Продовольча безпека: як азотні добрива стали зброєю торгових воєн

На тлі зростання енергетичної безпеки України, виникла не менш значуща загроза – ризик отримання РФ контролю за продовольчою безпекою країни.  Російські азотні добрива стають не просто предметом чергової торговельної війни, але і при успішному лобіюванні, мають всі шанси стати абсолютно новою геополітичною зброєю проти України.

Торгові війни з Росією для України стали суворою реальністю. Якщо в колишні роки основною "зброєю" торгових воєн були поставки природного газу, сталі, труб, феросплавів, продовольства, з 2015 року додалися і мінеральні добрива (переважно азотні, оскільки фосфатну і калійну хімію Україна не встигла зберегти).

Зараз, під час зростання енергетичної незалежності та безпеки України, створюється не менш значуща загроза – контроль продовольчої безпеки нашої країни з боку Росії. Головна зброя і предмет суперечки двох країн – азотні добрива. Не секрет, що мінеральні добрива – один з ключів до успіху сільського господарства. Той, хто зможе повністю контролювати український ринок добрив, той зможе безпосередньо впливати на весь ринок АПК, і в підсумку – визначати вартість продовольства в Україні.

Вже майже рік триває антидемпінгове розслідування щодо імпорту в Україну російських добрив – карбаміду і КАС (карбамідо-аміачна суміш). Весь цей час українські хіміки намагаються переконати Мінекономіки (МЕРТ) запровадити антидемпінгові мита на російські добрива, щоб не згубити азотну хімічну галузь, і, як у ситуації з газом – Україні не потрапити в залежність від постачань російського виробництва азотних добрив. Цінова політика російських виробників і власне самі поставки мають високі ризики "політичного регулювання".

Українські хіміки вимагають ввести мита на російський карбамід та КАС, оскільки діючі в даний час загороджувальні мита на аміачну селітру, які МЕРТ ввів в 2014 році, стали неефективні. Замість селітри, російські виробники просто завозять інші аналогічні азотовмісні добрива, в першу чергу, такі як карбамід та КАС.

Найважливіше, що потрібно знати в цій історії, антидемпінговий розгляд спрямований на обмеження митами виключно поставок мінеральних добрив з Росії. Добрива з походженням з інших країн, за винятком Росії, завозити можна без обмежень як в даний час, так і в разі введення антидемпінгових мит.

Представники українських заводів на цифрах довели, що росіяни демпінгують на українському ринку карбаміду і КАС, і це завдає прямого збитку як українській хімічній промисловості, так і Україні в цілому. Причина цього більш, ніж очевидна: володіючи більш дешевим газом, який є головною сировиною для виробництва азотних добрив, російські виробники пропонують українським фермерам ціни значно нижчі, ніж на ринку. Зрозуміло, що це істотно збільшило російський імпорт за останні два роки.

Санкції проти Росії і загальне світове зниження ціни на газ залишили Російську Федерацію "затареною" газом, який скоро буде нікуди збувати. Виробництво добрив – один з найбільш ефективних способів "переробки газу в долари".

"Протягом 2014-2016 рр. три найбільших російських виробника азотних добрив – "Єврохім", "Акрон" і "Уралхім" – влаштували демпінг на українському ринку. І цей імпорт дешевих добрив призвів до витіснення українських виробників з вітчизняного ринку", – коментує ситуацію голова Союзу хіміків України Олексій Голубов.

В результаті, попит на добрива українських заводів різко впав, а чотири з шести вітчизняних підприємств ("Одеський припортовий завод", "Рівнеазот", "Сєвєродонецький "Азот" і "Концерн Стирол") фактично зупинилися.

"Росія вже просто неприкрито демпінгує на українському ринку і таким нехитрим чином планомірно витісняє всіх вітчизняних виробників. Це – в їхній стратегії. Якщо ситуація так і далі буде тривати, ми ризикуємо залишитися без своїх виробників і отримати десятки тисяч звільнених", – додав Голубов.

За практикою WTO, розгляд антидемпінгових справ триває не більше року. До 22 вересня 2016 року спеціальна комісія МЕРТ повинна винести вердикт з приводу введення або невведення демпінгових мит. Ситуацію погіршує той факт, що російську сторону в конфлікті підтримують українські псевдоаграрії, які хоча й представляють до 10% споживання азотних добрив, але і створюють, за словами одного з учасників ринку, "ілюзію масовості і непорушної справедливості".

Така поведінка, м'яко кажучи, є абсурдною і неприпустимою в умовах агресії.

Прагнення аграрного лобі сьогочасної вигоди при зростаючій маржинальності і колосальних обсягах експорту зерна для України загрожує втратою однієї із стратегічно значимих галузей, зникненням України зі світових ринків виробників мінеральних добрив.

Сьогодні, ні в кого немає сумнівів, в тому, що якщо залишити все як є, то українська хімія остаточно зупиниться, а український АПК стане повністю залежним від російських добрив не тільки для калійної, фосфорної груп, але й азотної групи, що є "останнім форпостом" в боротьбі за продовольчу незалежність країни. Продовольча безпека України залишиться під великим питанням. В умовах штучного дефіциту добрив, який буде не важко створити, якщо поставки йдуть з однієї країни, через два сезони і аграрний сектор України буде зупинено.

Подарунок у 300 мільйонів для росіян

За даними Мінекономрозвитку, в рік український агросектор купує близько 3 млн тонн азотних добрив. У грошах це близько 900 млн доларів, з яких у 2015 році імпорт склав близько 300 млн доларів США. За найскромнішими оцінками опитаних нами учасників ринку, в 2016 році імпорт зросте мінімум у 1,5 рази. Найбільш популярними видами азотних добрив, які споживають українські аграрії, залишаються аміачна селітра, карбамід і КАС. Ці або аналогічні добрива в Україні виробляють державний "Одеський припортовий завод", "Дніпроазот" Ігоря Коломойського, і чотири підприємства Дмитра Фірташа – "Рівнеазот", "Черкаський "Азот", "Сєвєродонецький "Азот" і "Концерн Стирол".

Хоча сукупно всі українські виробники здатні в рік виробляти близько 10 млн тонн азотних добрив, в ситуації, що склалася, реальне завантаження двох ще працюючих підприємств не перевищує 30%. Чому? Відповідь проста.

Під тиском російського імпорту, який завозиться за демпінговими цінами, українські підприємства змушені знижувати оберти. Про це красномовно свідчить відкрита статистика. Так, обсяг виробництва у 2015 році склав 4 млн тонн проти 4,7 млн в 2014 і 7,5 млн 2012. За даними Держстату України, за 6 місяців 2016 року було вироблено лише 1,2 млн тонн добрив, а за підсумками всього поточного року очікується, що цей показник не перевищить 1,6-1,7 млн тонн.

Навряд чи МЕРТ, та й уряд України зможе спокійно спостерігати за таким трендом і буде спокійно спостерігати, як руйнується дуже значуща для ВВП країни галузь промисловості. Чому? Хімія дає близько 8% ВВП країни. Для українських decision-makers, що сидять на Грушевського, це важливо. Як економічно, так і політично. Це, за великим рахунком, не тільки питання національної безпеки, але це і питання репутації: питання недопущення отримання контролю над українським АПК/продовольчої безпеки України з боку Росії вже давно "під прицілом" ключових українських медіа та політиків.

Гра в одні ворота

В той час, як більшість українських хімічних заводів стоять або знижують обсяги виробництва, імпорт з РФ продовжує зростати. Наприклад, якщо за 5 місяців 2015 року українські аграрії закупили у російських виробників 262 тис. тонн азотних добрив, то за аналогічний період 2016 року обсяг закупівель виріс на 52% – до 398,8 тис. тонн. Обсяги закупівель складних добрив (включаючи КАС) з РФ також збільшився з 310,9 тис. тонн до 431,2 тис. тонн. При цьому експорт добрив з України в РФ в 2016 році не здійснювався взагалі. Таким чином, гра йде в одні ворота. Російські виробники у нас продають, а Україна в Росії – ні. З кожним роком імпорт тільки збільшується.

У грошовому вираженні за останні два роки обсяги закупівель всіх видів імпортних добрив (азотних, калійних та фосфорних) українськими аграріями збільшилися майже на третину (29%) – з 593.2 млн дол. США у 2014 р. до 507,7 млн дол. США за 5 місяців 2016 р. При цьому загальний експорт добрив за два роки впав майже в 4,5 рази. При цьому експорт, наприклад, зернових культур, стабільно зростає всі останні роки, досягнувши рекордних 37,4 млн т в 2015 році.

Загальний тренд – збільшується залежність України від імпортних азотних добрив. Тренд 2015-2016 року: після того, як були введені мита на російську аміачну селітру, більш активно почали заводити інші азотовмісні добрива – карбамід та карбамідо-аміачні суміші. Крім того, ситуацію з імпортом посилює те, що багато добрив завозяться через Луганську і Донецьку область контрабандними методами.

Оскільки Україна володіє незначними запасами калійних і фосфатних руд, то єдиний сегмент, де країна ще може відвойовувати істотну частку українського ринку, є сегмент азотних добрив.

Збільшення імпорту і втрата хімією своїх позицій – великий удар для платіжного балансу країни, загроза стабільності національної валюти, і як наслідок неможливість валютної лібералізації з боку НБУ. Припинення роботи, великих платників податків стане ще більшим ударом як для бюджету України, так і місцевих бюджетів, якщо власники зупинених заводів вимушено приймуть рішення розпустити персонал. Сукупно на 6-ти українських заводах (3 з них є містоутворюючими) прямо і опосередковано задіяно 100 тис. персоналу, який володіє унікальним професійним досвідом і спеціальною кваліфікацією.

Показовим є те, що 90% всього імпорту припадає на чотири російських виробників азотних добрив – "Єврохім", "Уралхім", "ФосАгро" і "Акрон". Домінуючу роль у цій групі компаній грає "Єврохім". Нагадаємо, що саме "Єврохім" в судовому порядку безуспішно робив спроби домогтися скасування антидемпінгових мит.

Відповідальне рішення

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України поки що офіційно не коментує антидемпінгові розгляди, і остаточне рішення буде відомо, мабуть, тільки у вересні. Але якщо вірити повідомленням преси, МЕРТ готовий ввести мита, хоча і зазнає колосального тиску проросійського лобі. Люди, близькі до переговорів, стверджують, що Міністерство поставило свої умови хімікам: українські заводи повинні гарантувати достатні обсяги виробництва для внутрішнього ринку і стабільні ціни на азотні добрива. "Для українських хіміків це не проблема. Український ринок в рік споживає близько 3,5 млн тонн азотних добрив, а потужності хімічних заводів дозволяють виробляти більш ніж в 2 рази більше", – говорить Марія Беззубова, директор з маркетингу, стратегічного аналізу і планування Ostchem.

У свою чергу, українські хіміки просили МЕРТ і Кабінет міністрів допомогти хімікам і гарантувати стабільність цін на газ (складають близько 70-80 % собівартості виробництва добрив). Від цін на газ залежить ціна на добрива.

У Міністерстві розуміють потенційний масштаб проблеми, як і те, що практика введення мит на окремі групи товарів у світі є абсолютно нормальною. На практиці WTO, розмір мита має лише забезпечувати усунення завданої шкоди, якщо такий є, а не створювати конкурентні переваги для національних виробників. Наприклад, аналогічні мита на російські добрива діють у понад 20 країнах.

У березні 2016 року Україна отримала вимогу Російської Федерації про створення групи експертів у справі DS 493 "Україна – антидемпінгові заходи щодо імпорту нітрату амонію". РФ оскаржила результати перегляду антидемпінгових заходів щодо російського імпорту нітрату амонію (аміачної селітри), за результатами якого були встановлені антидемпінгові мита в розмірі 20,51–36,03% терміном на 5 років. Одним словом, російські хіміки - досвідчені бійці і лобісти у таких торгових війнах. І вони просто не здадуться.

У цій торговельній війні за добрива – у росіян особлива стратегія – поряд з судовими розглядами і розглядами у WTO, йде заангажування і перетягування на свій бік українського аграрного лобі.

Особлива стратегія лобістів

Програвши в 2014 році аналогічну справу по аміачній селітрі, на цей раз росіяни пішли в обхід: в антидемпінгових розслідуваннях вони почали активно залучати на свій бік українських аграріїв, які у свою чергу, на повну потужність підключили своє лобі. Делеговані "ходоки" з депутатського корпусу один за іншим почали ходити по кабінетах на Грушевського з вимогою не вводити мита на російські добрива. Тут же з'явилися і псевдоексперти, які працюють над формуванням потрібної лобістам громадської думки через різні канали комунікацій.

Якщо коротко, то суть їх матеріалів зводилася до того, що мита вводити не тільки не потрібно, а добре б скасувати взагалі, АПК зазнає мільярдних збитків, ціна на добрива "неринкова" і сильно зросте, а Дмитро Фірташ – злий монополіст. Ніхто не каже чесно і прямо про те, що лобіюються інтереси дуже конкретних російських виробників, метою яких є повне розчищення українського ринку під російських виробників добрив та забезпечення залежності України.

Чи погодиться Україна віддати свій ринок сусідам? Якщо дивитися правді в очі, вона його вже потихеньку віддає.

В кінці минулого року в Україні був прийнятий закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в АПК", яким був відкритий ринок для будь-яких зарубіжних виробників. Але замість очікуваних поставок з Європи, цим законом скористалися, в основному, російські виробники. Так, за п'ять місяців 2016 року частка російських імпортних добрив (в усьому імпорті) в Україні склала 79%, а по карбаміду 95%. Не важко зрозуміти, що закон про дерегуляцію, насправді, писався під диктовку російських лобістів, які чітко, на кілька кроків вперед, прорахували наслідки прийняття закону.

"Зараз росіяни швидко наповнюють український ринок, витісняючи всіх інших постачальників. Дійшло до того, що деякі виробники почали влаштовувати негласні аукціони серед фермерів – хто більше заплатить, той і отримує добрива", – говорить Ігор Гольченко, директор з комплаєнс Group DF.

Як результат, сотні тисяч робочих ризикують залишитися без роботи, а аграрії ризикують потрапити у повну залежність від російських добрив. "Мова йде не тільки про долю хімічної галузі, але і про те, що ми насилу сповзаємо з російської газової голки, не вистачало нам сісти на голку російських добрив, від якої залежить продовольча безпека країни", – говорить Олексій Голубов.

Два сценарії

Експерти вже обговорюють два найбільш можливі сценарії розвитку ситуації.

За першим сценарієм, Мінекономіки піддасться тиску тандему російських виробників і українських аграріїв, і мита введені не будуть. У такому випадку український ринок повністю і остаточно заповнять російськими добривами, а українські хімічні заводи так і не запустяться. Країна отримає 100 -150 тис. звільнених (одне робоче місце в промисловості створює 2-3 в інших секторах), а державі доведеться знаходити додаткові кошти, щоб утримувати безробітних.

Такі міста як Харків, Рівне і Черкаси втратять від 25 до 90% свого бюджету. При цьому український агропромисловий сектор стане повністю залежним від поставок російських добрив, а питання продовольчої безпеки опиниться в руках сусідньої держави. Марія Беззубова з Ostchem, впевнена, що при такому сценарії, Україна ризикує стати повністю залежною від російських постачальників добрив, які, відчувши монополію, легко зможуть влаштувати "ціновий диктат".

"І тоді постраждають українські фермери і аграрії, тому що у них вже не буде особливого вибору, де купити добрива. В результаті продовольча безпека країни опиниться в руках наших північних сусідів. Це вже сталося з фосфатною і калійною хімією. В Україні такої хімії вже немає і більше 90% калійних і фосфатних добрив зараз йде саме з РФ. І на цих ринках вже є ціновий диктат, і українці вже платять стільки, скільки їм скажуть", – говорить Марія Беззубова.

Якщо українські заводи зупиняться і аграрії все-таки будуть змушені купувати виключно російські добрива, то в сезон українські фермери неминуче зіткнуться з дефіцитом добрив, а значить – зростанням ціни. Незважаючи на величезні виробничі потужності, якими володіють російські заводи, в моменти пікового попиту, російські виробники не зможуть забезпечити необхідною для українського АПК поставкою.

По-перше, тому що сільськогосподарські сезони в Росії та Україні повністю збігаються. Російські хіміки більше працюють в умовах командно-адміністративної економіки, де по команді зверху пріоритетним завданням є забезпечення потреби власних аграріїв. По-друге, російські виробники добрив на українському ринку істотно обмежені логістично.

"З одного боку, існує велика нестача вільних мінераловозів та цистерн. Якщо російські виробники захочуть перевезення продукції в кілька разів більше, ніж зараз, дуже ймовірно, що у них нічого не вийде. Тому що добрива просто фізично не буде на чому доставляти", – коментує Олег Арестархов, директор з комунікацій Group DF.

Саме тому українські виробники добрив завчасно інвестували і побудували свої дистриб'юторські мережі в кожній області. На них в період низького сезону українські заводи завчасно накопичують продукцію, щоб гарантувати в сезон швидку та своєчасну поставку "до порогу" в потрібному обсязі. "Цієї переваги у росіян немає в той час, як українських виробник, умовно кажучи, здатний доставити готовий продукт "до порогу",– говорить Арестархов.

Чи будуть російські виробники інвестувати гроші в розвиток подібних дистриб'юторських мереж? Малоймовірно, оскільки мова йде про значний обсяг інвестицій. Україна ніколи не була для російських виробників добрив пріоритетним ринком.

Таким чином, аграрії, які зараз стають на бік російських виробників, просто не враховують деяких об'єктивних факторів, а російські виробники про ці моменти, зрозуміло, просто замовчують. "Саме ці об'єктивні фактори, зрештою, призведуть до того, що ціни на імпортну продукцію в сезон будуть злітати до небачених висот. До всього іншого, врахуйте, що ніхто не завадить росіянам увійти в картельну цінову змову. Від цього цінового диктату, тоді ніхто не застрахований", – резюмує Марія Беззубова.

За другим сценарієм, більш оптимістичним, МЕРТ почує українських хіміків і встановить демпінгові мита на російський карбамід та КАС при збереженні існуючих мит на аміачну селітру, таким чином зміцнить економічну безпеку України. Тільки при таких обставинах, українська хімічна індустрія зможе поступово привести свої обсяги виробництва до попереднього рівня і почне повертати втрачені позиції.

Зростання виробництва і продажів української хімії потягне за собою і зростання ВВП – хімія все ще знаходиться в числі галузей, які істотно впливають на показники ВВП. Таке відновлення забезпечить додаткові податки в місцеві та державний бюджет, збереження та створення нових робочих місць і підряди множиною малих і середніх підприємств, які прямо або опосередковано обслуговують галузь. Цикл мінімальних цін на мінеральні добрива на світових ринках наближається до завершення. Після відновлення цін на світових ринках добрив стане можливим нарощування експорту мінеральних добрив і, як наслідок, відновлення і збільшення припливу валютної виручки в країну.

Віталій Скляров, голова Правління ПАТ "Азот" каже, що сьогодні українські підприємства потребують введення мит не для того, щоб отримати якісь неконкурентні переваги, а щоб мати можливість справедливо конкурувати. "Закон говорить про те, що розмір введених мит повинен бути рівно таким, щоб усунути шкоду від демпінгового імпорту. Ми говоримо про збитки, а не про надприбутки! Ми просимо уряд забезпечити рівні умови на ринку з російськими виробниками", – заявив він журналістам.

Втрата глобального ринку

Питання введення або невведення мит чітко пов'язане з перспективами України на глобальному ринку добрив. Ще в 2013 році Україна входила в десятку найбільших виробників азотних добрив, а на ринку аміаку займала до 6% світового ринку. За даними Міжнародної асоціації виробників добрив, за два роки Україна втратила свої позиції на міжнародних ринках. Наприклад, частка на глобальному ринку аміаку знизилася вдвічі – з 3% до 1,5% (експорт впав з 1,3 млн до 0,65 млн тонн на рік). У сегменті карбаміду частка України на глобальному ринку зменшилася з 2% до 1% (експорт скоротився з 2,57 до 1,61 млн тонн). У сегменті аміачної селітри падіння виявилося ще більшим – з 5% до 3% (з 0,66 млн тонн до 0,12 млн тонн). Це досить негативний сигнал, враховуючи значні потужності, які має Україна.

Втрата експортних ринків так само, як і втрата внутрішнього ринку української хімією, пов'язана з рядом об'єктивних факторів, на частину з яких Кабінет міністрів України, зокрема МЕРТ, мають можливості прямого впливу.

Напевно, більш конструктивним і правильним було б змінити фокус існуючого протистояння між аграріями і хіміками. Сторони зараз навмисно зіштовхують інтересами, коли вони можуть прекрасно співіснувати і співпрацювати як єдина команда. Є багато прикладів, коли хіміки і аграрії успішно відстоюють свої інтереси.

Приміром, у Польщі фермеру доплачують з бюджету за покупку добрив у польського виробника. У Франції закони зобов'язують французьких виробників половину всіх добрив, що закуповуються, купувати виключно у французьких хімічних підприємств.

Ми свідки того, як грамотно побудована державна політика в ЄС: Споживачами продукції сільського господарства Європи є країни Близького Сходу, які виробляють дешеві добрива. Однак доступ дешевих добрив на внутрішні ринки ЄС для них обмежений, і стратегічно Близький Схід змушують купувати більш високомаржинальну продукцію сільського господарства. Стратегія ЄС: бізнес і держава заробляє на кінцевому продукті – продукції сільського господарства. Таким чином, дотримується грамотний баланс інтересу галузей. Це частина промислової політики, якої можна повчитися.

Ще один хороший приклад успішного альянсу хіміків і аграріїв можна побачити в Африці, де проекти з нарощування присутності виробників мінеральних добрив реалізовані в зв'язці з Програмою продовольчої безпеки та розвитку сільського господарства в регіоні.

Повчитися державного протекціонізму на користь аграріїв і хіміків можна і у "дружніх" сусідів. У Росії АПК і хімія дотується з бюджету за простою схемою: фермерам довгий час давали безпосередньо додаткові гроші конкретно під покупку добрив, пально-мастильних матеріалів і засобів захисту рослин. Після вступу Росії до WTO інструменти підтримки російських виробників стали більш вишуканими.

Наприклад, зараз субсидії, що надаються АПК на придбання добрив, насіння та засобів захисту рослин виплачуються у формі так званої "єдиної погектарної виплати". У 2016 р., згідно з проектом бюджету РФ, на так звану "незв'язану" підтримку рослинникам планується виділити колосальну суму – 18,84 млрд руб. Також у РФ діє широкий набір інструментів опосередкованої держпідтримки державою інвестпроектів хімічної галузі у рамках різних державних програм. Серед найбільш популярних способів підтримки – додаткові державні фінансові гарантії, спеціальні субсидії на компенсацію частини витрат за сплату відсотків за кредитами, субсидування частини витрат на проведення НДДКР і так далі.

За оцінкою IFA за рахунок субсидій продається половина всіх у світі добрив.

У той же час, український АПК не дотується, йому навіть скасували податкові пільги. Про українських хіміків – взагалі мова не йде. В українського бюджету немає можливостей. Варто погіршувати становище хіміків, залишаючи для імпортерів відкритими кордони?

Серед істотних причин втрати Україною своєї частки на глобальному ринку добрив – зниження світових цін, викликане глобальним профіцитом продукції, який виник на тлі сланцевої революції і запуску нових потужностей в Китаї, США і на Близькому Сході.

Ключова проблема, яку на сьогоднішній день поки так і не вдалося вирішити українським хімікам, це висока собівартість продукції. Вона безпосередньо залежить від ціни на газ – основної сировини для виробництва мінеральних добрив. Але в ситуації економічної та геополітичної ситуації питання цін на газ – скоріше політичне. Тому важливо сконцентруватися в першу чергу на тих питаннях, які можна вирішити оперативно і ефект від яких буде швидким і більш, ніж очевидним.

Рішенням проблеми міг б стати компромісний варіант: встановлення МЕРТ/МКМТ загороджувальних мит на карбамід та КАС російських виробників при балансуванні інтересів аграріїв, наприклад, шляхом впровадження в Україні міжнародного досвіду з гарантій ринкового ціноутворення та запровадження обов'язкової закупівлі мінеральних добрив у національного виробника за гарантованою ціною.

Поки Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі при МЕРТ України вирішує, що ж робити з митами, російські добрива ешелонами везуть в Україну, а українські хіміки знаходяться під загрозою знищення галузі. У війні за продовольчу безпеку програють всі – і хіміки, і аграрії, а економічній безпеці може бути завдано непоправної шкоди.

За великим рахунком, торгова війна за український ринок добрив – це частина іншого, куди більш масштабного геополітичного протистояння між РФ і України – газового. У той час як "Нафтогаз України" максимально знижує закупівлі газу у Росії, український агросектор, зі свого боку, по суті, намагається нарощувати закупівлі газу – тільки вже з доданою вартістю для Росії. Росії, не продавши газ, можна ще дорожче продати те, що виробляється з газу.

Питання, яке сьогодні поставлено на порядок денний, звучить просто: чи буде український АПК і далі продовжувати забезпечувати роботою тисячі співробітників російських хімічних заводів і допомагати поповнювати російський бюджет в той час, як в Україні ставиться під загрозу зайнятість 100 тис. чоловік, що працюють в хімії, а ряд великих українських міст намагаються позбавити значної частини доходів бюджету. І це питання звучить на тлі військового протистояння двох країн.

Перед урядом і профільним міністерством поставлена дуже непроста математична задача, як при цьому може бути розв'язана. Якщо вирішити правильно – бонуси і бенефіти можна буде побачити в даних Мінстату України. Якщо ж помилитися, помилка, також, обійдеться занадто дорого.