До 2012 року представники лівих партій мали як мінімум одну, а то й кілька фракцій у Верховній раді. Але останні роки для лівих політичних сил настала затяжна чорна смуга: Соціалістична партія роздрібнена на кілька дрібних проектів, а Компартія оскаржує заборону на свою діяльність. До того ж розосереджені ліві не витримують конкуренції з великими політичними проектами, які взяли на озброєння популістську риторику. Про те, як йдуть справи у таборі лівих сил і чи можлива консолідація їхніх виборців навколо єдиної партії – в матеріалі РБК-Україна.
У виборців в Україні все ще зберігається запит на партії лівої ідеології. Більше чверті респондентів, опитаних центром Socis в травні цього року, заявили, що готові підтримувати ліві політсили. Близько 23% респондентів сказали, що їм імпонує соціал-демократична і соціалістична ідеологія. Усього близько 4% говорили, що підтримали б комуністів. Але, незважаючи на очевидний запит в суспільстві на ліву політичну ідеологію, рейтинги українських лівих партій, згідно з цим же дослідженням Socis, сукупно не перевищують 3,6%.
Ліві партії – це політичні сили, які відстоюють ідеї соціального рівноправ'я і покращення життя для найменш привілейованих верств суспільства або ж - повне скасування класового поділу суспільства.
Після проголошення незалежності в Україні активну діяльність на лівому терені вели Соцпартія (СПУ) Олександра Мороза, Соціал-демократична партія України (об'єднана) Василя Онопенка, Віктора Медведчука і Леоніда Кравчука, а також Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ) Наталії Вітренко та Комуністична партія (КПУ) Петра Симоненка.
В 90-ті роки ліві, головним чином комуністи, регулярно отримували велику кількість місць в парламенті. Їхні лідери були в числі фаворитів на президентських виборах. У 1994 році на парламентських виборах за мажоритарною системою ліві - соціалісти і комуністи - загалом отримали 99 місць у Раді та активно впливали на українську політику, констатує політолог Володимир Фесенко. "На президентських виборах у 1999 році серед п'яти претендентів на вихід у другий тур троє були лідерами лівих партій: Симоненко, Мороз, Вітренко", - згадує Фесенко.
Висока підтримка лівих в 90-ті роки, на думку політолога, ґрунтувалася на тому, що вони грали на ностальгії старших поколінь за соціальними стандартами, які були за часів СРСР і соціалістичної системи, а також на кризових тенденціях в українській економіці після розпаду Союзу.
Але після 2002 року для українських лівих почався політичний занепад. На це, як вважає Фесенко, вплинуло різке посилення соціального популізму в риториці і діяльності різних великих центристських, нелівих партій, наприклад, таких як "Партія регіонів" і "Батьківщина". "Ідеологічне, політичне, електоральне поширення українського популізму вбило українські ліві партії", - вважає політолог.
Політичні партії з приходом до влади активно експлуатували весь популістський інструментарій, який багато в чому перегукувався з лівою риторикою. "Популярність СПУ впала внаслідок активної соціальної риторики і активних соціальних дії Юлії Тимошенко. Діяльність двох урядів, окремі соціальні ініціативи, зокрема так звана "юліна тисяча" - все це теж сприяло занепаду лівих в україномовному середовищі", - пояснює Володимир Фесенко.
Фатальну роль для соціалістів також зіграло різке зниження популярності Олександра Мороза після подій 2006-2007 року, коли він перейшов з "Помаранчевої" коаліції в коаліцію з "Партією регіонів" у 2006 році. Союз з ПР призвів до кризи СПУ в 2007 році, після чого партія втратила більше половини своїх виборців і фактично випала з "вищої ліги" української політики.
Що ж стосується комуністів, тут все навпаки. Рейтинг КПУ та її лідера різко впав саме у зв'язку з посиленням електоральної підтримки Партії регіонів і Віктора Януковича. "Фактично перехопленням гасел, зокрема про статус російської мови, активною соціальною риторикою "Партія регіонів" переагітувала на себе більшу частину виборців, які раніше голосували за комуністів", - говорить Фесенко.
Тепер Соціалістичну партію України (СПУ), яку впродовж двох десятиліть очолював Мороз, стрясає внутрішня боротьба за владу між Іллею Ківою і Сергієм Капліним. І Ківа, і Каплін при підтримці частини соціалістів у минулому році оголосили себе новими головами СПУ. Неформально першого пов'язують з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, а Капліна – з народним депутатом Сергієм Льовочкіним.
Соцопитування показують, що ні з Ківою, ні з Капліним соціалісти не пройдуть в Раду. СПУ на чолі з Ківою, за даними Socis, підтримують лише 0,5% опитаних. Партія Сергія Капліна "За простих людей", в яку, за словами самого Капліна, увійшли Соціал-демократична партія, СПУ та "Партія пенсіонерів", має 2,6% підтримки. Для порівняння: на парламентських виборах в різні роки Соцпартія Мороза стабільно отримувала від 8,5% (у 1998 році) до 3,2% (після союзу з Партією регіонів та КПУ в 2006 році). При цьому сам Мороз на президентських виборах в 1994-му, 1999-му та 2004 роках був одним з фаворитів виборчої гонки.
Партія лідера забороненої Комуністичної партії України (КПУ) Петра Симоненка "Нова держава", куди перекочувало більшість комуністів, у травні отримала б 0,5% підтримки. Такий показник виглядає більш ніж занепадницьким порівняно з 13% у КПУ на парламентських виборах в 2012 році. До речі, на президентських виборах 1999 року Петро Симоненко взагалі був у кроці від перемоги, програвши у другому турі Леоніду Кучмі.
Незважаючи на низьку підтримку лівих партій, в умовах складної економічної ситуації в країні є грунт для відродження сильної партії лівого спрямування, погоджуються експерти. "Якщо говорити про традиційних лівих в українському розумінні, то я бачу повністю вільну електоральну нішу для класичної лівої партії без "червоного відтінку". Тобто, для партії, яка буде займатися виключно питаннями соціального захисту, ролі держави і так далі. Є спроби реанімувати цю нішу", - сказав РБК-Україна генеральний директор Комітету виборців України (КВУ), політолог Олексій Кошель. За його оцінкою, більше половини виборців готові підтримувати ліві політичні партії, але без "червоного забарвлення".
І ця тенденція властива не лише Україні. Наприклад, у поточному скликанні Європарламенті друга за чисельністю фракція "Прогресивний альянс соціалістів і демократів" нараховує 189 депутатів. Фракція "Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі", куди серед інших входять і комуністи, має 51 мандат.
Інше питання, що поточне положення справ в таборі українських лівих явно не сприяє їхньому поверненню у велику політику. Зараз колишні соціалісти роз'єднані на кілька партій. Ще до того, як Ківа і Каплін почали з'ясовувати, хто з них голова СПУ, у 2015 році на соціалістичному горизонті з'явилася ще одна партія - "Соціалісти", заснована екс-членом СПУ Василем Цушком. Цю партію зараз очолює міністр закордонних справ часів Азарова Леонід Кожара. Екс-лідер Соцпартії Олександр Мороз в 2016 році також створив окрему партію "Правда і справедливість", куди перейшла частина обласних осередків партії Кожари, що відкололися, і сам Цушко. Хоча ні "Соціалісти", ні "Правда і справедливість" за останні роки не відзначилися особливою активністю.
Втім, експерти сумніваються, що кому-небудь з чинних лідерів соціалістичних партій вдасться консолідувати електорат, який раніше голосував за СПУ. "Ілля Ківа - гротескний, фарсовий характер. Він мало асоціюється з соціалістичними ідеями. Сергій Каплін, який очолює СДПУ - скоріше політичний актор, який грає лівого політичного лідера. Він намагається бути представником профспілок. Але з рейтингів можна зробити висновок, що люди - прихильники лівих ідей - не вірять в таких лідерів, як Каплін та Ківа", - зазначив Володимир Фесенко. На його думку, немає підтримки ні у Леоніда Кожари, ні у Олександра Мороза.
В соціалістичному пулі немає яскравого лідера, погоджується колишній голова КВУ, народний депутат Ігор Попов. "Ківа виділяється харизмою. Він пізнаваний, він вуличний політик, готовий йти до людей і озвучувати ліві гасла. Але Ківа - це соціаліст на початку шляху. І що з нього виросте, і хто його підтримає - поки незрозуміло. Каплін - схожий типаж, теж вуличний політик, але занадто багато звучить звинувачень на його адресу про зв'язки з тими, з ким би ліві партії не стали зв'язуватися", - говорить Попов.
Що ж стосується комуністів, відчутного удару по їхнім позиціям завдала заборона КПУ. Нагадаємо, з 2014 року Міністерство юстиції намагається заборонити діяльність Компартії в Україні. Позов Мін'юсту про заборону КПУ був задоволений у грудні 2015 року з прийняттям закону про декомунізацію. Комуністи роблять спроби оскаржити рішення суду. В даний час заборона на КПУ де-юре не набула чинності, оскільки Конституційний суд ще не виніс свій вердикт про конституційність декомунізації.
У спробі обійти законодавче табу на місцевих виборах восени 2015 року комуністи балотувалися за списками партії "Нова держава", отримавши майже 180 мандатів у районних та міських радах. Крім того, у червні 2015 року Компартія Симоненка разом з Прогресивної соціалістичної партії України Наталії Вітренко і ще трьома більш дрібними політичними партіями об'єдналися в рух "Ліва опозиція".
Але, на думку політологів, розраховувати на суттєву підтримку в майбутньому вихідцям з напівлегальної КПУ не варто. Адже якщо у соціалістів більшу вагу мала персона лідера, то у комуністів провідну роль грав ідеологічний фактор і назва партії – бренд, зазначив Володимир Фесенко. "Заборона на Компартію створює величезну проблему для КПУ, оскільки під іншою назвою їм не вдається повернути виборців. Голосуючи за КПУ, виборці, насамперед, голосували за комуністичну ідеологію і за бренд КПУ", - підкреслив співрозмовник.
Декомунізація і інформаційна кампанія проти комуністів і їхніх послідовників призвела до того, що сам бренд - соціал-демократія і соціалізм - залишається непопулярним, погоджується Ігор Попов. Крім того, левова частка електорату комуністів була сконцентрована на нині непідконтрольних Україні територіях Донбасу і Криму. Окупація та анексія цих територій, населення яких фактично не бере участі в українських виборах, суттєво підкосила рейтинги Компартії.
Разом з тим, на відміну від класичних лівих партій у Європі, де вони часто вибудовують свою діяльність на співпраці з профспілками, в Україні профспілковий рух "вбито", - додав Попов. "І законодавством, і волею олігархів у нас профспілки є формальністю. Ліві лідери дуже часто виростають з профспілки. А у нас як серед профспілкових лідерів, так і серед незалежних профспілок дуже важко когось згадати. У нас профспілки в основному грають на стороні не найманого працівника, а на стороні роботодавця, і часто - олігархів", - пояснює Попов.
Через запит на ідею соціальної справедливості - головну ідею всіх лівих - і розпорошення політичних сил, націлених на прихильників лівої ідеології, на цей запит відповідають інші політичні сили. І це одна з основних перешкод для реанімації або становлення нових лівих.
Частина проросійських лівих зникла, а та частина, яка дотримується лівих поглядів в економічному плані, мігрувала в інші проекти, які зараз успішно існують, пояснює політолог Сергій Таран. "Все те, що раніше говорили Симоненко і Мороз, зараз озвучують популістські проекти", - зазначає Таран.
З гаслами про соціальну справедливість сьогодні виступають переважно "Батьківщина", а також "Свобода", звертає увагу Володимир Фесенко. "Економічна програма "Свободи" є лівою: вони виступають проти приватизації сільськогосподарської землі, різко критикують олігархів, теж використовують гасла соціальної справедливості. Там, де сконцентровані колишні виборці Соцпартії - в Центральній Україні - зараз активно працює "Батьківщина", - пояснює Фесенко.
В російськомовних регіонах України з колишнім електоратом Компартії активно працює "Оппоблок" і певною мірою - партія "За життя" Вадима Рабиновича. "Вони використовують не стільки тему соціальної справедливості, скільки антимайданну риторику, а також тему відносин з Росією, тему миру. Тобто, в даному випадку вони хочуть привернути до себе колишніх виборців комуністів, зокрема критикуючи антикомуністичне законодавство, рішення про заборону Компартії. Оскільки КПУ не може легально працювати, їхнє місце намагаються зайняти антимайдан партії", - вважає Фесенко.
"На даний момент я не бачу жодних шансів у нинішніх лівих партій на подолання п'ятивідсоткового виборчого бар'єру. Своїм популізмом вони не дають проявити себе старим і новим лівим партіям. Поки не бачу передумов для відновлення потужного лівого руху", - оцінює перспективи лівих політолог.
Самі бренди політичних сил, які називали себе лівими, не будуть відроджені, прогнозує Сергій Таран. Однак їхні ідеї про перерозподіл, а не створення багатства, не тільки не зникли, але і далі будуть звучати не від лівих, а від популістських партій, додав Таран.
В тому, що ліві в найближчій перспективі зможуть відновити свої позиції і отримати представництво в парламенті, сумнівається і Ігор Попов. "Самі ліві партії не встигають розкрутитися в найближчому електоральному циклі. А, по-друге, латентні ліві відбирають у них голоси, - каже Попов. - Реальна ніша для лівих в Україні - це не ті ліві, які відстоюють найманих працівників і збільшення податків, а ті ліві, які будуть грати на ностальгії за Радянським Союзом, на інтеграції з Росією і реванші російської культури".
В цьому середовищі, на думку Попова, могла б отримати підтримку партія, яка б безпосередньо не була пов'язана з олігархами і великим бізнесом. "Тут будь-яка радикальна відповідь на місцях на праву ідеологію або на несправедливість влади може проявити якогось лідера - місцевого Пашиняна (Нікол Пашинян, лідер недавніх протестів, а теперьтеперь прем'єр-міністр Вірменії, - ред.) - лідера знизу, який поведе людей в парламент", - розмірковує екс-голова КВУ.
Щоб реанімувати одну з старих лівих партій, або створити нову, повинен бути сприятливий момент, переконаний Олексій Кошель. "Будувати партію, не проводячи акції, протести та інші заходи - неможливо. У нас сьогодні на порядку денному питання війни з Росією, боротьба з корупцією, і на цій політичній карті місця для появи класичної лівої партії зараз я не бачу. Так само як у нас свого часу зникла актуальність зеленої ідеології", - вважає гендиректор КВУ. Але, за прогнозами Кошеля, у перспективі в Україні все ж з'являться радикальні ліві партії.