З кожним витком загострення військового конфлікту на сході України, суспільство задається питанням: яким має бути оборонно-промисловий комплекс країни, аби відповідати викликам часу? Але, попри всю актуальність цієї теми, майже непоміченим лишився той факт, що ще півроку тому державний концерн "Укроборонпром" прозвітував про завершення розробки проекту "програми реформування та розвитку ОПК України" до 2020 року.
З кожним витком загострення військового конфлікту на сході України, суспільство задається питанням: яким має бути оборонно-промисловий комплекс країни, аби відповідати викликам часу? Але, попри всю актуальність цієї теми, майже непоміченим лишився той факт, що ще півроку тому державний концерн "Укроборонпром" прозвітував про завершення розробки проекту "програми реформування та розвитку ОПК України" до 2020 року. Щоправда, у публічній площині про це була лише згадка від прес-служби концерну, з доволі таки обтічними фразами.
Гарні слова - але немає конкретики
Головна проблема навіть не в тому, що "Укроборонпром" приховує деталі свого плану від суспільства. У нього немає достатніх повноважень і можливостей, щоб цю реформу прописати та провести. Уявлення, що "Укроборонпром" та підпорядковані йому підприємства і є оборонно-промисловим комплексом України - помилка.
За законом, ДК "Укроборонпром" - уповноважений суб'єкт господарювання та управління об'єктами державної власності. Більш того, далеко не всі державні підприємства підпорядковуються "Укроборонпрому" - їх список жорстко обмежений постановою Кабміну від 29.12.2010 року №1221 "Про утворення Державного концерну "Укроборонпром".
Разом з тим, державні підприємства, підпорядковані Міноборони, МВС, Державному космічному агентству та Фонду держмайна, які також виконують завдання у військово-технічній сфері, до складу ДК "Укроборонпром" не входять і управляються відповідними органами виконавчої влади.
Ще більш заплутана справа з приватними підприємствами, які працюють в інтересах оборони - їх виробничий потенціал та внесок в ОПК не враховується взагалі. То як ДК "Укроборонпром", чий вплив на ОПК та знання про нього дуже обмежені, може розробляти "програми реформування та розвитку" цілого комплексу?
Народна мудрість каже, що коли не вистачає досвіду роботи - вивчаємо законодавство та вчимось у конкурентів і ворогів.
За українським законодавством, існує лише три державні інститути, чиї повноваження, вплив та доступ є достатніми для формування програми реформування оборонно-промислового комплексу - Президент, РНБО та Кабмін.
Якщо ж звернутись до досвіду "конкурентів та ворогів", то можна виокремити три першочергові завдання, які потрібно зробити уповноваженим органам, щоб оборонно-промисловий комплекс почав працювати належним чином.
Крок 1: єдина політика у сфері національної безпеки та оборони
Зараз можна говорити про планування діяльності ОПК лише на 2015 рік. Проте, єдиної концепції у сфері національної безпеки та оборони немає - ні стратегічного оборонного планування, ні розробки державної програми з розвитку озброєння та військової техніки.
Натомість в інших країнах, в тому числі, й в Росії, до розвитку обороноздатності підходять більш системно, що дозволяє оптимізувати роботу та взаємодію між державним та приватним секторами виробництва.
Так, у 2010 р. РФ була прийнята Державна програма озброєнь на період 2011-2020 років. З бюджету на цю програму виділено 19 трлн рублів.
Крок 2: вибір моделі функціонування ОПК
Якщо попередній крок визначає підхід держави до національної безпеки та оборони загалом, то на цьому етапі створюється модель, за якою має функціонувати ОПК України. Вибір моделі визначає як буде будуватися та розвиватися оборонно-промисловий комплекс, за яким принципом буде здійснюватись комунікація між державою та, наприклад, недержавними підприємствами тощо.
Цей крок допоможе створити прозору картину того, яких цілей держава хоче добитися реформуванням ОПК та за допомогою яких механізмів цього можна буде досягти.
Крок 3: повне переопрацюваннянормативно-правової бази діяльності ОПК
Українське законодавство у сфері національної безпеки та оборони сповнене колізій та неточностей.
Єдина політика у сфері національної безпеки та оборони разом з прийнятою моделлю функціонування ОПК потребуватимуть нового законодавства, що створить якісно нове правове поле для діяльності державних та недержавних підприємств, спростить взаємодію між ними.
Якщо все зробити правильно, запустяться ринкові механізми, які сприятимуть впровадженню передових технологій і використанню досвіду провідних країн світу з організації роботи ОПК.
Тож, зробити реальністю реформу ОПК в Україні можливо, але це потребує правильних виконавців та системного підходу до проблеми.