Розділені вторгненням: які уроки з кіпрського конфлікту може отримати Україна
Миротворчий контингент ООН біля підбитого турецького танка на Кіпрі, 1974 рік
Зараз вже і не скажеш, що 40 років тому острів Кіпр був ареною серйозного міжетнічного та регіонального конфлікту двох держав - Туреччини та Греції. Кіпрська проблема, особливо в політичному та культурному аспектах, схожа з нинішнім протистоянням України з РФ за свої території на сході країни та в Криму. Які уроки українці можуть отримати з кіпрської проблеми - в матеріалі РБК-Україна.
Під виглядом захисту
Каталізатором вже існували міжетнічних розбіжностей на Кіпрі став переворот 15 липня 1974 року. Тогочасне грецьке керівництво -військова диктатура правого спрямування "Чорні полковники", яку очолювали Георгіос Папандопулос і Дімітріос Іоаннідіс - прийняли рішення про приєднання Кіпру до Греції і в результаті перевороту скинули президента Кіпру архієпископа Макаріоса.
Фото: предстоятель Кіпрської православної автокефальної церкви (1950-1977), перший президент Республіки Кіпр архієпископ Макаріос
Вже через 5 днів Туреччина під приводом захисту турецької громади на Кіпрі, висадила на острів військовий десант. Так почалося турецьке вторгнення на Кіпр, яке супроводжується кровопролитними сутичками між турками і греками.
18 серпня вогонь був припинений, після чого острів Кіпр виявився фактично розділений: 37% його території контролюють турецькі війська, іншу частину - греки-кіпріоти.
Подібна ситуація сталася і в Україні, коли в 2014 році Росія відкрито ввела свої війська спочатку в Крим, анексувавши український півострів, а потім зіграла вирішальну роль у створенні сепаратистських утворень на Донбасі - ДНР і ЛНР. Тоді РФ також прикривається гаслами про необхідність порятунку російськомовних громадян на території півострова від "навали українських радикалів-бандерівців".
Втім, повертаючись до аналогій з кіпрським конфліктом, Туреччина не пішла на приєднання частини території Кіпру. Але це не завадило офіційної Анкарі вже в листопаді 1983 року організувати створення "Турецької республіки Північного Кіпру". Анкара зважилася визнати новостворену республіку і встановити з нею дипломатичні відносини лише через 9 років після фактичного кіпріотського перевороту. Однак, крім Туреччини, це територіальне утворення досі не вважає повноправним суб'єктом жодна держава світу.
Фото: Діючі президенти Кіпру Нікос Анастасіадіс (ліворуч) і президент Північного Кіпру Мустафа Акинджи (праворуч)
Схожа ситуація і в українському конфлікті, де Росія не визнала незалежність так званих ДНР і ЛНР, втім, як не зробила це раніше з Абхазією і Південною Осетією.
Фото: висадка турецьких військ на Кіпрі (1974 рік)
Світ допомагає і споглядає
Як і у випадку з Україною, численні спроби міжнародного співтовариства врегулювати кіпрський конфлікт виявилися безрезультатними. Хоча тоді, на відміну від сучасної української проблеми, важливим гравцем у вирішенні кіпрського кризи була ООН. Тоді ще в 1974 році організація розмістила на острові свої Збройні сили для підтримання миру на Кіпрі. Досі контингент організації охороняє буферну "зелену зону", що розділяє країну. В лютому 2014 року ООН знову активізувала переговори щодо возз'єднання Кіпру.
На жаль, в нинішньому конфлікті на Донбасі ООН не виконує будь-яких істотних функцій, крім гуманітарних. Незважаючи на неодноразові прохання Міноборони України і, безпосередньо, Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генштабу ВСУ про введення миротворчого контингенту для забезпечення порядку на лінії розмежування, поки що далі розмов ситуація не йде.
Крім того, для реалізації такого сценарію необхідний консенсус між усіма п'ятьма постійними членами Ради безпеки ООН, а цього поки що немає. І у випадку України, і у випадку Кіпру міжнародне співтовариство виявилося безсилим у врегулюванні кривавого сценарію розвитку подій.
Фото: Бійці-греки Національної організації за визволення Кіпру ЕОКА, захоплені турецькими солдатами (1974 рік)
Геополітичні ігри
Порівнюючи ситуації і в Україні, і в Греції, не варто забувати й геополітичну значимість Кіра, який знаходиться в безпосередній близькості з країнами Близького Сходу. У зв'язку з ситуацією в цьому регіоні ситуацією, Туреччина як член НАТО (як дива і Греція) буде прагнути зберегти вплив на острові.
Фото: "Чорні полковники" Георгіос Папандопулос і Дімітріос Іоаннідіс (1974 рік)
Турецьке присутність на Кіпрі, по суті, є одним з основних перешкод інтеграції Туреччини в ЄС. Це при тому, що асоційованим членом Європейського економічного співтовариства (з 1992 року - ЄС) Туреччина стала ще в 1963 році. Однак, багато в чому із-за принципової позиції Греції за кіпрському питання, для турків питання повної інтеграції в Євросоюз залишається закритим.
Можливості зміцнення відносин між Грецією, Туреччиною та ЄС безпосередньо залежать від дозволу кіпрського конфлікту. У разі ісламізації Туреччини і наростання нестабільності всередині країни, це питання може бути "заморожений" на більш тривалий період.
Не варто забувати, що Кіпр є стратегічно значущим і з військової точки зору. Враховуючи той факт, що на острові розміщені військові бази Великобританії - Акротірі і Декелія. У 2015 році на Кіпрі почали збирати підписи з питання розміщення російської військової бази.
Враховуючи, що, як і Кіпр, Україна геополітично знаходиться не тільки в сфері торговельних інтересів Росії і Заходу, але і є стратегічно важливою для країн НАТО і РФ, швидкого врегулювання обох конфліктів очікувати не доводиться.
Фото: захоплення північного Кіпру (1974 рік)
Перешкоди для єднання
Об'єднати необхідно не тільки різні етноси, але й різні культури. Греки-кіпріоти - православні християни, турки-кіпріоти сповідують іслам. Перші більше орієнтовані на євроінтеграції, інші - на зближення з Туреччиною і Близьким Сходом.
При цьому економічний розвиток північного Кіпру, який контролюється Анкарою, істотно поступається грецької. У разі об'єднання, для вирівнювання ситуації потрібні колосальні інвестиції. Важливим є і майбутній державний устрій об'єднаного Кіпру, яке повинно бути зручним і компромісною для всіх регіонів кіпрської держави.
Ще однією перешкодою є відсутність єдності між самими жителями Кіпру з цього питання. Старше покоління греків-кіпріотів ще не забули криваві події 1974 року і як і раніше впевнені, що з турками їм не по дорозі. Грецька молодь, навпаки, готова примиритися з турками і зробити спробу мирного співіснування на острові.
Турків-кіпріотів, як і проживають на острові до 1974 року, так і тих, хто приїхав вже після, можна також умовно розділити на два табори. Одні готові жити з греками-кіпріотами в згоді, а інші - націлені виключно на Туреччину і бачать в ній єдиного союзника.
Більш того, до цих пір існує безліч юридичних колізій із правом власності і виплатою компенсацій грекам-кіпріотам, які позбулися свого майна на турецькій території під час конфлікту.
Втім, незважаючи на всі супутні інтеграції Кіпру проблеми, останнім часом спроби до об'єднання острова посилилися. Наприклад, була відкрита "зелена лінія", через яку на одному з чотирьох прикордонних переходів можна потрапити на територію Північного Кіпру. Налагоджується і пасажирське переміщення через лінію розмежування.
Крім того, у січні 2016 року відбувся черговий етап мирних переговорів між президентом Кіпру Нікосос Анастасиадисом і лідером турків-кіпріотів Мустафою Акынджи під егідою ООН. Подібні зустрічі лідери двох частин Кіпру проводять регулярно. Позитивною також є і тенденція щодо лібералізації турецької мови в Республіці Кіпр.
Фото: грецькі військові на Кіпрі (1974 рік)
Українсько-кіпрські паралелі
Для України кіпрський конфлікт показовий тим, що і там зовнішні сили часто використовують ситуацію всередині країни в своїх інтересах. Загальмований процес пошуку шляхів виходу з кризи після військового конфлікту загрожує його заморожуванням на десятиліття.
Незважаючи на те, що 37 % території острова окупована Туреччиною, Кіпр зумів інтегруватися до європейського співтовариства, завдяки системно реалізуються економічних реформ. Крім того, Кіпрської республіці вдалося знайти свою нішу в регіональних відносинах і в геополітиці з отриманням максимальної вигоди для свого народу. Це, до того ж, дозволило острову створити серйозну економічну основу для об'єднання, незважаючи на всі розбіжності між турками і греками.
У цьому зв'язку Кіпр може стати прикладом для України, яка прагне в ЄС.
Втім, Турецька Республіка Північного Кіпру, прагнучи до більш глибокої інтеграції з Туреччиною, перебуває тепер в ситуації, коли її добробут повністю залежить від рішень Анкари. По цьому шляху ризикують піти і псевдореспублики ДНР і ЛНР, економіка яких вже і так фактично повністю залежить від Російської Федерації.
