Перший крок назад: перспективи деокупації Криму

Після прийняття Європейським парламентом спеціальної резолюції по Криму багато експертів заговорили про те, що це перший крок на шляху повернення Криму під юрисдикцію офіційного Києва. Мовляв, Європа не забуває про ситуацію в Криму і вживає необхідних заходів на міжнародній арені для підтримки України з цього питання. Безумовно, подібні дії Європарламенту є позитивом для України, особливо на фоні загальної пасивності світового співтовариства по кримському питанню.

Показовим є ще й той факт, що Європарламент ухвалив резолюцію після закінчення роботи в Криму місії Ради Європи на чолі зі спецпредставником Генерального секретаря Ради Європи Жераром Штурманом. Місія працювала близько тижня, і опублікує свою доповідь у вересні.

Давайте спробуємо розібратися, в чому може бути практична ефективність від подібних резолюцій для української держави в майбутньому.

Меседж з деокупації Криму в резолюції був сформульований наступним чином: підтримка пропозиції України щодо створення міжнародного переговорного проекту по відновленню українського суверенітету над Кримом у форматі "Женева+" і підтримка введених санкцій проти Росії із закликом Ради ЄС продовжувати їх дію до "завершення повної реінтеграції Криму в правову систему України".

Формат "Женева +" передбачає, очевидно, участь Європейського Союзу та країн-підписантів Будапештського меморандуму 1994 року (США, Великобританія, Росія, Україна).  Основна складність будь-яких переговорів по Криму полягає в їх відсутності на ділі. Російська Федерація в особі своїх вищих посадових осіб, постійно говорить про неіснуючий предмет розмови з цього питання. Так, наприклад, прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, нещодавно знову заявив, що "питання Криму як такого не існує".

Таким чином, уявити, що Російська Федерація сяде за стіл переговорів складно. Росія розглядає Крим і Севастополь як складові частини своєї території. На відміну від Донбасу, який російське керівництво вважає частиною України і виступає стороною переговорів в рамках Мінських угод, ніяких офіційних домовленостей по Криму не було. В цьому і полягає основна складність дипломатичного шляху повернення Криму в Україну.

Зрозуміло, що військовий шлях взагалі зараз не розглядається, та й теоретично уявити це було б складно. Самостійно Україні таку операцію провести вкрай важко. НАТО і інші країни Заходу не мають наміру надавати військову підтримку Україні щодо цього питання, а сподіватися на Туреччину теж не слід.

Європейський союз, США, так і інші країни світу, не особливо займаються рішенням кримського питання. У ЄС вистачає зараз проблем із-за економічної нестабільності, міграційного кризи, безвиході по Шенгенській зоні, можливого виходу Великобританії з ЄС.

США і союзники по НАТО, в тому числі і Туреччина, залучені до проблеми Сирії та Іраку, де події можуть розвиватися непередбачувано. Взагалі спроби втягнути Туреччину у більш діяльну участь вирішення кримської проблеми можуть мати серйозні наслідки.

Так>, Туреччина спочатку висловила підтримку територіальної цілісності України і кримським татарам. Тим не менш, Туреччина веде себе вкрай обережно, і для цього в неї є вагомі причини. Це - курдський сепаратизм, незаконна окупація частини Кіпру, складні відносини з Росією, а також участь Туреччини в сирійсько-іракському ситуації.

Ще один пункт суперечностей з Росією у вигляді Криму Туреччини не потрібен, по крайней мене зараз. Росія, у свою чергу, постійно підсилює військову інфраструктуру і угруповання військ в Криму, створюючи таким чином потужний форпост в чорноморському регіоні. Це може мати важливе військове значення у разі усугуления напруги в цьому регіоні, в тому числі і у відносинах з Туреччиною.

Україна, фактично, залишилася один на один з Росією у вирішенні питання Криму. Говорити про повну відсутність підтримки України з боку західних союзників, звичайно, не варто. Наприклад, у процесі врегулювання збройного конфлікту на сході України в рамках "Нормандської четвертки" допомога була відчутною. До речі, міністр закордонних справ Павло Клімкін нещодавно заявив, що на майбутніх 13 лютого переговорах в "нормандському форматі" (за участю України, Росії, Німеччини, Франції) можливо буде обговорюватися і деоккупация анексованого Росією Криму. Нібито повинні висвітлюватися теми у гуманітарній, екологічній, економічній та навігаційної та інших сферах. 

Чесно кажучи, будь-які переговори з Криму в рамках "нормандського формату" з Росією виглядають малоймовірними. Якщо переговори і будуть, то точно в ході іншого формату. Але, як можна ініціювати переговори з кримської проблеми з Росією, якщо ця країна принципово на це не згодна?

Принциповість позиції РФ по Криму і Севастополю ускладнюється ще й тим, що в самій Росії йдуть активні процеси економічної, культурної та гуманітарної інтеграції кримського півострова в російське держава. З точки зору російської офіційної пропаганди, приєднання Криму до Росії підноситься і зміцнюється в суспільній свідомості росіян як блискуча стратегічна і тактична операція Путіна. Що може змусити Росію почати хоч якийсь діалог по Криму з Україною та країнами Заходу?

Як вже було зазначено в резолюції Європейського парламенту, санкції будуть діяти проти Росії до повернення Криму Україні. Так, санкції дійсно справляють істотний вплив на стан російської економіки і громадська думка всередині країни.

Однак санкції не є катастрофічними для Росії. Іран, наприклад, протягом багатьох років був під ще більш жорсткими санкціями, а саме: державу було відключено від співтовариства SWIFT у 2012 році, що заважало йому проводити звичайні платежі. Санкції проти Ірану не викликали зміни політичного режиму в країні, але він пішов на значні поступки щодо іранської ядерної програми і поступився своїми регіональними інтересами в Перській затоці. Таким чином, країна домоглася зняття з себе санкцій на максимально вигідних умовах.

Поведінка Росії в подібній ситуації складно спрогнозувати.  Але прогнози Мустафи Джемільова про те, що "ніхто не може сказати, скільки триватиме агонія російської економіки, і що не більше року-півтора, і ми побачимо вже звільнення окупованих територій, не тільки України, але і Грузії, Придністров'я" далекі від реальності.

Можливо введення нових санкцій проти Росії? Цілком очевидно, що Захід зараз цього робити не буде, так як на Донбасі дотримується статус-кво, а інших серйозних причин для введення нової хвилі санкцій поки немає.

Важливим чинником для повернення Криму є безпосередньо дії України, які вона повинна робити на цьому шляху. Так, наприклад, Порошенко недавно підписав указ про створення служби з деокупації Криму. Документом затверджено оновлена структура представництва, в якій передбачено, серед інших, служби по роботі з громадянами, які переселилися з тимчасово окупованої території, з міжнародних зв'язків та з питань реінтеграції та деокупації Аркрим.

Ключовим аспектом також є підготовка Україною низки позовів проти Росії через анексії Криму. Такі позови вже подали "Приватбанк", "Укрнафта", аеропорт "Бельбек", Stabil, Everest Estate і Ощадбанк. Міністр юстиції Павло Петренко повідомив, що загальна сума шкоди, заподіяної Україні Російською Федерацією у зв'язку з анексією Криму, становить 1,08 трлн гривень. І в цій цифрі не врахована вартість корисних копалин та упущеної вигоди. Крім того, понад 700 українців звернулися до Європейського суду з позовами проти Росії за анексію Криму і війну на Донбасі.

У разі прийняття міжнародними судами рішення на користь України, це створить прецедент для подальших позовів проти РФ і ще більше вплине на погіршення сприйняття Росії на світовій арені. Втім, чи буде вона виконувати рішення судів? Це питання залишається відкритим.

Вся ситуація з Кримом ускладнюється ще й тим, що дії Росії відносно України є безпрецедентними, і жодна держава так не вело по відношенню до території іншої після Другої світової війни.

В самих міжнародних інстанціях фактично відсутня практика саме за таким територіальним суперечкам. Прийняття різних декларацій або резолюцій міжнародними інституціями (ООН, ЄС та іншими) щодо засудження дій Росії в Україні реального ефекту не надають. Економічні санкції, введені проти РФ, істотно впливають на російську економіку, але не є катастрофічними.

Військовий шлях повернення Криму в Україну не порядку денному не стоїть, так і глобально залучатися в українські справи Захід на сьогоднішній день не готовий. Тим не менш, ефект санкцій і міжнародне тиск може врешті-решт змусити Росію піти на якісь переговори з Криму, щоб знайти консенсус з світовим співтовариством і Україною з цього питання.