Представники української влади заявляють про необхідність термінового проведення економічних реформ. Але чи потрібно проводити їх в умовах масштабного військового конфлікту? Якщо так, то якими повинні стати самі перші і найбільш важливі з них?
Олександр Вєдєнєєв, начальник відділу досліджень компанії AYA Capital,
спеціально для РБК-Україна
Представники української влади заявляють про необхідність термінового проведення економічних реформ. Але чи потрібно проводити їх в умовах масштабного військового конфлікту? Якщо так, то якими повинні стати самі перші і найбільш важливі з них?
На наш погляд, якраз на даний момент реформи життєво необхідні українській економіці, а влада повинна зосередитися на таких інституційних змінах, як створення якісно нового вітчизняного ринку капіталу, реформування податкової та пенсійної системи на основі принципу соціальної справедливості, переорієнтація функцій держави в економіці на забезпечення ефективності ринків. Ці зміни повинні вже зараз стати базою для перемоги на "неоголошеній війні", так і для відновлення економіки після досягнення миру.
Перш ніж говорити про реформи, давайте відповімо самі собі на кілька питань. По-перше, чи усвідомлюємо ми ту прірву, в яку стрімко падає економіка України? Щоб допомогти нам сформувати очікування, наведемо деякі дані:
1) Україна - одна з декількох країн, чий рівень ВВП до кінця 2013 р. ще не досяг рівня 1990 р. Доступні дані Світового банку говорять про те, що серед всіх країн світу в 2013 р. гірше нас за цим показником була тільки Молдова (яка за підсумками 2014 р., швидше за все, випередить Україну).
Порівняння економіки України з певними країнами
Джерело: МВФ
Динаміка реального ВВП окремих країн (ВВП в 1990=100%)
Джерело: МВФ, Світовий банк
2) У наступні декілька років згідно з прогнозами МВФ різкого зростання економіки теж не передбачається - у кінці серпня експерти знову знизили свої очікування падіння ВВП у цьому році до 6,5%. Більш того, у наступні кілька років Фонд очікує, що середні темпи зростання української економіки будуть нижчими, ніж у більшості країн, що розвиваються.
Середньорічний прогнозний темп зростання реального ВВП в 2014-2019 рр. згідно з прогнозами МВФ
Джерело: МВФ, Світовий Банк
Очікувані темпи росту реального ВВП України в 2014-2019 рр. в %
Джерело: МВФ
3) Згідно з дослідженням, проведеним компанією СreditSuisse в 2013 р., Україна потрапила в трійку найбідніших країн Європи. В одну категорію країн разом з Україною потрапили також більше половини країн Африки, Індія, Болівія і т.д.
Рівень багатства в різних країнах світу в 2013 р.
Джерело: James Davies, Rodrigo Lluberas and Anthony Shorrocks, Credit Suisse Global Wealth Databook 2013
4) У регіоні, частка якого в структурі промислового виробництва і експорту України становить близько 25%, тривають військові зіткнення. Рівень життя населення більш ніж 7-ми мільйонного Донбасу стрімко скочується вниз, руйнується роками створювана інфраструктура, багато підприємств просто не мають можливості продовжувати працювати. Згідно з деякими повідомленнями, на деяких ключових промислових об'єктах відбувся демонтаж устаткування і його вивезення країною-агресором. Можлива ескалація конфлікту після тимчасового перемир'я дозволяє очікувати ще більшого зниження ВВП, що передбачають міжнародні експерти, - за нашими оцінками, темпи падіння економіки України в цьому році можуть перевищити позначку 10%.
На жаль, всі ці фактори говорять про те, що окрім самого існування прірви, яка відділяє Україну від більш розвинених країн і подолання якої є головним економічним завданням, у найближчі кілька років за відсутності кардинальних змін цей розрив буде лише збільшуватися. Практично всім зрозуміло, що Україна на даний момент зіткнулася з просто неймовірними додатковими викликами: загибель людей, військове становище, падіння рівня життя і необхідність відновлення Донбасу.
По-друге, давайте відповімо на питання про те, чи своєчасно проводити реформи в умовах масштабного військового конфлікту? Противники проведення реформ можуть сказати, що реформи, як правило, завжди болісно позначаються на економіці, а ресурси, які потрібні на їх розробку та реалізацію, дуже обмежені і мають спрямовуватися на вирішення військових питань. Однак проти такої позиції можна навести чотири основних контраргумент:
1) Військовий аспект. На наш погляд, без реформування економічної системи Україна не зможе досягти перемоги на "неоголошеній війні". При цьому як після недавнього досягнення "перемир'я", так і після досягнення повноцінного світу на Донбасі. Важливо розуміти, що в осяжному майбутньому основна сторона конфлікту на Сході нікуди не дінеться - поки політичний режим сусідньої країни-агресора збережеться без змін, державність нашої країни буде перебувати під загрозою. По суті, Україна повинна існувати в умовах, схожих з Ізраїлем,тобто, "сидіти на пороховій бочці". А так як країна-агресор володіє великим ресурсним потенціалом, нам необхідно побудувати таку систему, яка дозволила б ефективно розподіляти обмежені ресурси нашої держави - в тому числі на військові цілі. Це не означає повернення до централізованого планування, оскільки історія конфліктів ХХ-ХХІ століть показує, що найбільш ефективні армії світу як раз у країн з ринковою економікою.
2) Економічний аспект. Реформи в основному віднімають часовий ресурс, але дозволяють швидко вивільнити грошові ресурси, наприклад, за рахунок скорочення нераціональних витрат у державному апараті. Більш того, при проведенні реформ є можливість зосередитись на головному, перенаправивши і сконцентрувавши ресурси на тому напрямку, який дасть максимальну віддачу для економіки (неможливу за відсутності кардинальних змін). Як говорив колишній президент США Гувер під час Другої світової війни, провал в організації та формуванні стратегії в тилу на "мирному фронті" може бути таким же руйнівним, як провал в організації військового фронту.
3) Психологічний аспект. Всі ми хочемо досягти перемоги в кампанії на Сході України, однак після її досягнення беруть участь у ній війська "виставлять державі рахунок". Військові і люди, яких безпосередньо торкнулися події останніх місяців, повинні розуміти, заради якоїсь "Нової України" вони воювали, наскільки важко буде побудувати нову систему, які результати конкретно для них принесуть ці зміни. Більш того, вони хочуть цих змін. Хоче змін і мирне населення, яке вже зараз розуміє, що очікувані в лютому досягнення Майдану в економічній площині поки залишаються малопомітними. Саме тому сигнал про те, що уряд починає проводити кардинальні реформи навіть незважаючи на воєнний стан, є для суспільства дуже обнадійливим.
4) Соціальний аспект. Владі необхідно сформувати довіру до своїх дій, однак суспільна довіра при відсутності у влади можливостей задовольняти патерналістські запити неможливо сформувати на підставі існуючої олігархічної економічної системи. Її необхідно міняти на нову.
Про довіру і патерналізм
Влада повинна розуміти, що кожній людині, незалежно від його ментальності, соціального рівня, освіти або навіть віку, притаманне відчуття несправедливості на рівні успадкованого інстинкту. Тобто ми всі відчуваємо несправедливість по відношенню до себе. Але потім вже на рівні свідомості у нас виникає питання "чому?" Якщо ми отримуємо пояснення, яким ми довіряємо (а довіра ми відчуваємо на фізіологічному рівні, що супроводжується виділенням гормону окситоцин), то ми з цією несправедливістю погоджуємося. Але якщо ми не довіряємо поясненню, то ми також починаємо вести себе несправедливо по відношенню до інших. Наприклад, якщо ми відчуваємо, що чиновники отримують несправедливі доходи, але вони в цьому не зізнаються і лицемірять, то ми починаємо або самі робити те ж саме, або, якщо у нас немає такої можливості, ми просто починаємо вимагати "дешевої ковбаси", "низьких тарифів", "підвищення соціальних виплат" і т.д. Таким чином, корінь проблеми патерналізму в Україні полягає в тому, що ми відчуваємо несправедливість і не довіряємо поясненням олігархів і клептократів.
З точки зору інвестиційної привабливості країни кардинальні внутрішні зміни вже під час війни сформують у потенційних інвесторів очікування щодо нових "правил гри" у повоєнний час - це дозволяє сподіватися на швидкий приплив іноземного капіталу. Навіть у разі досягнення світу слід розуміти, що інвестор буде оцінювати, наскільки держава здатна захистити його права власності у разі поновлення війни - а на наш погляд, воно буде здатне зробити це лише після зміни економічної системи. Більше того, існують і успішні історичні приклади реформ при діючому військовому конфлікті на території окремої країни. Наприклад, у Грузії під час російської агресії 2008 р. проходила податкова реформа, були зняті обмеження на рух капіталу і товарів, і навіть коли російські війська стояли на значній частини грузинської території, умови роботи для бізнесу не ставали гіршими.
Відповівши на поставлені вище два питання, ми сподіваємося, що нам вдалося переконати Вас:
• у необхідності радикальних змін економічної системи;
• у тому, що їх потрібно здійснювати, навіть незважаючи на триваючий військовий конфлікт.
На даному етапі тільки реформи допоможуть забезпечити динамічне зростання української економіки, який в свою чергу призведе до зростання доходів населення. Якщо зміни будуть проходити в правильному напрямку, вони дозволять побудувати економічну і політичну системи на основі принципу соціальної справедливості. Причому для їх реалізації у влади є дуже небагато часу - починати треба прямо зараз.
З кожним місяцем часу для кардинальних змін у поточній влади стає все менше. Якщо реалізація реформ не відбудеться найближчим часом, Україна може опинитися в так званої пастки "too little, too late". Суть її в тому, що поверхневі зміни виявляються занадто незначними для досягнення поставленої мети, однак міняти підхід на більш радикальний буде вже пізно.
У тому числі, з-за втрати владою "кредиту довіри". Реформи необхідні в першу чергу самим представникам владної політичної еліти для їх "самозбереження". Так, якщо зміни будуть косметичними, засилля олігархів збережеться, а стара система зміниться на більш продуктивну з економічної точки зору, це неодмінно призведе до нових хвиль невдоволення. Наслідки цього сценарію вкрай складно передбачити, враховуючи накопичення у народу військового досвіду.
Незважаючи на те, що представники уряду Яценюка говорили в лютому, що вони є командою "камікадзе" і будуть реалізувати непопулярні реформи, вони виявилися неготовими до радикальних кроків. Вже зараз очевидно, що деякі представники властискорее схиляються до варіанту поступових змін, а деякі з них навіть намагаються перекласти відповідальність на своїх помічників. Пояснюватися така позиція може бажанням уникнути значних ризиків(у тому числі для своєї політичної кар'єри) і дефіцитом часу для аналізу складних рішень. Але на наш погляд, основною перешкодою на шляху кардинальних змін є відсутність у членів уряду єдиного бачення проведення реформ. Проблема може полягати в тому, що не всі в уряді розуміють необхідність переходу до більш результативному та справедливого механізму розподілу ресурсів в економіці - який у більшості західних економік базується на ефективних ринках з обмеженими функціями держави.
Весь комплекс реформ має бути спрямований на створення певних правил гри, який повинен бути досягнуто або шляхом досягнення консенсусу про це серед існуючих еліт, або шляхом зміни цих еліт на нові. Після їх появи суспільство почне жити і працювати в їх рамках. На Заході значно менше корупції саме тому, що дотримуються такі правила гри. А також з-за того, що еліта суспільства зацікавлена в тому, щоб ці правила виконувалися. Це сприяє зростанню вартості активів, якими вона володіє. На відміну від України, на Заході корупція являє собою виняток із правил - що доводиться тим, як вона там виявляється і карається.
Чи є в такому разі "панацеєю" підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС і виконання вимог МВФ, які передбачають проведення цілого ряду реформ? Швидше за все, немає. Навіть якщо вітчизняним чиновникам вдасться реалізувати всі прописані в цих документах зміни, це зовсім не означає, що життя простих українців радикально покращиться. Аналітики пояснюють це тим, що зазначені програми оминають стороною відразу кілька ключових питань. Подібне "замовчування" відбувається з тієї простої причини, що для економік цивілізованих країн їх рішення є вимогою за замовчуванням, виступало сталою базою економічного зростання протягом століть. Тому західному істеблішменту небудь складно припустити, що ми не розуміємо необхідних базових змін, або вони вже сприймають деякі аспекти як "природну даність", значимість якої може недооцінюватися Заходом при розробці рекомендацій.
Найбільш важливий з таких замовчуваних питань, які не торкнулися рекомендації Заходу - створення в Україні вітчизняного ринку капіталу. На даний момент він нежиттєздатний і не виконує свої базові функції. Українці зберігають "під матрацом" за різними оцінками від 30 до 50 млрд. доларів США. При цьому приватний бізнес виділяє проблему доступу до фінансових ресурсів як основну у своїй діяльності. Це свідчить про те, що можливість профінансувати потреби бізнесу за рахунок приватних інвесторів через ринок капіталу відсутня: прості люди не можуть вигідно вкласти кошти, не побоюючись порушення своїх прав, а бізнес не може залучити ці кошти за прийнятною вартістю. В результаті, втрати від зазначеної неефективності у вигляді упущеної вигоди несе не тільки держава та суспільство в цілому, але і кожен окремий громадянин.
Результати опитування щодо основних проблем бізнесу в Україні
Джерело: Всесвітній економічний форум, Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2013-2014 рр (% від опитаних)
Реформи потрібно проводити не тільки дуже швидко, але й правильно - радикальні зміни отримають шанс стати успішними лише за умови того, що вони будуть взаємопов'язаними. Наприклад, формування якісно нового вітчизняного ринку капіталу неможливе без так званих "якірних" розміщення акцій, якими можуть стати IPO великих державних підприємств на фондовому ринку.
Ці розміщення, в свою чергу, неможливі без реформування окремих секторів економіки. Наприклад, продаж акцій газодобувної компанії "Укргазвидобування" нереальна без приведення ціни закупівлі газу у неї до ринкового рівня. Для успішних розміщень акцій, з іншого боку, потрібно підтримати попит на них з боку "якірних" інвесторів, якими можуть виступити пенсійні фонди і страхові компанії. А для появи цього джерела довгострокових гривневих ресурсів потрібно продовжити пенсійну реформу-запровадити накопичувальну пенсійну систему, стимулювати страхування життя і банківського довгострокового страхування. Можна продовжувати цей ланцюжок далі - на цій ланці перелік необхідних і пов'язаних реформ не закінчується.
Формування ефективного ринку капіталу - це ключова зміна і вимога часу. Інші реформи повинні, як мінімум, сприяти цьому процесу. В результаті цього ми прийдемо до створення механізму розподілу ресурсів в економіці, більш продуктивного і альтернативного існуючого. Адже серцевиною такої системи на чолі з ринком капіталу стане природний відбір, при якому згідно з "економічного дарвінізму" будуть виживати лише ефективні підприємства. А це, в свою чергу, стане міцним фундаментом для сталого розвитку економіки і підвищення рівня життя. Це станеться у тому числі за рахунок поліпшення якості української продукції і сервісу в будь-якій сфері. Таким чином, ринок капіталу стане імпульсом для розвитку всієї економічної системи.
Реформа системи оподаткування також повинна вписуватися в нові правила гри, відповідаючи принципу справедливості. Так, рентна плата для природних монополій повинна встановлюватися на такому рівні, щоб їх власник отримував не "надприбуток", а лише справедливий прибуток на вкладений капітал. Потрібно передати місцевій владі ряд повноважень щодо встановлення податків для "місцевих" бізнесів.
Зокрема, тих, де виробництво товарів та послуг і їх споживання відбувається в одному місці - наприклад, у ресторанах і готелях.
Також потрібно ввести податок на збільшення капіталу, диференційовану ставку ПДВ і підвищити акцизи на ряд товарів за прикладом Західної Європи. Враховуючи пріоритетність розвитку ринку капіталу, в системі оподаткування необхідно передбачити стимулюють його розвиток заходів. Наприклад, виключити з бази оподаткування доходів фізичних осіб відрахування на добровільне страхування і додаткові пенсійні накопичення. Якщо ж держава має піти на непопулярні з точки зору більшості громадян реформи в галузі оподаткування, то разом з цим чиновникам необхідно доносити населенню інформацію у тому, що змінена податкова система більш зрозуміла, прозора і не дає преференції олігархам.
Більшість реформ повинно сформувати поживний грунт для розвитку ринку капіталу. Практично про кожну з цих реформ та її економічному ефекті варто говорити окремо, проте це виходить за рамки цієї статті. В цілому, нова система на базі ринку капіталу стане фундаментом для зміцнення в Україні економічно і політично активного суспільства. У дуже близькій перспективі це допоможе сформувати прошарок нової еліти і дозволить викорінити патерналізм - пристрій, при якому держава нав'язує пасивним громадянам свою волю. В цьому випадку ми зможемо ментально наблизитися до європейців, які самостійно формують запит державі на створення необхідних умов для подальшого розвитку. При цьому держава має сконцентрувати свої зусилля на таких напрямках, як забезпечення прозорості, підтримка цілісності ринків, а також захист прав власності. Виконання цих трьох дуже складних функцій, з яким зараз у держави спостерігаються явні проблеми, буде достатньо.
Запропонований список змін не претендує на виключну повноту, оскільки реформування економічної системи є занадто складним процесом.
Крім того, запропоновані нами зміни є інституційними, а тому за своєю природою не можуть швидко позначитися на деяких параметрах розвитку економіки. Так, з цієї причини повний ефект від реформ на добробуті пересічних громадян буде очевидний лише через 3-5 років.
Однак крім довгострокового ефекту запропонована концепція реформ дозволить дуже швидко (на наш погляд, буквально протягом декількох місяців) побудувати таку систему, яка дасть Україні можливість виграти у війні і зберегти свою державність в умовах присутності на наших кордонах країни-агресора.
Реалізація перерахованих вище змін у кінцевому рахунку стане важливим поштовхом для підтримки на ринках чесної конкуренції, підвищення соціальних стандартів, забезпечення прав власності і дотримання угод в українському суспільстві. А, в кінцевому рахунку, дозволить досягти кінцевої мети економічних реформ - справедливою, заможного і безпечного життя українців.