Прес-конференція президента чи "Старі пісні про головне" по-новому

Грецьке слово "демагог", що в дослівному перекладі означає "той, хто веде народ", в Україні споконвіку має зовсім інше значення - "людина, що займається балаканиною".

І якщо для давнього елліна "демагогія" була мистецтвом запалити серця людей, підпорядкувати словом і повести за собою маси, то для сучасного українця "демагогія" означає всього лише примітивне вміння переливати з пустого в порожнє.

А оскільки в Україні відповідати за свої слова, загалом-то, необов'язково, то немає нічого дивного в тому, що вітчизняні політики, користуючись абсолютним сприянням ЗМІ, при мовчазній згоді експертного середовища і повному потуранні громадянського суспільства, досконало оволоділи мистецтвом топити зміст у потоці слів, як нелюди і шкуродери топлять новонароджених кошенят у відрі з водою

Саме тому абсолютно незрозуміло, чому українці досі з таким захватом, як бандерлоги удава Каа, слухають всілякі ток-шоу з участю балакучих політиків, і з таким трепетом очікують щорічної пресс-конференції президента. Як ніби, з'явившись у всьому своєму сяйві і велич, президент принесе "Слово", "яке було на початку і через яке все почало бути".

Але очікування не виправдовуються...

І слухачі виявляються у відрі з водою.

Одним словом, немає ніякого сенсу сперечатися про сказане президентом. Президент любить і вміє виступати. Президент сказав те, що повинен був сказати. Сказав те, що, на його думку, хотіли від нього почути українці, "західні партнери" і "північно-східні сусіди".

Президент сказав все правильно (окреме "спасибі" райтерам). Сказав артистично і впевнено. І навіть підкріпив свої слова наочним матеріалом - діаграмою.

Світ, перемога, стабілізація, реформи, безвізовий режим, ЗВТ з ЄС, "сліпий траст", децентралізація, конституційні зміни, єдність демократичної коаліції і т. д. і т. п.

Вичерпно.

Але "агенти Кремля", "зрадофіли", "поплічники злочинного режиму" та інші "деструктивні елементи" чіпляються до слів, сіють ворожнечу і сперечаються до хрипоти про суперечливих інтерпретаціях сказаного Президентом. Причому сперечатися так люто, ніби слова Президента реально мають значення.

Абсолютно даремно.

Значення мають не слова Президента про "повернення Криму", а "таємний" візит Бориса Гризлова Київ; не заяви про "вибори на Донбасі за українськими законами", а "План Мореля"; не запевнення у "підтримці західних партнерів", а недвозначні звинувачення української влади Джозефом Байденом в тотальній корупції; не переможні реляції про "реформу поліції", а що намагається за мовчазного сприяння правоохоронців уникнути покарання "болюче" мажор Станіслав Толстошєєв; не мантра про "зміцнення обороноздатності української армії", а призначення, м'яко кажучи, одіозного Петра Литвина першим заступником командувача сухопутними військами; не обіцянки ефективної роботи "оновленої прокуратури", а статистика, згідно якої 85% "нових" керівників "оновленої прокуратури" вже займали керівні посади і до проведеного Давідом Сакварелідзе "чесного та прозорого конкурсу"; не самонавіювання про коаліційну єдність, а спільні голосування БПП, НФ, Оппоблока та інших осколків "Партії Регіонів".

Єдине, в чому слова Президента недалекі від реальності, так це в тому, що, судячи по зростаючій кількості магазинів "Рошен" "сліпий траст" таки дуже ефективно керує корпорацією, що виробляє в Росії шоколадки з зображенням кращого друга всіх дітей і звірів - Володимира Володимировича Путіна.

Загалом, як не прикро, але рефреном прес-конференції Президента України Петра Порошенка можуть служити слова з пісні Костянтина Меладзе:

"Краса оманлива

І тягне марними надіями.

Нічого слова її не значили...

І в долі моєї все як і раніше".

Так от, всі ці "старі пісні про головне", які українці неодноразово чули у виконанні і Віктора Федоровича, і Віктора Андрійовича, і навіть Леоніда Даниловича, вже порядком набридли...

А в іншому, прекрасна маркіза, все добре...

Все добре...