Спроби сховатися в іншій державі від переслідування правоохоронних органів завжди були поширеним явищем. У таких випадках держава звертається до міжнародної процедури екстрадиції для виконання вироку або притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Спроби сховатися в іншій державі від переслідування правоохоронних органів завжди були поширеним явищем. У таких випадках держава звертається до міжнародної процедури екстрадиції для виконання вироку або притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Наприклад, якийсь громадянин України, проти якого порушено кримінальну справу в Україні, виїжджає за кордон. Наприклад, зупинимося на європейській країні. Правоохоронні органи, отримуючи інформації про те, де ховається цей громадянин, через Генеральну прокуратуру України подають до уповноваженого органу цієї держави запит про екстрадицію.
Читайте також: Іващенко та його дружина отримали в Данії статус політичних біженців
Екстрадиція здійснюється державами на підставі конкретних домовленостей, які існують між цими країнами, тобто на підставі багатосторонніх або двосторонніх міжнародних договорів. Екстрадиція між європейськими країнами здійснюється відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р.
Між країнами-членами СНД діє Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. З багатьма державами Україна уклала двосторонні міжнародні договори про видачу або про правову допомогу в кримінальних справах, які включають в себе положення про екстрадицію (наприклад, Єгипет, Бразилія, Індія та ін.) У разі наявності таких міжнародних договорів, обов'язок держави здійснити видачу особи передбачена цим договором. Також таким договором та іншими міжнародно-правовими актами та внутрішніми законами держави передбачені підстави для відмови в екстрадиції.
Читайте також: Арсен Аваков прибув до України
Якщо з яких-небудь державою відсутні угоди про видачі, то переговори про екстрадицію ведуться сторонами за принципом взаємності. У таких випадках видача особи це не обов'язок, а право конкретної держави. Наприклад, Україна досі не має договору про видачу осіб з США, тому добитися екстрадиції особи, що переховується в цій країні, для українських правоохоронних органів дуже складно.
Одержуючи запит на екстрадицію, держава буде керуватися своїм внутрішнім законом, який регламентують процес прийняття рішення про екстрадицію, тобто, який орган приймає рішення, підстави для відмови, можливість оскарження та перегляду рішення про екстрадицію, утримання під вартою до вирішення питання про екстрадицію та інше. У багатьох європейських країнах рішення про екстрадицію приймає суд.
Таким чином, суд розглядає спір між представником держави Україна і особою, видача якої запитується. Запитує видачу держава повинна довести, що для екстрадиції є всі підстави, а також немає ніяких перешкод для видачі особи. У теж час обвинувачений може висунути свої аргументи і докази про наявність підстав для відмови в екстрадиції.
Читайте також: Кількість шукачів притулку в ЄС в 2011 р. збільшилася на 42 тис. осіб - до 301 тис
У повідомленнях ЗМІ все частіше стала з'являтися інформація про відмову в екстрадиції в Україну її громадян. Активно обговорювалася інформація про невдалі спроби домогтися від Чехії видачі Богдана Данилишина, від Австрії - Михайла Поживанова, від Італії - Арсена Авакова.
У екстрадиції відмовляють у тих випадках, якщо суд приходить до висновку, що кримінальне переслідування особи в Україні є прикриттям для переслідування з інших мотивів, наприклад, внаслідок політичній або суспільній діяльності.
Не може бути здійснена видача особи, якщо йому було надано політичний притулок на підставі Конвенції ООН про статус біженців. Тому багато громадян, які вважають, що їхнє переслідування в Україні здійснюється за політичними мотивами, намагаються отримати статус біженця в іншій державі, щоб захистити себе від екстрадиції за запитом української сторони. Так, політичний притулок у Чехії отримав Богдан Данилишин, і на цій підставі правоохоронними органами Чехії було відмовлено в його видачі Генпрокуратурі України.
Читайте також: МВС Чехії надав політичний притулок Олександру Тимошенку
Ще однією підставою для відмови українським правоохоронним органам в екстрадиції особи є порушення прав і свобод людини, передбачених Європейською конвенцією з прав людини 1950 р.
У відповідності до положень цієї Конвенції, держава повинна гарантувати дотримання права на справедливий судовий процес, захист від катувань та жорстокого поводження, в тому числі гарантувати належні умови утримання під вартою і наявність медичної допомоги в умовах утримання під вартою. Наприклад, приймаючи рішення про відмову в екстрадиції Арсена Авакова, Римський апеляційний суд взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини у справах проти України, резолюції ПАРЄ по Україні, інші документи про дотримання прав людини, в тому числі прав ув'язнених, в Україні.
Читайте також: Власника корпорації "Столиця" Ісака оголошено в міжнародний розшук
Проаналізувавши такі матеріали, в яких в основному робиться висновок про порушення в Україні прав людини, європейські суди та інші органи приходять до висновку, що в разі екстрадиції особи в Україну існує серйозний ризик порушення його основоположних прав і на цій підставі відмовляють в екстрадиції.
Таким чином, можна зробити висновок, що Україна сама сформувала негативний імідж дотримання прав людини, який може бути перешкодою для екстрадиції. Реформи і будь-які позитивні тенденції в цій сфері, які відіб'ються в міжнародних оцінках і доповідях, можуть сприяти видачі Україні осіб, які ховаються в інших державах.
Олена Кривко, юрист ЮФ «Ілляшев та партнери», спеціально для РБК-Україна