Укол Косачівки:

що відбувалося з наркоманами та алкоголіками в реабілітаційному центрі

Реабілітаційний центр для залежних від алкоголю і наркотиків людей в Косачівці мав статус неприбуткової релігійної організації Реабілітаційний центр для залежних від алкоголю і наркотиків людей в Косачівці мав статус неприбуткової релігійної організації

В останній день березня Генеральна прокуратура повідомила про обшуки в православному реабілітаційному центрі в селі Косачівка в Чернігівській області. На брифінгу, у присутності генпрокурора Юрія Луценка, журналістам були продемонстровані відеозаписи з показами реабілітантів, які повідомили, що в центрі їх били, насильно утримували, і вони жили в нелюдських умовах. Деякі зізнавалися в тому, що вони взагалі не вживають ні алкоголю, ні наркотиків, а в Косачівці вони потрапили, тому що їх помістили туди родичі – хтось через сімейні конфлікти, а когось сховали для того, щоб відібрати майно.

Центр в Косачівці був організований на початку 2000-х Сергієм Моцаком і Андрієм Дубовським. Зараз він має статус неприбуткової релігійної організації. Троє співробітників центру заарештовані, їм пред'явлена підозра за статтею Кримінального кодексу, яка стосується незаконного позбавлення волі людини. Досудове слідство триває, триває збір інформації про тортури, незаконну експлуатацію, зникнення людей з центру, і в прокуратурі допустили, що можуть з'явитися звинувачення і за іншими статтями КК. Слідчі, зокрема, зацікавилися смертю киянина Руслана Суботи, який, як стверджує його мати, був убитий в центрі у 2008 році.

РБК-Україна побувало в "Косачівці" і з'ясувало, чому частина рідних і колишніх реабілітантів захищають центр, а інші називають його "концтабором" і "тюрмою", як до можливого його закриття ставляться місцеві жителі.

Глухе село для реабілітантів

Косачівка – закинуте село серед лісів і болот на Чернігівщині. Дістатися до нього складно. До села веде розбита грунтовка, їхати по якій на автомобілі можна не швидше 20 кілометрів на годину. Громадський транспорт там рідкість – автобус приходить тут раз на тиждень. Колись велике село з колгоспом, рибгоспом та лісництвами навколо зараз зустрічає приїжджих опустілими вулицями. З 333 місцевих жителів більшість - пенсіонери. І кожен з них знає, де знаходиться центр реабілітації.

- Ви проїхали вже, повертайтеся до дерев'яного вказівника з написом "Богдана Хмельницького", - направляє місцевий житель Віктор, який йде та хитається.

У нього вже багато років проблеми з алкоголем, чого Віктор і не приховує. Він і сам подумував звернутися до центру, але передумав. Каже, що страшно, правда, чого саме боїться – не говорить, лише винувато посміхається.

- Що у них там в середині в центрі - я з ними не жила і не знаю, - заявила кореспонденту голова сільради Світлана Савенок. - До нас із них ніхто за допомогою не звертався, їх родичі теж, ніхто не скаржився з сусідів. Хай міліція розбирається.

Пізніше стало ясно, в чому була основна цінність пацієнтів для села. Загальне в розповідях місцевих жителів, які діляться історіями про те, як реабілітанти копають городи, ремонтують паркани і школу, одне - все це робилося безкоштовно. Навіть копали могили за просто так.

- Нікому шкоди вони не робили, їх ніхто не боявся. У нас село вимирає, навіть не буде кому нас ховати! – нарікає пенсіонер Степан Литвиненко, який готовий виступити на захист центру по телебаченню.

Місцевих, схоже, центр влаштовує. За словами пенсіонерки Уляни, "продавщиця Ніна вже написала листа в прокуратуру" і збирає підписи мешканців під ним проти закриття центру.

Фото: Місцеві мешканці Косачівки, в тому числі і пенсіонерка Уляна, найчастіше згадують, як реабілітанти безкоштовно копали ями на кладовищі

- Коли ти мати за горло береш і тиснеш, щоб купити наркотики і золото виносиш, то це добре? А тут наркоман не може воз везти? - емоційно реагує Уляна на зауваження, що реабілітанти, як вони самі розповідали, замість коней тягли важкі вози з колодами. - Ну і що? Он я 12 літрів за плечима везу кропити пирій і не скаржуся!

Практично по всій невеликий вулиці Богдана Хмельницького знаходяться пов'язані з центром споруди – пилорама, ферма. Про нещодавній приїзд сюди правоохоронних органів свідчить кепка з написом "СБУ", яку повісили на поперечину огорожі. При вході в центр – розп'яття, на його території – кілька будинків і православний храм.

altaltaltaltaltalt
Минулого тижня центр не працював – все через обшуки. За словами начальника управління нагляду по кримінальному провадженню прокуратури АР Крим (саме їм було на початку доручено розслідування) Олександра Даракчі, на все майно центру – будинки № 2, 9, 11, 15 та прилеглі до них території по вул. Богдана Хмельницького та земельні ділянки - 3 квітня Приморський районний суд Одеси наклав арешт. Поки, на час ведення слідства, прийнято рішення про передачу майна в управління Козелецької райдержадміністрації Чернігівської області. Велика частина нерухомості належить одному із співзасновників центру - Андрію Дубовському. Також одним із власників є лікар Владислав Сова.

Територію центру охороняють поліцейські з Козельця. При появі журналіста у дворі вони відразу ж набирають по телефону "старших" центру. Спілкуються поліцейські з ними спокійно, як з добрими старими знайомими.

Фото: У реабілітаційному центрі в Косачівці зараз чергують поліцейські з Козельця

Буквально за хвилину з'являється Віталій. Він сам наркоман у минулому, вживав наркотики близько 20 років, останні чотири роки Віталій "чистий". Хоча офіційно центр зараз не працює, але минулого тижня там вже знаходилось близько 40 осіб. Віталій каже, що це люди, які сюди приїхали добровільно, щоб допомогти доглядати за господарством – кіньми, вівцями, козами, коровами і городами. Половина з них – ті, хто був у центрі під час обшуків 30 березня.

- Пустили спочатку дрони, всіх уклали, деяких побили, тупо свавілля було, - каже Віталій, щоправда, зізнається, що його самого 30 березня в центрі не було. - Почали приїжджати батьки. Але вони (співробітники правоохоронних органів – ред.) давали зрозуміти, що якщо ви не напишите заяву на адміністрацію, то ніхто нікуди не поїде, і це було, коли вже батьки чекали під воротами центру. Це не поодинокий факт.

Фото: "Старший" Віталій першим зустрів кореспондента в "Косачівці"

Пізніше, вже в Києві Олександр Даракчі – старший групи, що проводила обшуки і затримання 30 березня в Косачівці - спростував ці слова, заявивши РБК-Україна, що нікого до дачі заяв або свідчень силовики не примушували.

- У нас є і такі протоколи допитів, у яких особа відмовлялася від дачі показань. Ніякого психологічного або фізичного впливу на них не чинилося, - каже Даракчі. - Я, як старший групи, ставив запитання присутнім в центрі людям: "Насильно вас тут утримували?", "Били вас?". На відео можна побачити, як люди піднімають руки, аплодують правоохоронцям і говорять слова подяки, мовляв, як же ми вас довго чекали і нарешті ви прийшли.

- Микола-тортурщик, фахівець з тортур, - представляється, підлітаючи до кореспонденту кремезний чоловік. Микола потрапив у центр ще в 2007 році, зараз живе в самому селі. Крім того, що він "тортурщик", Микола називає себе "фахівцем з переговорів" при вивезенні пацієнтів з дому і стверджує, що "добре вміє розмовляти з різними людьми".

- Якщо не виходить, то ми їх під рученьки і виводимо, навіть набагато лояльніше, ніж це роблять у державних спеціалізованих установах, - запевняє він, беручи за лікоть журналіста, намагаючись показати, як він чинить з майбутніми реабілітантами.

- Ось це та сама "каторжна праця" - це малина, там полуниця, - вказує на грядки Микола. - Он теплиці, там каторжна працявже принесли плоди. Я теж, коли сюди приїхав, думав, що це каторга, бо звик, що прийшов, виставив все що мені треба і все!

altaltalt
За п'ять хвилин кореспондента оточує все більше тих, хто доглядає зараз за центром. Це і Віктор, який вживає наркотики більше 20 років і в центрі п'ятий раз. Артем, у якого проблеми з алкоголем і який через тиждень після обшуку центру, сам повернувся через те, що, за його словами, відчув, що знову тягне випити. 35-річний Сергій, який 13 років свого життя провів по тюрмах, вживав і алкоголь, і наркотики, в центрі вже втретє.

- Я дев'ять місяців не вживаю і ви думаєте, що мені не хочеться? – запитує Сергій. - Хочеться, але не можна, тому що це обрив. А ті, хто кажуть, що ми вміємо контролювати наркотики, ті глибоко помиляються.

Один з "старших" – Віталій - спеціально для кореспондента набирає по телефону Ярославу, сестру 30-річної реабілітантки Богдани, яка покинула центр після обшуку.

- Вона зараз на вулиці, п'є. У неї рецидив дуже страшний, зараз вона валяється і повільно вмирає, - плаче в слухавку жінка. - Ми щодня шукаємо її по кублах, намагаємося забрати її додому, але вмовляння в такому стані вже марні. Без "Косачівки" такі, як моя сестра, довго не протягнуть.

Жінка підтвердила, що платила кілька тисяч гривень в місяць за перебування її сестри в центрі. Але ніяких розписок, договорів або чеків рідні з центром не підписували. За інформацією прокуратури, щомісячний внесок становив від 2,5 тис. грн до 20 тис. грн і вище, в залежності від доходів сім'ї пацієнта.

Багато родичів поміщали своїх залежних близьких туди, щоб відпочити від них і від постійного домашнього терору, який влаштовували їм їх близькі. Вони цього і не приховують. У той же час у слідства вже є неспростовані факти, що в "Центр" потрапляли люди і без яких-небудь залежностей. У прокуратурі стверджують, що в Косачівку могли помістити людину через неприязні відносини, конфлікти або у корисливих цілях, наприклад, з метою заволодіти майном людини.

- У нас зараз в коридорі дівчина, яку після смерті мами її рідний брат помістив у "Косачівку", щоб позбавити її права власності на дві квартири в Києві, одна з них – в центрі міста, - розповідає Олександр Даракчі. – Вона взагалі без залежностей, і там утримувалася проти своєї волі до того моменту, поки брат не визначився з майном. За цей час братом, у порушенні норм законодавства України, було отримано рішення суду про те, що він є її опікуном, зроблено це було без проведення психологічних та інших процедур. У нас багато таких фактів - на питання "як ви туди потрапили" і "чи страждаєте ви алкоголізмом або наркоманією" деякі відповідали негативно. Є у нас хлопець, 21 рік, у нього зіпсувалися стосунки з його рідною матір'ю, і вона його просто туди помістила.

У самому "Центрі" кореспонденту провели екскурсію по території: показали спортзал, більярдну, сауну, їдальню, храм, кімнати одного з будинків, алтайського беркута, піраній і дику лисицю Жоріка у клітці.

altaltaltaltaltaltaltaltaltaltaltaltaltalt
Під час "туру" одразу кидається в очі, що жителі центру роблять все, щоб кореспонденту тут сподобалося. Для закріплення позитивного ефекту навіть пропонують переслати успішні історії та фото реабілітантів – якими вони були до приїзду в "Центр" і після. При вигляді зовнішнього благоденства здається, що все добре, але всередині не залишає відчуття, що щось не так.

За інформацією прокуратури, не всі будинки були для реабілітантів – одним з будинків користувалися керівники центру Андрій Дубовський і Сергій Моцак. Також кращі, порівняно з пересічними, були умови у так званих "наставників" і "старших". В інших реабілітантів були зовсім інші умови, які не відповідають стандартам. Особливо цим "славився" карантин – перший етап, куди людину селили відразу після того, як вона потрапляла у центр. Це невелика кімната, в якій могли жити 50-60 осіб.

Показали кореспонденту і два погреби, в яких, на той момент, були тільки овочі.

altaltalt
- Вони викачували з вигрібних ям воду, дебіли, і шукали там трупи. Такий брєд! – обурювався Микола.

У прокуратурі заявили, що перевіряли різні приміщення центру, включаючи колодязі.

- У нас була оперативна інформація, що в підвалах знаходяться люди, - розповів Даракчі. - В ході обшуків нікого знайдено не було, але у нас є свідчення, що в підвалах поміщали людей.

Зараз три людини з "Косачівки" заарештовано на 60 діб, вони знаходяться в СІЗО м. Одеса. Їм висунуто підозру за ч. 3 ст. 146 Кримінального Кодексу "Незаконне позбавлення волі або викрадення людини". Також стало відомо, що також в Єдиний реєстр досудових розслідувань внесено відомості і за ст. 127 "Катування", за якою про підозру  їм ще не повідомлено.

- Станом на 10 квітня у Сергія Моцака і Андрія Дубовського процесуальний статус не визначений, в даний час ведеться слідство, - відповів Даракчі.

Додзвонитися до директора центру Андрія Дубовського за телефонами, вказаними на сайті РБК-Україна не вдалося. З іншим співзасновником - Сергієм Моцаком, який називав дії силовиків "рейдерським захопленням", кореспондент домовився про запис коментаря уминулого вівторка, але тепер номер телефону - поза зоною.

У прокуратурі повідомили, що не виключають, що при появі нових епізодів про роботу цього центру можуть бути відкрити провадження і за іншими статтями Кримінального кодексу. У зазначеній кримінальній справі об'єднані ще три епізоди, в тому числі пов'язані з вбивствами і кваліфіковані за ст. 115 "Умисне вбивство". Окремо будуть також витребувані матеріали по Руслану Суботі, який помер в кінці грудня 2008 року при реабілітації в "Центрі" в Косачівці.

Руслан Субота

У квартирі на самій околиці Києва 75-річна Галина Субота викладає на стіл десятки папок з листуванням, документами та копіями довідок.

Фото: Десятки папок з документами, пов'язаних зі смертю сина Галини Суботи Руслана

Вона дев'ятий рік намагається довести, що її син Руслан помер від побоїв у Косачівці. За її словами, син довгий час вживав наркотики, але в "Центр" потрапив з власної волі. Галина каже, що за місяць реабілітації вона віддала 600 доларів, але ніяких розписок про передачу грошей не брала.

В "Косачівці" Руслан пробув місяць, а 27 грудня 2008 року працівники "Центру" привезли їй додому його труп. Мати стверджує, що тіло сина було брудним, зі слідами побоїв, а на одязі вона нарахувала 17 плям крові. Лише через 7 років була проведена експертиза слідів крові, проте так і не змогли встановити, кому ця кров належить. Акт розтину показав, що шлунок і кишковик померлого були порожніми, в сечовому міхурі не було рідини. Це може свідчити про те, що Руслан якийсь час був без їжі і води. За офіційними документами Руслан Субота помер від гострої ішемічної хвороби серця. Мати згадує, що за 11 днів до поїздки в "Центр" він обстежувався в лікарні і ніяких серйозних проблем зі здоров'ям лікарі у нього не діагностували. Галина також заявляє, що спочатку тіло сина було відправлено до київської лікарні швидкої допомоги, але після розмови з лікарем, який не оформив його як труп, співробітники центру відвезли тіло додому до матері.

- Привезли, кинули на ліжко, і поїхали, - розповідає в сльозах Галина. – Наостанок вони сказали: "Не плачте, мамо. Він у нас в центрі сповідався і потрапить у рай". Тільки його не запитали, чи хотів він в цей рай!

Фото: Руслан Субота

Жінка каже, що за її інформацією, напередодні смерті Руслан побився з одним з пацієнтів, і їх обох, попередньо побивши, співробітники центру кинули в льох. У Галини навіть є аудіозапис – вона таємно записала співробітників "Косачівки", які розповідали, що ж відбулося насправді. На записі є епізод, з якого випливає, що керівництву центру повідомляли про поганий стан Руслана, але ті не прийняли рішення везти його до лікарні, сказавши, що він нібито прикидається. Через те, що записи були зроблені незаконно, таку інформацію в суді можуть не врахувати. Відзначимо, що в свідченнях директор Андрій Дубовський стверджував, що в центрі Руслан Субота опинився в тяжкому стані після 10 років вживання саморобного наркотику "вінт". За його словами, 27 грудня хлопець втратив свідомість в туалеті і помер по дорозі в лікарню. Крім того, отримання грошей від матері за реабілітацію він заперечував, довести цей факт через відсутність будь-яких документів про плату за лікування також складно.

У лютому 2009 року Галина все-таки звернулася в міліцію, аби ті розслідували обставини смерті її сина. Вона каже, що після цього на неї почали чинити психологічний тиск, щоб вона забрала заяву. Їй, ввечері і вночі, почали надходити телефонні дзвінки, під час яких прокручували записи зі звуками з фільмів жахів або фразу "Мамо, я так хочу додому". Пізніше, розповідає вона, приїжджали люди з "Центру", і давали зрозуміти, що можуть їй фінансово допомогти, наприклад, поставити пам'ятник синові. Вона відмовилася, хоча зараз каже, що треба було взяти ці гроші і на них найняти кілера, який помстився за смерть її сина.

За всі ці роки справу, за словами Галини, відкривали і закривали близько 20 разів.

altalt
У неї також є листи інших батьків і реабілітантів, які їй розповідали, що відбувається в "Центрі" насправді.

- Як я туди ( центр – ред.) зайшла, то хотіла повіситися, коли побачила куди віддала дитину, - тепер бідкається Галина. – Я зробила злочин проти свого сина. По-перше, що його упустила, а далі я його вбила – я не знала, що у нас є концтабори!

Після сліз, висловлювань про те, що цей бізнес "кришує" влада, церква та він вигідний всім, Галина Субота визнає, що багато батьків реабілітантів захищатимуть "Центр".

- Він вигідний тим, що їхніх дітей у кайданках забирають і батьки купують собі свободу на кілька місяців, - зітхає вона. – Але він не лікує.

"Випускники"

Відчуття, що в тебе роздвоюється свідомість, не залишає і при спілкуванні з колишніми пацієнтами "Центру" в Косачівці. Пара – Саша і Юля (імена змінено на їх прохання – ред.) – задоволені тим, що Саша був в "Косачівці" протягом кількох місяців практично до кінця березня цього року. У той же час у Юрія, Андрія і Тараса (імена змінено – ред.), які провели в "Косачівці" півроку або рік, а дехто попадав туди кілька разів, це місце асоціюється з приниженням, насильством, страхом, побиттями і зламом психіки.

Для наркомана зі стажем і ігромана Саші це був його перший реабілітаційний центр. Звернулася в "Центр" Юля. Після цього з "Центру" приїхали кілька людей і забрали Сашка. Все пройшло за обопільною згодою. Ми втрьох сидимо в ресторані, і Саша каже, що побувавши в "Косачівці", він встав "на правильний шлях", ніякого насильства до нього не застосовували, а льох він взагалі не бачив. Хоча зізнається, що на початку, коли потрапив туди, був трохи в шоці.

- Перший місяць – у першій хаті, в карантині – там було близько 50 чоловік – приходиш в себе, спілкуєшся, - розповідає Саша. - Просто спав, робив зарядку, приходив у себе, щоб зрозуміти - де я. Насильства такого сильного немає. Бувало, що просто виводили тих, хто не хотів щось робити, може був, якийсь удар в плече, але так тільки міцніше стаєш. Тих, хто хитрував, карали присіданнями або віджиманнями.

Чоловіка влаштовувало суворе дотримання режиму, зарядка, обов'язкове обливання холодною водою, ходіння строєм, суворо обмежена кількість перекурів –"на карантині" їх було 5-6 за весь день. Трудотерапія під час карантину (перший місяць) для нього полягала в рубці дров, чим він займався, з перервою протягом  4-5 годин. Інші рубали дерева в лісі і тягнули колоди до "Центру". Потім - обід, спортзал, церква і в 22.00 відбій. Саша – мусульманин, Юлія передала йому Коран, спеціальний килимок для молитов і, за словами чоловіка, він міг спокійно читати Коран, хоча і ходив на служби у православну церкву.

- Там були різні хлопці, і ті, хто після тюрми. Але там прізвище називали, ніхто не сперечався, виходили і йшли робити що треба, - розповідає Саша.

Фото: Пилорама в реабілітаційному центрі в "Косачівці"

Юлія зізнається, що реабілітаційний центр шукала протягом року. Багато варіантів відпали або через високі ціни на лікування, або через запропоновані умови – вільне амбулаторне відвідування, повне усвідомлення і вибір у бік відмови від залежності. За її словами, це був "не Сашин випадок". У суворій дисципліні дівчина не бачить нічого поганого. Якщо у Саші буде зрив, то контроль і дисципліну, у випадку їх повторного звернення до "Косачівки" або інший реабцентр, по відношенню до нього вона б хотіла "подесятерити".

- Він по-іншому почав думати, я бачу зміни! Ми зараз на вихідні на велікиі сіли і погнали, або пішли в сауну - те, що я йому раніше пропонувала, але він дивився на мене, як на дуру! Нехай це ненадовго, але це дорогого коштує! – гаряче говорить дівчина, в якийсь момент розчулившись до сліз.

У той же час Тарас розповідає, що не знає нікого, хто б після Косачівки залишався тверезим довгий час. За його словами, на почутті страху колишні реабілітанти можуть протягнути кілька місяців, але не більше. Юра і Андрій "зірвалися" і почали вживати наркотики в перший же день після виходу з "Центру". Юра розповідає, що відразу "обнулився" через почуття помсти до рідних, які його туди віддали. Для нього "яскравим" залишився момент, коли його забирали з дому.

- Мама попросила, щоб я прийшов, відпочив з роботи, - згадує Юрій. - Ліг на диван і чую такий удар в голову і відразу: "Сука! На вихід! Де твої речі?!" Піднімаю очі, а наді мною стоять два головоріза - один з пістолетом, інший з кийком. Скрутили мене й ведуть і кажуть: "Голову повернеш наліво або направо – пристрелимо!" Сказали, що зараз в лісі викинуть і застрелять мене. Я свято вірив, що все, "приплив", і мене реально вб'ють. Потім уже, в машині, сказали, що вони пожартували і везуть мене на "Косачівку". Я не знав ще тоді, що це таке, але мені вже було все одно, тому що я радий був, що живий.

Юра каже, що на третій день перебування спробував дізнатися, що взагалі тут відбувається. Після трудотерапії його відвели в підсобку і пояснили "почавши бити – з коліна і в голову".

Питання кореспондента про те, що було б при відмові виконувати якісь дії, присідати або віджиматися, постійно викликало іронічний сміх у чоловіків. "Не хочу" чи "не буду" – таких слів у "Косачівці" немає. Вони називають перебування там чимось середнім між армією і в'язницею.

- Це постійне приниження людської гідності, болить у тебе щось чи не болить – це нікого не цікавить, - каже Тарас. – Відразу отримаєш в голову і прийдеш до такого висновку, що треба терпіти, щоб не було ще гірше. Коли я потрапив туди, я просто був в шоці. Намагався відстояти свою точку зору, і місяць був в запереченні, думав, що такого не може бути. Я втік і мені сказали, що за втечу будеш ще півроку сидіти. Втекти-то можна, але відразу телефонують батькам і кажуть, що ваш син відверто кінчений, і втік, щоб колотися. Ти прибігаєш додому, а в тебе вже сидять ті ж люди з "Косачівки". Поки вони відчуватимуть, що у батьків є гроші, то так і будеш сидіти. Коли гроші закінчуються, пропонують знижки.

Юрій каже, що місцеві єгері, якщо бачили втікачів-реабілітантів в лісі, відразу дзвонили в "Центр". Якщо людину ловили, то її сильно били, а дівчат за спробу втечі стригти налисо.

Щодо медичної допомоги все також – Саша стверджує, що могли звільнити від обливань або важкої роботи. Інші розповідають, що ніяких поблажок за станом здоров'я не було.

- Що значить, хворіє? – здивовано запитує Андрій. - Якщо на тій же "пиляємо-рубаємо" людина, щоб звідти спетляти, відрубує собі три пальці. Ви що думаєте, його везуть в лікарню? Йому тут же додають добрих люлєй, нормально б'ють, обливають водою, замотують руку і все, ти залишаєшся тут! Ось така допомога!

Тарас згадав, як один із реабілітантів спеціально проковтнув 10-сантиметровий цвях, засунувши його в шматок хліба. Його відвезли в лікарню тільки на третій день, коли йому було зовсім погано, довелося робити операцію. Те, що в "Центрі" могли бути люди і без особливих проблем з наркотиками або алкоголем, колишні реабілітанти допускають і для них це не дивно.

- При мені навіть таке було – дружина відправила свого чоловіка, хоч він і не був таким страшним алкоголіком, а все для того, щоб його там притримали, і вона могла прокрутити щось з документами і нерухомістю, - каже Андрій.

Юрій, Андрій і Тарас можуть довго говорити про важку фізичну роботу на знос при вирубуванні дерев і перетягуванні колод, перевірці "старшими" листів, що там реабілітанти пишуть рідним, психологічному тиску на них. Хоча багато місцевих жителів села про цю "другу" сторону "Центру" знали і здогадувалися, але всіх все влаштовувало.

- Це безкоштовна сила, - каже Тарас. – Ви знаєте, скільки я там бабусь за рік поховав? От, не хочу я ховати бабусю. Але у мене там навіть думки такої не було - я краще нехай три поховаю, ніж допущу таку думку.

При цьому "Центр" також запрошував відомих людей туди – наприклад, приїжджав туди російський актор Петро Мамонов, спортсмен Василь Вірастюк, чиї фотографії досі є на сайті "Центру".

- До нас колись приїжджав Микола Вересень, так половину "Косачівки" тоді повели в ліс, залишили тільки активістів і показували як все тут добре, конячки... - посміхаючись, розповідає Тарас. - Всі бояться сказати зайве слово, бо будеш убитий на місці. Там все продумано до дрібниць, все тримається на страху.

Зараз чоловіки кажуть, що силою нав'язувати лікування наркоману або алкоголіку марно. Результату і тривалої "тверезості" можна домогтися лише в тих випадках, коли до залежних розуміння, що треба "зав'язувати", приходить саме.

- Залежність – це проблема психологічного характеру, все в твоїй голові, - ділитися власним досвідом Тарас. - Ніякою трудотерапією нічого не виправиш.

Ні "Косачівкою" єдиною

Реабілітаційний центр в Косачівці не єдиний в Україні, у якого неоднозначна репутація. У правоохоронних органах РБК-Україна повідомили, що на "гарячу лінію", за якою можуть звертатися колишні реабілітанти з Косачівки з інформацією про події там, почали телефонувати люди і з інших центрів.

Директор Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології Моз України, д. м. н. Ірина Пінчук відзначає, що згідно із законом "Про психіатричну допомогу" вона може бути добровільною, за згодою пацієнта або, якщо людина не згодна, то недобровільною, але тільки за рішенням суду. Таке рішення може бути прийнято тільки у двох випадках – якщо людина небезпечна для себе і оточуючих або не може на достатньому рівні задовольняти свої потреби. У законі написано, що для надання допомоги необхідна згода людини, але те, що вона повинно бути в письмовому вигляді - не зазначено. Зараз вже готова нова редакція закону, в якій прописано саме письмову згоду. "Не можна без згоди людини примусово щось з нею робити і надавати їй будь-яку допомогу. Це шлейф радянського тоталітарного минулого, коли хтось у родині приймає рішення за людину і госпіталізує її в закриту установу, ставить свій підпис і дає свою згоду. Це порушення прав. Крім обмеження волі, пацієнту можуть вводити медикаменти, і це може розглядатися як тортури", - розповідає РБК-Україна Ірина Пінчук.

Крім медичної допомоги залежна людина має отримувати психологічну та соціальну реабілітацію. Ці види допомоги фінансово не підпорядковані МОЗ, відомству не виділяють коштів на психосоціальну реабілітацію. Такими центрами повинні керувати Мінсоцполітики і фінансуватися вони повинні або з держбюджету, або місцевою владою. Але і цього не відбувається. А попит на такі послуги великий – тільки на диспансерному обліку в українських наркологічних клініках зараз знаходиться понад півмільйона осіб.

Тому цю нішу заповнили недержавні структури. За словами Ірини Пінчук, була спроба підрахувати кількість подібних приватних центрів, але частина з них відмовилася надавати дані про себе.

- В Україні можна було б затвердити на рівні Кабміну типове положення про реабілітаційні центрі, які б займалися людьми з залежностями від психоактивних речовин. Ті центри, які б відкрито про себе заявили і надали повну інформацію про свої програми, фахівців, могли б отримувати державне фінансування за реабілітацію певної кількості людей.

За словами виконавчого директора Національної гарячої лінії з питань реабілітації нарко-та алкозалежних Вадима Крищенка, багато центрів взагалі не зареєстровані. Так, за даними Мін'юсту, в Україні є 250-300 громадських організацій, у статуті яких прописано, що вони можуть займатися реабілітацією наркозалежних.

- Але одна організація може мати кілька будинків, - каже Крищенко. – Тому їх в Україні може бути не менше тисячі.

При цьому ціна на їхні послуги може відрізнятися в залежності від регіону. У деяких місцях за місяць реабілітації можуть просити і 3 тис. грн, у Київі порядок цін - від 8 тис. грн і далі. Існують центри, перебування в яких коштує 1,5 тисячі гривень на добу.

За словами психолога Олега Лепеха, є центри реабілітації й при церквах, але скільки їх – невідомо.

- Проблема в тому, що відбувається в центрі і як там лікують, - каже Лепеха. - Дуже часто після такої реабілітації людину потрібно реабілітувати, тому що там наносять їй серйозні психологічні травми.

За словами Ірини Пінчук, зараз також не затверджені стандарти психосоціальної реабілітації, із-за чого і з'являється можливість маніпулювати і "створювати власні алгоритми". У той же час Вадим Крищенко говорить, що певні стандарти в країні все ж є, але вони застарілі і носять рекомендаційний характер. Серед них програма "12 кроків", християнська програма "Пізнай істину", програма терапевтичного співтовариства.

Зараз для залучення великої кількості залежних людей до реабілітації в колі експертів почали говорити про примусову психотерапію. Людині з залежностями після здійснення нею правопорушення її можуть запропонувати як альтернативу в'язниці.

- На її основі за рішенням суду людині потрібно чітко надати алгоритм тих заходів, в яких вона братиме участь, і описати який результат в підсумку ми хочемо отримати. Наприклад, він працює, копає могили або малює, але це не просто занятість, а вона несе реабілітаційний ефект і, через певний час, людина отримає позитивний результат. Але всі ці заняття повинні бути на доказовій базі, тому що ефективність копання могил як засіб реабілітації ще ніхто не довів, - зазначила експерт.

За словами Крищенко, в цьому випадку також виникає питання, хто буде платити за реабілітацію. Держава поки що не готова взяти цей тягар на себе.

- В нормальних державах надається список центрів, з якого людина може вибрати або може сісти у в'язницю, і держава оплачує лікування, - каже Крищенко. – Там відстежують, як проходить лікування людини. Якщо вона не хоче лікуватися, то суд може повернути її у в'язницю.

При виборі реабілітаційного центру Ірина Пінчук радить враховувати взаємодію таких центрів з медустановами, і те, яку саме реабілітаційну програму вони пропонують, що вона включає і який рівень підготовки фахівців.

- Потрібно також враховувати і результат "на виході" – якщо пацієнти повертаються повторно в цей центр, то це показник його неуспішності, - заявила вона.

Також, якщо в центрі заявляють про 100% гарантію лікування від залежності, то і його необхідно обходити стороною, каже Крищенко. За його словами, наскільки довгою буде ремісія, залежить від самого пацієнта, ефективності проведеної з ним терапії, залучення рідних в цей процес, яким і самим треба лікуватися від співзалежності та ходити на "Школу родичів", наскільки йому вдасться "вписатися" в різні спільноти тих же анонімних алкоголіків або наркоманів.

Нагадуємо, не забудьте обрати свій спосіб читати новини.
On Top