Арабський світ продовжує лихоманити через масові безлади. Основним джерелом неспокою для міжнародного співтовариства сьогодні як і раніше залишається Лівія, де протистояння між прихильниками Муаммара Каддафі і опозицією фактично переросло в громадянську війну.
Арабський світ продовжує лихоманити через масові безлади. Основним джерелом неспокою для міжнародного співтовариства сьогодні як і раніше залишається Лівія, де протистояння між прихильниками Муаммара Каддафі і опозицією фактично переросло в громадянську війну.
Панарабське доміно
М.Каддафі продовжує втрачати вплив в регіоні. Населення все більше переходить на сторону опозиції. Відвернулася від лівійського лідера і світова спільнота. 19 березня 2011 р. коаліція п'яти західних країн - США, Франції, Великобританії, Канади і Італії - розпочала завдавати ракетні удари по території Лівії, відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН, яка забороняє військовим літакам армії уряду цієї країни літати над її територією.
Парламент Туреччини 24 березня схвалив участь армії країни у військовій операції в Лівії. Тепер Анкара повинна ухвалити рішення, в якому саме форматі турецькі збройні сили братимуть участь в операції. Президент Франції Николя Саркозі повідомив про успішне завершення своїх переговорів з Об'єднаними Арабськими Еміратами про участь у військовій операції в Лівії у складі міжнародної коаліції.
Неспокійна обстановка впродовж останніх двох місяців зберігається у ряді інших арабських держав.
У Сирії відбулися зіткнення між силами безпеки і учасниками акції протесту. Урядові війська були змушені втрутитися для припинення насильства і актів саботажу. Проте, очевидці події говорять, що сутички відбулися між поліцією і демонстрантами, які вимагали припинення корупції і розпуску сил безпеки.
14 лютого в столиці Ірану Тегерані пройшли багатотисячні акції протесту на знак солідарності з подіями в Тунісі і Єгипті, де тривалі демонстрації привели до зміни влади. Іранська поліція жорстко присікла виступи, внаслідок чого загинули двоє мітингуючих. Власті заявили, що за масовими демонстраціями стоять Ізраїль і США. Крім того, більшість депутатів іранського парламенту прийняли загальну заяву, де винними в акціях протесту визнавалися лідери опозиції Мір Хоссейн Муссаві і Іахді Каррубі, а також екс-президент Ірану Мохаммад Хатінамі.
Раніше, в Іраку пройшов так званий національний "День гніву" - жителі країни протестували проти корупції в уряді, високого рівня безробіття і низького рівня життя. Демонстрація переросла в запеклі сутички з представниками правопорядку, в результаті яких, за різними даними, загинули від 10 до 50 чоловік, багато хто отримав поранення. Ситуація посилилася тим, що на сторону протестуючих у ряді міст перейшли не тільки поліцейські, але і військові.
Жителі Тунісу незадоволені тим, що поки не помітно жодних поліпшень в житті після революції, що відбулася в січні ц.р. І хоча представники властей пообіцяли, що загальні вибори можуть відбутися в середині липня, а консультації зі всіма політичними силами завершаться «не пізнішим березня», опозиція вивела на вулиці близько 100 тис. чоловік.
У Йемені поліція неодноразово застосовувала вогнепальну зброю при розгоні багатотисячних антиурядових демонстрацій.
У Бахрейні відбулися багатотисячні демонстрації шиїтів. Суннітська правляча верхівка знову пішла назустріч мітингуючим, заарештувавши трьох міністрів Бахрейну, їх звинуватили в тому, що вони «спровокували кризу».
У свою чергу, емір Кувейту, бажаючи захистити підданих від «революційної зарази», буквально влаштував в країні комунізм. Відразу зарплату бюджетникам підвищили в середньому на 100%, відмінили оплату ЖКГ. Додатково до цього власті одноразово виплатили кожному кувейтцю 3500 дол. і надали всім жителям країни безкоштовне харчування протягом року.
Пішла цим шляхом і Саудівська Аравія. Король Абдалла ібн Абдель Азіз виділив на запобігання акціям протесту 36 млрд дол. Програма включає підвищення зарплат на 15%, помилування тих, що знаходяться в ув'язненні за несплату податків, фінансову підтримку студентам і безробітним. У планах керівництва країни - ще грандіозніші витрати. До 2014 р. обіцяно вкласти ще 400 млрд дол. в освіту, охорону здоров'я і розвиток інфраструктури.
З 25 січня ц.р. в Єгипті впродовж більше двох тижнів продовжувалися масові антиурядові виступи. Під тиском протестуючих, Президент країни Х.Мубарак, що перебував при владі з 1981 р., склав з себе повноваження глави держави. Зараз влада в Єгипті перейшла до Вищої ради збройних сил, яку очолює міністр оборони, генерал Мохаммед Тантаві. Рада розпустила парламент країни і припинила дію Конституції. Також було оголошено про створення конституційної комісії для розробки нового Основного закону для Єгипту. Вища рада збройних сил Єгипту планує залишатися при владі протягом 6 місяців, або до терміну проведення нових президентських і парламентських виборів.
Нафта і демократія
Експерти розходяться в думках про причини хвилі революцій, акцій протесту і антиурядових виступів в арабських країнах.
Деякі відзначають, що те, що відбувається в країнах арабського світу і Північній Африці, за своїми наслідками нагадує те, що відбувалося в Східній Європі і СРСР два десятиліття тому. Вони відзначають, що безпосередні причини мають глибоко внутрішній характер. По суті своїй, це справжні національно-визвольні революції. Вони мають свої джерела сили, спрямовані на скидання авторитарних режимів і їх лідерів, на зміну характеру системи влади, яка сформувалася десятиліття тому і цілком відповідала тому часу. Ці революції спрямовані проти корупції і беззаконня своєї влади, безправ'я і убогості переважної більшості народу.
В той же час, варто звернути увагу на чинники, які об'єднують «бунтуючі» арабські держави, - основний «контингент» тих, хто вийшов на демонстрації, вуличні протести і відкрите протистояння - молоді люди у віці до 35 років.
Зокрема, і в Єгипті, і Тунісі, і Лівії, і ще в багатьох арабських країнах, дуже високий відсоток молоді в зрізі населення. Цьому сприяло зниження смертності останнім часом, а також той факт, що в арабських країнах існує традиція мати багато дітей. Якщо в Україні частка молодого населення складає 14%, то в Тунісі вона складає більше 22%, а в Єгипті більше 33%.
До цієї статистики варто додати статистику безробіття в арабських державах - в Єгипті офіційний рівень безробіття серед молоді 35%, в Тунісі аналогічна ситуація, там безробіття серед молоді 33%. Аналогічна ситуація складається і у ряді інших країн арабського світу. Таким чином, більшість молоді не знаходять собі застосування, не маючи можливості заробляти, а значить хоче і домагається змін.
Також варто відзначити, що ситуація на Близькому Сході і в Північній Африці свідчить про радикальний перерозподіл сфер впливу в країнах Ліги Арабських держав. Останнім часом боротьба між арабськими країнами за регіональне лідерство значно посилилася. Це, у свою чергу, веде до внутрішньополітичної боротьби між групами, які є прозахідними (або лояльними США), і прихильниками радикальніших напрямів ісламізму. У цьому контексті варто відзначити Туреччину, яка має сильну економічну основу, і політична ситуація в якій досить стабільна, що пояснюється наявністю «світської» влади (у країні розділені поняття релігії і влади).
Ще однією причиною, а деякі аналітики називають її основною, ескалації ситуації може бути боротьба за енергоресурси, якими багатий даний регіон. Зокрема, на думку ряду експертів, все що відбувається можна назвати не інакше як «війни за нафту». Старий Світ згадує про своє колонізаторське минуле, можна припустити, не без підтримки США, які також мають інтерес до нафти.
Існує думка, що дані про світові розвідані запаси нафти останніми роками штучно завищувалися з подачі США, що дозволяло купувати нафту на Близькому сході за достатньо низькими цінами. Це дозволило США створити найбільші світові запаси нафти і мінімально розробляти власні родовища. Економіці європейських країн це також дозволило серйозно заощадити на покупці вуглеводнів. Арабські країни не хочуть більше продавати нафту з великим дисконтом. Тому їх примушуватимуть знижувати ціни, а в країнах з особливо упертими правителями фінансувати революції і проводити миротворчі операції.
Однако не варто відкидати сценарій, при якому події на арабському світі можуть вийти за рамки регіону, перемістившись до Центральної Азії, оскільки практично всі держави цього регіону володіють потенційними ризиками зміни режимів.