Свого часу відомий французький соціолог П'єр Бурдьє зазначав, що один з найвищих проявів влади полягає не тільки в її монополії на право використовувати фізичне насильство. Влада стає абсолютною не тоді, коли починає довільно визначати, як, проти кого і в яких дозах використовувати засоби фізичного впливу.
Свого часу відомий французький соціолог П'єр Бурдьє зазначав, що один з найвищих проявів влади полягає не тільки в її монополії на право використовувати фізичне насильство. Влада стає абсолютною не тоді, коли починає довільно визначати, як, проти кого і в яких дозах використовувати засоби фізичного впливу.
По-справжньому тотальною і абсолютною вона стане, лише узурпувавши право на символічне насилля, яке полягає у можливості безперешкодно, на власний розсуд давати номінації - вішати ярлики на процеси і події.
Наприклад, позиціонувати всіх критично мислячих як "інакомислячих", або як "ворогів народу", або, для початку, як "агентів Кремля".
На перший погляд, вищесказане може здатися абстракцією, далекій від нашої повсякденної реальності. Але варто придивитися уважніше - і ми побачимо, як це працює на практиці.
Зокрема, у сфері передвиборних технологій.
Тривалий час українському суспільству панівним класом можновладців нав'язувалася примітивна ідеологічна дихотомія: чорне - біле, добро - зло, влада - опозиція, ЄС - Росія; схід - захід, українська мова - російська мова; демократичні сили - антидемократичні сили.
У своєму негативному вимірі ця дихотомія доходила до абсурду: гомосексуальні шлюби - ГУЛАГ.
Розставивши ці ідеологічні маркери, панівний клас відвів українському народові роль вовків, метання під пострілами мисливців на майданчику, позначеному червоними прапорцями.
"Ющенко - нікчемність і казнокрад, але він за Європу". Бах! "Янукович - бандит, але це НАШ бандит". Бах!
"Кров на снігу і плями червоні прапорців", - співав Володимир Висоцький.
Непохитна віра електорату в те, що вибори - це поле битви між абсолютними Добром і Злом, робила відносно легким завдання мобілізації електорату. Під личиною воїнів Світла і демонів Пітьми до влади приходили споріднені душі - дрібні біси, легко і без вагань переходили з однієї армії в іншу.
Євромайдан зламав звичну схему. "Воїни Світла" "розтрощили" "орди Темряви" - і опинилися наодинці самі з собою.
Ось тут-то у сяйві Світла всім раптом стало видно мілкобісівську натуру "нових зірок української політики" - "національно-свідомих, реформаторських, проєвропейських політичних сил".
Вибори 2014 року стали першими в історії України виборами, де основна боротьба велася на одному електоральному полі політичними силами одного ідеологічного забарвлення, які впевнено перемогли, зосередивши в своїх руках всю повноту влади.
Але це не призвело до очікуваних в суспільстві якісних змін.
Усунувши "антиподів", дрібні біси з "армії Світла" зіткнулися з несподіваною проблемою: як мобілізувати електорат і змусити громадян голосувати за очевидних негідників, злочинців, пройдисвітів, нікчемностей, в умовах відсутності Абсолютного Зла?
Спочатку була зроблена спроба "ополчитися" проти комуністів. Але Великий хрестовий похід проти "примари комунізму" провалився, оскільки не викликав особливого ентузіазму в масах.
"Червона загроза", втілена в жменьці політичних трупів досить похилого віку, здатна порушити хіба що некрофілів, яких в українському суспільстві виявилося не так вже багато.
Тепер зроблена ще більш абсурдна спроба знайти "ворога" в "добровольчих батальйонах" і "екстремістських політичних силах". Інцидент в Мукачевому і вибухи під Верховною Радою - події одного порядку.
На нещастя для дрібних політичних бісів, ці спроби теж приречені на провал.
По-перше, після року патріотичної риторики просто взяти і відхреститися від політичних сил, виросших на ній - буде не так просто.
По-друге, відкриваючи фронт проти вчорашніх ідеологічних союзників, можна легко і непомітно загрузнути в ідеологічній усобиці. А всі політичні "злиття і поглинання" останнього часу виразно свідчать, що нинішня коаліція однодумців" в "братовбивчій війні" за голоси виборців абсолютно не зацікавлена.
Звичайно, було б чудово пригрозити виборцям рукою Путіна. Але, на жаль, для дрібних бісів, в Україні немає скільки-небудь серйозної політичної сили, яку можна було б беззастережно назвати "рукою Путіна".
Замість однієї руки Путіна ми маємо пальці цієї руки, які давно і успішно лоскочуть ерогенні зони багатьох політичних дрібних бісів, в тому числі "лідерів Армії Світла".
У такій ситуації дрібним бісам не залишається нічого іншого як реанімувати загрозу реваншу хтонічних "сил Темряви".
Саме тому все частіше і все більш інтенсивно в інформаційному просторі нам нав'язується теза про те, що майбутні вибори - це "останній і рішучий бій" нинішньої "проєвропейської, демократичної, реформаторської коаліції однодумців" проти можливого реваншу реакційної "Армії Тьми".
Правда, в регіонах, де "армія пітьми" насправді мала б шанс на реванш, її вирішили не допускати до виборів - від гріха подалі. Так що, реваншу не буде в будь-якому випадку.
Тому, основною інтригою місцевих виборів буде зовсім не боротьба Світла і Темряви, а щось інше.
По-перше, це буде підкилимна боротьба "однодумців", які наввипередки бігають на Банкову і намагаються домовитися про квоти представництва за "результатами" майбутніх виборів. Благо, нинішній закон дає простір для маневру.
По-друге, боротьба нинішньої влади з новими політичними силами і проектами, одна частина яких завчасно організована самою владою. Ще одна частина "нових проектів", безумовно, повстала з Пекла колишнього "злочинного режиму" - без шансів на успіх.
Але найголовнішим і показовим є те, що влада принципово робить вигляд, ніби не помічає ще одну істотну частину політичного спектру - умовно незалежні, самодостатні політичні сили, альтернативні як панівним дрібним бісам з "Армії Світла", так і бісам з "Воїнства Зла".
А якщо і помічає, то тут же намагається навісити ярлик: або руки Путіна, або "осколків" злочинного режиму, або екстремістської організації, або олігархічного проекту. При тому, що практично всі опубліковані соцопитування показують готовність людей підтримувати нові політичні сили.
Так, в українських реаліях виглядає символічне насильство, про яке писав Бурдьє.
Можливо, теорія французького соціолога невідома ідеологам дрібних бісів з нинішньої, більш ніж широкої "коаліції", але з практикою циганського гіпнозу, коли покупцеві пропонують вибрати між біло-блакитною та оранжевою сорочкою, зовсім не цікавлячись тим, що споживачу потрібна не сорочка, а штани - політтехнологи точно знайомі.
В таких умовах покупцеві потрібно бути максимально уважним і не піддаватися маніпуляціям. Адже нинішній політичний спектр України, на щастя, вже далеко не чорно-білий.
І у виборця є можливість не дозволити дрібним бісам крутити народним волевиявленням, як циган сонцем.