Із року в рік великий бізнес і олігархи стають тіньовими спонсорами українських політиків. Під час виборчих перегонів вони нерідко ставлять на різних кандидатів і навіть конкуруючі партії, щоби не прогадати з "переможцем". Адже в політиці, як кажуть, немає ні вічних союзників, ні постійних ворогів. Ці місцеві вибори не стануть винятком. Про те, кого і чому бізнес буде підтримувати на виборах – в матеріалі РБК-Україна.
Від виборів до виборів політики заявляють про плани провести так звану "деолігархізацію", відсунувши великий бізнес від влади. Але, як правило, без медійної, організаційної і фінансової підтримки від цих та інших гасел мало користі.
Рекламні матеріали, ефірний час, робота штабу і агітаторів зазвичай коштують досить круглі суми. Далеко не у всіх партій і кандидатів є такі ресурси на кампанію. Витрати на місцевих виборах, звичайно, не порівняти з цифрами під час президентських або парламентських перегонів. Але все одно вимагають великих вливань.
Саме тому під час будь-якої виборчої гонки крім кандидатів і виборців завжди є третя сторона – великий бізнес. Він часто обмежується тіньовою участю у виборах, забезпечуючи спонсорство, кадри і доступ до медіа.
У результаті в списках різних політсил та органах влади з'являються цілі групи лобістів, які обслуговують запити вузького кола найбагатших людей. Є й інша форма співпраці: партійні "боси" передають у франшизу навіть цілі місцеві осередки своїх політсил.
Дбаючи про свої інтереси, бізнес робить ставки на партії та кандидатів, щоб у майбутньому отримати доступ до можновладців. Один із авторитетних політичних експертів у розмові з РБК-Україна пояснив: як тільки рейтинг партії піднімається вище 1-2 відсотків, гроші на її утримання з'являються самі по собі.
Порівнюючи з 2015 роком, органи місцевого самоврядування, отримавши значно більше повноважень завдяки децентралізації, посилили свою вагу. Інтерес до них зріс як з боку політиків, так і з боку підприємців. А значить, зросла і "ціна" участі в перегонах.
Одна з особливостей цієї кампанії полягає в тому, що на політичному горизонті з'явилося близько десятка нових регіональних партій. У них є формальні осередки по всій країні, але їхня діяльність зосереджена на території однієї області чи міста. Для цього масово реанімують "напівмертві" партії, даючи їм нові назви на кшталт "команда" того чи іншого політика.
Але перейменування політичної партії та участь у виборах – дуже недешеве "задоволення", звернув увагу голова Комітету виборців України (КВУ) Олексій Кошель. За даними політтехнологів, суми стартують від 50 тисяч доларів за чистий пакет документів із печаткою, статутом, свідоцтвом і нейтральною назвою.
"Далі потрібно ще провести дуже потужну рекламну кампанію – це білборди, телевізійна реклама і соцмережі. До того ж досвід українських виборів показує, що левова частка витрат криється в неофіційній площині. Величезні кошти йдуть на оплату праці та доплати членам виборчих комісій, спостерігачів та агітаторів", – пояснив РБК-Україна експерт.
Тому є досить обґрунтовані підозри, що великий бізнес на місцях активно включається у виборчі кампанії, зазначив Кошель. За його словами, політики можуть залучати як "чисті" кошти великого бізнесу, так і "брудні" гроші, наприклад, від контрабандистів та інших кримінальних угруповань.
"У чому їхній інтерес? Для отримання контролю або впливу над місцевою владою. Великий бізнес часто розставляє своїх кандидатів різних партійних списках. Це якраз і буде ще одна з особливостей цієї кампанії – можливість торгівлі місцями", – додав керівник КВУ.
Справа в тому, що нова виборча модель з відкритими списками передбачає, що вгору за партійним списком рухається тільки той кандидат, який отримує 25 і більше відсотків від виборчої квоти. А отже, набагато більше шансів отримати мандат у кандидатів, які йдуть під першими номерами.
У спонсоруванні команд на місцевих виборах насамперед зацікавлений регіональний бізнес – забудовники і компанії, які заробляють на тендерах від місцевих рад, зазначили в розмові з РБК-Україна політичні експерти. Крім того, "аграрні барони" намагаються контролювати ті ОТГ, де розташовані їхні землі й підприємства, уточнив політолог Володимир Фесенко.
Але й українські олігархи не тримаються осторонь під час цієї кампанії. Для них важливо випробувати і наростити впізнаваність тих політичних проектів, які в майбутньому вони зможуть просувати під час парламентської кампанії. Плюс, активність найбагатших людей країни може проявлятися тільки в тих регіонах і промислових містах, де розташовані їхні холдинги і стратегічні підприємства.
"Наприклад, для Ріната Ахметова це місця локації його металургійного і гірничодобувного бізнесу – Запоріжжя, Маріуполь, Кривий Ріг. Для Ігоря Коломойського, Дніпропетровська та Івано-Франківщина, Волинь. Для подружжя Герег – Хмельниччина. Для Віктора Пінчука – це Дніпро і Нікополь", – пояснив виданню Фесенко.
Контроль над місцевими органами влади означає для них сприяння в діяльності їхніх підприємств, каже політолог. Мова йде про інфраструктуру, транспорт, регулювання екологічних і соціальних питань, а також комунікації з місцевим населенням.
"Врешті решт це територія їх економічного базування, тому вони і розглядають її як свою підконтрольну територію, якою має керувати своя людина", – зазначив Фесенко.
Українські олігархи вже давно відійшли від практики вкладення в якийсь один політичний проект. Диверсифікація інвестицій – один із найпростіших способів знизити можливі ризики і втрати. А тому, фінансуючи партії, великий бізнес намагається розкласти "яйця" по різних "кошиках", зазначив політолог Кость Бондаренко.
"Це набагато простіше потім при вирішенні тих чи інших питань в місцевих органах влади – створити ситуативні коаліції або влаштувати ситуативні голосування в тих питаннях, які їх цікавлять. Утримувати партію – це величезний баласт і дуже нерентабельно", – розповів РБК-Україна експерт.
За його словами, великому бізнесу набагато простіше домовитися з лідерами тих чи інших політсил і заплатити за потрапляння своїх людей у прохідну частину партійного списку. А коли потрібно проголосувати за якесь рішення, тоді вони нагадують про свою матеріальну "щедрість".
"Уже багато років немає такого, щоб одна партія належала якомусь одному олігарху. Ми це пережили ще в 1998-2006 роках – період, коли були "кишенькові" партії. Відтоді олігархи почали відмовлятися від утримання партій як певних аксесуарів", – пояснив Бондаренко.
Зрозуміло, що в офіційних партійних звітах зв'язок між партіями та великим бізнесом відстежити складно. Її політики намагаються не афішувати, розуміючи, що електоральних симпатії від цього не додасться.
Втім, свіжих звітів про фінансування партій поки немає. Тому один із найбільш достовірних маркерів, який вказує на підтримку олігарха – медіа, особливо новини на загальнонаціональних телеканалах, говорить провідний аналітик з партійних фінансів руху "ЧЕСНО" Ігор Фещенко.
"Те, як і кого показують, дуже яскраво демонструє, хто з олігархів яку партію або кандидата може підтримувати. Наприклад, дуже багато "джинсових" сюжетів на 1+1 транслюють про партію "За майбутнє". Тут ми можемо чітко відстежити, що медіа-група Ігоря Коломойського підтримує партію, яку з ним же і пов'язують. Хоча в самій політсилі це всіляко заперечують", – зазначив у бесіді з РБК-Україна Фещенко.
Наприкінці травня народні депутати - мажоритарники з парламентської групи "За майбутнє" оголосили про створення однойменної партії. Про зв'язки з Коломойським заговорили після того, як нову політсилу очолив його багаторічний соратник Ігор Палиця. А в саму партію чи не в повному складі перейшли екс-представники партії УКРОП, яку також називали підконтрольною олігарху.
Щоправда, в "За майбутнє" увійшли представники і інших бізнес-кіл, які слабо пов'язані між собою. Наприклад, люди, близькі до групи "Континіум" Степана Івахіва і покійного Ігоря Єремеєва. У минулому їхні відносини з "приватівцями" доходили до відкритої ворожнечі.
Хоча, як вважає Фесенко, нова партія буде напевно "дружньоюї" до Коломойського за рахунок людей, пов'язаних з олігархом. Водночас поява близьких до нього кандидатів у списках "Слуги народу" в Дніпропетровську облраду може вказувати і на певний компроміс із партією Зеленського, уточнив політолог.
Проте джерела РБК-Україна зазначають, що і зараз у групи Коломойського є вплив на місцеву владу в області. Зокрема, співрозмовники говорять про співробітництво "приватівців" з головою облради Святославом Олійником. Він же, до речі, на цих виборах очолить список "Слуги народу" до обласної ради.
Крім того, за інформацією видання, у Дніпрі президентська політсила заручилася лояльністю медіа, що належать Пінчуку. А в Кривому Розі розраховують на підтримку Ріната Ахметова, розповів один зі співрозмовників в оточенні глави держави. Тим більше, що кандидатом у мери на вотчині Володимира Зеленського "слуги народу" висунули топ-менеджера холдингу "Метінвест" Дмитра Шевчика.
Телеканали холдингу Ахметова і, зокрема, його місцеві медіа на Сході помітно підтримують проекти, що виникли на руїнах" "Опоблоку", каже Ігор Фещенко. Мається на увазі та частина ОБ, яка залишилася після відділення "Опозиційної платформи – За життя".
"У них дуже цікава стратегія зараз. Сам "Опоблок" зараз фактично неактивний, у них пусті звіти. Але вони постворювали окремі місцеві іменні партії – в Маріуполі, Запоріжжі, партія Буряка, блок Вілкула. Але в даному випадку мова йде не стільки про пряме фінансування – ми нікого не ловили за руку і звітів поки немає. Є медіа-підтримка, ЗМІ, які належать Ахметову, активно висвітлюють їхню діяльність", – розповів аналітик.
Деякі телеканали намагаються розосередити "піарні" матеріали, не виділяючи якогось одного фаворита.
"Цим, до речі, відрізняються телеканали з медіа-холдингу Віктора Пінчука. У них, на відміну від "Інтера" чи 1+1, намагаються утримувати баланс між різними партіями. Навіть під час минулої кампанії вони потроху показували і "Батьківщину", і "Голос", і "Євросолідарність", і "Слугу народу", – зазначив Фещенко.
***
Спроби впливу великого бізнесу і фінансово-промислових груп на владу – практика, яка є у всьому світі. Відрізняється тільки ступінь і сила їхнього "симбіозу".
Із соцопитувань випливає, що пересічні українці здебільшого не готові вливати гроші в партії, як, наприклад, це заведено в США. Їх мають фінансувати лідери разом з членами політсили, вважають респонденти.
Не маючи фінансів, для нового обличчя "засвітитися" у великій українській політиці майже неможливо. Попит, як відомо, породжує пропозицію. І поки політики шукатимуть кошти на стороні, завжди знайдеться бізнес, готовий дати їх на вигідних для себе умовах.