Такого як Путін: хто і коли в Росії прийде на зміну автократові

Не бачачи поліпшення свого становища, російський виборець швидко розчарується в правителях, які називають себе демократичними (Фото: kremlin.ru) Не бачачи поліпшення свого становища, російський виборець швидко розчарується в правителях, які називають себе демократичними (Фото: kremlin.ru)

До президентських виборів в Росії залишилося зовсім небагато часу - голосування має відбутися вже 18 березня наступного року.

Політологи в Росії і не тільки в ній ламають собі голови: чи піде Путін на новий термін, або підсуне підданим чергового свого заступника, на якого полетять шишки народного невдоволення, викликаного все триваючим падінням в економіці? Історія з Дмитром Медведєвим, його приходом на вищу посаду і добровільним відходом, якщо в ній розібратися, показує нам, що, судячи з усього, навесні Володимира Путіна чекає чергове переобрання - вже четверте або, якщо рахувати разом з медведєвським терміном, п'яте. Подробиці - в матеріалі РБК-Україна.

Медведєв у якості людини, яка пересидила один термін слухняного президента, потрібний був Путіну щоб подолати формальні обмеження, що диктуються основним законом країни. Російська конституція забороняє посідати вищу посаду більше двох разів поспіль. У 2008 році в Кремлі зуміли обійти це положення, посадивши в президентське крісло безініціативну людину. У ролі місцеблюстителя Медведєв пропхнув через ручний парламент збільшення терміну президентських повноважень з чотирьох до шести років. Не для себе, а для свого господаря, який повернувся в Кремль в 2012 році. Хоча насправді, далеко Путін не йшов, посідаючи при Медведєві посаду прем'єр-міністра і де-факто контролюючи весь російський політикум.

Передвиборна програма Медведєва будувалася навколо його образу "людини Путіна", "наступника" і продовжувача традицій попереднього президента. Створювати цей образ кремлівські політтехнологи і держЗМІ розпочали задовго до виборів, а за п'ять місяців до голосування Медведєв був офіційно висунутий кандидатом у президенти. Зараз до виборів теж залишається близько п'яти місяців, але жодного наступника на горизонті не видно. Герой у центральних російських каналів один - Путін, всі інші представники влади навіть не на других ролях, вони статисти.

Разом з тим, в Кремлі не можуть не розуміти, що загальнонародна й одностайна підтримка правлячого режиму існує тільки в репортажах обласних телекомпаній і даних придворних соціологічних контор. Путін, звісно, переможе, питання тільки, якою ціною і з якими наслідками для себе. Вибори - навіть такі фактично безальтернативні, як у Росії - це важке випробування для будь-якої чинної влади. Низька явка, відносно високий відсоток голосів за опозиційних кандидатів, навіть незначне падіння результату Путіна порівняно з попередніми виборами - все це буде працювати на розвінчання образу лідера нації, улюбленця мільйонів і безальтернативного президента. Звичайно, результати голосування можуть (і будуть) підтасовувати, але цифри за 90% підтримки "намалюють" лише Чечня та ще кілька регіонів, де будь-яка опозиційна діяльність давно вже припинена у корені місцевими силовиками або убогістю і апатією. У більшості областей і республік РФ адмінресурс хоч трохи, але обмежений активністю незалежних спостерігачів і (поки ще) відсутністю в Кремлі бажання перетворювати свого боса в посміховисько для цивілізованого світу, зображуючи йому північнокорейський або туркменський результати, які йдуть до 100%.

Хоча у російського режиму зараз куди більше спільних рис із східними автократіями, ніж з демократичними країнами. І Путін лукавить, коли говорить, що не вирішив, чи йти йому на черговий термін. Все він вирішив, точніше, обставини вирішили за нього: піти для нього - означає дати новій владі можливість розслідувати його причетність до вбивств Нємцова і Політковської, до загибелі підводного човна "Курськ" і малазійського "Боїнга". Та хіба мало ще чого.

Цей страх автократа опинитися на лаві підсудних настільки явний, що головний опозиціонер Росії Олексій Навальний навіть пообіцяв, що у відношенні Путіна не буде проводитися жодних розслідувань після того, як він піде.

Але Путін краще багатьох знає, чого варті слова політиків. Він настільки часто вдавався до прямої брехні (досить згадати лише найочевиднішу - його заяви про відсутність російських військ у Криму та на Донбасі), що навряд чи може допустити думку про те, що хтось може повести себе чесно.

Схоже, Путін боїться Навального. Боїться настільки, що не називає його ім'я. Навальний для Путіна небезпечний не як конкурент на виборах. Навіть якщо раптом вони пройдуть кристально чесно, відсутній в ефірі федеральних каналів опозиціонер не зможе на рівних змагатися з чиновником, що не вилізає з телевізора майже два десятиліття. Він небезпечний як людина, що намагається влаштувати широку громадську дискусію про те, як жити в Росії без Путіна.

Легалізація Навального в якості кандидата в президенти, безсумнівно, призведе до зростання впізнаваності опозиціонера і, як наслідок, збільшення кількості залучених у дискусію людей. Для Кремля, який вустами одного з вищих чиновників країни В'ячеслава Володіна, оголосив, що "немає Путіна - немає Росії", обговорення такого роду питань - річ неможлива. Роками пропаганда пояснювала росіянам, що вони усім зобов'язані Путіну, що Путін не помиляється і мало не безгрішний. Всі помилки влади - це підступи ворогів або некомпетентність чиновників, недостатньо уважно слухали Путіна.

Зіткнувшись з необхідністю пояснити зростання цін, припинення підвищення пенсій та інші економічні труднощі, з якими Росія зіткнулася після окупації Криму та розв'язування війни на Донбасі, пропаганда не зупинилася навіть перед поки ще обережним, але вже явною вказівкою на нинішнього прем'єра Медведєва як на одного з винуватців усіх цих бід. У справі обілення Путіна можна пожертвувати ким завгодно, навіть колишнім "своїм хлопцем" і покірним виконавцем ролі президента.

Звичайно, можна здати Медведєва, посадити ще кілька міністрів, як вже посадили главу Мінекономрозвитку Олексія Улюкаєва, але це не вирішить головне завдання - утримати владу як можна довше. Путін діє на перспективу, розуміючи, що вибори-2018 в будь-якому випадку у нього в кишені, а ось з такими - далеко не все ясно. Економіка в країні почуває себе все гірше і гірше, посадками і відставками її точно не вилікувати. Та що там станеться до 2024 року, якого наступника призначати, в яке крісло пересідати самому і пересідати - це для Путіна питання життєвої важливості. Йому треба переграти опозицію, все голосніше заявляє, що альтернатива Путіну є, сам він не вічний, а з його відходом життя не припиниться.

В одному Путін, до речі, вже виграв. Йому не вдається заткнути опозицію навіть за допомогою арештів та побиття активістів, зате йому вдалося нав'язати їй свій порядок денний. І Олексій Навальний і активно долучена до політичного життя "Відкрита Росія" екс-політв'язня Михайла Ходорковського з задоволенням продовжують розпочату Путіним партію "Кримнаш". Завідомо програшну, треба сказати. Адже введені Євросоюзом, США, Японією і ще цілим рядом держав після захоплення півострова санкції будуть зняті лише слідом за деокупацією Криму.

Тому всі опозиційні обіцянки вдихнути в економіку нове життя так і залишаться обіцянками при закритих зовнішніх ринках запозичення та обмежений доступ до сучасних технологій. І навіть якщо опозиціонер в осяжному майбутньому займе місце Путіна, істотного підвищення рівня життя в Росії чекати не варто. Поки триває окупація українських територій, Росія буде максимально дистанціювалася від глобальної економіки, якими б переконливими не здавалися росіянам виправдання цієї окупації. Не бачачи поліпшення свого становища, російський виборець швидко розчарується в правителях, які називають себе демократичними. І занудьгує по Путіну, правління якого, як колись правління Брежнєва в пам'яті обивателя швидко перетвориться в ніколи в реальності не існував "золотий вік". А занудьгувавши, виборець призведе собі нового Путіна.

Нагадуємо, не забудьте обрати свій спосіб читати новини.
On Top