Незадовго до цього очільник Мінюсту вже давав коментарі з цього приводу, підкресливши, що за фактом неналежних дій російської сторони уряд подав три скарги до Євросуду. Наразі відомо, стосуються ці скарги різних аспектів, але усі вони виключно пов'язані зі злочинною агресією східного гіганта на території України.
Олександр Дементьєв, юрист ЮФ "Ілляшев та Партнери",
спеціально для РБК-Україна
Нещодавно прем'єр-міністр Арсеній Яценюк на своїй сторінці у Twitter написав, що уряд України подав три позови до Європейського суду з прав людини проти РФ. "Вимагаємо відшкодування трильйонних збитків, які завдані Україні", - заявив прем'єр у соцмережі.
Незадовго до цього очільник Мінюсту вже давав коментарі з цього приводу, підкресливши, що за фактом неналежних дій російської сторони уряд подав три скарги до Євросуду. Наразі відомо, стосуються ці скарги різних аспектів, але усі вони виключно пов'язані зі злочинною агресією східного гіганта на території України.
Логічно, що найбільший інтерес широкого загалу викликає саме перша скарга проти Росії, яка була подана нашої державою ще у березні цього року. Ця заява є наймасштабнішою з усіх міждержавних позовів України, і містить обґрунтовані скарги на порушення РФ прав українців, передбачених одразу дванадцятьма статтями Конвенції з прав людини і основоположних свобод.
Серед них, зокрема: порушення права на життя (ст. 2); права не бути підданим тортурам і нелюдському та принизливому поводженню (ст. 3); права на свободу та особисту недоторканість (ст. 5); права на справедливий суд (яке відповідно до практики ЄСПЛ включає в себе право на справедливе і всебічне досудове розслідування) (ст. 6); права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8); права на свободу віросповідання (ст. 9); права на свободу слова (ст. 10); права на свободу зібрань (ст. 11); права на ефективний засіб правового захисту (ст. 13); права на заборону дискримінації (ст. 14); права мирно володіти своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) та права на свободу пересування (ст. 2 Четвертого протоколу до Конвенції).
Однак, ключовими питаннями в контексті поданих Україною до Євросуду заяв проти східного агресора є:
1. Що ми матимемо від цього?
2. На що ми можемо розраховувати в разі винесення Європейським судом позитивного для нас рішення, в результаті розгляду наших скарг проти Росії?
Так, відповідно до повноважень, якими наділений ЄСПЛ, справедлива сатисфакція може полягати, як у визнанні Євросудом самого лише факту порушення прав заявника (фізичної, юридичної особи, а також Договірної Держави у разі міждержавної скарги), так і у можливому присудженні грошової компенсації (у випадку визнання нанесення заявнику моральної і матеріальної шкоди).
Варто відзначити, що для України рівноцінно важливі обидві складові можливої присудженої Європейським судом справедливої сатисфакції. Важливість визнання судом факту порушень прав українців, полягає передусім у систематизації міжнародним судовим органом відповідних подій, надання ним правової оцінки.
Таким чином, світ отримає повноцінний правовий матеріал, який міститиме чіткий і послідовний опис подій, що безперечно дуже важливо в першу чергу в історичному розрізі. Світ знатиме правду такою якою вона є, не існуватиме іншого офіційного паралельного трактування.
На підставі практики ЄСПЛ, визнання факту порушення вже є достатньою сатисфакцією для усіх заявників. Однак, згідно з практикою цієї ж міжнародної судової інстанції можна стверджувати, що в разі позитивного для України рішення, Росії все ж доведеться, в прямому сенсі, заплатити за свою ганебні дії.
Відтак, другий аспект справедливої сатисфакції, матеріальний, є не менш важливим. Він пов'язаний з майновими скаргами держави, з матеріальною (грошовою) шкодою нанесеною Україні. Як вже було зазначено вище, наразі заявлені трильйонні збитки, однак із часом сума шкоди, завдана Росією нашій державі безсумнівно може і буде тільки зростати, беручи до уваги факт триваючих порушень прав людини.
До речі, Євросуд у випадку необхідності може провести своє власне розслідування (з можливим виїздом до держави, проти якої подано скаргу), і така держава зобов'язана, у відповідності до Конвенції створити всі необхідні умови для встановлення фактів, викладених в скарзі.
Тривалість розгляду Європейським судом скарги України може затягнутися на довгі роки, оскільки у нашій ситуації, на жаль, ми маємо справу з триваючими порушеннями, постійним нарощуванням конфлікту, що в свою чергу, кожного дня збільшує розмір нанесеної Україні шкоди.
Теоретично, можна припустити, що у Євросуду вже на сьогодні є достатня кількість переконливих для винесення обґрунтованого рішення доказів. За таких обставин суд має можливість винести рішення, констатувавши наявність відповідних порушень прав людини, при цьому у відповідності до регламенту вирішення питання щодо присудження справедливої сатисфакції може бути відкладено на більш тривалий період. Протягом цього періоду суд може продовжувати збирати докази порушень прав українців, вчинені вже після винесення ним першого рішення.