Психотерапевт Олег Чабан: Воювати зі психопандемією набагато складніше

Пандемія COVID-19 змусила людей змінити свій звичний спосіб життя. Зіткнувшись із соціально-економічними труднощами країни одна за одною знімають локдаун, попри те, що поширення вірусу не збавляє темпів. Так чи інакше кілька місяців "під замком" і решта обмежень для людей не проходять безслідно.

РБК-Україна поговорило з відомим психотерапевтом, завідувачем кафедри медичної психології, психосоматичної медицини і психотерапії медико-психологічного факультету НМУ імені Богомольця, доктором медичних наук Олегом Чабаном про те, як карантин впливає на поведінку людей і як не піддаватися паніці через пандемію.

– Чи вплинули карантин і епідемія на психічне здоров'я українців?

– Поза всяким сумнівом. Вони вплинула на населення планети Земля. Першими про це стали говорити наші китайські колеги, почалися наукові дослідження, публікації. Потім заговорили й інші країни, коли епідемія тихенько переросла у пандемію. Про ментальне здоров'я та проблеми, пов'язані зі психікою, почала говорити Всесвітня організація охорони здоров'я.

Почали проводити паралелі. Виявляється, що епідемії і пандемії не вперше впливають на психічне здоров'я. Згадали іспанський грип 1918 року, коли після "іспанки" в Сполучених Штатах різко зросла кількість суїцидальних дій, наступила Велика депресія. Китайські колеги почали описувати алкоголізацію, навіть після карантину. Іспанські, французькі та бразильські колеги – внутрішньосімейні агресії.

На сьогодні ВООЗ почала говорити про все більше ураження психіки, зростання випадків тривожних та стресових розладів, початок депресивних розладів та неврозів, алкоголізацію, сімейну агресію, розлучення, агресію до дітей і тому подібне.

– Останнім часом в Україні ледь не щодня фіксують близько тисячі нових випадків COVID-19. Попри ці цифри люди слабо дотримуються карантину. Хоча спочатку випадків було менше, а ставлення до обмежень було більш відповідальне. В чому причина?

– Люди втомилися. Крім психічних порушень є поняття соціальної тривоги та страху, це ще не патологія, але вже фон. Люди надзвичайно соціалізовані і ми не можемо бути один без одного. За час еволюції у нас розвинувся "соціальний мозок", людина має бути серед людей, бути в контакті. Пік цієї соціалізації – це соціальні мережі.

Але крім цього є ще поняття "індивідуального мозку", воно тягнеться ще від кроманьйонців. Іншими словами: не дивлячись на свою високу соціалізацію, людина іноді має залишатися на самоті. А карантин змусив нас цього не робити. Тому з'явилося соціальне напруження, неможливість відпочити одне від одного.

У звичній ситуації за рамками пандемії сім'я зранку розходиться для того, щоби потрапити в інші соціальні кола. Наприклад, на роботу, де теж є свої відносини, позитивні та негативні емоції. Коли ти весь час знаходишся з однією і тією ж людиною, починають виникати стереотипні фрази – зустрівшись на кухні не можна же вдвох мовчати.

Тобто йде таке собі "гвалтування" людського мозку, йому не дозволяють "помовчати". Зазвичай ми мовчимо хоча би по дорозі додому або на роботу, а тут вже не можна мовчати. Внаслідок цього відбувається перенасичення людьми.

– Страх та паніка впливають на загальний імунітет? Чи можна спрогнозувати зростання супутніх захворювань через таке напруження у суспільстві?

– Звісно. Тим більше, що зараз росте кількість психічних розладів за рахунок психосоматики. Якщо виникають проблеми, їх не можна проявити. У нашому суспільстві потрібно показувати високу працездатність, бути усміхненим, підтягнутим. Плювати, що в тебе на душі: ти прийшов на роботу, тож давай, показуй свою ефективність. Тоді починає розплачуватися наше тіло.

Зростає кількість психічних розладів за рахунок прихованої, а не відкритої депресії. А це в результаті болі в серці, розлади кишківника, сечостатеві проблеми тощо. На сьогодні спостерігається ріст психосоматичних розладів. Якщо росте алкоголізація, то це не тільки ураження головного мозку, це і печінка, і серце, і скорочення життя, і виразкова хвороба. Тому, дійсно, одне тягне інше.

– Є така теорія, що на жорсткі рішення урядів щодо карантину вплинуло і те, що ми живемо в епоху соцмереж. Наприклад, у часи пташиного грипу не було такої кількості різноманітної інформації, відповідно, не було і такої паніки. Чи ви з цим погоджуєтеся?

– Абсолютно. Ви торкнулися дуже великої проблеми – емоційні розлади та інформація. Італійські колеги почали говорити про два варіанти інформації, які реально підвищують рівень соціальної, а значить і клінічної тривоги. Це різнонаправлена та абсолютно протилежна інформація, коли ти губишся, що правда, а що ні, також буває недостатньо інформації. Ці крайнощі дуже погані, тому що мозок починає губитися.

Ми всі знаходимося у потоці інформації і тут дуже цікава річ працює: людина здебільшого колекціонує негативні, а не позитивні емоції. Це еволюційно доцільно. Для того, щоби бути переляканим і вижити, не зробити якоїсь дурниці, потрібно залякати себе настільки, щоби усамітнитися і пережити цю пандемію.

Тому із різної інформації ми завжди висмикуємо більше страшилок і поширюємо їх в соцмережах. Так побудований наш мозок. Відповідно, дуже важливо тому ж уряду швидко взяти на себе ініціативу подачі зрозумілої, чіткої та реальної інформації, якою б вона не була – вона має бути єдино вірною.

– Як карантин вплинув на протестні настрої в суспільстві?

– Протестні настрої завжди є в суспільстві, в якому є рамки. Проте якщо людина незадоволена, то їй обов'язково потрібно десь висловитися і потрібен привід. Він уже є, в тому числі завдяки параноїдальним ідеям навколо пандемії. Коли людина відчуває власну безпомічність, то придумує речі, перед якими абсолютно безсила, і їй стає легше.

Наприклад, пандемія – це продукт війни наддержав за економічні ресурси або космічна теорія, чи спецслужби. Що ви можете зробити проти ФСБ, ЦРУ чи космосу? Не знаю. Тоді мені легше, бо я нічого не можу зробити. Такі інтерпретації говорять про слабкість людини.

Якщо я включаю параною, то не можу довго знаходитися у стані напруження, мені потрібно це вихлюпнути. З космосом не воюють, тому я висловлююся в своїй сім'ї, тут я можу повоювати, чи посваритися у соцмережах, чи доєднатися до якогось пікету.

– З березня дуже зріс рівень агресії у соцмережах. Замість сказати "привіт" тепер вважається адекватним ледве не послати людину на три літери. Частина людей втратила будь-які рамки, чому так сталося?

– Це вихлоп. Людина не може довго знаходитися у стані жорсткого контролю, напруження та тривожного очікування. Це передчуття катастрофи. І тоді людина шукає, як розрядитися – це алкоголь, послати матом когось, психанути, виговоритися, тільки дай привід.

Соцмережі не мають контролю та моралі: що хочу, те і скажу. Це громовідвід, люди інтуїтивно шукають розрядку, хто як може.

– Пандемія накладається на різні політичні речі та невдоволення. Чи може це призвести восени до соціального вибуху?

– Може бути. Зазвичай восени у нас це і відбувається. Тому мова йде про контрольоване послаблення, щоби люди перепочили. Махнути рукою на це теж не можна, бо будуть переповнені лікарні. SARS-CoV-2 дійсно існує, хоча нам пощастило, тому що до нас прийшов ослаблений варіант вірусу.

– ВООЗ каже, що коронавірус з нами надовго. Як це вплине на суспільство у середньостроковій перспективі?

– Соціум стане набагато більше віртуальним. Вже багато хто відчув, що таке дистанційна робота, і, як не дивно, багато людей відкрили для себе її переваги. Ця ситуація демонструє, що можна якось виживати і мережа явно переможе: магазини, робота та освіта через інтернет.

Чи це добре? Для пандемії – так. Для розмноження людей, вибачте, трошки погано, тому що через інтернет ти не розмножишся. Психоаналітики говорять, що люди, які багато часу проводять у соціальних мережах, особливо підлітки, асоціалізовані за допомогою комп'ютеру, в них виникає проблема контакту очима в інтимній ситуації.

Під час реальної зустрічі вони не витримують погляду, не встигають проговорити свої почуття, тому вони не можуть створити пари, розходяться. Їм легше спілкуватися за допомогою коротких повідомлень, ніків тощо, але не встановлювати між собою тісні зв'язки, щоби потім створювати сім'ї та нових людей.

Дійсно, ця ситуація розведе людей ще більше по інтернету, створить нові робочі місця, але змусить відмовитися від інших. Точно так, як відходить у минуле паперова продукція, проте запит на інформацію все одно залишиться. Це змінить відносини між людьми, хоча вони все одно дуже соціалізовані, тож інтернет навряд замінить соціальні контакти. Але в яких варіантах вони будуть – важко спрогнозувати.

– Як людям не піддаватися панічним настроям під час епідемії?

– Робити якісь реальні речі. По-перше, потрібно планувати. Я завжди пояснюю своїм пацієнтам, що, яка б не була подія, людство вже проходило через багато фаз. Кожна фаза мала свій початок і завершення, обов'язково – хоч льодовиковий період, хоч іспанка, хоч свинячий грип, хоч SARS.

Не переживайте за якісь проблеми сьогодні – завтра будуть інші. SARS-CoV-2 закінчиться, але прийде SARS-CoV-3, SARS-CoV-4 і так далі. Іншими словами: плануйте своє майбутнє. У вас зірвалася відпустка цього року? Плануйте на 2021-22 роки, тому що все одно це завершиться.

Надзвичайно погана порада: проживайте лише сьогоднішній день і моліться, щоби все пройшло добре. Ні, ми повинні вмикати мізки і думати на майбутнє. Це означає розмовляти зі своїми дітьми, придумати, чим вони будуть займатися, контролювати їхнє дистанційне навчання, аби воно перетворилося на повноцінне.

Але і сьогоднішній день має бути наповнений хоча би якимись реальними діями. Тупе лежання на початку ізоляції сприймалося з радістю: "нарешті я відісплюся". Однак стало зрозуміло, що ми не створені для того, щоби лежати на дивані і дивитися телевізор. Ми створені на двох ногах для того, щоби ходити, значить, щось потрібно робити.

Третє – штучно роби свій настрій. Якщо ти його не зробив, то ніхто його не зробить. Зіпсувати його хочуть всі: медіа, політики, ВООЗ тощо. Я вчу своїх пацієнтів бути здоровими егоїстами: насолоджуватися їжею, своїм тілом, доставляти йому радість – тоді воно подякує мізкам, насолоджуватися інтелектуальною та фізичною діяльністю.

Є ще одне: якщо є ізоляція, то потрібно підтримувати контакти з іншими людьми. Кожний телефон забитий тисячею контактів. З ким ми спілкуємося? Один – п'ять і все. Тому потрібно переглянути старі контакти, подзвонити і спитати, як справи, раз на десять років. Вже зав'язалася розмова і контакт.

І ще одна порада. Знайдіть собі збалансовану людину, яка не панікує – такий собі гуру, який багато чого в житті бачив і говорить: ти, дитино, не пережила Голодомор тощо. Хай вона поділиться, чому вона така спокійна, як знайшла цей баланс. Може, в неї є життєва мудрість на противагу твоїм знанням, які можуть дуже швидко знецінитися.

– Нинішньому поколінню "зумерів" доведеться, судячи з усього, змінюватися. Вони дуже емоційні. Я теж такий: мені було дуже легко зібратись, витратити 30 доларів на переліт в Таллін туди-назад – і завтра я вже в літаку. А так уже не працюватиме. Чи доведеться всьому поколінню подорослішати набагато швидше?

– Так, є велика проблема, як себе ведуть бебі-бумери, покоління X, Y, Z, яке народилося з екранами. Ви демонструєте покоління Z, яке більше надає перевагу враженням, ніж якимось матеріальним достаткам. Це те покоління, де піраміда Маслоу змінилася не від фізіологічних потреб до самореалізації, а від battery and wi-fi, а вже потім фізіологічні потреби і самореалізація.

Через певні критичні ситуації – це було під час війни, під час інших катаклізмів – діти дуже швидко дорослішали, тому що вони брали на себе функції дорослих. Тут уже з'явиться відповідальність. Вона наближає покоління Z не до X, Y – не до своїх батьків, а до бебі-бумерів – до тих, які важко досягали чогось роботою. Тільки по-іншому буде будуватися ця робота.

Тому я погоджуюся, що покоління Z почне зараз швидко дорослішати і наближатися до бебі-бумерів по своїй ідеології. Це все одно залишаться романтики, тільки ті робили надважкі фізичні зусилля через імміграцію, через якусь економію рублів, купонів тощо. Зараз це відбувається трохи по-іншому.

– Чи є взагалі якийсь позитив у цій ситуації з карантином та епідемією для людей? З одного боку, ми кажемо, що людям дуже важко. А з іншого – наприклад, вони більше часу з сім'єю проводять.

– Є, однозначно. Люди задумуються над глобальними питаннями. Перше – хто вдома господар і як варто співіснувати з тими, хто жив за мільйони років до тебе. Віруси, бактерії з'явилися значно раніше ніж Homo sapiens.

Ми гості і нам треба розуміти, як з ними жити, де їхній ареал, що можна, вибачте, "жрать", а що не можна. Потрібно розуміти ступінь відповідальності за те, що відбувається.

І наступне – люди задумуються над цінністю життя. Це ідея італійців – nuda vita – ідея голого життя. Тобто цінність людського життя виявиться значно більшою, ніж якісь технологічні речі тощо.

Раніше ми думали, що війни змушують нас задумуватися над цінністю життя. Виявляється, що зараз ми перебуваємо в стані війни зі шматком РНК в жировій білковій оболонці, який називається SARS-CoV-2. Ми з ним воюємо, придумуємо препарати, вакцини, задіюємо захист – маски, напади, продумуємо тактику, йде величезний перерозподіл фінансів.

У таких глобальних потрясіннях, думаю, є величезний позитив. А якщо приземлитися до конкретної сім'ї, то це велике випробування для людей, для конкретної сім'ї, що нас об'єднало.

Причому, повірте, це короткочасна ситуація. Що таке кілька місяців порівнюючи з нашим життям? Але це заставить зрозуміти ступінь нашої надійності і відносин у сім'ї, ступінь нашої безпеки і чоловічності – чи ми дійсно беремо відповідальність захистити сім'ю, чи ми думаємо, як зняти своє напруження і рівень кортизолу, набратися алкоголю і потім на дружині розрядитися.

Позитив є в тому, що відбувається переоцінка значимості роботи. Знову закон Парето. Ми дійсно можемо робити основну роботу, знаходячись, наприклад, на дистанції. І від цього якість роботи не буде страждати. Тому зараз дійсно відбувається багато революційних змін вимог до людини і можливості її соціалізації.

– Соціологи фіксують, що в українців взагалі низька довіра до державних інституцій. Ці показники довіри дещо зростають після виборів, але зберігаються такими нетривалий час. Чому українці не довіряють державним органам влади?

– У нас взагалі немає довіри, тому що Україна пройшла через велике терпіння. Ми завжди щось відвойовували, навіть вдумайтесь аналітично в кожне слово нашого гімну. Він вказує, що ми ще терпимо, що ми ще не вмерли.

Це терпіння створює велику ілюзію, що з'явиться якийсь чарівник, який все своє життя присвятить своєму народу, плюне на все, на свої достатки та імідж і буде жертвенно нести позицію Ісуса Христа з готовністю, щоби його розіп'яли заради ідеї процвітання народу. І ми віримо в це, це магічне мислення. А, відповідно, потім ми стикаємось з реаліями і завжди йдуть розчарування. Бо приходить не Ісус Христос, а звичайні люди, які роблять політику, заробляють, саджають знайомих.

У нас ще низький соціальний капітал. Це науковий термін – це ступінь соціальної довіри. Найнижчий соціальний капітал є за горизонтальних зв'язків: я довіряю тим, хто поряд зі мною – брату, свату, дружині, дітям. Високий соціальний капітал характерний для країн Євросоюзу: я довіряю тому, кого я вибрав.

У нас же як відбувається. Поки Іван, з яким я п'ю пиво, каже, як треба жити і наводити порядок – я за нього голосую, я йому вірю. Побачив його по телевізору в Верховній ради – я йому вже не вірю, тому що "всі вони однакові, всі вони купляються". Це низький соціальний капітал.

Через це проходило багато країн. Нам потрібно воювати за цей соціальний капітал, за цей ступінь довіри. Ось тому і незадоволення, тому і вихлопи, тому і, щоб не робилося, це сприймається з позиції критики, а тільки потім – пошуку конструктиву.

– Щоб закрити цю тему, ви згадували про алкоголізм та суїциди. Як я розумію, у результаті карантину і обмежень вони стали більш поширеними?

– Однозначно. Про це каже статистика. Китайці почали про це писати, причому почали це писати не зараз, а після SARS, після перших епідемій атипового грипу, що ще три роки після завершення епідемії медичні працівники зловживали алкоголем. Відповідно, навіть зараз, за статистикою, кількість проданих алкогольних напоїв, незважаючи на обмежену можливість вийти в магазин, значно зросла. У світі кількість проданого алкоголю зростає, зростає кількість суїцидів.

– Тобто в нас, в Україні опосередковано карантин фактично вб'є більше людей, ніж сама ця атипова пневмонія?

– Так.

– Ви також часто згадували про війну з вірусом. У нас же є й реальна війна з Російською Федерацією. Є частина людей, яка за всі ці шість років уже зрозуміла цінність людського життя. І вона – це видно навіть на вулицях, на протестних акціях і соцмережах – дещо відокремлена від більшості населення. Цей конфлікт між ними у що може вилитися в результаті?

– Дійсно, шість років мати досвід втрати, понад 10 тисяч загиблих. Практично кожен уже має якогось знайомого, який постраждав від війни. Думаю, це призвело до того, що з'явилося багато людей, для яких світ чітко розділився на чорне і біле, які не допускають, що він може бути сірим.

Це люди, які тримаються в рамках, вони розуміють, що є певні соціальні норми. Але вони легко зіндукуються, якщо хтось кине той сірник. Це ті, хто може влаштувати, поки що лише, бійку в маршрутці, які в стані алкоголю ведуть себе розгальмовано. Але їхня кількість дуже велика. І що більш страшне – ці люди тримали зброю в руках і знають, як її застосувати. Ось це потрібно враховувати.

– Ви кажете, що, з одного боку, всіх торкнулося – принаймні через знайомого чи сусіда. Але відчуття таке, що ці люди відокремлені, і здається, що соціум їх не дуже хоче приймати назад, а держава цим особливо не займається. Тобто ветерани, волонтери повертаються і їх же якось потрібно інкорпорувати. Ця проблема не зараз з'явилася, вона була особливо гострою після В'єтнамської війни.

– Ви правильно привели приклад В'єтнамської війни, тоді і кількість злочинності зросла, і алкоголізм, і наркоманія. В Сполучених Штатах дуже багато вояк, що повернулися, опинилися в буцегарнях. Це створило проблему, і тоді стали все більше говорити про посттравматичний стресовий розлад.

А в реальності його справді стає все більше. Я уже спостерігаю і в клініці, і по тому, як до нас поступають на реабілітацію. Дійсно, з'явилася категорія людей із загостреним соціальним відчуттям несправедливості.

Суспільство не повністю їх амортизує. Хоча я знаю, що докладаються зусилля. Точно знаю, що Міністерство ветеранів розробляє програми, я також долучений до рекомендацій з психологічної адаптації. Санаторії працюють. Чи є єдина програма? Ні, немає. У нас дуже багато волонтерів, волонтерських організацій, але єдиної системи, як у США чи Грузії, ще немає.

– Чому в Україні зростає кількість терористичних актів та замінувань? Буквально за останні кілька тижнів – у Луцьку терорист, у Полтаві, вибухи біля метро в Києві. Це так впливає карантин чи тут є більш глибинні причини?

– Рівень агресивності людей в світі значно виріс загалом. Пандемія, без усякого сумніву, підлила соціального напруження і нетерпіння, тому що змусила людей бути в жорстких рамках і замахнулася на нашу свободу.

Це незадоволення, відчуття ризиків, фаталізму, відчуття того, що не ти керуєш життям, поширюється на всіх. Тому, захопивши заручників, ти створюєш велику ілюзію, що ти хоча б чимось можеш управляти. Інша річ, що це все закінчується буцегарнею, де будуть управляти вже тобою. Різні мізки, люди по-різному вирішують свої проблеми.

– Через відеозвернення Володимира Зеленського на вимогу луцького терориста здійнялася велика дискусія. Порівнюють з Ізраїлем і Сполученими Штатами, які не ведуть перемовини з терористами. Тут була, здавалося би, "невинна вимога", записали відео, затримали чоловіка, видалили відео і все. Але з іншого боку, чи може це спровокувати інших людей з подібними нахилами і намірами зараз масово вчиняти ті ж самі речі?

– Так, є така думка. У мене немає однозначної відповіді. Якби моя дитина там сиділа, я би як батько благав Зеленського сказати цю дурнувату фразу. З позиції парламенту чи уряду Ізраїля я би сказав: ні в якому випадку, тому що треба демонструвати силу.

Те, що була людська реакція і йому вдячні люди – однозначно. Людське життя – найвища цінність. Мені особисто імпонувало те, що він зробив це, тому що він, можливо, врятував людей. Хоча зараз цей злочинець говорить про перформанс, але кулі там літали не штучні.

– Зараз Зеленський каже про те, щоб усі сили держави кинути на те, щоб закупити вакцини та ліки від коронавірусу. Але ми вилікуємо якісь фізіологічні речі. У мене складається враження, що ми не задумуємося про те, що буде наступного дня після того, як ми всіх вакцинуємо. Тому що ці речі, про які ми говорили з вами протягом інтерв'ю, нікуди не дінуться. І якоїсь стратегії я поки не бачу, як нам співіснувати далі. Що би ви порадили?

– Це можна відносити до будь-якої країни – чи Китаю, чи Іспанії, чи США. Так, протягом інтерв'ю ми багато говорили, що не все зводиться тільки до цього шматку РНК, який блукає у вигляді SARS-CoV-2. Зводиться і до нашої психіки.

Вакцинувати можна, навіть усіх, хоча я уявляю, яка це буде фінансово обтяжлива проблема для всього світу. Але вакцинувати мізки не можна. Воювати з психопандемією, зі зміною нашої психіки значно складніше. Тим більше, що все одно буде якась інша біда. Нікуди ми не дінемось. Мутації відбуваються, прийде грип у якомусь варіанті і таке інше.

Єдине, що дійсно позитивно в цьому всьому – ми нарешті почали розуміти цінність людського життя, наскільки воно крихке. Ми мусимо думати про умовну вакцинацію нашої психології, робити нас стабільними психологічно. Це вже в тому числі відповідальність державних органів.