Страх "чужого". Чи є в Україні проблема з расизмом і нетерпимістю

Кількість злочинів на ґрунті ненависті зростає у всьому світі. Україна не є винятком у цій сумній статистиці. Жертвами нападів і дискримінації стають не тільки учасники ЛГБТ-акцій, а й також відомі особистості, як наприклад, спортсмен і політик Жан Беленюк. Чому ця проблема існує в Україні і як з нею борються правоохоронці, – нижче в матеріалі РБК-Україна.

Ключовий елемент злочинів на грунті нетерпимості – упередженість. До кольору шкіри, розрізу очей і сексуальної орієнтації іншої людини. Примітно, що порушник може не відчувати ненависть як таку до жертви, його діями цілком може керувати страх "чужого".

З початку пандемії коронавірусу ситуація погіршилася. Так, наприклад, в США в минулому році на грунті дискримінації сталося майже вісім тисяч злочинів, їх жертвами стали близько 10,5 тисяч осіб. За даними ФБР, цей показник найвищий за останнє десятиліття.

В Україні порядок цифр в рази нижче. Але публічні прояви расизму, гомофобії і ксенофобії носять системний характер, а кримінальне покарання за них практично відсутнє. Без погроз і нападів не обходиться жодна ЛГБТ-акція, а поселення ромів у містах періодично розганяють праворадикали. Образи можуть посипатися навіть у бік олімпійського чемпіона і депутата парламенту, якщо комусь не сподобається його колір шкіри.

Публічна нерівність

Майбутній переможець Олімпіади-2020 Жан Беленюк народився на столичній Куренівці. Мати хлопчика – українка, а батько був громадянином африканської країни Руанда і приїхав вчитися в Україну на військового льотчика.

У 1990-ті в цій країні стався один з найкривавіших етнічних конфліктів у світовій історії. Протистояння двох племен, які населяють країну, тутсі і хуту переросло в повномасштабну громадянську війну, а потім і в геноцид. Загинули близько мільйона людей. Колишніх правителів Руанди досі судить Міжнародний трибунал.

Беленюк ріс у безпечному Києві, тут же почав займатися спортом. Успіхи в греко-римській боротьбі спочатку піднесли його на п'єдестали в Європі, а потім і в світі. У 2021 році борцю підкорилися і Олімпійські ігри. Жан виборов єдине для України "золото" на цих змаганнях.

Народний депутат Жан Беленюк (фото: Віталій Носач / РБК-Україна )

Паралельно зі спортивною кар'єрою Беленюк освоїв політичну стезю. З 2019 року він депутат Верховної ради від правлячої партії "Слуга народу" і перший заступник голови Комітету з питань молоді та спорту.

З расизмом темношкірий українець стикався з самого дитинства. "Я неодноразово бився в громадському транспорті. Тому що культура деяких наших людей така, що вони дозволяли собі образливі висловлювання про мене прямо за моєю спиною в діалозі з іншою людиною", – розповідає Беленюк в бесіді з РБК-Україна.

Навіть на секції з греко-римської боротьби серед інших спортсменів був один, який відкрито носив свастику і ображав свого колегу через колір шкіри. Депутат стверджує, що тоді просто ігнорував кривдника. Він також підкреслює, що зараз подібних випадків набагато менше. Публічність в якійсь мірі стала його захистом.

Інцидент, що стався 13 серпня цього року, змусив депутата відкрито звернутися до всього українського суспільства. Посеред дня в центрі Києва до Беленюка підійшла група молодих хлопців. Вони почали ображати спортсмена, акцентуючи увагу на його кольорі шкіри, і провокувати конфлікт.

На ситуацію оперативно відреагувало керівництво країни і правоохоронці. Поліція відкрила справу, а президент Володимир Зеленський публічно підтримав Беленюка і закликав силовиків припиняти такі злочини.

Але кримінальне провадження було закрито без зайвого розголосу менш ніж через два тижні. Потерпілий стверджує, що сам відкликав свою заяву після того, як зустрівся і прийняв вибачення від "якоїсь організації, що має позитивний вектор". Її радикально налаштовані представники нібито і були замішані в тій історії.

"Для мене ситуація вичерпана. Там не було ніякої бійки, ніяких загроз для мого здоров'я. Плюс я зайнята людина, і у мене немає можливості постійно відволікатися на якісь моменти. До того ж я вихований за християнськими звичаями і я завжди намагаюся дати людині другий шанс", – пояснив депутат своє рішення.

Кількість вироків за злочини на ґрунті ненависті дуже низька (фото: Віталій Носач / РБК-Україна )

Ця справа стала в низку з тисяч подібних інцидентів, пов'язаних з публічною дискримінацією, які не завершилися тюремним ув'язненням для злочинців.

Як свідчить статистика, на стадії слідства закриваються більше половини кримінальних проваджень, відкритих за "порушення рівноправності громадян" (ст.161 Кримінального кодексу).

Це фактично єдина стаття в КК, яка передбачає покарання для расистів, гомофобів, антисемітів та інших осіб, схильних проявляти свою нетерпимість до будь-яких меншин. У теорії їм може загрожувати до 8 років в'язниці, на практиці ж суди часто призначають умовні терміни або штрафи в пару тисяч гривень. Це менше, ніж за відсутність маски в громадському транспорті.

Графік ненависті

Згідно зі статистикою Офісу генерального прокурора, за вісім місяців поточного року правоохоронці відкрили 67 кримінальних справ за статтею 161.

Слід зазначити, що насильницькі злочини, такі як вбивство, побиття і знищення майна, також можуть мати обтяжуючу обставину – наявність у злочинця мотивів расової, релігійної або національної нетерпимості. Але на практиці цю додаткову кваліфікацію використовують вкрай рідко.

Переломити ситуацію міг би урядовий законопроект № 5488. Документ, розроблений Міністерством внутрішніх справ, був зареєстрований у Верховній раді ще в травні поточного року, а 15 червня включений до порядку денного.

Він передбачає нову статтю в Кодекс про адміністративні порушення і відповідальність за "прямий або непрямий" прояв дискримінації в залежності від кольору шкіри, гендеру, сексуальної орієнтації, мови, політичних поглядів і так далі. Покарання – штраф 3,4-8,5 тисяч гривень.

Втім, до розгляду документа в сесійній залі справа так і не дійшла. І це при тому, що за останні вісім років кількість справ, відкритих за фактом "порушення рівноправності громадян", зростає.

Так, за весь 2013 рік таких проваджень було всього 16, підозру отримав лише один правопорушник. У рік Революції гідності, окупації Криму і початку війни на Донбасі було зафіксовано вже 26 справ, а підозрюваних стало вісім.

Минулого року правоохоронці відкрили вже 97 справ щодо "порушення рівноправності громадян", а підозрюваними стало семеро людей. Закрито було 83 провадження, до суду пішло шість. Поки що 2021-й йде "за графіком": за вісім місяців вже 67 справ, закрито 15, встановлено п'ять підозрюваних. Але кількість переданих до суду проваджень знову не вражає – всього 4.

У самих судах ситуація з "дискримінаційними" справами йде ще сумніше. З початку року був винесений всього один вирок за ст.161.

Порушником виявився отець Андроник – настоятель Свято-Покровського храму УПЦ (Московського Патріархату) в селі Воронеж Сумської області. В серпні він отримав штраф 8,5 тисячі гривень за те, що на своїй сторінці в Facebook виступав проти будівництва храму ПЦУ в селі і "дискримінував" соціальну групу – прихожан цієї церкви.

У 2020 році вироків було в три рази більше, ніж в нинішньому. Так, житель Києва отримав два роки в'язниці умовно за те, що проявив расизм по відношенню до громадянина Демократичної республіки Конго. Він ображав темношкірого чоловіка, а потім вдарив його по обличчю.

Мешканка Коростишева Житомирської області, яка розмістила в Facebook антисемітський текст під назвою "Вирішення ж***вського питання в Україні" і пости проти чинної влади, відбулася також умовним терміном. Їй присудили три роки в'язниці з випробувальним терміном і штраф 5,1 тисячі гривень.

Такий же умовний термін отримав і безробітний житель Куп'янська Харківської області. Він розклеював по місту листівки з антиісламськими гаслами, а після затримання в січні 2020 року різко розкаявся у скоєному.

Штрафом відбувся чоловік з інвалідністю з селища Саврань Одеської області. Він, називаючи себе художником, на фасаді магазину "Тетяна" в центрі селища фарбою написав гасло "Слава Новоросії, бендерам ганьба".

Правоохоронці визнали, що порушник, хоч і припустився помилки у своєму творінні, планував дискримінувати "бандерівців", тобто "національно свідомих українців". Відповідно, суд призначив йому штраф 3,4 тисячі гривень.

Толерантна нація

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Олександр Павличенко займається проблемою "мови ворожнечі" в українському суспільстві з 1995 року. Прямо зараз адвокати Гельсінської спілки ведуть ряд кримінальних справ про напади на ромські поселення і ЛГБТ-активістів. Незважаючи на це, правозахисник не бачить в Україні загрозливих тенденцій і погіршення ситуації з правами людини.

"Якщо дивитися на ситуацію в цілому, то можна сказати, що вона не погіршується. Хоча видимих злочинів, здавалося б, стає більше, точніше вони продовжуються і існують, але, я б підкреслив, що відбувається адекватна реакція правоохоронних органів", – пояснює він у коментарі РБК-Україна.

Під "адекватним реагуванням" глава УГСПЛ має на увазі те, що керівництво силових органів миттєво і публічно реагує на дискримінаційні дії або заяви. Як приклад, він наводить ситуацію з мером Івано-Франківська Русланом Марцінківим, якого за антиромські висловлювання відкрито розкритикував чинний тоді міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павличенко (фото: president.gov.ua)

Павличенко зазначає, що таким чином влада виставляє "маячки", за які не дозволено заходити нікому.

"Тобто встановлюється такий індикатор на національному рівні, який підв'язує язики тим, у кого вони сильно розв'язані. Як на мене, то це є нормальним шляхом дорослішання і пояснення правовою мовою, що таке мова ворожнечі і як треба себе вести в суспільстві", – упевнений правозахисник.

Водночас він визнає, що правоохоронці не завжди ефективно використовують статтю Кримінального кодексу про "порушення рівноправності громадян". По ній досить важко доводити наявність складу злочину, а сама жертва нападу часто вважає за краще забрати заяву, щоб не допустити нових загроз.

Але і криміналізувати будь-який прояв дискримінації теж не варто, вважає директор Української Гельсінської спілки. Це може викликати зворотну реакцію. Він звертає увагу, що за останні 5-7 років в Україні збільшилася присутність в публічній площині теми ЛГБТ, що в свою чергу призвело до зростання дискримінаційних заяв і "мови ворожнечі".

Це природний процес, підкреслює Павличенко, через який проходили і продовжують проходити багато європейських країн, наприклад Польща. Україна не є винятком.

Періодично рівень толерантності українців намагаються заміряти соціологи. Останнє масштабне опитування на цю тему представила група "Рейтинг" 19 серпня. Результати дослідження виглядають невтішно. Наприклад, до представників ЛГБТ негативно ставиться майже половина опитаних (47%), а позитивно всього 7%.

Примітно, що ситуація практично рівна як на Заході, так і на Сході країни. Найбільш нетолерантними виявилися пенсіонери, військовослужбовці, працівники фізичної праці та домогосподарки. У цих соціальних групах відсоток негативного ставлення перевалив за 50. Найвищий рівень підтримки ЛГБТ серед здобувачів освіти (20%) і безробітних (10%).

В Україні невисокий рівень толерантності до ЛГБТ (фото: Віталій Носач / РБК-Україна )

Втім, на думку керівника "Рейтингу" Олексія Антиповича, ця статистика не може свідчити про низьку толерантність українського суспільства. Він упевнений, що просто питання ЛГБТ досить нове і занадто насторожено сприймається українцями.

"Я думаю, що нас не можна назвати нетолерантною нацією, оскільки толерантність до представників іншої національності або релігії у нас досить висока. Але ось, що стосується ставлення до ЛГБТ-спільноти, то саме цей напрямок, ця тема, скажімо так, не так давно поширилася в Україні", – зазначає він у коментарі РБК-Україна.

За його словами, українці поступово відходять від радянського минулого, де тема ЛГБТ була табуйована, і намагаються включитися в європейське співтовариство, де ця тема активно піднімається. Крім того, Антипович не вбачає агресії українців по відношенню до представників іншої сексуальної орієнтації. Він підкреслює, що вони швидше "цураються" їх, але не налаштовані войовничо.

"Ми занадто консервативна нація, вихована хто на радянських, хто на релігійних цінностях. І ЛГБТ-спільнота трохи не вписується в них. Очевидно, для цього просто необхідний час", – говорить соціолог.

Після 2014 року українська влада проголосила однозначний вектор на Захід. Але прийняття не тільки західної економічної моделі, а й системи цінностей натрапило на досить консервативне українське суспільство. Чи зможе воно залишити в минулому свої упередження, щоб продовжити цивілізаційний шлях, питання все ще відкрите.