Як тільки перші емоції щодо завоювання третього поспіль чемпіонства "Шахтарем" і програша його-ж "Динамо", вляглися, важко починати підбивати підсумки. І не варто першим хизуватися сьогоднішнім досягненням, а другим не варто повністю занурюватися в попіл - чемпіонат України 2011/12 був одним з найнапруженіших в історії, в першу чергу, за слабкості головних дійових осіб - Києва і Донецька. Але ще і за сили нового гранда - "Металіста".
Як тільки перші емоції щодо завоювання третього поспіль чемпіонства "Шахтарем" і програша його-ж "Динамо", вляглися, важко починати підбивати підсумки. І не варто першим хизуватися сьогоднішнім досягненням, а другим не варто повністю занурюватися в попіл - чемпіонат України 2011/12 був одним з найнапруженіших в історії, в першу чергу, за слабкості головних дійових осіб - Києва і Донецька. Але ще і за сили нового гранда - "Металіста".
Кожен новий сезон починається завжди одним і тим самим - обіцянками. Кажуть про те, що "ми посилилися відмінними виконавцями, збираємося підкорити нескорені до цього вершини, і показати всім, що саме ми найкращі в цій країні". По суті, повністю виконати подібні обіцянки можуть лише кілька команд у світі. З величезними бюджетами, прекрасними тренерами, інфраструктурою, і справді, якісними виконавцями. Але подивіться на чемпіонати Європи, в Німеччині "Баварія" залишилася ні з чим, велика "Барселона" може виграти хіба що Кубок Іспанії, грозний МЮ залишився за спиною сусідів з "Сіті". Подібна ситуація, коли обіцянки не складаються з реальністю, повсюдна.
В українській Прем'єр-Лізі ми вперше за багато років побачили, на жаль, недовгу чемпіонську гонку ТРЬОХ команд. Головне питання - це "Металіст" став настільки сильнішим або "Динамо" з "Шахтарем" на стільки опустилися? Якщо судити по виступам у Європі, Харків підтягнувся до наших грандів. Але в чемпіонаті України підопічні Маркевича часто втрачали очки з тими, з ким цього можна було й не робити. Як мені здається, такі перемоги - справа класу. Тієї якості, яку "Металісту" потрібно дуже сильно розвивати, щоб втрутитися в основну "золоту боротьбу". Адже навіть на підсвідомому рівні, уболівальник розуміє, що київському "Арсеналу" по силам відібрати очки у "Металіста". Подібних думок перед матчами з "Динамо" і "Шахтарем", практично, не виникає.
І так думають не тільки вболівальники. Подібні думки є в головах і футболістів, і тренерів. Адже саме психологія відіграє величезну роль у майбутніх перемогах. І саме в плані психології Харків програв своїм основним конкурентам.
Якщо говорити в ігровому плані, то в цьому сезоні у Маркевича зібралася просто чудова компанія - Шав'єр, Соса, Кристальдо, Горяїнов, Гуйє. Як заграв Пшеничних, коли з'явився шанс заграти в основі? Ну, і головних героїв Харкова варто виділити окремо - приголомшливий Тайсон і дивниим чином чудовий Девіч. Перший - головний двигун команди, при чому реактивний. Унікальне для нашого чемпіонату бачення поля, швидкість, удар, думка роблять з Тайсона "діамант", який грає на полях України.
Марко Девіч - персонаж дуже цікавий. Начебто, і грає не постійно, та й не забиває багато. Але, коли україно-серб з'являється на полі, створюється відчуття, що команда посилилася. І це при тому, що Кристальдо - форвард високого рівня. У Девіча є одна дуже класна якість - уміння максимально викрутити епізод на користь своєї команди. Технікою, силою, пасом, ударом - не важливо, чим. Все це у Девіча є і головне, він вміє цим користуватися.
На Девіча особлива увага звертається ще й через те, що йому грати за нас на Євро. І якщо він зуміє показати все те, за що його харківські уболівальники називають "першим після Бога", то наступний або через один сезон він буде закохувати в себе фанів якої небудь європейської топ-команди.
І якщо в підвести короткий підсумок, то "Метал" може занести цей сезон собі в актив. І дуже важливо, щоб і Олександр Ярославський, і Мирон Маркевич, і всі, хто створює цей клуб, залишилися вірними обранному курсу. Тому що психологія переможця - справа наживна. Але тільки на перемогах, для яких у харків'ян є величезний потенціал.