Вести передвиборну кампанію, але на президентські вибори не йти - такий вихід зі складної електоральної ситуації знайшли в "Народному фронті". Про те, навіщо друга за значенням партія влади зібрала свій з'їзд, і яке майбутнє для себе бачить - в колонці кореспондента РБК-Україна Мілана Лєліча.
З усіх політиків, які посіли найвищі державні посади після Революції гідності, Арсенію Яценюку, мабуть, пощастило найменше, якщо рахувати за підсумками всієї п'ятирічки. Несподівана перемога "Народного фронту" на парламентських виборах 2014 року обернулася грандіозним падінням рейтингу кілька років по тому. Патріотичного змісту білборди, які масово з'явилися на вулицях з минулої осені, не допомагають - підтримка НФ і його лідера як і раніше близько половини відсотка. Схоже, саме Яценюка і його партію непередбачуваний український народ чомусь призначив головним винуватцем того, що зажити по-новому так і не вийшло.
При цьому "Народний фронт" продовжує зберігати непропорційний рейтингу вплив на процеси у країні. Без фракції НФ в парламенті майже нереально провести жодне успішне голосування, вона широко представлена в уряді і у всій виконавчій владі. Один з "фронтових" лідерів, Арсен Аваков, контролює значну частину всього силового ресурсу, нерідко визначального фактора на будь-яких українських виборах. З прем'єром Володимиром Гройсманом у НФ теж склалися чудові стосунки, аж до потенційного спільного політичного проекту. Подібна ситуація могла б цілком влаштовувати другу за значенням партію влади, якби не вибори, що наближаються, на яких без народної підтримки не обійтися ніяк.
Перед з'їздом 2 лютого у "фронтовиків" було кілька опцій.
Перша, найбільш очевидна, - висунення власного кандидата на вибори, самого Яценюка. Такого варіанту найбільше побоювалися на Банковій. Зараз Петро Порошенко перебуває у зручній позиції єдиного представника влади, що дозволяє йому записувати на свій рахунок будь-які досягнення країни за останні п'ять років. Висування Яценюка або будь-якого іншого кандидата з владного табору, того ж Гройсмана або київського мера Віталія Кличка, майже напевно поховало б шанси на другий президентський термін.
У листопаді-грудні минулого року Яценюк об'їздив регіональні організації партії, в яких багато місцевих фронтовиків напередодні виборів перебували у розгубленості: що далі, куди ми йдемо, з ким саме, і головне - чи є сенс триматися разом або кожному варто шукати своє місце в альтернативних політпроектах. Більшість партійців висловилися за те, щоб лідер особисто пішов в президенти. Але проти виявився сам лідер. Як пояснив Яценюк на з'їзді, "після масової дискредитаційної кампанії сьогодні немає достатньої висоти, щоб виграти вибори президента". Про те, що за "масовою дискредитаційною кампанією" свого часу, навесні 2016 року, стояли в основному закляті друзі з Банкової, Яценюк, природно, промовчав.
"Навіщо йти на вибори, якщо точно не виграємо, викинути купу ресурсів просто, щоб зігрітися?" - каже співрозмовник у штабі НФ. Тим більше, результат в два-три відсотки голосів (хоча сам Яценюк начебто говорив, що міг набрати цілих п'ять) - не кращий заділ перед парламентськими виборами. Лузерів ніхто не любить, виборці зокрема.
У той же час повністю ігнорувати президентську кампанію - теж не варіант. За відсутності реальної виборчої роботи партійні структури неминуче атрофуються.
Тому очевидний був другий варіант - публічно підтримати когось із фаворитів, Порошенка чи Юлію Тимошенко. Наприклад, за останню, на думку низки джерел, виступає один з головних партфункціонерів НФ Микола Мартиненко. Згаданий вище Арсен Аваков поки зайняв нейтрально-вичікувальну позицію, але з ухилом в бік Турівської. Проти Тимошенко і, відповідно, за чинного президента - Андрій Парубій і Олександр Турчинов.
"Підтримати когось зараз - це гарантований розкол, жодна з внутрішніх груп не змогла б нав'язати свою лінію, інша б просто відкололася. А нам важливо пройти президентську кампанію з мінімальними втратами і зберегти свою суб'єктність - це точка компромісу, на яку у підсумку погодилися всі", - розповідає співрозмовник в штабі НФ.
Так що у підсумку був обраний третій варіант: заявити про себе як про повноцінного учасника політичного процесу, нагадати про колишні заслуги, від українізації до захисту від російської агресії (цьому була присвячена левова частка всіх виступів на з'їзді), мобілізувати рядових партійців - але на президентські вибори не йти в жодному форматі і нікого публічно не підтримувати.
Втім, тональність виступу Яценюка, що стоїть на розтяжці між пропорошенківським і протимошенківським крилами своєї партії, була більш лояльною до чинного президента. Акцент на важливості вступу в ЄС - повторення ключової тези Порошенка з вівторкового форуму. "Навіть не популізм, а більшовизм", який за словами Яценюка, проявляють люди зі "списку кандидатів" - своєрідний привіт Юлії Володимирівні.
Успіх на парламентських виборах і участь у новому уряді - головна озвучена на з'їзді мета. В принципі, заради цього і збиралися. Тому НФ і далі ставитиме агітаційні намети і розвішуватиме білборди - інакше на тлі реклами численних кандидатів в президенти просто забудеться остаточно. Тим більше, фінансувати це можна за бюджетні гроші, які регулярно перераховуються парламентським партіям Нацагентством із запобігання корупції.