Переговори в Мінську народили нову угоду. Глави держав роз'їхалися зі столиці Білорусі, журналісти повернулися в редакції, охоронці - обняли членів сім'ї, сепаратисти поїхали до своїх сепараторів.
Валерій Калниш, спеціально для РБК-Україна
Переговори в Мінську народили нову угоду. Глави держав роз'їхалися зі столиці Білорусі, журналісти повернулися в редакції, охоронці - обняли членів сім'ї, сепаратисти поїхали до своїх сепараторів. У Колі Лукашенко більше немає приводів прогулювати школу. Кішка, що застрягла на дереві біля будівлі, де проходили переговори - врятована, Lifenews - відгавкався, але не заткнувся назовсім, чорнило під новим мінським документом висохло. Всі, хто хотів, вже обговорили "Комплекс заходів щодо виконання мінських угод" і дали відповідь на питання - що це було. Тепер пора задатися питанням - що з цим робити?
Оцінка по достоїнству
Подробиці події переказувати немає сенсу. Увага до переговорів у Мінську була така ж, як у ніч виборів - люди не відходили від комп'ютерів, перемикали інформаційні теле- і радіоканали.
Вранці 12 лютого здавалось, що надії вже немає, коли Петро Порошенко сказав, що Росія висуває неприйнятні умови. А потім з'явився варіант угоди, який глави держав підписувати не стали, а передали його членам тристоронньої контактної групи. І вже ті скріпляли її своїми підписами. З цим документом можна ознайомитися на сайті ОБСЄ.
У комментаторах "Комплексу заходів по виконанню мінських угод" нестачі не було. Вони поділилися на дві умовні групи. Тих, хто вважає, що Україна програла, погодившись на мінські умови і тих, хто вважає, що це перемога. Не в сенсі - ПЕРЕМОГА! А перемога. Маркерами цих думок стали Сергій Рахманін ("Дзеркало тижня") і Віктор Шлінчак ("Главком").
Ось слова Сергія Рахманіна. "Що ми отримали? Обіцянку припинити вогонь. Схожа обіцянка була у вересні. ДАП, Червоний Партизан, Маріуполь, Волноваха, Краматорськ, Вуглегорськ, Логвіново... Далі продовжувати? Ще? Путін заявив про повагу до суверенітету та територіальної цілісності України? І шо? Віддав Крим?... Ще ми отримали обіцянку, що випустять Савченко. І ще нам дадуть 40 "ярдів". У борг. І цього все одно не вистачить, якщо ми збираємося утримувати соціалку ДНР та ЛНР, та відновлювати знищену там інфраструктуру. А якщо не збираємося, то нащо це було ухвалювати? Чим нинішня угода відрізняється від вересневої? Ми втратили території. Втратили людей. Чимало. І взяли на себе більше формалізованих зобов'язань", - написав Сергій на своїй сторінці в соцмережі Facebook.
А ось думка Віктора Шлинчака. "Плачі фейсбучної спільноти про те, що "ми втратили Донбас", як мінімум дивні. Ментально ми втратили Донбас і розпрощалися з ним давно. "Хай собі там і живуть", "Вони самі вибрали Росію". "Це регіон совків, з якими Україна ніколи не зможе прийти в Європу". Ці та інші цитати належать тім, хто зараз критикує намір Порошенка зупинити хоча б щоденні смерті, які, на жаль, вже стають статистикою. То чому ж, незважаючи на те, що ми вже "махнули на Донбас рукою", ми так пильно слідкували за переговорами у Мінську? Відповідь очевидна - тому що ніхто не застрахований від подальшого просування військ Путіна в Україну. Чому цим питанням займається Меркель і Оланд? Та тому, що Росія завтра може "анексувати" яку завгодно країну Євросоюзу", - також написав на своїй сторінці в соцмережі Facebook Віктор Шлінчак.
Вставати на чийсь бік немає сенсу. З кожним можна погоджуватися, в залежності від того, яку позицію ви хочете обговорити. Є переговори, які передбачають відхід з боями з утримуваних позицій зрадою тих, хто загинув, захищаючи Станицю Луганську чи Піски? Є, кажу я собі, стаючи поряд з Рахманіним.
Якщо цей документ зупинить нові жертви, так чи не краще це вирішення питання? Краще, кажу я, простягаючи руку Шлінчаку. І так можна говорити по кожному пункту угоди.
Ось тільки є один нюанс. І на ньому, до речі, наполягає український МЗС - жодного виборчого підходу до виконання мінських угод бути не повинно. Документ вважається реалізованим тільки за умови виконання всіх пунктів. І ось з цим буде проблема.
На відстані витягнутого "Граду"
У нас - в широкому пострадянському розумінні цього слова - ніколи не було практики пишатися виконанням даного слова. Що росіяни, що ми практикуємо відхід від взятих на себе зобов'язань. Можливо, не всі цим пишаються, але бажання уникнути, обійти, не дати обіцяного, але отримати бажане - це про нас, подобається нам це чи ні.
З корупцією ми боремося законопроектами, а не посадкою винних, хоча саме про них, корупціонерів, про те, як ми їх будемо підвішувати за всі доступні частини тіла, розмови не вщухають. Чиновники обіцяють реформи, називають себе "камікадзе", але проходить рік і з'ясовується, що ці зміни тільки готуються і підуть самим повним ходом, от тільки грошей від МВФ отримаємо і, ось прям відразу, як рвонемо!
Боюся, ситуація з документом 12 лютого буде схожою.
Українське важке озброєння має відійти від Пісок, Дебальцеве, Авдіївки, Лисичанська та закріпитися на позиціях в районі Краматорська, Слов'янська, Старобільська. Бойовики повинні вивезти надану їм Росією артилерію в район Краснодона та Антрациту, а, якщо говорити про південь Донецької області, так і взагалі в РФ. Мова не йде про повне відвідення військ. Зброя менше калібру 100 мм ніяк не виписана в мінському угоді. Хто дасть гарантії, що артилерія відійде на задані позиції? Хоча які гарантії після Будапештського меморандуму...
Виконання будь-яких умов починається з довіри. А її немає. Не збираюся міркувати про відносини між нашими солдатами і бойовиками. Є більш авторитетні і знаючі люди, які перебувають з ними у постійному контакті. Але давайте запитаємо себе: що заважало почати реалізацію всіх цих домовленостей не зараз, і не з 15 лютого, а з вересня минулого року? Ні, це не просто міркування про те, "а де ви раніше були" (одне з найбільш ідіотських, на мою думку, питання, яке задають журналісти).
Порівняйте мінський текст і закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей", прийнятий парламентом у вересні минулого року. Ви побачите в ньому одні й ті ж пункти, практично в тих же самих формулюваннях.
Ось витяг з чинного закону: "Стаття 3. Держава гарантує відповідно до закону недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб - учасників подій на території Донецької, Луганської областей".
А це пункт з підписаної в Мінську угоди: "5. Забезпечити помилування і амністію шляхом введення в чинність закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей України".
Або ось.
Стаття 5: "Повноваження депутатів місцевих рад і посадових осіб, обраних на позачергових виборах, призначених Верховною Радою України, цим Законом, не можуть бути достроково припинені. В окремих районах Донецької та Луганської областей законами України запроваджується особливий порядок призначення керівників органів прокуратури і судів, який передбачає участь органів місцевого самоврядування у вирішенні цих питань".
І пункти 3, 7, 8 "Приміток" мінського документа. "участь органів місцевого самоврядування у призначенні голів органів прокуратури та судів в окремих районах Донецької і Луганської областей; - створення загонів народної міліції за рішенням місцевих рад з метою підтримання громадського порядку в окремих районах Донецької і Луганської областей; - повноваження депутатів місцевих рад та посадових осіб, обраних на дострокових виборах, призначених Верховною Радою України цим законом, не можуть бути достроково припинені".
До речі, чому текст "Комплекс заходів...", який стосується України, її областей, ситуації в її економіці існує і підписаний тільки російською мовою?
Справа в довірі. Реалізувати всі зазначені норми можна було давно, але не вистачало впевненості в тому, що це буде працювати. В партнерах, якщо так можна висловитися, впевненості не було. А що раптом сталося, що дозволяє нам говорити про те, що вона з'явилася зараз?
Творчий страх
"Тільки взаємний страх робить союз надійним". Ці слова належать давньогрецькому історику Фукидиду, автору "Історії Пелопонеської війни". Не проявивши себе в цій війні, він був відправлений у вигнання і жив собі в маєтку, спостерігаючи, як Афіни і Спарта знищують один одного, намагаючись нав'язати противнику свій спосіб життя і державного устрою. Як відомо, Афіни занепали. Але цього не сталося б, не допоможи Спарті Персія, що забезпечила їх флотом. Аналогії, аналогії...
Люди не змінюються. Страх змусив європейців шукати можливість врегулювати ситуацію будь-яким невійськовим способом. Тому що, обери ми військовий шлях, - це призвело б не тільки до розширення конфлікту на всю Україну, але і на Європу, а там воювати не збираються. Страх втратити життя своїх співгромадян, території, отримати від росіян привіт у вигляді ядерної боєголовки - це рухає європейцями. Не наш інтерес, а їх стоїть на чолі кута. Але нічого страшного нема, поки наші інтереси збігаються - ми теж за мир, і не хочемо посилати своїх людей на смерть. Так, і ми теж боїмося.
Чого злякався Путін? Звичайно, в РФ навіть близько не допускають думки, що ним рухає страх і вважають, що в Мінську саме їм здобута перемога. Деякі його обожнюють, хтось вважає монархом. Правда, і людиною його все ще продовжують вважати.
"Між тим, в якийсь момент з переговорної вийшов Володимир Путін. Намагаючись зайвий раз ні з ким не зустрічатися поглядом (мабуть, для того, щоб зайвий раз не довелося пояснювати причину появи в коридорі), він зник у протилежному від нас напрямку. Зізнатися, журналісти не відразу прозріли, і я тільки після того, як він через кілька хвилин повернувся, почув від колег: "Ну що ж такого... адже він теж, зрештою, людина...", - написав Андрій Колесников у своєму репортажі.
Якщо Фукідід правий, Путін мусить чогось боятися. В іншому випадку, ніякої угоди не буде, від мінських переговорів залишиться один папір, а все що на ньому написано - просто чорнило. Санкції завдали удару по Росії. І будуть бити по ній далі. Але вона з ними впорається, "підшкірного жиру" у них більше, ніж у нас. Як кажуть, поки вони схуднуть, ми з голоду помремо.
Ганьба? Війна? Путч? Чи боїться Путін путчу? Не знаю. Хоча в Росії є люди, які впевнені, що проти російського Президента зріє змова незадоволених його політикою і розчарованих її наслідками.
Але, як казав все той же давньогрецький історик: "Не слід будувати розрахунки на очікуваних помилках противника". Нам свою справу робити. І виконувати взяті на себе зобов'язання. Не тому, що іншого виходу немає. Просто обговорювати вже нічого. Більше ніяких переговорів не буде.