Відрізаний від решти України Донбас ось вже більш як півтора роки намагається вижити в умовах "молодої республіки". Колись Донецьк був великим промисловим центром, а зараз він повернувся в середину 80-х - побут визначають черги і дефіцит радянських часів, а люди живуть у страху. Боятися всього - артилерії, бойовиків, куль, злиднів, вільно висловлювати свої думки. Про те, як живуть донеччани і що вони думають про Україну - в репортажі РБК-Україна.
Відрізаний від решти України Донбас ось вже більш як півтора роки намагається вижити в умовах "молодої республіки". Колись Донецьк був великим промисловим центром, а зараз він повернувся в середину 80-х - побут визначають черги і дефіцит радянських часів, а люди живуть у страху. Бояться всього - артилерії, бойовиків, куль, злиднів, вільно висловлювати свої думки. Про те, як живуть донеччани і що вони думають про Україну - в репортажі РБК-Україна.
Донецьк тихий і покірний. Зникли шик і натяки на красиве життя, випарувався дух донбаської вольниці, помножений на важкий робочий кулак. Місто скукожілся і завмерло в очікуванні хоч чого-небуть але не пострілів. Донецьк тільки-тільки перевів дух і цю ніч спав майже спокійно.
Центр міста чистий і доглянутий. При бажанні я можу спокійно йти проїжджою частиною - машин майже немає. Вранці тут миготіли помаранчеві жилетки комунальників, зараз статечно їздить фургончик "Прибирання зупинкових павільйонів". Втім, околиці більшою частиною також підметені й вичищені.
Місто з усіх сил намагається показати, як добре йому живеться незважаючи ні на що. Як відкриваються магазини мало не кожен день - і неважливо, що це або комісіонка, забита мотлохом, або продуктовий мега-міні-маркет а-ля 90-ті, де разом з ковбасної нарізкою і соком в пакетиках з однієї вітрини можуть продаватися шкіряні куртки і підроблені ручки "Паркер".
Крамнички відкриваються на перших поверхах будинків, в колишніх квартирах "хрущовок" з висотою стелі 2,5 метра і крихітними кімнатки. Туди ледве влазять вітрина, продавець і холодильник для напоїв. Не відкривати магазин не можна - треба робити бізнес, якщо не хочеш працювати в середньому за 3-5 тис. рублів на місяць (1000-1700 гривень, - ред.) і те з затримками.
Інших маркерів підступаючих злиднів повно. Облізлі рекламні білборди. Тролейбуси і трамваї, що забули про ремонт . Стрімко згасаюче кількість автобусів та маршруток - "молода республіка" вже третій тиждень загинається у бензиновій кризі.
Фото: донецькі білборди
Побита плитка на площі Леніна і досі відсутня - біля будівлі колишньої облдержадміністрації, а нині - "будинку уряду". У минулому році під час трьох штурмів ОДА тротуарну плитку виривали, щоб метнути у вікна або заткнути дірки в барикадах. Розібрали барикади в липні 2014 року, плитку склали акуратними гірками біля входу і так і залишили. Тепер перед входом в "будинок уряду" одне постійне видовище: два охоронці з автоматами і дві дірки в землі, з піском, але без плитки.
Фанерні вікна в житлових будинках - неприємного кольору, привіт від такої близької і страшної війни. Хтось замінив фанерою вилетіли шибки, хтось набив її превентивно, не чекаючи осколків у своїй квартирі. Жовті очиці дивляться на тебе з різних будинків в різних районах. Як і хрест-навхрест наклеєний подекуди скотч на склі - слабке, не завжди спрацьовує розраду мешканців, які потрапили під роздачу артилерії.
Втіхою вважається і телевізор, хоча втішає він сумнівно. Три місцеві телеканали, на яких працюють амбітні, але не мають поняття про тележурналістиці люди, крім старих зарубіжних фільмів крутять передачі-інтерв'ю, задаючи питання "міністрам", бойовиків і колишнім викладачам.
В проміжках замість реклами - торішні кадри з обстріляних районів Донбасу з накладеною на них сумною музикою. Кадри крутять часто - ми не повинні розслаблятися, навпаки - повинні постійно пам'ятати про війну.
Бойовики хочуть воювати. Коли вони стріляють - їм платять. Тому придумані полігони, де кожен день хтось стріляє з автоматів, мінометів або щось вибухає. "Це вчення, не панікуйте!" - біжить рядок з екрану телевізора. Глядачі підводять очі на годинник - пів на десяту вечора. "Які вчення?" - проноситься думка, але її змінює наступна, завершальна: "Лише б не в нашу сторону".
В телефоні - схвильований голос сусідки. Вона - любитель переказувати страшні історії, почуті від інших городян. Наприклад, про те, що в Донецьку молодь труїться отрутою, розведеним до дешевої горілки, а в центрі міста диверсанти з минометом ходять як у себе вдома і нічого не бояться. Про те, що українська армія розбомбила Горлівку, на Новий рік закриють всі контрольно-пропускні пункти в Україну, всі залишаться тут і всіх перестріляють.
Каша в голові, тим не менш, не заважає їй стежити за новинами з України і з жахом переказувати, що нібито гряде чергова хвиля мобілізації, а платіжки за тепло - це просто кошмар.
Таких як моя сусідка - напевно, відсотків 80 у цьому місті. Вони живуть у двох реальностях, періодично забуваючи, що в травні минулого року гордо голосували за незалежність "ДНР".
Вони знають поіменно всіх депутатів Верховної Ради і чітко їх ідентифікують: цей - хабарник, цей - олігарх, а той - просто дурень. Так званих депутатів "народної ради ДНР" вони в очі не бачили, їх прізвища їм ні про що не говорять, і якоїсь паралельної всесвіту вони існують - донеччанам невідомо.
Фото: донеччани не розуміють ані хто ними керує, ані якими законами їм керуватися
Сусідський хлопчисько Антон йде зі школи і диктує в телефон комусь домашнє завдання: "Зі старого підручника - завдання триста п'ять, з нового - приклади сто десять і сто тринадцять..." Молодші школярі мучаться разом з вчителями, намагаючись поєднати українську та російську освітні програми. Їм видали дві партії підручників, тих і цих, а різні програми - от і доводиться їм по черзі заглядати то в одну, то в другу.
Антон каже: в їх спортивній школі готуються до великих міжнародних змагань. На мій здивований погляд відповідає: "Приїжджає команда з Луганська. Сьогодні на тренуванні вчили гімн "ДНР", щоб заспівати на відкритті і закритті. Мама каже, один в один гімн СРСР. Що таке СРСР?"
Якщо протягом життя в Донецьку не зміниться, у десятирічного хлопця, який народився в 21-му столітті, великого любителя інтернету та ігрових симуляторів, є всі шанси дізнатись, що таке СРСР. У сусідній Макіївці відроджують піонерську організацію для дітей.
По всій "ДНР" всіх дорослих скопом записують у громадську організацію "Донецька республіка", де головою - сам "глава республіки" Олександр Захарченко. У магазинах - дефіцит і дорожнеча, на вулицях звичним явищем стали черги, переважно стариків, до школи обіцяють повернути креслення і початкову військову підготовку, як було в 80-х.
Старі ось вже другий рік приголомшені тим, що відбувається і на всі питання відповідають безлико: "Хто ж знав, що так вийде?"
Проукраїнська молодь тихо ненавидить усіх від 60 і старше, вважаючи, що саме з їх гучного "Путін, введи війська!" і "Не пропустимо українські танки!" почалося те, що у верхах сором'язливо називають "АТО", а в народі - не інакше як "війна".
Старечі черзі безпомилково вказують на те, що тут або роздають гуманітарну допомогу, або видають пенсії від "ДНР". За пенсіями приходять раніше, години до шести-семи ранку, при тому що банки працюють з дев'яти.
Фото: черги в банки Донецька починають збиратися з самого ранку
В чергу за "гуманітаркою" вставали б і вночі, але холодно, та й стояти, ніби як, необов'язково. Страх того, що не вистачить, і важкий пакет з крупами, консервами і соняшниковою олією отримають не всі, поступово зник. На це потрібно півтора роки.
За черги у банків народ вже пропонує розстріляти яких-небудь "міністрів". Дощ, чи спека - стоять на вулиці під вивіскою "Центральний республіканський банк". Всередину пускають по два-три людини. Охоронці неухильно стежать, щоб люди похилого віку не заважали працювати касирам.
"Від вашого гомона голова болить!" - вимовляє дівчина-операціоніст двом пристойно одягненим бабусям. Ті переглядаються і привітно посміхаються: "Так ми ж мовчимо, дівонька!" "Дівонька" несхвально дивиться на пенсіонерок. Потім видає: "А в Ленінському районі двоє пенсіонерів взагалі побилися прямо у відділенні". Старенькі повертаються до свого звично-ошалелому увазі, "дівонька" з переможним виглядом ляскає що в комп'ютері.
Безумовно, людям похилого віку важко, однак треба ще пошукати того, хто не переоформив свою пенсію в Україні, одночасно не подавши документи на пенсію від "ДНР". Ті ж гроші, тільки в рублях за курсом 1:2 - а чого ж ні? Ключова думка - "нам повинні". Україна, "ДНР", весь світ.
Гривнево-рублевий курс в Донецьку - річ чистіше "Фауста" Гете: "Фауст" зрозуміліше і простіше. Рахуємо: офіційний курс в Донецьку від "центробанку ДНР" - в середньому 2,6 рубля за 1 гривню. У торгівлі наказано користуватися курсом 2:1, інакше штраф, а то і "підвал". Так само вважаються пенсії, та інші соцвиплати. Торговці, не будь дурнями, завозячи товар з-за лінії розмежування, множать гривневу ціну на три, а якщо комусь не подобається, він може йти і шукати дешевше - все одно не знайде.
"М'ясо - 340 рублів, яблука - 70 рублів, яйця - 55 рублів..." - бурмоче жінка середніх років, стоячи посеред центрального ринку. По очах видно, що в мозку йдуть одночасно десятки математичних операцій - вона намагається зрозуміти, скільки ж вона заплатила в гривнях. На скільки не делі, виходить дорого.
Фото: ціни на продукти жителів Донецька зовсім не радують
Дешевше ніж в Україні - сигарети і недорогий алкоголь. Втім, дорогою стоїть на полицях магазинів, здається, з минулого року. Не той час, щоб коньяк по 3000 рублів купувати. На коньяку ще українська акцизна марка - персонал проморгав.
Втім, всі основні продукти в супермаркетах - з Росії. Покупці нишпорять в пошуках українських товарів. У порівнянні з виробами північного сусіда місцева ковбаска, молоко, сир, хліб і все інше виявилося не в приклад краще.
Ніколи б не подумав, що наше донецьке молоко, яке все життя я вважав порошковим і розведеним, виявиться смачніше і ситніше будь-якого російського. Що "сирний продукт", зроблений десь під Ростовом, виявиться неперевариваемым ерзацом українського ковбасного сиру, а пиво можна давати на пробу немовлятам - градусів там менше, ніж у кефірі, а смак - як у злегка забродженого квасу.
Український кетчуп, дивом затесався на вітрину, викликає щиру радість у солідного вигляду чоловіки. Він бере три упаковки, озирається і бере четверту.
У відділі води назріває бійка за залишки "Моршинської". Шоколадка "Світоч" варто 97 рублів, і за неї не б'ються, а купують рідко - "хабар". Раніше "взяточными" вважалися цукерки "Рафаелло", зараз цей делікатес дорогий навіть для такої делікатної справи як подяка лікарю або співробітника пенсійного фонду.
Зате в асортименті тютюн - місцева фабрика, що належить, за чутками, авторитету Міши Косого, а за якихось документів, дамі - екс-депутату Верховної Ради, встигла побувати секретарем РНБО справно поставляє товар. Сигарети її марок Peppell, "Нобель", "Континент" та інших курити можна тільки в стані розпачу. Тому правдами і неправдами куриво везуть з України. Там дорожче, але смачніше.
Це поділ - "у нас" і "в Україні" (особливо ідейні можуть сказати "в Укропии") - б'є по мізках і робить боляче. У всіх - паспорти громадян України, і інших поки не передбачається. При цьому багато ще намагаються зобразити запаморочення від успіхів "ДНР", не забувши додати про труднощі становлення молодої республіки. Але на незручне запитання "А як же Росія, частиною якої "ДНР" не стала?" - ніхто не відповідає. Та й нема чого - і так все зрозуміло.
Всі фото - Тарас Пономаренко