Точки зростання: як Україні збільшити інвестиції, і з чого варто почати

Україна, маючи великий потенціал економічного зростання, знаходиться навіть не у другому ешелоні країн, з якими хочуть працювати великі інвестиційні фонди. Крихти капіталу, що потрапляють у нашу країну, в кращому випадку осідають в держоблігаціях з високим спекулятивним доходом. Тоді як інвестиції у реальний сектор буквально витікають з країни.

Правильно діагностуючи проблему, влада поки не знає, як її лікувати. На прохання Кабміну міжнародна компанія E&Y підготувала Національну стратегію щодо збільшення іноземних інвестицій в Україну. Тут разом з аналізом економіки запропоновані інструменти й методи поліпшення її стану з урахуванням світового досвіду та української специфіки. Виділимо три ключові сектори, які можуть стати відправними точками глобальних перетворень в країні. Детальніше – нижче у матеріалі РБК-Україна.

Модель української економіки, як би не хотілося це визнавати, цілком справедливо називають експортно-сировинною. До того ж формувалася вона в явно хаотичних умовах, без будь-яких пріоритетів і оглядки на внутрішній ринок.

Держава навряд чи вживає достатньо заходів, щоб змінити цей формат. З усіх боків так чи інакше йде сприяння експорту сировини і напівфабрикатів. Саме ці категорії продукції зараз користуються попитом на зовнішніх ринках, даючи солідну валютну виручку місцевим компаніям. До того ж експорт займає 40-45% у ВВП, наповнюючи держбюджет, з якого у тому числі фінансується й обороноздатність воюючої країни.

Миттєвий успіх на зовнішніх сировинних ринках не має вводити в оману. Потрібні умови для розвитку експорту високотехнологічної продукції. Влада, серед іншого, може підтримати бізнес у секторах промисловості, що колись вважалися сильною стороною України – авіакосмічна галузь, суднобудування, верстатобудування, приладобудування, складна сільгосптехніка.

Щоб держпідтримка не мотивувала до проїдання "бюджетів", з самого початку захист високотехнологічних виробництв повинен спонукати компанії до виходу на зовнішні ринки. Той же авіакосмічний сектор і суднобудування слід заточувати на конкуренцію зі світовими виробниками, а значить – створювати сучасну військово-технічну продукцію, яка, крім експорту, підвищить й рівень нашої обороноздатності.

Самі по собі заходи стимулювання зростання експорту, якщо вони не пов'язані з промисловою політикою, вже не дадуть результатів. Успішних прикладів, коли "ноу-хау" митного або валютного регулювання дозволяли швидко зростати економіці, не було, можливо, останні 50-60 років. Тоді як, скажімо, тривалі успіхи у збільшенні експорту з країн т.зв. "азійських тигрів" пов'язані виключно з реалізацією там промислової політики з організації виробництва нових технологічних товарів.

У мінливому світі країни, що претендують на економічне зростання, вже не можуть розраховувати на колишні товарні кошики свого експорту. Лише створення нових технологічних товарів, а, можливо, навіть їх клонів за нижчою ціною (наприклад, як роблять китайські виробники смартфонів, витісняючи з ринків той же Apple) дозволять сподіватися на приріст українського експорту.

Конкурентоспроможність української економіки та експорту зокрема зростатиме, коли місцеві компанії навчаться домагатися переваг не лише за рахунок низьких цін, але й за допомогою інновацій, створюючи нові товари та нові підходи в організації бізнесу.

Реформа "УЗ" - відхід від збитків і високих тарифів

Ключовий сектор економіки, що також вимагає реформи – транспорт. І, мабуть, більше за інших сегментів цього ринку трансформації потребує держмонополія "Укрзалізниця".

"УЗ" не перший рік залишається "лідером" у рейтингах за корупційними скандалами і гучними відставками. Реформа компанії не те, що назріла, а давно перезріла. До теперішнього моменту "УЗ" перетворилася у якусь "чорну діру", в якій хаотично перемішалися інфраструктура, пасажирські та вантажні перевезення, управління вагонним господарством, ремонт локомотивів і вагонів і т.д.

У компанії, всупереч логіці бізнесу, не відокремлені прибуткові сегменти від збиткових. Через що неможливо встановити ефективність їх роботи. Не кажучи вже про те, що, перекриваючи прибутком від одного виду діяльності збитки від іншого, є ризики і маса можливостей для корупції. Тільки минулого року, як випливає з висновку тимчасової слідчої комісії Ради, через корупцію "УЗ" втратила 8 млрд гривень.

Модель реформи "Укрзалізниці" раніше була узгоджена, але раптово зупинена наглядовою радою. Концепція змін компанії передбачає поділ на кілька сегментів бізнесу: інфраструктуру, пасажирські перевезення, вантажні перевезення, управління вагонним господарством, ремонт локомотивів і вагонів.

Ще один важливий елемент реформи – демонополізація всіх сегментів, за винятком інфраструктури. Іншими словами, потрібна конкуренція, щоб забезпечити ефективність, підвищити якість послуг і уникнути зростання тарифів. У тому ж пасажирському сполученні, щоб знизити збитки, потрібно впроваджувати європейську стикувальну систему, переходити на відносно короткий рух поїздів.

Поки ж компанія знаходиться у колишній парадигмі свого розвитку – тарифи ростуть, фонди зношуються. Нещодавно Міністерство інфраструктури заявило про двоетапне підвищення вантажних тарифів на 30%. При тому, що, як правило, немає зв'язку між переглядом цін та інвестиціями у нові локомотиви, вагони та інфраструктуру. Наприклад, тарифи на вантажні залізничні перевезення на 15% зростали у 2016 і 2017 роках, ще на 8% – у 2018 році, і на 14,2% – у 2019 році. Разом з тим виконання плану капітальних інвестицій у ці роки навряд чи досягало у кращому випадку 68%.

Підвищення тарифів – зовсім не панацея. І поки профільні чиновники і керівництво компанії тягнуть з реформою "УЗ", не доводиться розраховувати на поліпшення технічного стану залізниці і підвищення якості її послуг. Тим часом" УЗ " втрачає обсяги і клієнтів, які шукають альтернативу в автомобільних і річкових перевезеннях.

Реформа компанії не дозволить "зашивати" корупційну ренту у планово-збитковий сегмент, чого зараз не видно у консолідованій звітності "УЗ". Менеджменту компанії доведеться працювати над підвищенням ефективності та якості послуг, а не просто розраховувати на зростання тарифів.

Немає сумнівів, що ця велика робота, що вимагає зламу корупційних "схем", матиме опір тих, хто не захоче залишати насиджені дохідні місця в "УЗ". І у цьому плані багато чого буде залежати від нового керівника компанії, якого, як очікується, мають вже скоро призначити.

Важливим елементом реформи також має стати створення Національної комісії з держрегулювання у сфері транспорту, яка встановлюватиме економічно обґрунтовані тарифи, що не дискримінують бізнес.

Тариф на е/е – ринкові ціни та адресні субсидії

Ринок електроенергії, який опинився у глибокій кризі неплатежів і спекуляцій, як ніякий інший вимагає перезапуску. Одним з елементів реформи має стати відхід від перехресного субсидування тарифу на е/е, коли низькі ціни для населення компенсують за рахунок промисловості.

В Україні влада мала ліквідувати перехресне субсидування разом зі стартом енергореформи з 1 липня 2019 року. Але тоді політики не взяли на себе відповідальність за ніби як непопулярне рішення. Насправді ж "дешева" електрика такою не є, якщо врахувати, що доплату за населення по е/е бізнес перекладає у вартість своїх товарів і послуг.

Тариф на електроенергію в Україні – найнижчий в Європі, він не покриває витрат на її виробництво і доставку. Незважаючи на це, в Міненерго запропонували ще знизити ціни для громадян на 0,24 грн/кВт-год. Минулого тижня Кабмін з жовтня встановив тариф для населення на рівні 1,44 гривні за кВт-год на перші спожиті 250 кВт-год на місяць. Знижувати тариф будуть за рахунок держкомпаній "Енергоатом" і "Укргідроенерго".

Тоді як спочатку чиновники планували піти ще більш дивним шляхом. Майже до останнього в Міненерго хотіли знижувати "побутовий" тариф за рахунок скорочення витрат на ремонт і модернізацію мереж та інфраструктури з постачання е/е на 6 млрд гривень на рік. На думку експертів енергоринку, такий крок міг би призвести до збільшення аварійних відключень електроенергії, а також терміну, протягом якого їх ліквідовуватимуть.

І без того Україна – вже лідер в Європі за середньою тривалістю відключення електроенергії для населення. Цей показник досягає 700 хвилин на рік, тоді як, наприклад у Німеччині – всього 23 хвилини. Зниження витрат на ремонт і модернізацію, про що розмірковували у профільному міністерстві, ще більше посилило б ситуацію. Особливо проблемним це було б взимку, коли е/е використовується для опалення житла.

Що ж стосується економії після зниження тарифу, вона не здається такою вже суттєвою. Так, у середньому одна сім'я заощадить 20-30 гривень на місяць, але незручності через ще більш часті відключення е/е значно перекриють й цю мізерну вигоду.

Зниження тарифів завжди знайде підтримку у виборців, особливо у такій небагатій країні як Україна. Проте куди ефективніше йти іншим шляхом, роблячи акцент на підтримці тієї частини населення, яка дійсно потребує допомоги та не може платити ринкову ціну. А тому потрібні адресні субсидії та верифікація їх одержувачів.

Субсидії конкретному домогосподарству – більш прозорий і менш корупційний механізм. Саме тому свого часу МВФ і домагався скасування перехресного субсидування населення у ціні на газ. Адже частина газу за ціною для населення в реальності продавалася промисловим підприємствам. Необґрунтовані втрати держбюджету сягали десятків мільярдів гривень на рік.

Подібна проблема є тепер і на ринку електроенергії. Частина е/е за цінами для населення в реальності продається промисловості. Корупційну схему потрібно ліквідувати, як свого часу вчинили на газовому ринку. Відхід від перехресного субсидування і встановлення ринкових цін, ймовірно, може стати предметом обговорення у новій програмі МВФ для України, враховуючи наскільки проблемною стала енергогалузь у нашій країні.

Можна, звичайно, й далі йти шляхом популізму і дешевих послуг ЖКГ, доводячи економіку до ще більш плачевного стану. Або ж – шляхом цивілізованих ринків, привівши тарифи на е/е до економічно обґрунтованого рівня. Це у свою чергу активізує програми енергозбереження. Поки ж у населення немає особливих стимулів економити. Особливо це стосується заможних власників великих квартир і багатоповерхових будинків, які оплачують е/е за економічно необґрунтованим низьким тарифом.

І хоча уряд і енергорегулятор роблять ряд обережних кроків до лібералізації ринку електроенергії, які, наприклад, дозволять накопичити вугілля на зимовий період, ці рішення все ж не узгоджуються з популізмом у частині цін для населення.

Управління державою у режимі напівкроків та недореформ, продиктоване політичними іграми і банальною корупцією, відкидають українську економіку все далі від пулу країн, з якими хочуть працювати інвестори. Рекордний відтік прямих іноземних інвестицій минулого року лише підтверджує цю реальність.

Можна написати скільки завгодно ідеальних програм по залученню інвестицій, але так і не просунутися в їх реалізації без реформ, в тому числі перерахованих вище. Технологічний бізнес, прозорі ринки і зрозумілі правила гри для всіх учасників – єдині доступні рецепти залучення капіталу в країну, а значить і стійкого зростання економіки і поліпшення життя людей.