014 року і перейшли на бік противника. Невеликий відсоток екіпажу українських судів вийшов на материк і продовжив службу у ВМС.
Зрада командира батальйону морської піхоти в Керчі і керманичів більшості українських кораблів – далеко не поодинокі випадки. Фактично з перших днів окупації на вірність новій владі присягнув весь вищий офіцерський склад командування Військово-морських сил України, чим сильно деморалізував особовий склад.
Пізніше офіцерів-зрадників призначили на керівні позиції в російському флоті, але не в Криму, а в інших регіонах РФ. Так, екс-командувач ВМС України Денис Березовський став заступником командувача Тихоокеанського флоту, а його заступник Сергій Єлісєєв влаштувався в командуванні Балтійського флоту Росії. Колишній начальник штабу ВМС Дмитро Шакуро перейшов в керівництво Каспійської флотилії, але незабаром був звільнений на пенсію.
Всім їм заочно пред'явлені підозри у держзраді і дезертирстві, а справи проти Єлісєєва та Шакуро вже розглядаються в українських судах. Хоча Інтерпол відмовляється оголошувати їх в міжнародний розшук, як і інших фігурантів "кримських справ".
Колишній співробітник кримського медіацентру Міноборони Олексій Мазепа вважає, що наявність високих посад в російській армії для українських зрадників побічно вказує на те, що вони були завербовані противником ще до війни в Криму.
Але основною причиною масового зрадництва силовиків на півострові він усе-таки називає потужну інформаційну кампанію з боку противника. А також непевну публічну позицію з боку української влади.
"Це був результат дуже добре організованої інформаційної кампанії з боку РФ. Росіяни приїздили у військові частини, агітували, обіцяли "золоті гори", а з боку України на той час ми чули тільки одне слово "тримайтеся". Якби ми тоді почули якісь більш виразні речі, то, думаю, тих людей, які повернулися на материк, було б набагато більше", – пояснює він в коментарі РБК-Україна.
Мазепа згадує, що взимку-навесні 2014 року кримський військовий медіацентр працював під постійним тиском. Співробітникам доводилося змінювати місця дислокації, використовувати засоби конспірації і в той же час оперативно доносити всьому світу інформацію про протиправні дії окупантів. Публічним "обличчям та голосом" медіацентру був на той час полковник Владислав Селезньов, його соратник Мазепа був більше зосереджений на координації і зборі інформації.
"Коментарі ЗМІ я давав тільки на першому етапі, а потім перестав, бо почало надходити багато погроз. Погрожували особисто мені і моїй родині. Передавали через спільних знайомих і просто кілька разів дзвонили мені на телефон", – розповідає він.
У квітні практично всі співробітники медіацентру покинули АРК і виїхали на материк. З собою вони забрали техніку і прапор України. Мазепа запевняє, що вони єдині з усіх захоплених окупантами українських підрозділів в Криму не спустили прапор.
Після подій на півострові Мазепі і Селезньову довелося взяти участь в інформаційному висвітленні АТО, а потім служити в Генштабі. Селезньов покинув ЗСУ в кінці 2017 року, а його напарник працює до цих пір – в Командуванні Медичних сил.
Зараз він говорить, що в 2014 році кримський медіацентр виконав свою місію і перешкодив планам Росії блискавично провести операцію по захопленню півострова. В умовах обмеженого доступу журналістів в АРК, ворожої пропаганди і небезпеки з боку "зелених чоловічків", українським військовим журналістам вдалося прорвати інформаційну блокаду.
"Наша головна заслуга всього нашого кримського медіацентру, це те, що перша резолюція Радбезу ООН по Криму була в підтримку України. Це була наша заслуга, тому що нам вдалося організувати роботу таким чином, що про ситуацію, що відбувається в Криму, знали не тільки в Україні, але й далеко за її межами", – каже Мазепа.
Рік тому президент Володимир Зеленський оголосив, що відтепер 26 лютого Україна буде відзначати День опору окупації Автономної республіки Крим та міста Севастополя.