В.Баранов: “Не пізніше, як за півроку, ми повернемось до суттєвих змін до Податкового кодексу”
РБК-Україна: Чим держбюджет-2011 кардинально відрізняється від інших державних кошторисів, які ми мали за роки незалежності?
Валерій Баранов: Найбільшою бідою, яка супроводжувала всі уряди, була саме нереалістичність бюджетів, які вони приймали. А це - ніщо інше, як намагання обманути і суспільство, і себе своїми можливостями. Це зруйнувало економіку і призвело до колосальних боргів нашої держави. Їх, до речі, уже накопичилось більше 400 млрд грн. Вже в цьому році уряд має повернути з цієї суми 78 млрд грн. Уявляєте, якби ці кошти пішли на вирішення якихось соціальних проблем, на той же розвиток ЖКГ, на який в цьому році піде всього 4 млрд? І добре, що МВФ взяв Україну на жорсткий контроль! Бо знову уряд прийняв би нереальний бюджет, роздув неіснуючу дохідну базу, збільшив би дефіцит.
Що в нас зараз? Навіть попри цей реальний бюджет, недофінансування соціальних програм складає близько 20 млрд грн. Це призводить до проблем на місцях, де люди, не отримавши коштів, йдуть з претензіями не під Кабмін, а до міських голів. І щоб цьому зарадити, мер бере зі свого другого кошика гроші, які мали піти на ту ж комуналку, і дає їх на соціальні програми. Це порушення закону, але мер не може нічого вдіяти. І держава цим активно користується.
Тому потрібно було сказати: «Стоп!», - і змінювати систему, адже у нас немає окремих недоліків. У нас все робиться неправильно. Ми перейшли з однієї епохи з адміністративно-командною системою в новий монастир із ринковою економікою - і хочемо щось побудувати. Це абсурд!
В цьому плані держбюджет-2011 суттєво відрізняється від попередніх саме своєю реалістичністю. Він приземлений до викликів сьогодення і не популістський.
РБК-Україна: В цьому документі немає таких пунктів, як діти війни чи компенсація вкладів в Ощадбанку СРСР. Водночас вдвічі збільшено перелік родин, які отримуватимуть субсидії за користування комунальними послугами. Яким чином формувалась соціальна складова цього бюджету?
В.Б.: Пільг, слава Богу, ніяких не виникло. Але ні уряд, і взагалі ніхто не відповість на питання, скільки в країні пільговиків, і скільки треба коштів, щоб усім усе заплатити по тим законам, які існують з 1991 р. Немає системи обліку. Тому і минулого року на тих же дітей війни не виділялись кошти. А те, що Юлія Тимошенко виплачувала по 1 тис. грн (компенсація за вклади в Ощадбанку СРСР - РБК-Україна), то це був чистий популізм для підняття власного рейтингу. Не може країна взяти на себе зобов'язання зруйнованого Радянського Союзу!
У пільгах ми теж дійшли до повного абсурду: кожен четвертий - пільговик. Ми ж не обіцяємо дружині нову машину, якщо у нас на це немає грошей, то чому це має робити держава? Тих же міліціонерів відпускати на пенсію у 45 років... Такі соціальні програми не може собі дозволити жодна країна світу, хіба що Норвегія чи Об'єднані Арабські Емірати.
А закон про дітей війни, на мою думку, - це величезна помилка. Так, я говорю непопулярні речі, але, за логікою, давайте зробимо дітей Чорнобиля чи онуків війни пільговиками. В Бердянську, коли я зайшов до шпиталю ветеранів і побачив пацієнтів - здорових чоловіків 45-50 років, то відразу запитав себе: «Що це таке?». А виявилось, що половина усіх пацієнтів - це чиїсь куми і свати. Тоді я наказав перевести шпиталь в інше місце, де зробили ремонт, а пацієнтами були вже справжні учасники бойових дій. На цьому ми зекономили 300 тис. грн, що для міста є великою сумою. А якби це зробити в масштабах всієї країни...
Зрозуміло, що держава має взяти на себе обов'язок опіки над справжніми пільговиками, які дійсно її потребують. В першу чергу, це інваліди. А всі інші працездатні повинні працювати і заробляти гроші, а не ходити по жепам і збирати довідки про пільги.
Я також повний противник статті бюджету, що стосується комунальних субсидій. Адже половина коштів осідають в конторі, яка збирає всі ці довідки. Краще дайте людині додаткові 100 чи 200 грн до пенсії чи зарплати, і хай вона вирішує, що з ними робити. Боїтеся, що проп'є? Тоді дайте соціальну картку, якою він може розплатитись лише в жепі чи водоканалі.
РБК-Україна: В держбюджеті-2011 значно збільшено фінансування силових структур, зокрема - прокуратури та МВС. Багато хто в цьому, особливо на тлі затримань представників опозиції, вбачає перехід до поліцейської держави.
В.Б.: Мені дуже не сподобався цей пункт, і ми на це звертали увагу на засіданні комітету. Але є такі поняття як більшість і партійна дисципліна, від яких нікуди не подінешся. Проголосували.
Офіційною версією було те, що таким чином намагаються позбавити бізнес впливу на силові структури, який матеріально підтримував їх. Звичайно, це неприпустимо, коли міському управлінню міліції виділялись 200 літрів бензину на місяць. Це крихти, все інше - вони побирали у комерційних структур.
Але почуйте цифру - на утримання міліції витрачається більше, ніж на розвиток міст всієї держави! І це хвилює, бо ми знаємо, що система, м'яко кажучи, неефективна. Насправді - там повний безлад. І як кажуть «наклепницькі» голоси, міліція торгує наркотиками. Інші силовики теж не безгрішні.
Втім, якби пояснили, на що ці кошти підуть: чи це буде якась технічна оптимізація, чи переозброєння? А так, звідки взялись плюс 23% на міліцію та плюс 80% на прокуратуру?
РБК-Україна: Як узгоджується держбюджет-2011 з нормами Податкового кодексу в контексті надання суттєвих пільг деяким галузям господарства, таким як суднобудування чи літакобудування? Чи не призведе це до виникнення внутрішніх офшорів?
В.Б.: Я вже казав, що є противником будь-якого роду пільг. Сьогодні ми даємо їх суднобудівникам, завтра приходять літакобудівники, а післязавтра - якісь верстатобудівники і питають: «А ми що, не такі? Дайте і нам».
На мою думку, пільги розбещують. Тому замість них потрібно обрати державні пріоритети. Змиримось з тим, що ми не наздоженемо світ по комп'ютерам, автомобілям, ІТ-технологіям. Натомість потрібно обрати національні пріоритети, нехай ті ж літако- чи суднобудування, але не в контексті пільг, а національних програм. Конкретно ж давати пільги окремим підприємствам - це пахне корупцією і лобіюванням чиїхось інтересів.
До речі, впевнений, що не пізніше, як за півроку, ми повернемось до суттєвих змін до Податкового кодексу.
РБК-Україна: Що для Вас є такою національниою програмою, пріоритетом №1?
В.Б.: Безперечно - агропромисловий комплекс. Це є єдине, що може зробити Україну значимою державою в Європі. Всі знають про світову продовольчу кризу і величезний попит на екологічно чисті продукти. А також про найродючіші чорноземи, які можуть зробити нас житницею тієї ж Європи. А в нас сільське господарство не знаходиться навіть в національних пріоритетах.
РБК-Україна: Які перспективи ПДВ - чи потрібен цей податок загалом, або краще перейти до податку з обігу?
В.Б.: Безперечно, для бізнесу набагато приємніше платити податок з обігу, бо за ПДВ потрібно ходити і давати хабарі, щоб вам його ще й повернули. При цьому немає гарантії, що це зроблять. Але ми розуміємо, що ПДВ складає вагому частину бюджету і найближчим часом від нього ніхто не відмовиться.
РБК-Україна: 50% від податку на доходи фізичних осіб в Києві перераховуватиметься до держбюджету. Як це позначиться на киянах і який сенс в такому рішенні?
В.Б.: Це було урядове рішення. Наш комітет виступав проти нього, адже не 50%, а 100% має залишатись на місці. Кабмін всіляко переконував, що страшного в цьому нічого немає і вони будуть розглядати окремі проекти Київради протягом року та фінансувати їх. На мою думку, це неправильно і є нічим іншим, як бажанням і спробою уряду керувати Київрадою.
РБК-Україна: Ваш колега по бюджетному комітету Олег Ляшко закидає Вам, що Ви заклали до держбюджету 42 млн грн на рідний Бердянськ. Іншим міста дісталось набагато менше.
В.Б.: Треба відштовхуватись від того, що Бердянськ - курорт державного значення і за всі роки незалежності на нього майже нічого не виділялось. Щороку у ньому відпочиває біля 300 тис. людей. А буває і 500 тис. туристів. Зважаючи на це, я переконав міністра фінансів виділити ці кошти на місто. Будьте певні, що вони підуть за призначенням. Особливо це стосується аварійної насосної станції: якщо її не зробити, може виникнути екологічна катастрофа. А також на берегоукріплення, яке в 1997 р. зруйнував шторм. Я неодноразово просив допомоги в попереднього уряду, але так її і не отримав.
РБК-Україна: Загалом, принцип земляцтва часто спрацьовує під час формування держбюджету?
В.Б.: Аякже. Ось, наприклад, Олександр Пеклушенко та інші депутати для рідного Запоріжжя направили 500 млн грн - на їхній проблемний міст. До цього було виділено 200 млн грн, яких, зрозуміло, недостатньо.
Багато депутатів хочуть допомогти своїм містам, і таких прохань назбиралось на 184 млрд грн. А був лише 1 млрд грн. Тому багато ображених, проте кожному не догодиш.
РБК-Україна: Чи задоволені Ви адміністративною реформою в нинішньому її вигляді?
В.Б.: Я дуже зрадів, коли ми наприкінці минулого року перейшли до адміністративної реформи, але коли побачив цю адмінреформу на практиці, то дуже здивувався. По-перше, я про неї, як власне і всі інші, не мав ніякої інформації. І, по-друге, якщо називати реформою те, що відбулось до Нового року, то це не реформа. Це часткове скорочення апарату управління без ліквідації функцій. Тобто були 100 управлінців і було в них 100 функцій. Після реформи скоротили 50 працівників, і тепер 50 управлінців виконують 100 функцій. Як наслідок - збільшення черг і зарплат цих управлінців.
Нам потрібно в першу чергу ліквідовувати непотрібні органи з непотрібними функціями - ті ж обласні та районні адміністрації. Бо в деяких містах є міська рада, районна рада і районна адміністрація, які тільки тим й займаються, що чубляться між собою.
В цьому плані Віктор Ющенко зробив страшну сраву - він порушив систему підготовки кадрів і звільнив більшість професіоналів. При цьому гордився, що позбувся 18 тис. управлінців. Мене здивувало те, що прийшовши до влади, Партія регіонів повторила ту ж саму помилку В.Ющенка. І кваліфікований професіонал, який колись «неправильно» проголосував, сидить на лавці із собачкою в парку та відпочиває. Натомість міг принести користь держав.
Ми маємо ліквідувати жорстку централізацію влади і фінансів. Якщо на період реформ вона виправдовує себе як тимчасовий захід, то в подальшому веде до одного - корупції. Не потрібно їхати до Києва та переконувати когось виділити 2 млн грн на заміну каналізаційної труби в якомусь районі. Ці кошти мають бути в цьому районі і він сам має вирішувати, скільки коштів і на яку трубу витрачати. А ваша задача в Києві - займатись державними справами, стратегією розвитку держави, визначати пріоритети.
Адміністративна реформа - це, в першу чергу, ліквідація непотрібних інститутів управління. Простий приклад. Існувало Міністерство регіонального розвитку, яке не виконувало функції реалізації задач місцевого самоврядування. Я запитую в Асоціації мерів міст: «Які проблеми вам допомогло вирішити Міністерство регіонального розвитку?». Відповідь: «Жодних». Це була не потрібна структура.
Було в нас Міністерство з питань ЖКГ. Погоджусь, що воно потрібне, але лише на період проведення реформи. Закон про проведення реформи ми прийняли, проте він же не фінансується!
РБК-Україна: Чи не повторить Віктор Янукович своїх попередників, які скорочували одного чиновника, а натомість приводили на його місце мінімум двох?
В.Б.: Тут Президент все ініціює сам, і відповідати йому самому. Лякає інше - чому Президент та його команда, здійснюючи якісь реформи, не роблять цього публічно? Ніхто не вийде на загал і не скаже відкрито про проблему, що, мовляв, так жити не можна і у ваших же інтересах ми хочемо зробити конкретні кроки. Потім призначити відповідального за це, зібрати круглий стіл за участі експертів, провести «мозкову атаку», а потім винести на суд суспільства. А виходить, що у нас все засекречено, і тільки у Шустера політики змагаються, хто далі плюне. До речі, треба припинити ганебну практику обговорювання серйозних реформ на ток-шоу.
РБК-Україна: Як ви ставитесь до того, коли один депутат голосує за кількох своїх колег, або як кажуть в народі - «кнопкодавства»?
В.Б.: Ми давно хотіли зробити систему, щоб по відбиткам пальців ідентифікувати депутата, але вона так і не запрацювала. Бо знову ж таки, є інтереси більшості, якій це не вигідно.
Більшість же має бути не постійною, а ситуативною. Тобто, в ідеалі виходить депутат з якоюсь ініціативою, щось пропонує, а ситуативна більшість за неї голосує. Це оптимально. А так як зараз - можна голосувати за будь-що. Буде у нас завтра команда прийняти закон, щоб відключити Сонце. Думаєте, не проголосуємо? Ще й як проголосуємо!
РБК-Україна: То чи потрібно платити зарплату депутатам, які не ходять на роботу?
В.Б.: Я завжди був противником партійної системи виборів. Саме вона і призвела до того, що люди, яких включили до списків по різним причинам, не ходять на роботу. Що можна сказати, якщо наш комітет восени ні разу не міг зібратись, адже наші «великі» вважають, що вони його можуть ігнорувати! Доходило до того, що ми з міністром фінансів обдзвонювали цих великих і упрошували прийти. До цього призвела партійна корпоративна безвідповідальність.
Що ж стосується зарплати, то для більшості народних обранців депутатська зарплатня в порівнянні з їх доходами - це копійки. Навіть, якщо позбавлять зарплатні, то трагедією це для них аж ніяк не буде.
РБК-Україна: Кажуть, якщо економити, то потрібно починати з себе. Але дивлячись на те скільки виділено на те ж курортне та лікувальне оздоровлення народних депутатів, то мало віри такій економії.
В.Б.: Почитавши закони, я дізнався, що, виявляється, можу безплатно в літаках перевозити багаж. А також про купу інших безглуздих пільг. Але мені вони не потрібні. Наприклад, очоливши бюджетний комітет, я відмовився від службового автомобілю і послуг водія. В мене є автомобіль і свій водій, то чому держава має платити мені за ці послуги?
Ви знаєте, я сміливо відмовлюсь від цих пільг, адже двічі потрапивши до «Феофанії» я прокляв усе! Взагалі не знаю, хто туди їздить. Одного разу, коли я зламав пальці, звернувся в «Феофанію», щоб поміняли гіпс. Мені сказали, щоб приходив наступного дня зранку. Питаю, на котру годину. Відповідають: «Ми не знаємо, приходьте зранку і чекайте». Тож плюнув і поїхав в нормальну лікарню, де все зробили в той день і професійно.
Наступного разу я звернувся до «Феофанії» після операції, щоб мені дали лікарняний. Показую довідки, де чітко вказано, що в таких-то числах мені зробили операцію і стільки-то часу я лікувався. Не знаю, чи вони там не повірили довідкам з Ізраїлю, де мене оперували, але відмовились давати цей лікарняний. З того часу я ні разу не був у «Феофанії» і, сподіваюсь, туди більше не потраплю.
Скоро ми дійдемо і до системи охорони здоров'я, в якій, до речі, лише 8 коп. з гривні йде на лікування, все інше - на утримання контор. Я чув, що голова КМДА Олександр Попов хоче запровадити в столиці практику сімейних лікарів, що йому ефективно вдавалось в Комсомольську. Впевнений, що це стане одним із шляхів до підвищення якості медичного обслуговування.
Спілкувався Костянтин Ткаченко, спеціально для РБК-Україна
