Чому американцям важливий МГЗ і до чого тут Дерипаска

Військовий переворот в Гвінеї накрутив світові ціни на алюміній до десятирічного максимуму в очікуванні кризи і дефіциту металу. У Західній Африці знаходяться поклади бокситів – сировини для виробництва глинозему і згодом алюмінію. А Гвінея – найбільший у світі постачальник бокситів. З гвінейської руди виробляють 20% всього світового алюмінію. До чого тут Україна, адже переворот в Африці?

Основні виробники алюмінію – Китай, Індія і РФ. А один з найбільших споживачів – США, де якраз попит на метал і його сплави високий, завдяки традиційним споживачам: машинобудуванню, автомобільній, авіаційній і космічній галузях, включаючи ВПК. Тому реакція була цілком очікувана, США, Китай і РФ оперативно виступили з практично ідентичними заявами, які засуджують військовий переворот в Гвінеї.

В Україні виробництва алюмінію давно немає, але є глиноземний завод в Миколаєві – один з найбільших в Європі. Він переробляє гвінейські боксити в глинозем, який продає за кордон для виробництва алюмінію.

Миколаївський глиноземний завод працює з 1980 року, в 90-ті був приватизований, а в 2000 році пакет державних акцій в 30% був викуплений структурами мільярдера Олега Дерипаски, решта – придбано у приватних осіб. Згідно з приватизаційним договором, інвестор повинен був додатково запустити виробництво алюмінію на базі Запорізького заводу (ЗаЛК), але ця умова була замінена на зобов'язання збільшити випуск глинозему.

Умови договору були виконані, а ЗаЛК в результаті був повернутий у власність держави, але так досі і не запрацював. Приватизація ж МГЗ стала однією з найдорожчих продажів за роки діяльності Фонду державного майна України.

МГЗ входить до топ найбільших платників податків України – 2,7 млрд грн податків за п'ять років. Можлива зупинка заводу через події в Гвінеї розбурхала регіон – перспектива втрати роботи для тисяч співробітників і недоотримані податки до бюджету не радує. Але ситуація поки стабільна. У Гвінеї глава хунти заявив, що всі іноземні компанії продовжать роботу, а на доказ лояльності до інвесторів було прийнято рішення скасувати комендантську годину в тих районах країни, де зосереджені підприємства.

Активісти або екорейдери?

І якщо події в Гвінеї поки на роботі глиноземного заводу не позначилися, то те, що відбувається в Україні вже рік не дає спокою МГЗ. У листопаді 2020-го свіжостворена громадська організація "Стоп шлам" подала на Миколаївський глиноземний завод позов щодо стягнення моральної шкоди на астрономічну суму – 9,2 млрд грн. В якості потерпілих були вказані 1279 людини, а в якості доказу – експертиза. Але в ній мова йде не про шкоду здоров'ю, експертиза психологічна і розписує, як люди постраждали від відходів глиноземного заводу морально.

МГЗ дійсно на олівці у екологів. Відходи виробництва глинозему – червоний шлам. Це глиноподібна маса такого ж червоного кольору, як і сировина – гвінейський бокситовий грунт. І те і інше червоне через високий вміст заліза. Але шлам містить ще цілий ряд елементів і залишки лугу. Тому для зберігання відходів необхідні спеціальні гідротехнічні споруди – шламові поля. А сам процес виробництва та утилізації постійно контролює екоінспекція.

У позові "Стоп шлам" йдеться про моральні травми людей внаслідок забруднення навколишнього середовища від роботи МГЗ. Активісти не можуть пояснити, чому їхні скарги не підкріплюються доказами шкоди здоров'ю, зафіксованими порушеннями та екологічною експертизою. Це за них роблять представники МГЗ, які в останні місяці стали активно роз'яснювати що відбувається.

За версією заводу, "Стоп шлам" – всього лише ширма для нового вигляду рейдерства – екологічного. Коли на підприємство ведеться атака під виглядом турботи про навколишнє середовище і населення.

Самі ж представники організації стверджують, що піклуються про людей, поки не пояснюючи як будуть розподілятися кошти, у разі їх стягнення з МГЗ.

Голова "Стоп шлам" Василь Орел, який до цього очолював ще три громадські організації, посилається на юристів компанії Greco, які їм допомагають. Про благі мотиви допомоги людям стверджує і власник компанії Павло Куфтирєв.

Куфтирєва юристи заводу називають рейдером, близьким до представників влади. Він засвітився у "Велюровому скандалі", коли під час суворого карантину нардеп від "Слуги народу" Микола Тищенко приймав у себе в ресторані "Велюр" обраних відвідувачів.

Юрист Павло Куфтирєв (фото: facebook.com)

На рахунку Куфтирєва є подібні позови і до інших підприємств – БРСМ Нафта і "Гаврилівські курчата". Перший кейс він наводить як приклад здобутої перемоги і турботи про здоров'я людей. А психологічну експертизу замість доказів шкоди здоров'ю у справі з МГЗ пояснює відсутністю такої можливості.

"У нас немає методики грошової оцінки життя людини і його здоров'я. Оцінити шкоду здоров'ю в Україні. Ми йшли за доступною методикою розрахунку моральної шкоди, скориставшись нашими власними розробками, і таким чином визначили суму позовних вимог", – зазначив юрист.

Попередні опоненти Куфтирєва – БРСМ-Нафта – не витримали тиску юристів і активістів і пішли на мирову угоду, виплативши офіційно відносно невелику суму в 28 млн грн. А МГЗ зробив навпаки – пішов у наступ на тих, кого вважає рейдерами.

Найгуманніший суд у світі

З'ясувалося, що люди, зазначені в позовній заяві "Стоп шламу", або не існують або не знають, що їх дані використовують для судової тяганини.

Однак суддя Заводського суду Миколаєва Ірина Боброва відхилила всі клопотання відповідачів про виклик до суду уявних потерпілих, і прийняла рішення стягнути з МГЗ 9,2 млрд грн за моральну шкоду.

Адвокати оскаржили рішення і призупинили його виконання, а юристи заводу написали заяви в Мін'юст, поліцію, ДБР і НАБУ. У МГЗ запевняли, що у складі активістів, юристів, експертів та суддів діяла рейдерська група.

Мін'юст розглянув психологічну експертизу, визнав її невідповідною жодній з існуючих методик і залучив трьох експертів до дисциплінарної відповідальності, призупинивши їх свідоцтва.

Після поліція почала розслідування за фактом надання експертами позику явного підробленого документа.

НАБУ розслідує дії судді Ірини Бобрової, за статтею 364 КК України – зловживання владою. Вона прийняла позов "Стоп шламу" до розгляду і винесла рішення, "забувши", що позивач не сплатив судовий збір в повному обсязі. А це 13,5 млн грн, які тепер розглядаються як збитки державі.

ДБР розслідує втручання в систему авторозподілу справ. Тут може фігурувати голова Заводського суд Миколаєва Сергій Щербина, який підписував накази про чергування Бобрової поза робочим часом. Відповідно всі справи, що стосуються заводу, потрапляли до неї – єдиної "чергової" судді.

Поліція ж з'ясовує чи є в дії засновників ГО "Стоп шлам" шахрайські дії і встановлює чи існують насправді потерпілі, зазначені в позові. Голова організації Василь Орел називає це переслідуванням. Але показувати громадськості тисячу потерпілих все-таки відмовляється. За його словами, "вони вже травмовані, і поліцейські, коли стали їздити до них і допитувати – це вже порушення закону".

На допомогу "екологічні активісти" залучили активістів, більш загартованих у вуличних акціях. На кілька нечисленних мітингів вийшли спортивні хлопці з орбіти Сергія Коротких, відомого як Боцман. Це випускник білоруської школи КДБ, екс-громадянин Білорусі і виходець з батальйону "Азов". На "Миротворці" Коротких значиться як "організатор і учасник контрабандних вантажів і організатор проплачених мітингів, супроводжуваних нападами на співробітників правоохоронних органів України".

Але тут масштаб виявився скромнішим – кілька активістів під будинком і офісом міністра Дениса Малюськи. У хід пішла нова теза – завод працює на мільярдера Олега Дерипаску – і міністра почали прив'язувати до нього. Але цим тільки викликали відповідну реакцію глави Мін'юсту, який на своїй сторінка у Facebppk розписав всю таємницю фейкової психологічної експертизи. Від якої, за словами Малюськи, "очі лізуть на лоб". Психологи не зустрілися ні з одним з нібито потерпілих, а висновки робили не на підставі документів, а роздруківок статей з інтернету.

Але виникло головне питання так чий же завод і чи може він працювати в Україні, якщо Дерипаска під американськими санкціями?

Про що не знають "активісти" або як американці санкції вводили

Миколаївський глиноземний завод до 2017 року входив в засновану Дерипаскою компанію "Русал". Потім почалася процедура продажу швейцарському сировинному гігантові Glencore (оборот понад $ 200 млрд на рік). Про завершення операції не повідомлялося, виникли санкції, процес застопорився.

На сьогодні МГЗ належить двом українським компаніям, ті, в свою чергу двом офшорам. Прямого зв'язку з Дерипаскою немає, МГЗ поставляє продукцію швейцарській компанії. Але всі підприємства алюмінієвої галузі працюють в одному глобальному світовому технологічному ланцюжку. Боксит з Гвінеї, переробка в Україні, глинозем – швейцарцям, звідти – на алюмінієві заводи, потім постачання кінцевим споживачам – переважно підприємствам США та ЄС.

У квітні 2018 року американці ввели санкції щодо Олега Дерипаски і його активів – компаній "Русал" і En+. Остання є материнською компанією "Русала", яка здійснює операційний контроль.

У самих санкціях нічого сенсаційного немає. США ефективно використовують їх для політичних ігор і захисту своїх економічних інтересів. Майже відразу ж Мін'юст США заявив, що готовий зняти санкції, якщо Дерипаска знизить свою частку в компаніях. Він погодився. Після цього в грудні 2018 року Управління з контролю над іноземними активами (OFAC) повідомило Конгрес про рішення зняти санкції з групи компаній En+, "Русал".

Чому американці пішли на такий безпрецедентний крок, і чому все сталося так швидко? Основна причина – занадто високий рівень інтегрованості "Русала" у світовий алюмінієвий ринок і ланцюжок поставок.

По-перше, росіяни виконали вимоги американців – Дерипаска знизив свою частку в компаніях і втратив право накладати вето, на рішення Ради директорів компаній. А в ради директорів ввели людей, які були узгоджені з американською стороною.

В En+ раду директорів очолює британський екс-міністр з питань енергетики та зміни клімату Лорд Баркер. У членах ради – Крістофер Бернем, який обіймав посади заступника генсека ООН з питань управління, а також помічника Держсекретаря з управління ресурсами і фінансового директора Держдепу.

Також у складі ради компанії, яка контролює "Русал", Тергуд Маршалл, який раніше входив до правління поштової служби США і в керівництво однієї з найбільших у світі благодійних організацій – Фонду Форда. Маршалл два десятиліття представляв інтереси свідків і компаній, що брали участь в проведених Конгресом США розслідуваннях, був членом вищого апарату Білого дому при адміністрації Клінтона, директором із законодавчих питань і заступником радника віце-президента Ела Гора. А Джоан Макнотон (теж член ради En+) займала посаду голови правління Міжнародного енергетичного агентства.

Схожа ситуація і в дочірньому "Русалі", де на чолі ради директорів Бернард Зонневельд, який раніше керував в Амстердамі NG Eurasia (це найбільший нідерладнський банк). У раді Рендольф Рейнольдс – член ради директорів групи НЛМК і Maaden Aluminium, спільної компанії американської Alcoa і Saudi Arabian Mining, Кевін Паркер з інвестиційної фірми Sustainable Insight Capital Management,

Ніколас Йордан, який понад 30 років працював на вищих посадах у світових банках – Goldman Sachs і UBS Group, там же і згаданий вище Крістофер Бернхем.

По-друге, включення в санкційні списки компаній Дерипаски накрутило на той момент ціну на алюміній, вони досягли шестирічного піку. Зустрічаючись з членами Конгресу, міністр фінансів США Стівен Мнучін зазначив, що "Русал" є одним з найбільших у світі постачальників алюмінію, і санкції проти цієї компанії впливають на світові ціни. А переплачувати американці вже точно не збиралися, як не хочуть і зараз (згадайте синхронні заяви США, Китаю і РФ по Гвінеї).

І в-третіх, компанії фактично є транснаціональними, маючи активи в багатьох країнах, тобто блокуванням їх роботи американці завдали б удару по своїх союзниках.

У січні 2019 року стурбовані посли Німеччини, Франції, Великобританії, Італії, Швеції, Ірландії та Австрії направили колективні листи до Сенату та голови комітету Конгресу США із зовнішньої політики. У листах йшлося про важливість зняття санкцій з "Русала" і En+ і негативні наслідки санкцій.

Справа в тому, що за угодою 2007 року швейцарський Glencore вніс в об'єднану компанію цілий набір алюмінієвих і глиноземних активів в Європі. Всього під загрозою опинилося близько 75 тисяч робочих місць в ЄС, причому тільки 15,5 тисяч – це працівники алюмінієвих і глиноземних заводів. Решта 60 тисяч зайняті на підприємствах, що входять з ними в один виробничий ланцюжок. Ось чому санкції щодо алюмінієвих виробників протрималися дуже недовго.

Конфіскувати не можна залишити

Поки активісти продовжують агітувати народ проти Миколаївського глиноземного заводу, лякаючи знімками угорської катастрофи 2010-го року з проривом дамби зі шламом, МГЗ взявся активно пояснює як влаштовано їх виробництво з шламовими полями і чому прорив неможливий.

Співробітники вже виходили на масштабні мітинги на захист МГЗ під Апеляційний суд, побоюючись закриття заводу. Глиноземний завод офіційно заявив про те, що рішення про виплату 9,2 млрд призведе до зупинки підприємства.

Масштабні мітинги співробітників заводу на захист МГЗ (фото: соцмережі)

Екоактивісти намагаються поміняти порядок денний і піти від тез про закриття заводу, все частіше звучить тема націоналізації. Але чи можливо це? Юридичних підстав немає, але враховуючи зростаючу роль РНБО, виключати цього не можна. Однак, випавши з глобального технологічного ланцюжка і залишившись без сировини, завод зупиниться. І дефіцит глинозему знову потягне вгору ціну на алюміній для кінцевих споживачів в США і ЄС.

Про реакцію наших західних партнерів можна здогадатися. Українським чиновникам вже кілька років "гикається" від спроб зіграти з американцями в свої ігри (Джуліані, Трамп, Байден, Деркач, Луценко і т.д.). Але гра, як відомо, ця вийшла не такою, як думалося деяким.