Екс-заступник глави МВС: Якщо зараз підняти землю України, то ми знайдемо сотні людей, які були вбиті

За даними Національної поліції, в Україні проживають 24 людини зі статусом "злодій в законі", а перебувати на території країни зараз можуть до 30 осіб з таким статусом. Як повідомили в Нацполіції у відповідь на запит РБК-Україна, в 2015 році на території нашої держави були затримані два "злодії в законі", в 2016-му – 13 осіб, з початку 2017 - шестеро. Спільно з працівниками Державної міграційної служби, за рішенням суду, всіх іноземних представників криміналітету із зазначеним статусом видворили за межі України. Їм заборонили в'їзд в країну строком від трьох до п'яти років.

За даними Національної поліції, в 2015 році в Україні виявили 123 організовані групи і злочинні організації, а також 451 людину, що скоїла злочини в їх складі. Як повідомляється у відповідь на запит РБК-Україна, в 2016-му правоохоронці виявили 102 організовані злочинні групи і 368 осіб у їх складі. Зате в першому півріччі поточного року були виявлені цілих 109 ОЗУ і 422 людини в їх складі.

Кількість злочинів, скоєних ОЗГ залишається стабільною. У минулому, позаминулому та поточному роках їх було трохи більше 1300. Однак, якщо враховувати, що дані за 2017-й – це інформація лише за півроку, виходить, що кількість злочинів збільшилася в два рази.

Судячи за статистикою Нацполіції, головним джерелом доходів угруповань в позаминулому році був продаж наркотиків. Однак зараз на перше місце вийшло шахрайство. Крім того, бандити активно займаються розбоєм і крадуть. Серед популярних видів злочинів можна назвати сутенерство, заняття гральним бізнесом, а також – нелегальний продаж зброї. Проте за два з половиною роки кількість виявлених злочинів у цих сферах зменшилася в рази. Можливо, злочинний світ з якихось причин втрачає інтерес до подібних занять.

Зате злочинні угруповання не гребують зв'язками з владою. Починаючи з 2015 року, силовики виявили 16 угруповань, причетних до розкрадання бюджетних коштів. Половина з них мали зв'язки в місцевих органах самоврядування, чверть – в органах виконавчої влади. За даними Генеральної прокуратури, у цьому році виявили понад 40 представників ОЗУ, пов'язаних з органами влади і управління.

У відповідь на запит РБК-Україна в Генеральній прокуратурі повідомили, що за 2015-2016 і перше півріччя 2017-го було завершено 405 кримінальних провадження стосовно ОЗГ. Більшість з них стосувалася поширення наркотиків, крадіжки, розбою та незаконного продажу зброї. За інформацією ГПУ, збитки від злочинної діяльності угруповань за два з половиною роки склали понад 3,2 млрд гривень, при чому більша частина - три мільярди - тільки за півріччя 2017-го. Із загальної суми за 2015-2017 роки відшкодували менше 80 млн гривень.

Що стосується столиці, то з 2015 року Національна поліція Києва викрила 28 ОЗУ і 833 злочина. Загальні збитки від їх діяльності склали майже 130 млн гривень. За цей час до кримінальної відповідальності притягнуто 102 представника угруповань. Серед найпоширеніших злочинів у Києві – шахрайство, підроблення документів та привласнення майна.

Михайло Корнієнко – генерал-полковник міліції. На початку 90-их був першим заступником начальника управління внутрішніх справ Донецької області. Пізніше – працював в апараті МВС України. У 1995-1997 рр. обіймав посаду заступника міністра внутрішніх справ-начальника Головного управління МВС України в АР Крим. Після цього його перевели на посаду начальника Головного управління МВС України в Києві. На початку 2000-х, а другий раз - з 2006 по 2007 рр. був першим заступником міністра внутрішніх справ. Написав дисертацію про організовану злочинність, закінчивши кар'єру правоохоронця займається викладанням.

РБК-Україна розпитало Корнієнко про становлення організованої злочинності в Україні. Колишній правоохоронець також розповів подробиці про злочинний світ Києва, Донбасу та Криму, де йому доводилося нести службу.

- Як автор монографії "Організована злочинність ЄС і США", розкажіть коротко, чим відрізняється українська організована злочинність від західної?

- Організована злочинність, взагалі, скрізь однакова. За великим рахунком, вона має одні й ті ж коріння, одну і ту ж ієрархію, приблизно одні і ті ж способи існування. За винятком того, що в таких країнах, як Італія, є родоплемінні основи злочинності. Для нашої країни це явище, загалом, нове, якщо порівнювати з європейськими "моделями", в лапках, безумовно, американськими, англійськими. У країнах Заходу економічну основу організованої злочинності становить, безумовно, бізнес. Більшою мірою - це нелегальний бізнес. У нас організована злочинність виникла в радянський час, коли почалася перебудова, у часи Горбачова.

Він дав поштовх до появи легітимного початкового капіталу, коли можна було вкладати гроші в створення підприємницьких структур, які тоді ще практично не обкладалися податком, не контролювалися. Тоді податкових органів, як таких, не було. Фінансові інспекції були дуже слабкими. Тому злочинні угруповання розквітли в той час дуже-дуже швидко. У радянській "Літературній газеті", яку читали всі освічені люди Радянського союзу, було дві статті Юрія Щекочихіна (російський журналіст і письменник - ред.) - "Лев готується до стрибка" і "Лев стрибнув". Там він розповів про те, що у нас з'явилася організована злочинність, розповів про регіони, в яких вона сформувалася. Я з ним зустрічався перед підготовкою до другої статті, я тоді був заступником начальника УВС Донецької області. Ми з ним дуже довго говорили, тому що там (у статті Щекочихіна, - ред.) йшлося про Донбасі. Донбас був названий однією з колисок організованої злочинності. Так воно і було, тому що економічно був дуже сильний регіон. На базі металургійної, вугільної, гірничодобувної промисловості, хімічної індустрії, будівельної, там формувався цей нелегальний капітал організованих злочинних груп. На жаль, пізніше Щекочихін загинув при таких, не зовсім з'ясованих, обставин.

Я пам'ятаю початок цієї злочинної діяльності: кінець вісімдесятих років, коли наперсточники з'явилися. Їх діяльність було важко підвести під норми кримінального кодексу. Це шахрайство, але це ніби як азартна гра, як гра в карти, людина сама йде на це. За це була тільки адміністративна відповідальність. Але потім все-таки вдалося запровадити низку нових законодавчих норм, і вони заробили.

- Тобто, багато ОЗУ вийшли з наперсточників?

- Так, багато угруповань вийшли з наперсточників і в Києві, я не кажу вже про Крим, про Донецьк. Багато угруповань і в Києві, і на Донбасі очолювали колишні спортсмени. В Донецьку це був Олександр Ягубкін, відомий боксер. Він очолив одне з перших угруповань.

В Донецьк якось приїжджав Юрій Ваньят, був такий кореспондент, дуже відомої в радянський час "Спортивної газети". Він зацікавився питанням, чому спортсмени йдуть у рекетири, здирники. Я йому показав список із сорока двох спортсменів у Донецькій області, які створювали тоді ще невеликі групи. Це був, по-моєму, 1989 чи 1990-ий рік десь. Вони здійснювали і грабежі і розбої, і займалися, знову-таки тим же рекетом і наперстками. Спортсмени в радянський час отримували талони на харчування, коли їздили на змагання, вони досить непогано жили. Їм платили якісь стипендії, премії за перемоги в змаганнях, а потім раптом цих двадцятидворічних хлопців виштовхнуло життя зі спорту. Вони вже звикли до життя досить забезпеченого. Вони змушені були починати займатися злочинною діяльністю. Вони не самі починали. Їх брали під своє крило ті, хто був знайомий з криміналітетом, хто вже відсидів певний термін у в'язницях. Колишні або нинішні спортсмени - це були "солдати" злочинних угруповань.

Ягубкін потрапив під вплив хлопців з кримінального середовища. Їм потрібен був чоловік, якого можна використовувати як таран для "пробивання" питання про оренду приміщень. Для відкриття різних ресторанів, барів. Тоді в Донецьку був відкритий "Червоний кут". Це було в районі першого гастроному, в центрі. Там збиралася вся кримінальна знать. Ми там багато разів робили рейди і затримували їх. Але в той час не було ще законодавства, яке б дозволяло нормально з ними боротися. Не було у нас ще досвіду роботи з такими величезними групами злочинців. Тоді бурхливо почав розвиватися бізнес, той же Євген Щербань (бізнесмен і політик, перший український мільярдер – ред.) організував першу свою приватну структуру. Я не скажу, що він сам входив у якесь злочинне угрупування, але навколо нього звивалися хлопці з кримінальних структур, він намагався захищатися з їх допомогою. Одного разу, коли я проводив рейд з хлопцями з ОМОНУ (тоді ще не було Беркута), ми Щербаня застукали в одному ресторані. Там, в окремій кімнаті, був якийсь маленький сходняк. Ну, ми їх взяли, звичайно. Потім Щербань став дуже обережним, раніше він не думав, що його можуть затримати. Тому що тоді був час свавілля, коли представники криміналу могли дозволити собі робити все, що завгодно. Тим більше, що гроші у них на той час були шалені, і вони могли відкупитися від всього.

На початку 90-их вже дозволили певну частку продукції продавати "на сторону", не тільки за державним замовленням. І це дало можливість отримати перший капітал. Тоді з'явилося товариство червоних директорів, призначених державою. Бандити підкуповували їх або призначили на ці посади своїх людей, які були більш слухняними. Потужна економіка, потужні ресурси давали можливість, щоб їх кудись відводити в бік. Тобто, це вже незаконні дії. На цьому ґрунті з'являються відразу ось ці кримінальні "жучки".

- Ви очолювали Головне управління МВС в Автономній Республіці Крим у 1995-1997-м. Скільки ОЗУ на півострові було в ті роки?

- Десь було десятка півтора.

Яка на той момент була ситуація з організованою злочинністю в Криму?

- Дуже важка. Коли я прийшов туди в 1995 році, там було десь п'ятдесят вісім замовних вбивств не розкрито. Це за весь час незалежності. І десь сімдесят вибухів. Щотижня в Криму гриміли вибухи, когось підривали, вбивали. Вбивали людей, не причетних до світу злочинного. Довелося дуже серйозно працювати, і десь протягом трьох місяців, коли я почав розбиратися з підрозділами внутрішньої безпеки, то отримав інформацію, що багато міліціонерів пов'язані з злочинними групами. За перші півроку моєї роботи було звільнено десь тисячу осіб, за те, що вони були пов'язані з бандитами. Я, звичайно, не впевнений, що всі, хто залишився, не були пов'язані. Але справа навіть не в тому, що вони робили це навмисне.

Вони просто боялися, що бандити розправляться з ними, з їхніми родинами. Мені було важко, тому що опиратися можна було буквально на дуже невеликий кістяк. Але коли ми почали працювати, коли люди побачили, що затримуються злочинні авторитети, розкриваються злочини, надається допомога підприємцям, які звернулися, коли на них наїжджали злочинні авторитети, життя якось стало налагоджуватися. І влада в Криму, коли повірила, що міліція все-таки може впоратися зі злочинністю, стала допомагати. До того часу, коли я вже пішов, я там працював лише рік і 9 місяців, число розкриття цих злочинів значно покращилося, число замовних вбивств скоротилося вже до одиниць. Але найстрашнішим було те, що багато з цих діячів йшли в депутати, щоб набути імунітет. Тоді імунітет мали всі депутати сільської ради, районної ради, міської ради, облради і, звичайно, Верховної Ради України, і Верховної ради Криму. Потім на координаційній раді по боротьбі з організованою злочинністю, яку очолював Леонід Кучма, я заявив в різкій формі, що ми не можемо притягнути до відповідальності депутатів. Я говорив, що у нас є багато кримінальних справ, де ми довели провину, але коли пишемо подання, або прокуратура пише в ці органи влади, то вони не приймають рішення, не голосують за них, тому що самі бандити є депутатами цих рад. І такі ж депутати їх підтримують. Ось після цього в 1999 році був прийнятий закон і депутатську недоторканність, крім Верховної Ради, зняли з усіх депутатів. Це, звичайно, розв'язало руки правоохоронцям.

- У кримських угруповань були більш тісні зв'язки з російським кримінальним світом, ніж у ОЗУ з інших українських регіонів?

- Так, у Криму, напевно, вплив російських угруповань був найбільшим. Більше, ніж в інших регіонах. Злодії з Росії їхали до Криму в теплу пору здійснювати крадіжки. Багато туристів, багато відпочивальників, які розслабляються, везуть з собою гроші, їх можна було або виграти в карти або просто вкрасти. Було дуже багато угонів машин, тому що в Крим приїжджало багато людей на машинах відпочивати або з ділових питань. Було дуже багато угонів машин, які переправлялися потім різним шляхом на материк.

- Давайте перенесемося в Київ. Ви були начальником Главку в кінці 90-их. Скільки тоді ОЗУ налічувалося в Києві. Які з них були найбільш впливовими?

- Тоді налічувалося дев'ять ОЗУ. Найбільш впливовими були: угруповання Савлохова (Борис Савлохов – ред.), Черепа (Ігор Ткаченко – ред.). Групування Авдишева (Віктор Авдишев – ред.) в той час вже наказало довго жити. Всі вони були ліквідовані. До кінця моєї каденції, коли я в 2000-му році перейшов в МВС, цих груп не було. Їхні лідери або кудись втекли або були сховані за ґрати.

Група Черепа, займалася, в основному, рекетом. Вибиванням грошей з підприємців різним шляхом. Висилались хлопчики, хлопчики продвинуті, тому що, це були фінансисти, які тямили в економічній діяльності. Чи люди, які мали освіту, або ж працювали за фахом, або ж ті люди, які вже пройшли університети в місцях не настільки віддалених. Київські угруповання налічували від тридцяти осіб.

Було одне угруповання, яка налічувало кілька сотень людей. Групування Бориса Савлохова було, звичайно ж, найбільш великим і серйозним. Він скрізь, безумовно, відхрещувався від цього. Він показував свої фотографії з президентами. З різними людьми досить високого рівня. Таким чином, намагався заробити собі індульгенцію (Борис Савлохов – заслужений тренер з вільної боротьби, - ред.). Було дуже важко будь-яке угруповання документувати, тому що у них були дуже хороші адвокати, у них було дуже гарне прикриття. Як тільки вони починали когось підозрювати у зв'язках з правоохоронними органами, вони його убивали. Винна людина, не винна, вони підозрювали, що людина стукає на них, і вбивали. Вбивали людей просто десятками. Це було не тільки в Києві, але й по всій Україні. Тому що кількість банд в Україні налічувала десь п'ять сотень.

В цьому випадку, так би мовити, ми фіксували факти рекету, вимагання грошей. Але потерпілі боялися заявляти, багатьох з тих потерпілих, які скаржилися в міліцію, потім просто "прибирали". Якщо їх вбивали, то дуже добре ховали трупи, бо якщо зараз підняти землю України, то ми знайдемо сотні людей, які були вбиті. Вони всі під грифом "без вісті зниклі" числяться. Коли Луценко став міністром, на Донбасі, ми бачимо, скільки знайшли трупів, вони (МВС, - ред.) знайшли буквально за кілька днів десь сорок два трупи, які були у відвалах шахт. Люди повірили тоді МВС, тому що вони побачили, що суди дійсно реально цих злочинців стали залучати до кримінальної відповідальності.

- Крім рекету, чим ще займалися київські угруповання?

- Вони займалися вбивствами на замовлення, коли хтось з кимось хотів розправитися, все це коштувало чималих грошей. Вони брали ці замовлення. Залишається дуже багато замовних вбивств, які були скоєні в 90-ті роки угрупованнями і не розкриті. Тому що кінці ховали. Можливо, свідки боялися, а якщо вони намагалися десь щось говорити, їх теж "прибирали". Правоохоронна система, яка вийшла з радянської системи, яка була до цього не готова. В СРСР було спокійне життя. Так, були банди, були серйозні злочини, були маніяки, але їх було мало. А в 90-ті роки, коли суспільство стало вільним, демократичним, на цьому, так би мовити, грунті з'явилися зовсім інші поняття, що не зовсім моральні. Десь до другої половини 90-их років вдалося дійсно дуже серйозно спрацювати правоохоронним органам: і МВС, і СБУ, і прокуратура вже навчилася, взагалі-то, добувати доказів, більше і більше досвіду було. Силовики стали більш кваліфікованими, коли вже могли доводити діяльність цих організованих злочинних груп.

- Які регіони України були найбільш кримінальними?

- Найбільш такі, криміналізовані райони - це Львів, Одеса, Київ, Донецьк з Луганськом, Крим, Харків.

В принципі, діяли банди у всіх регіонах, але де більше, де менше.

- Одеса і Крим знаходиться поряд з кордоном, там порти, через які йде контрабанда. А чому Львів?

- Те ж саме – кордон. Ну, і сам по собі регіон – столиця Західної України. Там вирішувалися дуже багато питань економічного характеру, політичного, соціального. Насамперед, це питання контрабанди. Контрабанда йшла через кілька точок у Львові. На ці коридори всі хотіли впливати. У Львові, до речі, з цими групами вдалося покінчити дуже нешвидко. Там чомусь суспільство сприймало їх не з таким осудом, як у тому ж Києві або в Донецьку, або в Криму. У Львові терпимо ставилися до них. Я не знаю, чому так, може бути, ментальність якась. Там досі Вова Морда живий-здоровий, ще впливає на політику та партії фінансує (Володимир Дідух, заявляв у ЗМІ, що спонсорував партію "Свобода", - ред.). Він, напевно, один з небагатьох аборигенів, який з тих часів залишився.

- Наскільки сильним був вплив організованої злочинності Росії на угруповання в Україні?

- Сказати про те, що воно було якимось визначальним – не можна. Угруповання, так само як і окремі авторитети, злодії в законі, безумовно підтримували особливі відносини. Тобто, ось це братство зеківське, безумовно, діє. У нас тут були свої угруповання, вони російських особливо в країну не пускали. Вони тут з'являлися, і одні іншим якимось чином допомагали. Хоча росіяни лізли скрізь: у ті ж порти в Криму. І найбільше у Криму, тому що російське населення найбільше там жило. І вплив на порти в Одесі, те ж саме. Навіть у Західній Україні те ж саме. Мені довелося там зустрічатися з кількома агентами [ОЗУ], які їздили в Москву, і отримували там якісь преференції. Взаємодія було безпосередня.

-Після того, як українська влада втратила контроль над деякими територіями Донбасу, в кримінальному світі регіону щось змінилося? Ходять чутки, що бойовики вигнали частину ОЗУ з Донбасу?

- Звичайно змінилося, мені важко судити, тому що я зараз не працюю і не володію повною інформацією. Але певною мірою, безумовно, ця інформація мені надходить. Багато банд, на жаль чи на щастя, пішли звідти. Те, що на Донбасі діє комендантська година, це їх змушує шукати десь інші джерела доходу. Їм же треба за щось жити, а вони можуть жити тільки за рахунок злочинної діяльності. Тому багато перемістились або сюди в Київ, або десь в ту зону, яка не окупована.

- Скільки було злодіїв у законі в 90-их, скільки стало в середині нульових?

- У них бувають різні рівні коронації. Хтось дійсно коронований, хтось не коронований, але називає себе злодієм в законі. Десь цифра коливалася між двома і трьома десятками. Над багатьма з них сміялося саме кримінальне співтовариство, тому що вони привласнювали собі ці титули, насправді не будучи такими. Більше злодіями в законі займався кримінальний розшук. УБОЗ як же ними займався менше.

- Але ОЗУ і злодії в законі - це ж пов'язані поняття?

- Злодії в законі найчастіше йшли від того, щоб їх визнавали авторитетами. Тому що їм це було не потрібно. У них трохи інша сфера діяльності.

- Вирішення суперечок між представниками кримінального світу?

- Так, як правило, виступали в якості рефері, арбітрів. Вони давали і якісь вказівки, тримали общак. Звичайно, це організована злочинність, але це робилося, як правило, дуже таємно. Як правило, вони не сиділи в одному місці, вони переміщалися.

Я не знаю чому, але Україна була притулком грузинських злодіїв в законі. Вони весь час сюди приїжджали. Причому, добра половина їх тут і жила. Коли в Грузії Саакашвілі прийшов, то, напевно, сюди перемістилося відсотків дев'яносто грузинських злодіїв в законі.

- Їх екстрадували, якимось іншим чином ліквідували або вони залишилися у нас в країні?

- Їх дуже важко ліквідувати. Вони дуже вміло користуються своїми правами і буквально одиниці з них були притягнуті до відповідальності. Вони своїми руками нічого не роблять, як правило. Єдиний метод, це їх видворення, екстрадиція за межі країни. Як правило, якщо надходила інформація з Грузії, звідки вони приїхали, про те, що вони її покинули, і що вони перебувають на обліку. І на цих підставах ми їх екстрадували. Але потім вони поверталися, на жаль (сміється).

- Що змінилося в останні роки в життя кримінальних угруповань. Наприклад, після початку АТО? ОЗУ наживаються на війні?

- На війні вони, напевно, навряд чи наживаються. На війні наживаються інші. Змінилося те, що люди, які складалися у злочинних угрупованнях, пішли в депутати, у владу. В депутати рад різних рівнів. Я приблизно знаю три десятки людей у Верховній Раді, які були у нас на оперативному обліку. Вони зараз стали більш зухвалими. Раніше, як говориться на цьому сленгу, "по понятіям діяли", що у них в голові спрацьовувало, були якісь елементи моралі і совісті. Кого можна вбивати, на кого можна нападати. То зараз для них нічого не становить залізти в квартиру в міністру, депутату. Раніше цього не було, боронь боже. Вони розуміли, що за це вони будуть дуже серйозно відповідати. Якщо раніше, у всі часи, вони боялися все-таки поліції. Вони рахувалися з тим, що їх можуть заарештувати, притягнути до відповідальності, викликати на допит. Затримати на якийсь час. То зараз вони нічого не бояться.

Тут ще фактор, що міністром прийшла людина, необізнана в питаннях роботи правоохоронних органів. Це, безумовно, позначалося на самому початку, коли у нього, загалом-то, не було людей, на яких можна було спертися. Зараз, коли начальником Національної поліції став Князєв, його першим заступником став Аброськін, це кар'єрні поліцейські, колишні міліцейські керівники, які, безумовно, знають роботу, зараз ми вже бачимо, що десь йде перелом у діяльності поліції, все стає на круги своя. Надія на них, тому що я дивлюся по розкриттю резонансних злочинів, це говорить про те, що кримінальний світ буде поважати і боятися поліції. А це дуже важливо і необхідно.

Але найстрашніше, що були ліквідовані підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю. Зараз, по суті справи, їх функції виконує кримінальний розшук. Але кримінальний розшук, всі ці служби, які входять в так звану кримінальну поліцію, кримінальний блок, не в змозі займатися цим, оскільки у них вал повідомлень кримінальних, їх захльостує. А там потрібна постійна, системна робота, в тому числі, робота, де будуть оперативні позиції, люди, які можуть дати інформацію - агентура, і все інше. Зараз це все втрачено. Але найстрашніше, що навмисне втрачена величезна колосальна база, яка була напрацьована, по всім особам, які причетні до цього ("Скорпіон" – ред.). Вони всі вже зараз повиходили з місць позбавлення волі. Може бути, 10% з них відмовилися від кримінальної діяльності. А 90% будуть цим займатися, вони без цього не можуть. Це їх промисел, спосіб їх існування, нікуди від цього не дінешся. Я впевнений, що підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю будуть реанімовані, відтворені. Тому що ні одна країна світу, цивілізована, без них не існує. Світ вже давно зрозумів, ще в тридцяті роки.

Інформаційно-пошукова база даних "Скорпіон" - це база, в яку правоохоронці заносили дані про учасників ОЗУ і кримінальних авторитетів. Вона була заснована в 1991 і в ній відображалися метаморфози, що відбувалися з представниками злочинного світу.

Як повідомили РБК-Україна в Нацполіції Києва, інформаційно-пошукову базу даних "Скорпіон" формували і вели виключно працівники підрозділів управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС Києва. Виконуючи норми закону, які стосувалися реформування органів внутрішніх справ, був ліквідований УБОЗ в Києві, а в зв'язку з цим – припинила роботу база "Скорпіон". У той же час, в Національній поліції повідомили, що для забезпечення режиму секретності в державних органах та на підставі доручення МВС "Про організацію ліквідації режимно-секретних органів структурних підрозділів апарату МВС", базу "Скорпіон" передали у Департамент документального забезпечення та режиму МВС.