В суботу, 15 липня, Печерський райсуд Києва обрав народному депутату від "Опозиційного блоку" Михайлу Добкіну запобіжний захід у вигляді утримання під вартою строком на 2 місяці з можливістю внести заставу в сумі 50 млн гривень протягом п'яти діб. Добкін і його політичні соратники називають цю справу політичним, а опоненти колишнього мера Харкова обурені тим, що "потенційний злочинець з вищого політичного ешелону" знову може вийти під заставу. Юристи відповідають і першим і другим, що застава - це норма Кримінально-процесуального кодексу, яку суд зобов'язаний встановити у таких справах.
Можливість внесення застави замість тримання під вартою в Україні існує з 2012 року, коли в Україні почав діяти новий Кримінально-процесуальний кодекс. Ідеологом документа став Андрій Портнов, керівник головного управління з питань судоустрою Адміністрації президента Януковича. До цього, у 2005-2010 роках, Портнов був головним юристом команди Тимошенко.
Як відбувалися "судово-політичні" справи за часів Януковича, і як це відбувається при владі нинішньої, потрібно скасувати практику судового застави для політиків і чим може обернутися дискредитація парламенту - в матеріалі РБК-Україна.
Нинішній генпрокурор Юрій Луценко став першим політиком вищого ешелону, на якого завели справу з приходом до влади Віктора Януковича в 2010 році. Справа стосувалася махінації з квартирою для його водія та розтрати грошей для святкування "Дня міліції". 9 листопада 2010 року ГПУ порушила проти Луценка кримінальну справу і взяла підписку про невиїзд.
Луценко був Затриманий 26 грудня 2010 року силами СБУ. Оголошені причини - зволікання з ознайомленням з матеріалами кримінальної справи, неявка на допити, і підготовка до втечі за кордон. Вже на наступний день Печерський суд заарештував його на два місяці. У Лук'янівському СІЗО Луценко перебував до оголошення вироку 27 лютого 2012 року, хоча захист неодноразово подавав клопотання про зміну запобіжного заходу. Підсумок - Луценка без будь-якої застави засудили на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна і позбавленням права займати державні посади. Лише 3 липня 2012 року Європейський суд з прав людини визнав, що арешт Луценка був незаконним і політично мотивованим. На свободу нинішній генпрокурор вийшов 7 квітня 2013 року після указу Януковича про помилування.
20 березня 2014 року Печерський районний суд Києва скасував усі судові вироки, винесені проти Юрія Луценка, і визнав його політв'язнем.
Відправити за ґрати головного політичного конкурента стало для режиму Віктора Януковича "справою честі". Проти лідера БЮТ Юлії Тимошенко з травня 2010 року було відкрито ряд кримінальних справ. 11 квітня 2011 заступник генпрокурора Ренат Кузьмін заявив, що порушено справу за газові угоди з Росією в 2009 році.
29 червня 2011 року генпрокуратура заарештувала майно Тимошенко. Протягом судового розгляду прокурори кілька разів клопотали за її арешт. Але їм вдалося це лише 5 серпня, після чого лідера опозиції того часу відправили до Лук'янівського СІЗО. Про те, щоб випустити Тимошенко під заставу або на поруки не було й мови – всі прохання соратників лідера БЮТ або ігнорувались, або відкидалися судом.
11 жовтня 2011 р Тимошенко засудили до семи років позбавлення волі. 30 квітня 2012 року Європейський суд з прав людини визнав політичну мотивацію ув'язнення Юлії Тимошенко і заявив про порушення її прав у зв'язку з арештом. Тим не менш, мало у кого є сумніви в тому, що якщо б не Євромайдан, що завершився зміною влади в Україні, Тимошенко залишалася за ґратами щонайменше на один термін. Однак Майдан переміг, Янукович втік у Росію, і Тимошенко була звільнена. 14 квітня 2014 Верховний Суд України закрив "газову" справу Юлії Тимошенко.
Жертвами газових контрактів 2009 року стали ще три екс-високопосадовців часів "помаранчевої влади". 23 червня 2010 року був заарештований екс-глава державної митної служби України Анатолій Макаренко, 8 липня 2010-го - екс-перший заступник голови "Нафтогазу" Ігор Діденко, і 21 липня того ж року – колишній заступник начальника відділу енергетичної регіональної митниці Тарас Шепітько. Всі троє звинувачувалися в тому, що розмитнили і взяли на баланс державної компанії НАК "Нафтогаз" 11 млрд кубометрів газу "Росукренерго".
5 вересня 2011 року Печерський суд Києва оголосив Діденко винним у скоєнні службового злочину, але так як він не переслідував особисті інтереси, суд призначив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі умовно. Справу проти Макаренка 30 вересня 2010 року було закрито, але СБУ відкрило нове - за зловживання службовим становищем. По цій статті його засудили умовно на 4 роки в липні 2012 року. У цьому місяці аналогічне покарання отримав Тарас Шепітько. І Макаренка і Шепітька об'єднує те, що ще до рішення суду 5 липня 2011 року їх звільнили з-під варти.
Оборонне відомство часів "помаранчевої влади" також не залишилося без уваги прокуратури Януковича. 21 серпня 2010 року військова прокуратура затримала колишнього виконуючого обов'язки міністра оборони Валерія Іващенка. Він звинувачувався в ухваленні незаконного рішення про реалізацію майна Феодосійського судномеханічного заводу. Через три дня - 24 серпня, Печерський суд заарештував Іващенко. Знову жодних застав та взяття на поруки. Вирок був оголошений 12 квітня 2012 року - Іващенко був засуджений до п'яти років позбавлення волі.
Втім, справа для Іващенка виявилося найбільш м'яким всіх опонентів режиму Януковича, на яких Генпрокуратура тих років звернула увагу. Через чотири місяці - серпні 2012-го апеляційний суд звільнив Іващенка з-під варти. Тюремне ув'язнення колишньому в. о. міністра було змінено на умовне з випробувальним терміном в один рік. Не чекаючи закінчення випробувального терміну, в січні 2013-го Іващенко отримав політичний притулок у Данії.
Одеський бізнесмен і політик, лідер проросійської партії "Родіна" Ігор Марков став єдиним відомим політиком, якого почали переслідувати за часів Януковича вже за новим КПК. Більше того, він став єдиним "не помаранчевим" фігурантом "судово-політичних" справ при Януковичі. За словами джерел в політичних колах Одеси, Марков просто став "занадто нахабним" і перестав визнавати верховенство Партії регіонів в цій країні".
Злочини, які йому інкримінувалися, стосувалися 2007 року. За даними слідства, Марков тоді керував побиттям учасників пікету біля стін Одеської обладміністрації. Тривалий час Він переховувався від слідства по цій справі, поки воно не було закрито ГПУ після приходу до влади Януковича. Закрито і знову відновлено через кілька місяців.
У 2012 році Марков став народним депутатом, але Вищий адмінсуд зобов'язав ЦВК забрати у нього мандат. 22 жовтня 2013 року Марков був затриманий в Одесі. У цю ж ніч його вивезли в Київ, де заарештували за рішенням Печерського суду. Захист бізнесмена наполягала на міру запобіжного заходу у вигляді застави, в якому було відмовлено.
В лютому 2014 року, після зміни влади в Україні, Марков був звільнений разом з усіма "політв'язнями". Депутатські повноваження йому були повернуті. Але вже наприкінці 2014 року МВС оголосило Марков в розшук за тих же подій 2007 року. Одеський політик і бізнесмен втік за кордон і примкнув у РФ до "комітету порятунку України", що складається з колишніх членів команди Януковича. Оголошеного в міжнародний розшук Маркова заарештували в 2015 році. Зробити це вдалося поліції італійського Сан-Ремо, яка, втім, не поспішає видавати побіжного одесита українській владі. На запити про екстрадицію українські правоохоронці отримали відмову.
Екс-заступник глави фракції Партії регіонів, один з головних медійних спікерів "біло-блакитних" Михайло Чечетов став однією з перших "жертв" кримінального провадження у часи постмайданної влади.
21 лютого 2015 року Печерський райсуд Києва заарештував Чечетова у справі про "диктаторських законах". І тоді вперше українському політику дозволили вийти з СІЗО під заставу. Для Чечетова він склав 4 млн 990 тис. грн. Після оголошення рішення, він заявив, що необхідну суму застави зможуть внести його друзі. Таким другом виявився мільйонер з "Опозиційного блоку", народний депутат Вадим Новинський.
На свободу, так само як і в цьому світі, Чечетов залишався недовго. Вже через п'ять днів "регіонала" знайшли мертвим під вікнами власного будинку в одному зі спальних районів Києва. Офіційна версія - самогубство.
Суд над екс-головою фракції Партії регіонів Олександром Єфремовим - поки що єдина гучна політична справа, яка може завершитися реальним терміном. Єфремова звинувачують у посяганні на територіальну цілісність України, в організації захоплення адміністративних будівель Луганська. Також Єфремова називають чи не "батьком-засновником" самопроголошеної "Луганської народної республіки".
30 липня 2016 року Єфремов був затриманий у київському аеропорту "Бориспіль" при спробі вилетіти в Австрію. 1 серпня Печерський районний суд Києва заарештував Єфремова на два місяці без можливості внести заставу. Після цього всі суди продовжували терміни його перебування під вартою. У грудні 2016 року Генпрокуратура передала справи проти Єфремова до суду, засідання якого тривають донині.
3 червня 2015 року Рада зняла недоторканність з депутата-мажоритарника і заступника голови фракції "Партії регіонів" часів Януковича Сергія Клюєва. Генпрокуратура інкримінує йому шахрайство, привласнення майна в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем. Правоохоронці вважають, що Клюєв допомагав Януковичу присвоїти резиденцію Межигір'я.
В день голосування за зняття недоторканності Клюєв намагався покинути Україну і полетіти в Австрію, але був затриманий прикордонниками. На наступний день, 4 червня він не прийшов на допит в ГПУ, після чого його оголосили в розшук. Але було вже пізно - за словами радника глави МВС Антона Геращенка, Клюєв залишив територію України через непідконтрольні території Донбасу.
Народний депутат від "Радикальної партії" Ігор Мосійчук став першим народним депутатом VIII скликання, якого позбавили недоторканності. За зняття імунітету з Мосійчука депутати проголосували 17 вересня 2015 року. Причиною стало звинувачення депутата з боку ГПУ у злочинах відразу за п'ятьма статтями Кримінального кодексу. Серед яких були хуліганство, погрози у відношенні судді та отримання неправомірної вигоди. В якості доказу провини Мосійчука генеральний прокурор того часу Віктор Шокін навіть продемонстрував у сесійній залі відео, зняте прихованою камерою. У "фільмі" людина, схожа на Мосійчука, домовляється про хабарі в обмін на "вирішення питання" з неназваним бізнесменом.
Мосійчука затримали в той же день прямо в будівлі парламенту. Незабаром після затримання суд прийняв постанову про арешт депутата, але не дозволив внести за нього заставу. 15 листопада його звільнили з-під варти у зв'язку із закінченням терміну арешту. Через два дні Вищий адмінсуд визнав незаконною постанову парламенту про зняття недоторканності з-за порушення регламенту. У рішенні суду зазначалося, що подання генпрокурора не пройшло через регламентний комітет перед винесенням на обговорення у сесійній залі. Лише 20 травня 2016 року ГПУ відкликала клопотання про арешт депутата. Все це час Мосійчук знаходиться в Україні і продовжує роботу в парламенті.
Екс-командир добровольчого батальйону "Айдар", народний депутат Сергій Мельничук звинувачують у створенні злочинної організації в зоні АТО. Депутат розповів, що фігурує в 24 епізодах, які об'єднані в одне кримінальне провадження.
3 червня 2015 парламент позбавив Мельничука депутатської недоторканності, але не дозволив заарештувати колишнього комбата.
11 червня Печерський райсуд обрав йому запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 365 тис. гривень. Також у нього забрали паспорти і заборонили покидати Київ. У лютому 2017 року Мельничуку вручили копію обвинувального акта у справі, але депутат не погодився зі статусом підозрюваного. Сказав, що підозра йому мав вручати генпрокурор. На даний момент справа за Мельничуку не закрито, але, як прийнято говорити, "зависла у повітрі".
15 червня 2017 року керівництво САП звернувся до парламенту з проханням дати згоду на затримання і арешт народного депутата Олександра Онищенка. Підстава - звинувачення депутата-коневоди в організації корупційної схеми із перепродажу газу, видобутого в рамках спільної діяльності з держпідприємством Укргазвидобування.
Онищенко втік, але правоохоронці спробували дістати ряд посередників корупційної схеми. Одним з них виявився Валерій Постний, якому була відведена роль організатора злочинного синдикату. Постний був узятий під варту 16 червня, але вже 3 липня був випущений на свободу під заставу в 10 мільйонів гривень, внесених невідомою особою. Пізніше Постний був затриманий знову, суд збільшив суму застави до 50 мільйонів. Постний і ще ряд соратників Онищенка ризикують провести за ґратами тривалий термін. Сам же депутат-утікач продовжує переховуватися за кордоном, звідки погрожує президенту хвилею компрометуючих записів.
100 млн. грн. Саме така сума знайшлася у дружини і тестя голови Державної фіскальної служби України Романа Насирова, коли Солом'янський суд Києва призначив йому альтернативу тюремного змістом.
Головного фіскала у березні. 2017 року запідозрили у зловживанні владою, що завдало державі шкоду більш ніж на 2 млрд. грн. Ще у Насирова виявили британський паспорт. За захоплюючим судовим засіданням з лікарняною каталкою і ковдрою спостерігала вся країна.
Справа Насірова не закрита - він не має права залишати Київ і зобов'язаний носити електронний браслет стеження. Від роботи в ГФС він тимчасово відсторонений.
У квітні 2017 року один з "акціонерів" партії "Народний фронт", колишній народний депутат Микола Мартиненко був затриманий в рамках розслідування за фактом розкрадання коштів ДП "СхідГЗК" при закупівлі уранового концентрату.
Національне антикорупційне бюро вимагало у Солом'янського райсуду Києва взяти екс-депутата під варту з правом внесення застави у розмірі 300 млн. грн. Однак на засіданні суду у цій справі, на якому в підтримку Мартиненко виступив значний десант з народних депутатів і навіть членів уряду, було прийнято рішення віддати Мартиненко на поруки "товаришам". Обійшлося без застави, але справу ще не закрито.
Кожен з впливових людей, що опинилися під "прицілом" правоохоронних та судових органів, одразу ж заявляв про політичні мотиви своєї справи. Про політичну вмотивованість говорив і Михайло Добкін в суботу 15 липня. Добкін хотів вийти під заставу, і він отримав таку можливість - у разі внесення 50 млн. грн протягом п'яти днів (до 21 липня включно), Добкін вийде на свободу. У суспільстві давно ведеться дискусія про доцільність практики застав, як альтернативи триманню під вартою для політиків, чиновників високого рівня та інших публічних осіб з високим достатком. У коментарі РБК-Україна юрист і один з авторів Конституції України Віктор Мусіяка частково погодився з тим, що застави для політиків потрібно скасувати. "Потрібно звузити маневр для підозрюваних у корупційних злочинах, яких, зокрема "веде", НАБУ. Для них потрібно прибрати можливість вносити заставу як запобіжний захід. Навіть якщо це не співвідноситься з європейською практикою", - сказав Мусіяка.
Проте не всі експерти згодні з запропонованим Мусіякою радикальним підходом. Віце-президент Парламентської асамблеї Ради Європи, народний депутат України від фракції "Народний фронт" Георгій Логвинський в коментарі РБК-Україна звернув увагу на те, що вина будь-якої людини до винесення вироку ще не доведена. Обмежувати ж свободу підозрюваного необхідно лише в крайніх випадках і лише за переконливої аргументації на користь цього від сторони обвинувачення. Під вартою, за словами Логвинского, людину потрібно утримувати, якщо є докази того, що він намагається втекти, впливає на свідків або на слідство. А також, якщо він є небезпечним для суспільства. В іншому випадку, арешт підозрюваного до судового вироку - це порушення його прав і свобод.
"Будь-який законопроект, в якому йдеться, що людей потрібно позбавляти волі автоматично на етапі запобіжного заходу, буде порушувати Європейську конвенцію з прав людини. Обвинувачений або його адвокати в цьому випадку зможуть легко виграти у держави Україна в ЄСПЛ", - сказав Логвинський.
"Але найголовніше - подібна практика створює поліцейську державу, в якій у звичайних громадян просто не буде прав", - додав віце-президент ПАРЄ.
Також Логвинський вказує на одну з головних проблем нинішнього КПК - правоохоронні органи порушують кримінальне провадження за всіма без винятку заявами. В результаті зараз в Україні існує 1,7 млн кримінальних проваджень. За його словами, колишня норма КПК, коли кримінальну справу відкривали тільки після попередньої перевірки, була більш ефективна. "В одного слідчого мінімуму 300-400 кримінальних проваджень. Він навіть назви всіх не знає. А тепер уявіть, що потрібно щось розслідувати. Нічого не розслідує. Ті справи, які вигідно, він розслідує. Не вигідно - вони будуть далі валятися, - впевнений Логвинський. - Сьогодні та ж сама прокуратура плює на цю норму, часто не відкриваючи кримінальні провадження і робить так, як це було у старому КПК".
Недосконалим нинішній КПК називає екс-заступник генпрокурора України Олексій Баганець. За його словами, в кодексі змішані радянська, європейська та українська моделі. КПК, каже він, зобов'язує слідчих звертатися до суду з будь-якого приводу. Навіть якщо це недоцільно. Наприклад, це стосується тимчасового доступу до документів. Баганець впевнений, що за відповідним клопотанням необхідно звертатися до суду, якщо хтось відмовляється добровільно надавати документи.
"Коли я був заступником генерального прокурора України, мені вдалося переконати тодішнього генерального прокурора Ярему в тому, що якщо ми будемо керуватися цим КПК, то у нас ніколи не буде конкретних результатів по розкриттю злочинів, - сказав Баганець у коментарі РБК-Україна. - При Яремі ми підготували законопроект, погодили його. Де він подівся? На поличці в генеральній прокуратурі України досі лежить".
Чи призведе низка судових процесів над депутатами до дискредитації українського парламентаризму і політичної апатії українців у майбутньому? Заступник Інституту соціології НАН України Євген Головаха впевнений, що призведе, але тільки при відсутності реальних посадок політиків. У той же час він зазначає: якщо судити тільки Добкіна, то це стане сигналом для його електорату про переслідування опозиції. "Якщо засудять (представників різних партій, - ред.), і це буде відкритий, чесний процес, це для людей буде сигнал, що в суспільстві щось змінюється", - сказав Головаха у коментарі РБК-Україна.
У той же час він прогнозує: через розчарування якість наступного парламенту не зміниться в кращу сторону. Втім, відсутністю справжнього правосуддя можуть скористатися більш радикальні політичні сили, але великих шансів у радикалів все одно немає.