На півдорозі до султанату: як турки на референдумі легалізували авторитаризм Ердогана

Президенту дісталася більша половина

Формально, Турецька республіка була проголошена в жовтні 1923 року. Але ще за два роки до цього парламент - Велике національне зібрання - був скликаний для того, щоб створити на місці розваленої Османської імперії абсолютно нову національну державу. Головним підсумком зборів парламенту стало прийняття короткої — всього 23 статті — конституції, яка, хоч і не скасовувала монархію (це відбудеться трохи пізніше), але називала головним джерелом влади не всемогутнього султана, а турецький народ.

Відтепер саме народ - через голосування на виборах - формував парламент, який, у свою чергу, визначав склад уряду. У житті, звичайно,все було трохи складніше, бували і відхіди до авторитаризму, і військові перевороти, і масові маніфестації протесту з подальшим їх жорстоким придушенням. Але зазіхати на затверджені в 1921 році принципи представницької демократії ніхто раніше не наважувався. Навіть військові, які приходили до влади в результаті переворотів, рано чи пізно, поступалися місцем всенародно обраним політикам.

Але в цю неділю в країні пройшов ініційований діючим президентом Реджепом Тайіпом Ердоганом конституційний референдум, де більшість з тих, хто проголосував на ньому висловилися за номінальну відмову від європейської демократичної моделі управління. Хоча, звісно, питання, винесене на референдум не звучав як «чи хочете ви відмовитися від демократії?». Туркам пропонувалося проголосувати за затвердження одразу 18 поправок.

Серед них - збільшення кількості депутатів парламенту (з 550 до 600) або зміни вікових обмежень для кандидатів в ці самі депутати. Однак це все, звичайно, тільки обгортка для реальних конституційних реформ. Тих, заради яких референдум і затівався.

Отже, більшість населення Туреччини проголосувало за такі, далекі від республіканських цінностей новації, як особисте, навіть без розгляду парламенту, затвердження законів президентом. Або призначення суддів главою держави, знову таки, навіть без формального обговорення з депутатами. Та що там обговорення — президент отримав право цих депутатів розганяти в будь-який момент. І, ніби всього вищепереліченого мало для остаточного розставання з демократією, незабаром в Туреччині буде скасовано посаду прем'єр-міністра.

Тепер вся виконавча влада зосередиться в руках президента. Пост прем'єр-міністра скасовується, але з'являються пости віце-президентів, призначати яких буде особисто глава держави. Також самостійно він тепер буде визначати членів уряду. Президент також отримає право розпускати парламент, вводити і скасовувати надзвичайний стан. Глава держави може бути членом партії, а значить Ердоган отримає законне право очолити створену ним же в 2001 році правлячу Партію справедливості і розвитку.

Згідно прийнятих змін одна людина не може бути президентом більше двох термінів підряд, а самі вибори повинні проходити раз на п'ять років. При цьому перші вибори (президентські і парламентські) по новій конституції мають відбутися 3 листопада 2019 року. Це означає, що чинний президент Ердоган може взяти участь у виборах 2019 і 2024, відповідно, від влади він відійде в 2029 році, коли йому буде 75 років.

Це ще не султанат, так як суди формально все ще незалежні від першої особи, так і парламент продовжить своє існування, але вже цілком собі авторитарна система, далека від західного демократичного ідеалу, з оглядкою на який і будувалася сучасна Туреччина.

Шлях довжиною в роки

Авторитарний поворот стався не відразу і не раптом. Ердоган, який відверто захоплюється Османською імперією, йшов до своїх, майже султанських повноважень, довго і не завжди вдало. Оновити конституцію він пообіцяв ще в 2011 році, але її проект застряг у парламенті. Не допомогли навіть дострокові вибори депутатів у 2015 році. Прихильники президента тоді не отримали достатнього, для внесення змін в основний закон, кількості місць. Після цього голосування Ердоган і почав підготовку до ризикованого референдуму. В хід пішло все: урядові ЗМІ почали поливати брудом "надмірно демократичні" уряди 1990-х — початку 2000-х років, при яких турецьку економіку здорово лихоманило. Нелояльних чиновників на місцях швидко замінили на "патріотичних", а після дивної спроби військового перевороту влітку минулого року, чистки пройшли в армії і спецслужбах. Тоді ж влада змусили замовкнути журналістів, відправивши за грати співробітників десятків, а то і сотень редакцій. А введений в перші дні після провалу перевороту надзвичайний стан, діє в країні до цих пір.

Ердоган і його Партія справедливості і розвитку активно використали в пропаганді і турецьку особливість, протиставляючи Туреччину іншому, насамперед, західному світу. "Для побудови сильної мусульманської країни, заради сильного Близького Сходу, ми повинні дати президенту виняткові повноваження. Це сигнал решті світу: заткніться, Туреччина стає сильнішою. Та й Америці теж слід це знати", - заявила, вже після референдуму, одна з лідерів жіночого крила Партії справедливості і розвитку Аддед Айсель Кан.

Використовував Ердоган у своїй агітації навіть серію кривавих терактів, скоєних курдськими сепаратистами в 2015-16 роках. Державні ЗМІ донесли до суспільства просту думку: перемогти терористів може тільки президент, наділений найширшими повноваженнями.

Де-факто, до речі, повноваження президента були винятковими і до референдуму. Особливо добре це було видно після вже згаданого невдалого перевороту — тих же журналістів тоді кидали за грати за зовсім надуманими звинуваченнями, а тисячі недостатньо лояльних шкільних та університетських викладачів позбулися роботи тільки тому, що місцеві чиновники запідозрили їх, наприклад, в симпатіях курдським сепаратистам. Проблем з явним порушенням конституції у влади тоді не було, але якщо вже берешся діяти як авторитарний правитель — краще забезпечити своєму авторитаризму легальне прикриття.

Голос незгодних

Європейські спостерігачі вже розкритикували референдум, знайшовши умови його проведення далекими від ідеальних.

"В умовах дії надзвичайного стану, введеного після невдалої спроби перевороту в липні 2016 року, в країні істотно обмежені основні свободи, необхідні для справді демократичного процесу голосування. Звільнення і арешти тисяч громадян негативно позначилися на політичній обстановці. У засобах масової інформації переважала лише одна точка зору (на питання референдуму, - ред), громадян позбавили можливості ознайомитись з іншими думками", - говориться, зокрема, у спільній заяві спостерігачів від Парламентської ассамблеии Ради Європи і ОБСЄ.

Незадоволена і опозиція. Противники Ердогана кажуть, що не визнають підсумків голосування на сотнях дільниць — там, де за їх даними, були можливі вкидання бюлетенів або інші підтасування. Особливе роздратування у опозиціонерів викликало рішення влади враховувати при підрахунку голосів бюлетені без відміток дільничної виборчої комісії.

"Центральна виборча комісія змінила правила гри вже після того, як почалося голосування. У виборчому законодавстві чітко вказано, що бюлетені без штампу розглядаються як неправильні, але комісія раптом публікує повідомлення, що скасовують це положення закону", - заявив журналістам заступник голови опозиційної Республіканської народної партії Бюлент Тезкан.

Втім, як і слід було очікувати, влада не звернули особливої уваги на обурення політичних опонентів. Вже через кілька годин після закінчення голосування президент Ердоган приймав від соратників вітання з перемогою і повідомляв, що слідом за референдумом в Туреччині розпочнеться нова ера, куди краща, ніж всі попередні.