ІДІЛ веде з "Аль-Каїдою" переговори про можливе об'єднання. Для обох угруповань злиття у джихадистську суперструктуру може стати єдиним шансом ще на якийсь час утримати території Сирії та Іраку. Чому ці угруповання не об'єдналися досі, що їм може протиставити західний світ і чи можна взагалі перемогти терористичні угруповання - у матеріалі РБК-Україна.
Це може прозвучати дивно, але джихадистські угруповання існують практично за тими ж законами, що і бізнес-корпорації. І ті, і інші прагнуть завоювати лояльність народних мас, підвищити свою впізнаваність, популярність і навіть капіталізацію. Адже терористичне угрупування не може існувати без більш-менш постійного припливу нових людей замість тих, хто йде з різних причин (загибель, арешти, серйозні поранення, дезертирство), ні без грошей, необхідних для підготовки бійців, закупівлі озброєння та обладнання, підкупу офіційних осіб і т. д.
Більше того, взаємини між різними угрупованнями часто відрізняються від відносин всередині корпоративного світу. Злиття, поглинання, створення дочірніх структур і жорстока конкурентна боротьба - це не тільки про Chrysler або IBM, світ збройного джихаду теж був би немислимий без взаємодій такого роду.
Найяскравіший приклад - доля так званої Ісламської держави, яка колись була одним з безлічі філій "Аль-Каїди", яка потім відокремилася , якщо так можна висловитися, від материнської структури, а тепер, схоже, знову шукає шляхи злиття з нею.
Про готовність "Ісламської держави" об'єднатися хоча і зі спорідненим, але все ж конкуруючим угрупованням, заявив віце-президент Іраку Айяд Аллауї.
"Обговорення вже почалося. Йдуть переговори між представниками глави ІГ аль-Багдаді і лідера "Аль-Каїди" Завахірі", - сказав, зокрема, віце-президент, додавши, що зустрічі між представниками двох угруповань проходять як в Іраку, так і за його межами, в інших країнах Близького Сходу.
Це не перша спроба створення альянсу, яка включає два конкуруючі угруповання. Ще у вересні 2015 лідер "Аль-Каїди" Айман Завахірі виступив з заявою про готовність підтримати "Ісламську державу" у його війні.
"В Іраку, в Сирії - я готовий співпрацювати з ними у боротьбі проти хрестоносців, прихильників світської держави, алавітів і шиїтів. Тому що наша спільна мета важливіша за мої прагнення і навіть важливіша за їх наміри проголосити халіфат", - говорив Завахірі у зверненні, пояснюючи, що загальна мета - це захист всього мусульманського світу від секуляризму та впливу інших релігій.
Але тоді альянсу так і не вийшло. По-перше, тому що всього за кілька днів до цього Завахірі розповсюдив інше звернення, у якому заявляв, що не визнає ІДІЛ справжнім халіфатом, тобто, державою, керованою у суворій відповідності із законами шаріату. Ну і по-друге, тому що "Ісламська держава" у той час вела успішну завойовницьку війну і в Іраку, і в Сирії і могла собі дозволити вибирати, з ким вступати до союзницьких відносин, а з ким - ні.
Крім того, ідеології "Ісламської держави" і "Аль-Каїди", з точки зору джихадистів, разюче відрізнялися. ІДІЛ на початку двотисячних, коли вона була лише філією більш великого і найбільш впливового на той момент угруповання - "Аль-Каїди" і навіть називалася у ті часи "Аль-Каїдою" в Іраку - до середини десятиліття вже відверто нехтувала вказівками загального керівництва. Наприклад, проігнорувала розпорядження припинити вбивства мирних шиїтів, і навіть організувала теракт, який вбив безліч одновірців-сунітів за те, що вони пішли служити до іракської поліції, активно працювала з американцями.
Тими самими американцями, без яких, швидше за все, і не з'явилося б "Ісламської держави". Принаймні, у нинішньому її вигляді. Ні, звичайно, в окупаційної військової адміністрації США в Іраку, яка керувала справами в країні на початку 2000-х, не було наміру створити дивовижне терористичне угруповання. Навпаки, американці намагалися максимально знизити терористичну небезпеку і активно ловили всіх підозрюваних у релігійному екстремізмі. І відправляли їх для перевірки до спеціальних таборів - чи то до в'язниць, чи до слідчих ізоляторів, деякі з яких переїхали потім до сумно відомої Гуантанамо, але більшість вийшла на свободу після декількох тижнів або місяців ув'язнення. З ув'язнення, у якому представники розрізнених сунітських угруповань змогли краще пізнати один одного та налагодити зв'язки між різними джихадистськими течіями.
Куди більш важливу роль у процесі становлення терористичних структур зіграли привезені з-за океану республіканські цінності. Поваливши Саддама Хусейна, американці замінили вибудуваний ним авторитарний світський режим на пряму виборну демократію, яка призвела до влади майже повністю шиїтський кабінет міністрів. Суніти ж - релігійна меншина в Іраку - відчули себе ошуканими й зрадженими. Тим більше, що майже всі держслужбовці-суніти після американського вторгнення залишилися без роботи. Розпущена була і армія, кістяк якої був сунітською. Все це сприяло активному залученню нових людей у діяльність іракської "Аль-Каїди" та інших радикальних структур, які у недалекому майбутньому злилися у ІДІЛ.
Але повернемося до питання відокремлення цієї організації від міжнародного джихадстського угруповання. Коли саме стався остаточний розкол, який оформив ІДІЛ як самостійну і навіть ворожу "Аль-Каїді" організацію, з'ясувати непросто. Американська розвідка ще у 2005 році опублікувала лист, з великою часткою ймовірності, написаний главою "Аль-Каїди" Айманом Завахірі, автор якого критикував іракських джихадистів за зайву жорстокість. Але офіційно "Аль-Каїда" остаточно дистанціювалася від "Ісламської держави" лише у 2014 році.
Саме тоді ІДІЛ скоротив свою абревіатуру до простого ІГ, позначивши свої наміри поширити владу халіфату не тільки на Ірак і Левант, а вже на весь світ. І одним із перших кроків у напрямку світового панування стала інтервенція на сирійські території, що утримуються місцевою філією "Аль-Каїди" - "Джебхат ан-Нусрою". І ось тут розкол став явним.
Просто з'ясовувати відносини одне з одним угруповання дозволити собі не могли. Обидва вели безперервні бої з іншими повстанськими угрупованнями і сирійськими урядовими військами. І до недавнього часу обидва не сильно потребували нових союзників, успішно воюючи відразу на декількох фронтах.
Однак з осені минулого року і у "Ісламської держави", і у "Аль-Каїди" справи йдуть все гірше. Перші майже щодня відступають під натиском міжнародної коаліції в Іраку і здають території Сирії. Другі, втративши у результаті авіанальотів майже весь перевірений і загартований у боях командний склад, контролюють нині зовсім незначні території на сирійському північному заході.
Зараз "Джебхат ан-Нусра" - це близько 5 тис. бійців з бойовим досвідом і серйозною ідеологічною підготовкою. Для "Ісламської держави", що несе всі великі втрати під ударами авіації і в результаті наземного наступу на Мосул, ці 5 тис. бійців стали б відмінною підмогою і надовго відклали б, схоже, неминуче падіння Мосулу, і дуже вірогідне взяття столиці джихадистів - сирійської Ракки, до якої активно пробиваються курдські ополченці.
Фото - Юрій Мацарський
Останні беруть участь в іракській кампанії, ведуть бої у Мосулі і найближчих до нього селах. Кажуть, що розгром джихадистів - лише питання часу. Хоча і визнають готовність противника воювати до останнього.
"Але їх зараз менше, ніж рік тому, вони відступають і їм вже нічого не допоможе. Взяття Мосулу рано чи пізно станеться. Не через місяць, через півроку він впаде і ІДІЛ буде переможений", - розповідав ще у листопаді минулого року командер Мухаммед - командир одного з ведучих наступ на Мосул загонів курдського ополчення-пешмерги.
Мухаммед - представник молодого покоління курдських воїнів. Ця війна для нього перша. Старші товариші розуміють, що війна не закінчиться ні з падінням Мосулу, ні зі взяттям Ракки.
"Світ вже воював і з Талібаном, і з "Аль-Каїдою", голосно оголошував про перемогу над ними, але вони нікуди не зникли. Вони завжди з'являються знову. Джихадистська ідеологія дає дуже прості відповіді на складні питання, завжди буде затребувана. А отже, війна триватиме завжди. Адже ідеологію не перемогти", - вважає куди більш досвідчений командир ополчення іракського Кіркука Хаджі Мохамед Махмуд.
Однак і пешмерга, і регулярна іракська армія воює зараз зовсім не з ідеологією, а з цілком конкретними її носіями. З минулого року, з початку наступу на Мосул, до Іраку перекинули свої війська і багато країн Заходу. В операції беруть участь італійські піхотинці, німецькі артилеристи, американські парашутисти і навіть воєнспеці з Австралії. Бойові завдання і загальна чисельність західного контингенту не розголошується навіть місцевим союзникам, але поблизу лінії фронту новенькі американські броньовики Oshkosh зустрічаються чи не частіше, ніж бувалі "Хаммери" іракської армії і курдських повстанців. А вже бойова авіація в іракському небі діє виключно західна.
Роки опосередкованої допомоги іракським бійцям з джихадистами не змогли переламати хід війни, хоча курди і зупинили наступ "Ісламської держави". З західною ж допомогою противника вдалося не тільки зупинити, але і змусити відступати. Причому, схоже, день повного звільнення і Іраку, і Сирії від бійців "Ісламської держави" все ближче. Хоча, звичайно, це звільнення буде багато у чому формальним - ні ідеологія, ні окремі її носії не зникнуть в один момент, а лише підуть з вулиць і площ у підвали та на конспіративні квартири.
І не так вже важливо, чи об'єднаються "Аль-Каїда" з "Ісламською державою" до того, як втратять всі утримувані території, або вже після. Адже пішли у підпілля терористи не менш небезпечніші за тих, хто зараз у відкриту розгулює по Раці і Мосулу.
У будь-якому випадку перемога над "Ісламською державою" у Сирії та Іраку не стане остаточним розгромом угруповання. Джихадисти, які присягнули халіфату, контролюють зараз частину територій Лівії, Єгипту, Афганістану і навіть Філіппін. Починали колись діяти самостійно та з появою ІДІЛ вони охоче перейняли її символіку і гасла, ставши новими філіями головного зонтичного терористичного бренду - "Ісламська держава".