Сергій Грищенко: “Відповідно до норм СОТ, є всі підстави для введення захисних заходів відносно імпорту феросплавів”
РБК-Україна: Дискусія про результати вступу України до СОТ почалася задовго до того, як наша країна вступила до цієї організацію. Дискусія точиться і досі. Складається враження, що зараз найбільше тих, хто не в захваті від результатів приєднання нашої країни до СОТ. Яка Ваша точка зору на цю проблему?
Сергій Грищенко: Поставлю зустрічне запитання. Україна - країна, яка одну третю частину державного бюджету формує за рахунок експортно-імпортних операцій. 95% всієї міжнародної торгівлі здійснюється країнами, які є членами СОТ. Чи можна Україні працювати з цими країнами, розраховувати на «парасольку» захисних заходів, який в разі потреби має бути розкритий над вітчизняними виробниками, якщо країна не буде членом СОТ? Відповідь очевидна - безумовно, ні. І ми з цим повною мірою стикалися у попередні роки, коли не членство України до СОТ і, нібито, неринковий статус нашої економіки слугували «презумпцією винності» в ході торговельних суперечок наших підприємств-експортерів на світових ринках.
Тому в будь-якому процесі є позитивні і негативні нюанси. Напевно, вступ України до СОТ варто розглядати, в тому числі і в секторальному сенсі: для одних секторів економіки більше позитивних моментів від вступу до СОТ, для інших - більше негативних. Але я переконаний, що в сукупності для економіки країни в цілому більше позитиву від приєднання до СОТ.
РБК-України: Українська чорна металургія виграли чи програла від вступу до СОТ?
Сергій Грищенко: У 1996 р. Україною було підписано Угоду про партнерство та співробітництво з країнами ЄС. Для чорної металургії був передбачений особливий режим - українська металургійна продукція, згідно до цієї Угоди, вилучалася зі списку товарів і продукції, по відношенню до яких застосовувалися торговельні пільги, преференції або безобмежні умови поставок. Був підписаний спеціальний документ, який визначав режим імпорту металопродукції з України в країни Євросоюзу. Їм вводився механізм квотування.
Невеликий відступ - нагадаю, що це був 1996 р., час, коли ми набивали гулі в питаннях зовнішньої торгівлі, коли наш досвід був невеликий, коли проводилося безліч антидемпінгових розслідувань проти української продукції.
Але нам вдалося підписати угоду з ЄС, про яку я кажу. У ньому було записано, що якщо ми торгуємо металом в межах зафіксованих квот, незалежно від того, за якою ціною українські металурги продають продукцію, проти них не проводиться антидемпінгових розслідувань. Це був своєрідний прорив.
Так, одночасно з цим ми підписали протокол, яким зобов'язалися не вводити заборонних заходів проти експорту металобрухту.
Був ще й знаменитий протокол «В», яким Україні брала на себе зобов'язання проводити реструктуризацію промисловості, удосконалити екологічні норми, впроваджувати енергозберігаючі технології, створювати нові робочі місця в разі закриття неефективних виробництв, диверсифікувати виробництво та інше.
Одночасно з цим країна отримала право надавати точкову допомогу українським підприємствам, які виконують вимоги протоколу «В». Це дуже допомогло, коли в 1999 р. був прийнятий закон «Про економічний експеримент у ГМК Україні» - ми змогли показати, що заходи, що проводилися в рамках цього закону, підпадають під поняття «точкова підтримка», яка поширювалася не на галузь в цілому, а на окремі підприємства.
Повернемося до Угоди про партнерство та співробітництво з країнами ЄС. Воно українською стороною виконувалося. Оскільки термін його дії складав п'ять років, воно двічі перепідписувалось. І, що дуже важливо, щоразу цей документ містив такий пункт - вилучення з Угоди про партнерство та співробітництво з країнами ЄС діють до того моменту, поки Україна не стане членом СОТ.
Як тільки наша країна вступила до СОТ, режим квотних обмежень на експорт української продукції, в тому числі і чорних металів, був скасований. Зауважу, що на момент підписання Угоди у 1996 р. в Євросоюзі було 15 країн, а на момент вступу України до СОТ - 27. Причому, в ЄС вже вступили всі наші традиційні партнери-покупці металургійної продукції, маю на увазі колишні соцкраїни Східної Європи.
Скасування квотних обмежень, що настало внаслідок вступу України до СОТ, дала можливість того, що 30% експорту продукції нашої чорної металургії припадає на країни ЄС. Це дуже хороший, ємний, платоспроможний ринок. Ось такі позитивні наслідки для вітчизняної чорної металургії від вступу країни до СОТ.
Тому, тим, хто каже, що варто подумати про вихід з СОТ, скажу - в цьому випадку Україна буде чекати повернення до квотування на експорт нашої продукції, до антидемпінгових розслідувань з прогнозованими результатами.
РБК-Україна: Чи дозволяють норми СОТ ефективно захищати національного товаровиробника?
Сергій Грищенко: Так, безумовно. До 1995 р. працювало Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яке було попередником СОТ. Відповідно, СОТ - наступник ГАТТ. В рамках ГАТТ було підписано ряд документів, які дуже чітко давали зрозуміти, як і в яких випадках держава має право захищати національного виробника.
Один з таких документів - «Угода про захисні заходи». Вона була укладена в рамках ГАТТ, вона діє і в рамках СОТ (як правонаступника ГАТТ). «Угода про захисні заходи» передбачає три умови, за наявності яких уряд тієї чи іншої країни має право вводити заходи щодо захисту національного виробника.
Перше - суттєве зростання імпорту тієї чи іншої продукції протягом певного періоду часу.
Друге - наявність шкоди для внутрішнього виробника, наприклад, зменшення частки ринку, яку займає національний виробник, вимушене скорочення працівників.
Третє - встановлення прямого причинно-наслідкового зв'язку між нарощуванням імпорту та погіршенням положення внутрішнього виробника, збитком який йому було завдано внаслідок зростання імпорту. Ці три умови повинні виконуватися одночасно.
РБК-Україна: У травні минулого року група компаній «Норд» звернулася у відповідні урядові органи. Причина звернення - за рік зростання імпорту холодильного і морозильного обладнання склав 129%. Предмет звернення - проведення розслідування агресивного зростання імпорту і введення захисних заходів. На відповідь чиновникам було потрібно близько року, причому відповідь цей виглядав специфічно - «немає підстав для введення захисних заходів». Ви згодні з тим, що їх справді немає?
Сергій Грищенко: Необхідно знати деталі цієї справи. Я їх не знаю. Тому утримаюся від коментаря. Не виключаю, що подібні рішення носять політичний характер, приймаються з оглядкою на можливу відповідну реакцію.
РБК-Україна: Якщо порівняти перше півріччя цього року з аналогічним періодом минулого року, то імпорт феросплавів в нашу країну зріс на 110%.
Сергій Грищенко: Жахливо. Можу сказати тільки одне слово - жахливо.
РБК-Україна: Без іронії?
Сергій Грищенко: Ну що Ви, яка тут може бути іронія? Це дійсно жахливо. Цей ринок я знаю досконально. В інституті я вибрав спеціалізацію «виробництво феросплавів». Захистив кандидатську та, і докторську дисертації (ще за часів СРСР) в цьому напрямі. На початку 90-х років вів переговори з урядовими органами США і ЄС про припинення антидемпінгових розслідувань проти українських феросплавників, що завершилися підписанням відповідних угод. Тобто, має право вважати себе професіоналом у сфері феросплавів та їх експорту.
Для Україну в кращі часи ресурс з виробництва феросплавів (включаючи доменні) перевищував 2 млн тонн, а зараз складає 1,5 млн тонн. І в такій ситуації говорити про імпорт феросплавів?
РБК-Україна: Повернімося до норм СОТ. Що мається на увазі під термінами «суттєве зростання імпорту» і «певний період часу»?
Сергій Грищенко: На одному з семінарів, проведеному з нами фахівцями СОТ, представниками української делегації було поставлено питання: що вважається істотним зростанням імпорту? Відповідь була наступною - зростання імпорту навіть на 5% за один рік є достатньою причиною для того, щоб та чи інша країна робила захисні заходи відносно своїх виробників через зростання імпорту.
Довести ж причинно-наслідковий зв'язок між зростанням імпорту та шкодою для місцевого виробника нескладно, досить подивитися на показники митної статистики і на виробничі показники вітчизняних підприємств. І зіставити їх.
Нескладно це зробити і щодо українського ринку феросплавної продукції. У ситуації з імпортом феросплавів в Україну наявні три вищенаведених умови для введення захисних заходів. Отже, країна має вагомі підстави для застосування норм СОТ з метою обмеження імпорту феросплавної продукції.
Зверну увагу на важливий нюанс. Зовсім необов'язково, щоб імпорт здійснювався за цінами, які нижчі, ніж у вітчизняних виробників. Для того, щоб вводилися спеціальні захисні заходи, досить просто наявності тих трьох умов, про які я говорив. Якщо ж наростання імпорту йде агресивними темпами, а при цьому він здійснюється за цінами, які нижчі за ціни вітчизняних виробників, тоді є підстави для проведення ще й антидемпінгового розслідування.
РБК-Україна: Може бути, є види феросплавів, які не виробляються в нашій країні, і саме вони імпортуються?
Сергій Грищенко: Є. Хромисті феросплави України останнім часом не виробляє, не виробляє також феросплави т.зв. «малої групи» - там вся «таблиця Менделєєва». Але це - виняток.
Але ж везуть до нас з усього світу всі види феросплавної продукції! Я не можу дати логічне пояснення тому, що, країна, яка є лідером у світі за потенціалом виробництва феросиліцію, силікомарганцю, активно імпортує марганцеві та крем'янисті феросплави.
РБК-Україна: У чому причина цього? Адже вітчизняні заводи можуть виробляти всю лінійку необхідної меткомбінатам феросплавної продукції.
Сергій Грищенко: Вважаю, що причина у відносинах, що склалися між фінансово-промисловими групами, які працюють на вітчизняному металургійному ринку. Відносини ці далекі від суто виробничих.
Я не збираюся одягати виключно в білий одяг ту компанію, яка є основним акціонерам на ряді українських феросплавних заводів. Наприклад, вважаю, що в позаторішньому протистоянні з найбільшим українським металургійним комбінатом можна було зайняти більш гнучку і лояльну позицію, зробивши знижку на кризові умови роботи. Тепер же до цієї компанії, яка управляє трьома феросплавними заводами, застосовуються заходи, м'яко кажучи, далекі від партнерських.
Хіба це нормально, коли директор одного з найбільших феросплавних підприємств світу - Нікопольського феросплавного заводу - отримує документ від прокуратури, де ім'ям Україні вимагають зупинити виробництво на НЗФ, мотивуючи це невиконанням окремих екологічних вимог?
Або, наприклад, затіяна «мишача метушня», даруйте, але по-іншому назвати не можу, навколо позбавлення Запорізького заводу феросплавів статусу споживача електроенергії по першому класу, в результаті чого різко зросли витрати підприємства, збільшилася собівартість виробленої ним продукції. Великі споживачі повинні мати знижку, а в даному випадку все виходить з точністю до навпаки.
Ще один нюанс. Феросплавники - унікальні споживачі електроенергії. У момент спаду споживання електроенергії у решти споживачів, вони одним натисненням кнопки можуть різко підняти її споживання. А в момент піку споживання, одним натисканням кнопки можуть скинути споживання електроенергії. Для НЗФ 500 МВт набрати або скинути за 30 хвилин - не проблема. Такі споживачі - знахідка для виробників електроенергії, до них потрібно проявляти лояльність.
РБК-Україна: В тому числі, з урахуванням близькості знаходження Запорізької АЕС, яка технологічно потребує споживачах подібного роду, споживачах які допомагають балансувати виробництво електроенергії.
Сергій Грищенко: Абсолютно вірно. Більш того, всі феросплавні агрегати мають установки компенсації реактивної потужності.
Поясню - якщо до електромережі підключається будь-який інший споживач, частота електричного струму падає. Часом до критичної позначки. Негативний результат цього нерідко помітний навіть для побутових споживачів. Включення ж феросплавних агрегатів дозволяє утримувати частоту за рахунок стабілізації співвідношення між активною та реактивної потужності.
Таких споживачів, як феросплавні заводи, які мають можливість швидко реагувати на побажання служб енергозбуту, фактично покращувати при своїй роботі якість електроенергії, а частота - це і є показник якості, і при цьому купують великі обсяги електроенергії, її постачальники повинні на руках носити. Розумної економічної складової в тих діях, які були зроблені щодо ЗЗФ в плані ціни електроенергії, я не бачу.
РБК-Україна: Є цифри втрат?
Сергій Грищенко: В першу чергу, це втрати мільйонів кіловат непроданої електроенергії, що нескладно перерахувати в грошовий еквівалент. Це втрата можливості балансувати енергосистему, це втрати від зниження якості електроенергії в мережі. Всі ці моменти теж можна перерахувати в гроші.
Якщо покласти на одну чашу терезів це, а на іншу - надання тарифу за першим класом для ЗЗФ (що передбачає більш низьку ціну), то у мене немає ніяких сумнівів в тому, що економічно доцільний повернення тарифу першого класу споживачів електроенергії для ЗЗФ.
РБК-Україна: Повернімося до імпорту феросплавів в Україну. Може бути, імпортована продукція має кращі якісними властивостями?
Сергій Грищенко: Це не так. Повторюся, я б ще розумів, якби імпортувалися феросплави, які не виробляються в Україні.
Тепер за якістю. Наші крем'янисті феросплави за якістю завжди були і залишаються одними з кращих у світі. Марганцеві феросплави дійсно потребували покращення за змістом фосфору, хоча це мало значення тільки для спеціальних марок сталі, а не для рядових (останніх в Україні випускається набагато більше). Але для цього феросплавні заводи закуповують за кордоном певну кількість високоякісної марганцевої руди. Тобто, завдяки цьому українським феросплавним заводам вдається успішно вирішувати горезвісну «проблему фосфору».
Раніше їх дорікали в тому, що вітчизняні феросплавів не фракціонований, що вони проводилися в злитках, які незручні у використанні, особливо при доведенні в сталі в сучасних агрегатах типу «піч-ківш». Але і проблеми дроблення, фракціонування та сортування продукції успішно вирішені українськими феросплавними підприємствами.
РБК-Україна: А в плані ціни?
Сергій Грищенко: Я нещодавно неформально спілкувався з одним з великих імпортерів феросплавів в Україну. Ціни імпортних феросплавів, за тими даними, які називалися в цій довірчій бесіді, на 15-20% вище, ніж ціни українських виробників феросплавів. Тобто, демпінгу немає. Отже, немає приводу для проведення антидемпінгового розслідування, що, до речі, є не самою складною процедурою, якщо порівнювати зі спеціальними або компенсаційними розслідуваннями.
Виходить, що, тому що імпорт здійснюється за вищими цінами, ніж вартість вітчизняних феросплавів, з арсеналу механізмів СОТ доцільно застосувати таку міру, як проведення спеціального розслідування щодо імпорту з подальшим введенням режиму квотування. Відповідно до норм СОТ, українські феросплавні заводи звернулися в Мінекономрозвитку з проханням розпочати процедуру розслідування необгрунтованого збільшення імпорту феросплавів в Україну і ввести режим квотування їх імпорту.
РБК-Україна: Вартість українських феросплавів нижча, ніж феросплавів зарубіжного виробництва, а якість українських феросплавів не гірша, ніж якість імпортних. Чому ж тоді так агресивно наростає імпорт?
Сергій Грищенко: Логічного з економічної точки зору обгрунтування цього немає. Думаю, що це виключно питання взаємовідносин між великими фінансово-промисловими групами нашої країни. Безсумнівно, що наростання імпорту негативно відбивається на українських виробниках феросплавів.
РБК-Україна: Повернемося до поданої Українською асоціацією виробників феросплавів та феросплавними заводами скарги до Мінекономрозвитку щодо проведення спеціального розслідування імпорту феросплавів. Як Ви думаєте, якою буде відповідь?
Сергій Грищенко: Хотілося б, щоб запанував здоровий глузд, і рішення було прийнято з урахуванням інтересів вітчизняних виробників феросплавів. Настільки агресивне зростання імпорту дозволяє стверджувати наступне - підстави для введення захисних заходів відносно українських виробників феросплавів є.
Спілкувався Василь Круглов
