У другій частині інтерв'ю адвокат Тетяна Монтян розповіла про те, як можна перемогти ЖЕКи та органи місцевого самоврядування, які, за влучним висловом Монтян, є базовими структурами, де обкопалася комунальна мафія. Першу частину інтерв'ю читайте тут.
РБК-Україна: Все ж, на яких підставах ЖЕКи утримують будинки?
Тетяна Монтян: У тому-то й річ, що без будь-яких правових підстав. Я 12 років присвятила тому, щоб довести це. У підсумку Апеляційний господарський суд, а потім і Вищий господарський суд України пішли мені назустріч і визнали щодо будинку по вул. Мишуги, 2, що, оскільки комунальне підприємство «Житлосервіс» не має консенсусного рішення співвласників даного будинку про те, що саме воно обслуговує даний будинок, цей ЖЕК вважається обслуговуючим будинок без належних правових підстав.
У цілому, в нашій країні 100% ЖЕКів обслуговують будинки нелегітимно. Незважаючи на це, суди, що сидять на абонементі в комунальної мафії, автоматично виносять рішення на користь ЖЕКів, які не мають право обслуговувати будинки, у яких немає ні договірних відносин з співвласниками будинків, і хоч ти застрелься.
РБК-Україна: А індивідуальні договори з ЖЕКами?
Тетяна Монтян: Індивідуальні договору не варті навіть паперу, на яких вони написані. Тому що - що таке індивідуальний договір? Це коли сусід Вася уклав договір з ЖЕКом Х, сусід Петя - з ЖЕКом Y, сусідка Клава - з керуючою компанією Z, а обслуговуюча організація повинна бути тільки одна. Про це прямо написано в законі «Про житлово-комунальні послуги», і це логічно, врешті решт!
Тобто, якщо будь-яке майно має статус спільної власності, то відносно нього може бути тільки одне легітимне рішення - колективне. Але в Україні це все - юридичні теорії.
А практика така, що ЖЕКи обслуговують будинки нелегітимно. Місцева влада нахабно оголошує будинки комунальною власністю - і на цій підставі орган місцевої влади призначає якесь КП, яке тільки називається комунальним підприємством, а насправді належить конкретному чиновнику, і це КП доїть мешканців будинку. А іноді й ціле місто, як у Світловодську або у Вінниці, наприклад.
РБК-Україна: Вінницю наводять як приклад ведення комунального господарства. Що там не так?
Тетяна Монтян: Аксельрод, вірний соратник мера Вінниці Гройсмана, хвалився на Національній раді з проблем ОСББ, що він особисто відібрав у будинків ЖБК всі печатки, а міськрада незаконно перевела ці будинки у комунальну власність. Тобто, рівень правового нігілізму, беззаконня і присвоювання майна громадян досяг таких безодень, що далі вже падати нікуди.
РБК-Україна: Цікаво. Тобто, порушення прав співвласників глобально без жодних винятків?
Тетяна Монтян: Так. І це погано саме глобально, тому що ті, хто грабують, ніяк не зацікавлені підтримувати наші будинки його хоч в скільки-небудь прийнятному стані. І закінчиться ця гонка за чужим добром тим, що вдома просто почнуть падати.
У ЖЕКів немає ніяких спонукальних мотивів інвестувати гроші хоч в якесь обслуговування та підтримка будинку. Навіщо, якщо їм платять ні за що і без будь-яких правових підстав?
Перше рішення КСУ
Друге рішення КСУ
Місцеві органи влади незаконно виділяють кошти. Незаконно - бо які можуть бути законні підстави інвестувати гроші з місцевого бюджету у підтримання будинків нехай колективної, але все одно приватної власності? Немає. Але ці гроші виділяються, а до будинків, як правило, доходить 10%. Інші 90% йдуть на «розпил» і «відкат». А люди вважають, що краще хоч щось ніж нічого. Хоча всі 100% виділених грошей - це їх гроші, гроші територіальної громади.
Для прикладу - свіжа київська історія, по якій я веду війну вже багато років. 27 грудня 2001 р. депутати Київради прийняли знамените рішення №206, яким мало не 9 тис. багатоквартирних будинків Києва (всі будинки, крім будинків ЖБК та ОСББ) були незаконно занесені до списку будинків комунальної власності. Потім всі ці будинки були розкидані по десяти київським районам. Це неподобство називалося «Порядок формування комунальної власності».
У цих, нібито, комунальних будинках, районні влади через БТІ отримували на горища та підвали свідоцтва про право власності територіальної громади. Природно, що отримані горища і підвали лунали наліво і направо за відкати. Причому, спершу ці об'єкти скидалися на «прокладочні» компанії, а якщо люди в будинку не обурювалися - то на добросовісних набувачів.
Саме так з'явилися численні наливайки і перукарні, які розмістилися в колишній спільної власності мешканців багатоповерхівок. А тепер жителі не знають, на які кошти утримувати свої будинки, що валяться.
РБК-Україна: Ви сказали про перемогу в суді по будинку на вул. Мишуги, 2. То чому не завалити суди позовами, щоб повернути процес назад - і повернути собі горища і підвали?
Тетяна Монтян: Відвоювати будинок у ЖЕКа ще можна. Але з проданими приміщеннями ситуація значно складніше - люди не в змозі судитися за ці приміщення, тому що це п'ятиступінчастий судовий процес. Для цього треба скасувати рішення №206 Київради, потім - відповідне рішення райради, потім - рішення про оформлення свідоцтва про право власності, потім - перший продаж, потім - другу, третю, четверту продажу. Такий процес триває багато років. Крім того, в процесі можуть і голову проломити.
Я пройшла цей шлях, відсудивши підвал для ОСББ, створеного в будинку на Межигірській, 5. Після цього рішення №206 було скасовано повністю, хоча Вищий господарський суд України вказав тільки щодо даного будинку, що він на момент прийняття Київрадою рішення №206 вже був спільною власністю, але ніяк не комунальної.
Рішення суду по підвалу на Межигірській, 5, читайте тут
У цілому, з 2001 р. по 2010 р. викрадено близько 15,5 тис. об'єктів (підвалів і горищ) загальною вартістю понад 2,5 млрд дол. За ці гроші можна відремонтувати весь Київ, але ці суми пішли в кишені чиновників, а кияни залишилися в розвалюються будинках - і без спільної власності. Сьогодні не вкрадених підвалів і горищ практично не залишилося.
РБК-Україна: А добросовісні покупці цих підвалів, горищ та ін. розуміли, у що вони суються?
Тетяна Монтян: Звичайно не усвідомлювали. Хіба що в переважній своїй меншості. І сьогодні навряд чи вдасться щось повернути.
Коли в 2010 р. в Києві були ліквідовані райради, рішення Київради №206 було оперативно замінено на рішення №284. Суть та ж, тільки список будинків коротший, оскільки до списку не потрапили будинки, в яких за майже десять років були створені ОСББ. Але все одно, список з 6 тис. будинків.
РБК-Україна: Оскільки горищ і підвалів вже немає, а ЖЕКам все одно, то який сенс у такому списку?
Тетяна Монтян: Так залишаються ще, як мінімум, дві схеми.
Перша - можна здирати чималі гроші з провайдерів за право заходу в комунальний будинок, погрожуючи обрізанням проводів за несплату.
Є таке веселе КП - «Київжитлоспецексплуатація». Кожен провайдер повинен платити в це КП єдиний тариф у розмірі 60 коп. за кожну квартиру будинку, незалежно від підключення квартири до Інтернету.
Раніше провайдери приходили і самі домовлялися з конкретним ЖЕКом про те, що вони заведуть дроти, кинуть трошки «на кишеню» начальнику, і вперед, але в КМДА вирішили централізувати цей процес. І тепер КП бере гроші за використання приміщень нібито комунальної форми власності, які абсолютно не є такими. У списку 6 тис. будинків, в кожному будинку - в середньому по 200-300 квартир, з кожної квартири - по 60 коп. абсолютно на рівному місці!
РБК-Україна: А друга схема?
Тетяна Монтян: КМДА проводить конкурси із залучення інвесторів з розміщення реклами. Рекламісти ридають, бо раніше вони заходили в будинки, як і провайдери, чогось кидали начальнику ЖЕКу «на кишеню» і розміщували свою рекламу.
Тепер, виявляється, що конкурс на розміщення реклами в ліфтах виграла якась невідома фірма і, нібито, ця фірма навіть заплатила місту 4 млн грн. Але, оскільки мене це все вже дістало, я знайшла «технічну истицу», що має квартиру в одному з будинків зі списку, і від її імені подала позов до адміністративного суду. Мовляв, цей будиночок зовсім комунальний, а співвласності мешканців - ось вам два рішення Конституційного суду, ось вам закон «Про приватизацію...», ось вам Цивільний кодекс.
РБК-Україна: І?
Тетяна Монтян: Суд першої інстанції товариші з КМДА проплатили. І суд, на тій підставі, що будинок внесено до горезвісний список будинків комунальної власності за рішенням №284, відмовив у позові. Але в апеляції їх чекало повне фіаско.
У рішенні зазначено, що «... колегія суддів апеляційного суду критично ставиться до рішення Київміськради від 02.12.10 року № 284 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», згідно якого будинок, що знаходиться за такою адресою, внесений до переліку об'єктів комунальної власності». І що суд прийшов до висновку, про те, що це чудове рішення №284 «...суперечить положенням Конституції України, Цивільного кодексу та інших законів України, а тому не може бути прийнято до уваги при розгляді даної справи». Це саме те, що написано в рішенні Адміністративного апеляційного суду, який прямим текстом вказав, що ніякі це не «будинки комунальної власності».
Рішення Київського адміністративного апеляційного суду читайте тут
Але що я можу зробити в суді? Відмінити нахабне рішення Київради частково, прибрати будинок цієї жінки з «дерибану списку». Так само можуть вчинити й інші, чиї будинки значаться в т.зв. комунальному списку Київради.
При цьому, жоден т.зв. опозиціонер у Київраді з цього приводу навіть не заїкається. Чому? Що, у нас опозиції в Київраді немає? Вистачає. Їх цілком влаштовує поточне видоювання населення, за щастя якого вони нібито збирають майдан.
Скачати форми для звернення до суду можна тут
Людям ніхто не говорить, що будинки - це їх власність. Ніхто не говорить і про те, що майно територіальної громади, державне майно - це теж їх власність. Ось і вся першопричина бедламу в країні. Якщо тільки 2% популяції в курсі, що їм належить і що з цим робити, зрозуміло, що країна перебуватиме в перманентній свавіллі і обслуговуватиме інтереси цих самих 2%.
РБК-Україна: Ви говорили, що основні проблеми створюються на рівні органів місцевого самоврядування (ОМС). Але Ви також неодноразово у своїх публікаціях стверджували, що на рівні окремо взятого населеного пункту завдання вирішити неможливо.
Тетяна Монтян: Це завдання можна вирішити тільки шляхом внесення змін до чинного законодавства. Алгоритм рішення простий, як кут будинку, але технічно складно виконуємий, особливо враховуючи саботаж чиновників на всіх рівнях.
По-перше, необхідно видати людям правовстановлюючі документи, в яких буде написано, що вони - співвласники, з визначенням ідеальних часток в цій співвласності.
По-друге, необхідно змінити порядок прийняття колективних легітимних рішень. Необхідно звичайне проста більшість. Чому, щоб розтягнути на частини державне майно, вистачає 226 голосів у ВР і помаху руки Чечетова, і ніхто не кричить, що це несправедливо? Чому, щоб розкрасти майно київської територіальної громади, досить 61 картки депутатів Київради і помаху руки Гереги? Чому в такому разі негідні законодавці стверджують, що необхідно обов'язково досягти консенсусу з усіма сусідами, включаючи маргіналів - алкоголіків, наркоманів, професійних утриманців та ін, які плювати хотіли і на сусідів, і на весь будинок?
Ось і все. Після цього можна буде про щось говорити. Звичайно, ще багато чого потрібно. Потрібно приймати новий закон про ОСББ, тобто, детально прописати для людей, як їм створити легітимну інституцію для управління будинком.
Це в цивілізованому світі ви купуєте не просто квартиру в будинку - ви купуєте членство в юридичній особі, яка буде управляти цим будинком.
РБК-Україна: Так, людина, яка будь-коли купувала квартиру в Іспанії, Італії, в США, знає, що останнє слово не було за продавцем, покупцем або нотаріусом, а за порадою співвласників.
Тетяна Монтян: Звичайно, за статутом збираються люди, які вирішують, продавати тобі квартиру чи ні. Причому це стосується і кооперативу, коли ти купуєш не квартиру, а право конкретного користування, і кондомініуму, який є просто юридичною особою - «транзитниками», тому що вся власність належить співвласникам, і звичайного квартирного товариства, де твоє особисте - це твоє, а все інше - у власності цього квартирного товариства. Як і в котеджному містечку: будиночок твій, а все інше - власність юридичної особи. Членами якого є всі сусіди. І останнє слово - за ними, за сусідами.
Не можна випиляти свою квартиру з багатоквартирного будинку, як з конструктора «Лего». Це те, чого ніяк не розуміють наші люди, і не хочуть розуміти, тому що їх ніхто цьому ніколи не вчив. Навпаки, їх свідомо переконують, що твоя - тільки квартира, а будинок належить ЖЕКу, мерії і державі.
І виросло ціле покоління людей, яких вже не переконаєш. У них виникає логічне питання: добре, якщо це так, і будинок дійсно мій - наш з сусідами, то тоді хто такий ЖЕК? Чому я йому платив 22 роки? У людей моральна травма - вони не можуть, не хочуть вірити і визнавати, що їх настільки цинічно обманювали 22 роки. Ось так і живемо. Те, що 95-97% населення не знають того, про що ми зараз розмовляємо, призводить до повного краху країни.
РБК-Україна: До повного краху країни? Це така метафора?
Тетяна Монтян: Це зовсім не метафора. І кінець вже скоро. Країна вже і так масово падає. Десь впали панелі, як у Луцьку, поховавши під собою двох людей. Десь під Макіївкою вийшли з ладу внутрішньобудинкові комунікації - і люди виливають фекалії прямо з балконів. І без подібної новини не проходить жоден день. Просто закінчився запас міцності житлового фонду СРСР.
Я вважаю, що потрібно щось робити, не чекаючи, поки все зовсім розвалиться. Але я не бачу, хто міг би це робити, тому що це крик в порожнечу. Мене ніхто не чує. А ті, хто розуміють, у своїй більшості і є комунальною мафією. Я знайома з купою комунальних мафіозі, ми з ними абсолютно відверті. Просто вони - по один бік барикад, а я - по інший.
Вони впевнені, що для них десь є окрема планета. Що вони відсидяться у своїх конча-заспах - і на них ніякий будинок не впаде. Вони хочуть урвати грошей тут і зараз. А те, про що ми говоримо, створить конкурентний ринок житлово-комунальних послуг на довгий час, усуне з нього мафіозі, що дозволить привести в порядок житловий фонд за рахунок вивільнених коштів. Щоб ми жили так, як живуть люди в цивілізованих країнах.
Спілкувався Антон Подлуцький