Університет, роботодавці та Горацій
Система освіти України потребує якісного реформування
Нещодавній звіт Світового банку "Професійні уміння для сучасної України" показав, що більше половини роботодавців з чотирьох найбільш перспективних сфер (ІТ, агровиробництва та сфери відновлювальної енергетики) вважають, що українська система освіти не випускає достатньої кількості фахівців, які володіли би потрібними практичними навичками та сучасними знаннями.
Аналіз вакансій на сайті hh.ua показав, що більшість роботодавців не цікавляться рівнем освіти під час пошуку працівників. Особливо це характерно для ІТ, маркетингу та реклами, в яких важливішим є досвід роботи. Водночас лише одна п'ята опитаних фірм співпрацюють з університетами, найчастіше надаючи студентам місця для проходження практики.
Більшість вказує, що наразі для них існують більш нагальні проблеми, наприклад, система оподаткування очікує. Тож не дивно, що основні сподівання (особливо ІТ-сектор) покладаються на державу, яка повинна активно сприяти розвитку університетської освіти.
Реформа вищої освіти, яка розпочалась рік тому передбачає активне залучення роботодавців для зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Вони повинні брати участь в акредитації освітніх програм, у розробці стандартів вищої освіти, відносно до яких буде відбуватись ця акредитація, окрім цього роботодавці можуть бути членами комісій, що атестують студентів перед випуском.
Окрім того, представники роботодавців можуть бути членами вчених рад університетів, за рішенням цих самих вчених рад. Проте на практиці перелічені вище механізми досі не запущені.
Інституційна спроможність новообраного Нацагентства із забезпечення якості вищої освіти, яке повинно відповідати за акредитацію, досі під великим питанням. Основна проблема геть не в обраних до агентства людях, серед яких виявились навіть люстровані.
Річ у тім, що реформа передбачає докорінне переосмислення акредитації. Мова йде про відхід від формальної перевірки папірців, заочного написання висновків та кругової поруки та запровадження фахової підтримки для університетів під час запуску та оцінки спроможності освітніх програм забезпечити потрібний результат.
Бюрократична інерція, лобізм та кадровий дефіцит навряд чи дозволять залучити щонайменше 500 незалежних, високопрофесійних експертів для реалізації такого задуму.
Стандарти вищої освіти, які стануть дороговказом для цієї акредитації, та будуть містити вимоги до внутрішніх систем забезпечення якості, описи тих загальних та професійних компетентностей, на брак яких зокрема вказують роботодавців, досі не написані.
А їх повинно бути 456 - для усіх спеціальностей та рівнів вищої освіти. На початку наступного року лише розпочнеться процес формування спеціальних комісій при МОН, куди власне теж повинні увійти роботодавці.
Проте існують дві проблеми системного характеру. По-перше, внаслідок занепаду академічного середовища та економіки у чималій кількості спеціальностей склався відчутний брак фахівців, які здатні змоделювати необхідні кінцеві компетентності випускників тих чи інших програм.
По-друге, значна частина осіб, які створювали старі стандарти, міцно пов'язана корпоративними інтересами з конкретними університетами і будуть намагатись заблокувати розвиток справедливої конкуренції та академічної автономії. Ці люди будуть намагатись максимально регламентувати зміст освіти в нових стандартах, лобіюючи власні корпоративні інтереси.
Адже усі попередні роки стандарти створювались на базі певного університету, без залучення зацікавлених стейкхолдерів. Усі решта університетів, об'єднання роботодавців та професійні асоціації часто були вилучені з процесу написання стандартів.
Таким чином, окремі університети, користуючись неофіційною прихильністю влади, писали стандарти враховуючи лише власні потреби. Внаслідок цього старі стандарти рідко відображали найкращі практики, які потрібно впровадити, та актуальні результати навчання, яких потрібно досягнути університетам.
Тобто на практиці зараз працює лише один механізм - це безпосередня взаємодія окремих програм та кафедр з місцевим бізнесом - бази практики, участь у атестації випускників, спонсорська підтримка, початки дуальної освіти. І попри незначне поширення такої співпраці, вона залишається найбільш ефективною. Адже на цьому рівні найбільші шанси збудувати стосунки, базовані на довірі, та найменші ризики імітації процесу.
Не полишаючи справи із зовнішнім забезпечення якості вищої освіти, уряд повинен розширювати простір для безпосередніх контактів, зокрема зосередившись на інституті наглядових рад при університетах. На даний момент вони залишаються досить кволими та виконують радше церемоніальні функції.
Закон не врегульовує питання конфлікту інтересів та не забороняє керівництву університету власноруч формувати склад наглядової ради. До їх складу найчастіше входять різні посадовці, через яких керівництво ВНЗ лобіює свої інтереси.
Також відсутні ефективні механізми ротації членів наглядової ради. Зрештою наглядові ради навіть не мають чітких повноважень для ефективного нагляду.
По-перш, варто було би дистанціювати наглядові ради від впливу керівництва університетів. Можливо, їх формування повинно бути серед компетенцій засновника вишу. До їх складу не повинні входити особи, що мають активний зв'язок з університетом або є родичами когось, хто його має.
В такій ситуації роботодавці, які зацікавлені у випускниках цього вишу, стають найбільшими потенційними членами наглядової ради. Цілком імовірно, що вони самі виявляться його випускниками і матимуть геть не сторонню думку, а також певний обов'язок перед альма-матер.
По-друге, наглядову раду потрібно наділити реальними повноваженнями за контролем над формуванням бюджету університету, розподілом фонду заробітної платні та виконанням стратегії розвитку. Зокрема такі повноваження повинні передбачати можливість ініціювання дострокового відкликання керівництва (не обов'язково ректора) університету саме за невиконання стратегії розвитку.
Проте для початку стратегічне планування повинно стати невід'ємним елементом розбудови успішного закладу вищої освіти. Досвід показує, що правильне стратегічне планування дає можливість отримати матеріальні та нематеріальні вигоди: поліпшити фінансові показники, збільшити можливості для економії та ефективного використання ресурсів, визначити пріоритети.
Також з'являється можливість передбачати як майбутні проблеми та зводити до мінімуму вплив несприятливих факторів, так і появу додаткових можливостей і сповна їх використати. Як наслідок, це призводить до більш швидкого прийняття рішень, ефективнішої роботи, а значить підвищується мотивація і задоволеність трудового колективу та зростає престижність ВНЗ в очах студентів.
Водночас, щоб з'явились відповідні умови для роботи наглядової ради, самих законів замало. Перефразовуючи Горація: "Закони без цінностей є безсилими". У першу чергу мова йде про доступність адміністративної та фінансової інформації, розуміння відкритості як інструменту підвищення довіри та залучення додаткових коштів.
Відкрита фінансова звітність є усталеною практикою практично в усіх країнах Заходу - університети зацікавлені у тому, аби створити образ прозорої установи, що використовує кошти у максимально ефективний спосіб. Це допомагає сформувати довірчі стосунки з усіма джерелами фінансування - як державою, так і приватними донорами.
У співпраці з останніми фінансова прозорість особливо важлива, адже вона допомагає налагодити довготривалі партнерські стосунки - прозорість та докладне звітування гарантують цільове використання коштів і в майбутньому.
Прозорі механізми управління важливі як для університетської спільноти, так і для взаємодії із керівними органами. Адміністративна прозорість дозволяє університетській спільноті не тільки знати свої права та обов'язки, а й ефективно їх використовувати, для захисту індивідуальних та колективних інтересів.
Поки що прозорість, справедлива конкуренція та довіра не домінують у вищій освіті, проте це лише питання часу, адже без них якісні сучасні університети ще ніхто не створив.
This document has been produced with the financial assistance of the EuropeanUnion. The content soft his documentare the soleresponsibility of Agency for Social and Political Expertise (Lithuania)/ Institute for Education Development (Ukraine) and can under no circum stances beregardedas reflecting the position of the European Union.
