Власники АГТ: наш партнерський підхід в роботі з ОПЗ допоміг запустити підприємство

Остання п'ятирічка виявилась нелегким випробуванням для Одеського припортового заводу. Підприємство змушене було обростати боргами, судитися з кредиторами й двічі повністю припиняло свою роботу.

Майже рік тому якісним чином змінити роботу ОПЗ вдалося Олександру Горбуненко і Володимиру Колоту, які мало відомі поза професійного співтовариства банкірів і газовиків.

В інтерв'ю РБК-Україна партнери по бізнесу розповіли про перезапуск ОПЗ, його фінансовий стан, гучний заводський тендер з відбору партнера-давальца, український та глобальний ринок газу й азотних добрив, а також про те, як повинна відбуватися приватизація Одеського припортового заводу.

– 4 серпня виповниться рівно рік з того моменту, як Одеський припортовий завод відновив свою роботу завдяки партнерським відносинам з "АгроГазТрейдингом". Ваша компанія поставляє заводу газ на давальницьких умовах для переробки в аміак і карбамід. В ОПЗ досить складне фінансове становище і непроста історія з точки зору впливу влади в попередні періоди. Для бізнесу це несе певний ризик. Чому, попри все це, ви вирішили почати роботу з ОПЗ?

Володимир Колот (ВК): "АгроГазТрейдинг" почав працювати з продукцією ОПЗ набагато раніше. З 2017 року ми співпрацювали з компанією "ЕРУ": купували продукцію, яку вони виробляли за толінговим контрактом на ОПЗ, і вперше вийшли з нею на ринок мінеральних добрив. Цей досвід виявився успішним. Нам вдалося реалізувати весь обсяг, більша частина якого пішла на експорт, а менша – на внутрішній ринок України. Тому наше перше знайомство з заводом відбулося вже давно. Свою роль зіграло і те, що до моменту укладення договору з ОПЗ у нас склалися міцні партнерські відносини зі споживчим ринком шляхом активного застосування механізму реалізації продукції з використанням схеми відповідального зберігання.

– При цьому вас не збентежив фінансовий стан ОПЗ, який має 2,2 млрд грн боргу перед "Нафтогазом"?

ВК: Як раз через неграмотну й недалекоглядну співпрацю з партнерами після "ЕРУ" до нас у заводу і накопичилася така заборгованість перед постачальниками газу. Ці проекти не були успішними. У нас абсолютно інший комерційний підхід до роботи з ОПЗ, заснований на розрахунках і довгострокових прогнозах. У вартість послуги по переробці ми заклали дохідну частину для заводу, яка буде йти на погашення його заборгованості. Бізнес-модель нашого співробітництва цікава для обох сторін.

Олександр Горбуненко (АГ): Ми не новачки на ринку азотних добрив. Запуск ОПЗ в серпні минулого року – це результат нашої дворічної роботи в статусі комісіонера компанії "ЕРУ". Спочатку, у 2016 році, ще напередодні підготовки до приватизації ОПЗ у нас з Володимиром народилася ідея спробувати себе на ринку азотних добрив. В той момент я був глибоко занурений у ринок природного газу, а Володимир володів досвідом і навичками у комерційній сфері. Ми вирішили об'єднати зусилля і разом створили компанію "АгроГазТрейдинг". Нашим першим спільним досвідом на цьому терені стала робота комісіонером (продавцем) продукції "ЕРУ". Цей перший млинець не став глевким, і через два роки ми перейшли до спільної роботи з ОПЗ безпосередньо.

Робота з Одеським припортовим заводом для нас економічно доцільна, попри глобальне зниження ціни азотних добрив

15 липня 2019 року ми підписали договір, а запуск заводу стався 4 серпня. Робота з Одеським припортовим заводом для нас економічно доцільна, попри глобальне зниження ціни азотних добрив. Адже світові котирування цін на газ теж падають, але набагато більшими темпами. Тому маржа присутня, і вона нам цікава. Що стосується такого істотного фактора, як заборгованість перед національним монополістом газового ринку України, то насправді, нас це не тільки не збентежило, але і підштовхнуло до ідеї підвищення своєї цінової пропозиції для ОПЗ в момент переговорів. У підсумку ми включили в нього суму для погашення заборгованості перед "Нафтогазом", що частково дозволило нам перемогти у конкурентній боротьбі та зробити кращу пропозицію серед 9 учасників переговорів влітку минулого року.

– Чи прораховували ви ризики при роботі з підприємством, яке перебуває у процесі приватизації?

АГ: У нас в компанії заведено дотримуватися кращих практик та сучасних світових стандартів роботи. Тому при укладанні нових контрактів ми, в тому числі, оцінюємо, потенційні ризики, які можуть виникнути при його виконанні. На момент запуску заводу влітку 2019-го вони скоріше були пов'язані з технологічними нюансами, оскільки підприємство передбачає безперервне виробництво, подібно мартенівському, і будь-яка незапланована зупинка завдає істотної шкоди технологічному устаткуванн. та агрегаторам. Ті вузли, які задіяні у виробництві аміаку з природного газу на першому переділі і карбаміду з аміаку на другому – вони не сприймають тривалого простою. Можливі якісь ремонтні роботи, модернізація, але довгострокова зупинка для такого підприємства подібна смерті. Найголовніший ризик у липні-серпні минулого року полягав у тому, що підприємство могло просто не запуститися.

Другим ризиком для нас була недовіра з боку держави. Я маю на увазі оператора газотранспортної системи – на той момент "Укртрансгаз", "Нафтогаз" та інші державні структури. Не хочу нікого звинувачувати або дорікати, бо прекрасно розумію: їх ступінь побоювання була вкрай високою через невдалий досвід роботи ОПЗ з попередніми давальцями й небажання погіршити фінансове становище ОПЗ, тому навіть неявний опір був природним.

Третій пункт – це політичні ризики, пов'язані з тим, що ми почали роботу з Одеським припортовим заводом в момент зміни влади в країні. Новий президент вже працював в офісі, а новообрана Верховна рада ще не була приведена до присяги, і тому Кабінет міністрів, по суті, опинився в підвішеному стані. При цьому ОПЗ – це актив, який знаходиться під управлінням Фонду держмайна – органу з особливим статусом, керівника якого призначає парламент. Тобто з точки зору управління в той момент ОПЗ перебував у вакуумі.

Але, повторюся, головний ризик був все ж технологічним.

– За Одеським припортовим заводом тягнеться цілий шлейф антикорупційних розслідувань НАБУ. Тому журналісти завжди дуже прискіпливо ставляться до будь-яких контрагенту заводу. Зокрема, і до "АгроГазТрейдингу". Вам приписували різних тіньових власників, зокрема, Дмитра Фірташа. Хто є кінцевим бенефіціаром "АгроГазТрейдингу"?

АГ: З самого початку партнерських відносин з Одеським припортовим заводом ми ледь не щодня змушені доводити й державі, і журналістам, і професійному співтовариству очевидні речі. Що біле – це біле. Сама абревіатура ОПЗ у багатьох викликає скепсис і упереджене ставлення. Вони викликані недостатньо глибоким розумінням того, що таке Одеський припортовий завод, а тим більше – що таке ОПЗ в якості виконавця послуг з переробки на давальницьких умовах.

Ми ледь не щодня змушені доводити і державі, і журналістам, і професійному співтовариству очевидні речі

Дехто афілює "АгроГазТрейдинг" з Дмитром Фірташем тільки на тій підставі, що наш офіс знаходиться в київському бізнес-центрі "Парус". Але таких великих бізнес-центрів лише три або чотири в Києві. Тому це лише домисли. З 2017 року ми конкуруємо з виробничими підприємствами з периметра компанії Дмитра Фірташа "Ostchem" за кожну відвантажену тонну мінеральних добрив, тому афілійованість в такому випадку – це чийсь невдалий ярлик, який намагаються повісити на нас.

Останні п'ять років ринок азотних добрив дуже динамічно змінюється, а конкуренція на ньому росте. Судіть самі. На сьогодні ціна газу в Україні безпрецедентно низька і становить близько 100 дол. за тисячу кубометрів на кордоні без ПДВ або навіть трохи менше. А добрива продаються на експорт за ціною приблизно 200 дол. за тонну (без ПДВ). Тому діяльність з виробництва та продажу азотних добрив стала цікавою для всіх учасників ринку, у яких є доступ до виробничих потужностей. "Ostchem" і "Дніпроазот" мають свої виробничі потужності. Ми ж використовуємо потужності ОПЗ в рамках давальницького договору, оплачуючи послуги з переробки сировини в готову продукцію.

Говорити про якийсь зв'язок "АгроГазТрейдингу" з будь-яким з наших конкурентів безглуздо ще й тому, що крім конкуренції за кінцевого покупця, ми змагаємося за відвантаження продукції в порту "Південний", через який перевалюється продукція того ж "Дніпроазоту", і "Ostchem". Це створює додаткову конкуренцію між нами.

Бориса Ложкіна я ніколи не бачив фізично. Думаю, Володимир теж. (Сміється).

ВК: Хіба що по телевізору....

АГ: З колишнім главою Фонду держмайна Ігорем Білоусом я вперше познайомився, коли працював у "Смарт-Холдингу" десять років тому. З ним як представником інвестиційного банку "Ренесанс Капітал" ми обговорювали можливість залучення зовнішнього фінансування для промислових активів. Тобто так, ми знайомі, але спілкування було досить давно і на теми, не пов'язані з ОПЗ.

– Ви згадали про низхідний світовий тренд на ціну на газ. Він – основна сировина для ОПЗ. У другому кварталі ціна газу у світі значно впала, а разом з нею – і собівартість виробництва азотних добрив. Також повзуть вниз ціни на карбамід та селітру. Як ці тренди позначилося на рентабельності виробництва азотних добрив і, зокрема, на фінансовому стані "АгроГазТрейдингу" та інвестиційної привабливості ОПЗ?

АГ: У порівнянні з липнем-серпнем минулого року кон'юнктура ринку сильно змінилася. Основним двигуном попиту була і залишається Індія. Ця країна споживає більшу частину карбаміду, який ми виробляємо і продаємо. Минулого літа ціна на азотні добрива перебувала в діапазоні 220-240 дол. за тонну. А от з ціною газу і його фізичною доступністю на українському ринку існувала величезна невизначеність, пов'язана з тим, що 1 січня закінчувався контракт між "Нафтогазом" і "Газпромом" на транзит російського газу в Європу через територію України. Підписання нового контракту відкладалося весь рік аж до останнього моменту і сталося тільки в останніх числах грудня.

Однією з причин зниження ціни на газ стала цінова і, як завжди в таких випадках, геополітична війна між Росією, Європою і США, мимовільним учасником якій опинилася Україна і її газотранспортна система. Росія в особі "Газпрому" заповнила європейські підземні сховища газу ще в кінці минулого року і до теперішнього моменту підтримує їх завантаження на рівні 75-80%. Очевидно, це була запланована акція на випадок непідписання транзитного контракту з "Нафтогазом". Однак ппандемію коронавірусу, яка послідувала потім, і пов'язані з нею карантинні обмеження передбачити не міг ніхто. Вони викликали скорочення споживання газу і, відповідно, ще більше зниження його ціни. Звичайно, від падіння ціни українські виробники добрив тільки виграли, адже їх основною сировиною є природний газ, який за рік подешевшав майже у два рази. При цьому ціна на добрива у два рази не впала. Наприклад, за останні 10 місяців ціна на карбамід скоротилася приблизно на 10-15%, у той час як газ у зазначений період досягав ціни 250-260 дол. за тисячу кубометрів, а сьогодні коштує менш як 100 дол. (ціни вказані без ПДВ на українському кордоні. - ред.)

Що ж стосується Одеського припортового заводу, то тут треба розуміти, що він являє собою своєрідний хаб, у якому здійснюють свою діяльність 5 або 6 потенційно незалежних один від одного бізнесів. Один з них – це перевалювання аміаку, який надходить по трубопроводу з Тольятті. Він знаходиться на балансі окремого державного підприємства "УХТА" ("Укрхімтрансаміак"), однак ємності для зберігання і термінал з перевалки розташовані на території ОПЗ.

Ще один вид бізнесу – залізнична логістика. На території заводу знаходиться величезний залізничний цех з десятками тепловозів і парком з більш ніж 500 вагонів, які використовуються для перевезення будь-яких сипучих вантажів, в основному добрив. Третій бізнес – це виробництво аміаку. Четвертий – це випуск карбаміду. П'ятий вид бізнесу – це один з найбільших на півдні України тепличний комплекс по вирощуванню огірків і помідорів. Він використовує побічний продукт хімічного синтезу – що виділяє при виробництві добрив тепло. До речі, овочі дуже смачні! Наприклад, чорні помідори виробництва ОПЗ нітрохи не гірше італійських. Плюс безліч непрофільних активів: санаторії, готелі, спорткомплекси, медичні установи і т. д.

Тому, коли ми говоримо про ОПЗ в контексті цін на газ і добрива, то виходить, що його привабливість для інвестора стала вище. Але це тільки один з аспектів всього господарського комплексу – виробництво аміаку і карбаміду. Коли мова заходить про приватизацію, то треба розуміти: а що саме буде підлягати продажу на конкурсі? Комплекс з 5-6 не пов'язаних між собою напрямів діяльності, які просто знаходяться на одній території? Або мова буде йти про цілісний майновий комплекс? Тут є про що подискутувати.

Коли ми говоримо про ОПЗ в контексті цін на газ і добрива, то виходить, що його привабливість для інвестора стала вище

– Судячи з офіційного сайту "АгроГазТрейдинг" не має власних свердловин. У кого компанія закуповує газ?

АГ: 90% газу, що поставляється нами для переробки на ОПЗ, – імпортного походження. Ми купуємо його в одного з найбільших в Україні імпортерів. З міркувань комерційної таємниці я не буду його називати. Ця приватна компанія входить в першу трійку імпортерів природного газу. Решту 10% "АгроГазТрейдинг" докуповує на внутрішньому ринку в українських видобувачів. Надалі ми плануємо здійснити диверсифікацію джерел постачань, щоб мінімізувати ризики, в тому числі шляхом спотових угод на Українській енергетичній біржі.

– В березні конкурс ОПЗ з відбору давальца виграла компанія "УкрНафтоБуруння", яку перший заступник директора ОПЗ Микола Щурик називає пов'язаної з бізнесменом Ігорем Коломойським. "УкрНафтоБуріння" тоді запропонувала ціну у 77 дол. за переробку газу на 1 тонну карбаміду. Однак згодом результати конкурсу були скасовані керівництвом ОПЗ і Фондом держмайна як економічно необґрунтовані з підозріло високої ціни. Відомо також, що інший виробник азотних добрив і конкурент ОПЗ – "Дніпроазот", теж належить Ігорю Коломойському. Звідси багато хто зробив висновок, що "УкрНафтоБуріння" спочатку не збиралася нічого випускати на ОПЗ. Яка на це вашу думку? Чи є ціна у 77 дол. за переробку 1 тонни карбаміду економічно обґрунтованою?

АГ: Насправді конкурс як такий не відбувся. Був завершений лише другий його етап, який закінчився оголошенням фінальних пропозицій всіх учасників. Після цього організатори тендера взяли чотириденну паузу для обговорення та підготовки остаточного рішення, яке так і не було прийнято. Тобто "АгроГазТрейдинг" не програв і не виграв так само, як і будь-який інший учасник конкурсу. Наскільки мені відомо, керівництво ОПЗ не скасувало результати самого конкурсу, й його регламент і ту документацію, на підставі якої робилися заявки учасників. Тому що ці документи не передбачали ряд умов, які могли б убезпечити підприємство та забезпечити його стабільну та надійну роботу.

Що стосується ціни в 77 дол., то ми для себе розуміли межу, вище якої на торгах не підемо. Це ціна близько 70 дол. Спочатку торги стартували з позначки приблизно в 50 дол. Ми припускали, що крок цінових пропозицій учасників буде в діапазоні 0,50 – 1,50 дол. Адже чим вище пропозиція, тим нижче економічна доцільність та фінансовий результат, заради якого ці учасники і зібралися. Коли в одному з раундів торгів представник компанії "УкрНафтоБуріння" різко підвищив вартість відразу на 10 дол., ми з Володимиром переглянулися і зрозуміли, що від нас йде можливість продовження роботи з ОПЗ. І тоді ми взяли емоційне рішення – запропонували 67,50 дол. Але коли в наступному колі все повторилося, і той же представник "УкрНафтоБурінняя" вже абсолютно зухвало, на мій погляд, накрутив ціну, ми зрозуміли, що це буде продовжуватися до нескінченності, а ціна може дійти і до 1 тис. дол. Тому ми відмовилися робити подальші пропозиції.

Для нас економічна доцільність закінчувалась на рівні 70 дол. В них ми закладаємо існуючі прогнози щодо ціни природного газу і вартості готової продукції на зовнішньому ринку до кінця 2020 року. Також було враховано поетапне (з червня і до жовтня) майже чотириразове збільшення фінансового навантаження на компенсацію тарифів на транспортування природного газу через газорозподільну систему так званого облгазу. Як ви знаєте, ОПЗ підключений до ГТС не безпосередньо, а через ГРС "Одесагазу". У момент проведення торгів ціновий тренд по природному газу був низхідним, однак більшість учасників розуміло, що така ситуація не буде тривати вічно. Можливо, влітку ще станеться якесь зниження вартості газу, але вже з вересня-жовтня слід закладати її підвищення у зв'язку із сезонним зростанням попиту і промислового виробництва. Тому 77 дол. для нас означали б як мінімум безприбуткових або навіть збиткову діяльність, позбавлену сенсу. Чому "УкрНафтоБуріння" виставило таку планку, для мене залишається загадкою. Наскільки мені відомо, жодного економічного обґрунтування ціни вони заводу не надали.

– Тепер наглядова рада ОПЗ готує новий конкурс з відбору давальца, а до того часу - продовжила контракт з "АгроГазТрейдингом" до кінця червня. Для забезпечення максимальної прозорості процедури, керівництво ОПЗ провело громадське обговорення проекту тендерних умов – він доступний на сайті підприємства. Чи ви плануєте подавати заявку на новий конкурс?

ВК: Завод надіслав нам офіційне лист з питанням про готовність взяти участь у новому конкурсі з відбору давальца. Ми зацікавлені і тому відповіли позитивно, а також дали свої рекомендації та зауваження в загальному порядку. Чекаємо доопрацювання та затвердження нових умов для учасників. Документ повинен у першу чергу враховувати інтереси підприємства і захищати його від ризиків зупинки через несумлінне давальца і мотивувати сумлінних учасників ринку до боротьби, яка в тому числі передбачатиме зобов'язання забезпечити завод стабільною і довгостроковою роботою. Це має бути компанія з ім'ям, хорошою репутацією і достатнім досвідом роботи на ринку аміаку і карбаміду. Ми чекаємо оголошення конкурсу і сподіваємося, що він буде прозорим і зрозумілим всім.

– Яку ціну за переробку газу на 1 тонну карбаміду "АгроГазТрейдинг" платить Одеському припортовому заводу зараз?

ВК: На момент продовження контракту "АгроГазТрейдинга" з ОПЗ існував ризик зупинки підприємства через невдалий конкурс. ОПЗ знову піддався б невиправданому технологічному ризику і почав би втрачати найцінніше – кваліфіковані кадри. А адже їх підготовка вимагає великої кількості часу, від 2 до 3 років у таких випадках як, наприклад, оператор цеху виробництва аміаку або карбаміду. Розуміючи цю загрозу, ми запропонували заводу залишитися в ролі давальца і підвищити вартість послуги з переробки. При цьому ми врахували ризики триваючої пандемії, яка могла відбитися на посівній кампанії і, відповідно, вдарити по попиту на добрива на внутрішньому ринку і можливості доставки продукції у порти в інших країнах через карантинні обмеження.

АГ: Ставка вартості переробки, яку ми запропонували, - 51 дол. без ПДВ за 1 тонну карбаміду і 49 дол. без ПДВ за 1 тонну аміаку. У березні договір був продовжений ще на два місяці – до 30 червня. Перед цим контракт з ОПЗ пролонгували двічі: на один місяць в грудні і на чотири – у січні, хоча ми завжди зацікавлені у продовженні співробітництва на більш тривалий період.

– Чому?

АГ: Короткий горизонт планування виробничої діяльності для "АгроГазТрейдингу" означає слабшу переговорну позицію на ринку при спілкуванні з постачальниками газу і покупцями мінеральних добрив. Крім того, порівняно з короткостроковим шести- або дванадцятимісячним контрактом на поставку газу або на продаж карбаміду і аміаку завжди більш економічно доцільний. Тому що будь-який довгостроковий контракт дозволяє хеджувати ціни і задіяти інші фінансові інструменти мінімізації ризиків. Іншими словами, спотові покупки або одномоментний продаж завжди менш цікаві, ніж довгі контракти, якщо аналізувати їх в довгостроковій перспективі.

ВК: При короткострокових контрактах собівартість нашої продукції як давальца точно вище, ніж якщо б у нас був контракт на 6-12 місяців. Тоді можна говорити про довгострокове планування виробництва, поставки і відвантаження готової продукції.

– Як зараз йдуть справи з розрахунками між ОПЗ і "АгроГазТрейдингом"? Існує заборгованість перед заводом, про яку нещодавно писали в пресі?

ВК: Це навіть не домисли, а зовсім однозначні маніпуляції з боку конкурентів або недоброзичливців. Напередодні майбутнього конкурсу вони хочуть послабити позицію одного з потенційних переможців – "АгроГазТрейдингу" - і для цього використовують такі прийоми недобросовісної конкуренції. Станом на початок червня перед ОПЗ з нашого боку існувала переплата понад 1 млн дол., тобто ми за фактом авансуємо підприємство, виявляючи своє відповідальне партнерське ставлення. Тому говорити про будь-яку заборгованісь не доводиться. Всі зобов'язання перед ОПЗ за 10 місяців співпраці ми повністю виконали. Більше того, крім початкових договірних зобов'язань, ми також забезпечили завод додатковими джерелами заробітку, в тому числі на комісійних угодах, продажу продукції на внутрішній ринок і ін

– Ще одна гаряча новина останніх днів теж стосується ОПЗ. Згідно з підписаним днями Меморандумом з МВФ, уряд взяв на себе зобов'язання провести конкурс з продажу заводу до липня 2021 року. Держава намагалася приватизувати ОПЗ двічі протягом останніх п'яти років. Але безуспішно. Що, на ваш погляд, цього разу заважало і що робилося не так?

АГ: Уточню: ОПЗ намагалися приватизувати двічі за останні п'ять і тричі за останні одинадцять років. З одного боку, завод є складним з технологічної і небезпечним з екологічної точки зору активом. З іншого ж – це простий об'єкт, якщо говорити про його комерційному використанні. За фактом держава не змогла ефективно управляти ОПЗ. Нинішній власник не має чіткої вертикалі та регламенту, з допомогою яких цей актив може і управлятися, і продаватися. Виходить парадокс. "АгроГазТрейдинг" працює з заводом як давалець тільки тому, що держава не змогла уникнути його зупинки, забезпечити його запуск і стабільну роботу. Адже ніхто не заважає державному підприємству, у якого є стабільне джерело видобувається в Україні або імпортованого газу, прийти на конкурс з відбору давальца і перемогти на ньому, зробивши кращу пропозицію. Але цього чомусь не відбувається.

– Існує думка, що ОПЗ можна продати на конкурсі по частинах, розділивши, наприклад, перевалювання аміаку та виробництво добрив. Як ви дивитеся на цю ідею?

АГ: Ми вже торкалися цієї теми в самому початку. Це дискусійне питання. Наскільки я розумію логіку дій держави, не завжди доцільне рішення доходить до стадії реалізації. Багато чиновників і політиків думають у першу чергу про те, як би своїм рішенням ні створити проблему особисто для себе, а вже потім – як вирішити проблему по суті. Виходить вакханалія. Ймовірно, загальна вартість всіх об'єктів "за одним парканом" ОПЗ, проданих окремо, може бути вище тієї, яку держава отримає у разі продажу цілісного майнового комплексу. Навряд чи знайдеться покупець, який буде зацікавлений одночасно і в перевалці російського аміаку, і у виробництві карбаміду, і у вирощуванні помідорів, і в наданні готельних послуг. У кожному із цих напрямів є свої лідери і, по ідеї, вони і повинні були б конкурувати за право розвитку потенціалу окремих напрямків діяльності з периметра заводу.

ВК: Плюс у продажу ОПЗ є політичні ризики. Конкурс з приватизації проводився вже тричі, і щоразу він не доходив до логічного завершення. Ситуацію ускладнює наявність у заводу зобов'язань перед державним і приватним кредиторами, які вкрай складно ігнорувати. Це відштовхує потенційних покупців, які побоюються таким чином "купити собі проблему" і не змогти в результаті повноцінно користуватися придбаним виробничим комплексом.

Стратегічно кажучи, Одеський припортовий завод спочатку побудований як експортно орієнтоване підприємство

АГ: Стратегічно кажучи, Одеський припортовий завод спочатку побудований як експортно орієнтоване підприємство. На сьогоднішній день український газовий ринок дефіцитний. Ми не видобуваємо досить обсягу природного газу, щоб забезпечити всі потреби країни, в тому числі і ОПЗ. Говорити про нас як про привабливому активі для інвестора не доводиться просто тому, що сировини в достатньому обсязі для його повноцінної роботи з повним завантаженням в Україні немає. За рахунок власного видобутку країна покриває близько 2/3 того, що споживає. І це без урахування тих виробництв і споживачів з південних та східних регіонів, до яких сьогодні немає доступу.

– Ви заявляли, що хочете купити ОПЗ на приватизаційному конкурсі. Яка, на вашу думку, його потенційна ринкова вартість? У 2015 році прем'єр-міністр Арсеній Яценюк говорив про 1 млрд дол., потім називалися цифри 500-600 млн дол., а остання публічно озвучена цифра незалежного оцінювача - 54 млн дол. Борги ОПЗ за спожитий газ в рази більше і складають 10,3 млрд грн. (в т. ч. 2,2 млрд грн перед "Нафтогазом" і ще близько 250 млн дол. перед "Ostchem").

ВК: Питання неоднозначне. Чи включено суму вартості заводу на погашення заборгованості перед двома кредиторами? Якщо так, то це вже виходить близько 350 млн дол. Тоді про що говорить незалежний оцінювач? Про чисту вартість, яку має отримати держава? Мабуть, 54 млн дол. – це стартова ціна, з якої можуть початися торги. Можна дивитися на ОПЗ як на актив з точки зору його географічного положення, вартості будівель і трубопроводів, як на порт з причалами для перевалки вантажів. Якщо такий завод, як ОПЗ, побудувати з нуля, то сьогодні він обійшовся б у суму від 250 до 400 млн дол.

АГ: У мене відразу виникає питання: а що в підсумку продається? Тільки завод з переробки газу в добрива або все його майно у вигляді цілісного комплексу? Ми озвучили свій намір брати участь у приватизації. При цьому ми не розуміємо до кінця позицію держави. Можливо, раднику Фонду держмайна з приватизації ОПЗ варто провести додаткові консультації з потенційними інвесторами. У нас є амбіції і фінансові можливості брати участь у приватизації частини ОПЗ, наприклад, окремого бізнесу, якщо він буде виділений з цілісного майнового комплексу підприємства.

– Близько 90% своїх добрив "АгроГазТрейдинг" продає на зовнішніх ринках. Одна з резонансних тем останніх днів – введення імпортних квот для азотних добрив, яке зараз розглядає Уряд, щоб підтримати внутрішнього виробника. У минулому році "Оstchem" навіть відкрив роздрібний підрозділ, орієнтований на український АПК. Як ви оцінюєте привабливість українського ринку для "АгроГазТрейдингу"?

АГ: Якщо відволіктися від експортно орієнтованого терміналу та морського порту, у логістичну зону ОПЗ потрапляє вся південно-західна частина України. Тут компактно розташовані аграрні підприємства – потенційні споживачі наших добрив. Це Херсонська, Миколаївська і Одеська області. З урахуванням їх потреб, на внутрішній ринок "АгроГазТрейдинг" може постачати до 20-30% своєї продукції, а 70-80% продавати на експорт. Нині ця пропорція виглядає менш як 10% Україна і понад 90% світ, тому що для нас існують обмеження в частині організації ж/д і авто-логістики для вивозу продукції. Ці питання стосуються своєчасної подачі якісних вагонів, різких змін у напрямках автоперевезень з-за нестабільних вантажопотоків і т. д. Ми не продаємо добрива на внутрішній ринок просто тому, що це складніше, ніж завантажити судно вантажопідйомністю 60 тис. тонн за кілька днів і відправити його у будь-яку точку світу.

Крім того, в Україні повинна з'явитися стратегія розвитку хімічного ринку. Необхідний більш жорсткий контроль щодо сірого імпорту. І найголовніше – це питання ліквідності. На зовнішньому ринку працюють 10-15 міжнародних компаній, у яких немає проблем зі своєчасною оплатою за контрактами. На жаль, в Україні у аграріїв іноді немає широкого доступу до фінансування, вони завжди живуть сьогоднішнім днем, дуже залежні від кон'юнктури ринку зернових та безперебійної роботи всієї логістичної ланцюжка від елеваторів, "Укрзалізниці" і до портів.

В Україні повинна з'явитися стратегія розвитку хімічного ринку

Тому український ринок привабливий для 20-30% продукції, яку ми випускаємо на ОПЗ. В цілому це експортно орієнтоване підприємство, довгострокова доля якого залежить від стабільних поставок природного газу. Також варто усвідомлювати, що можливість використання устаткування заводу обмежена максимум на 10 років. Той карбамід, який виробляє ОПЗ, не найсучасніший затребуваний. Він найкращої якості в сегменті приллированного, але за останні 10 років світ перейшов на споживання в основному гранульованого карбаміду. Тому попит на нього буде скорочуватися.