Будь-яку подію або дію можна оцінювати з різних точок зору. Відповідно, оцінки можуть істотно відрізнятися. І справа зовсім не в морально-етичному релятивізмі, а в тому, що, залежно від методологічних підходів, один і той же об'єкт може розглядатися в абсолютно різних системах координат.
Будь-яку подію або дію можна оцінювати з різних точок зору. Відповідно, оцінки можуть істотно відрізнятися. І справа зовсім не в морально-етичному релятивізмі, а в тому, що, залежно від методологічних підходів, один і той же об'єкт може розглядатися в абсолютно різних системах координат.
Наприклад, інцидент, що стався під час засідання парламентського комітету з питань запобігання та протидії корупції, коли народний депутат України Володимир Парасюк вдарив ногою генерала СБУ Василя Пісного, можна оцінювати з морально-етичної, правової, політологічної, а в перспективі навіть з історичної точок зору.
За великим рахунком, удар Парасюка можна розглядати навіть з точки зору бойових мистецтв.
Людина мало-мальськи знайомий з карате, переглянувши відео з участю народного депутата України і генерала СБУ, безпомилково визначить, що Володимир Парасюк завдав своєму опоненту удар "мае-гері-кэккоми-чудан".
Причому, завдав досить майстерно. Не чорний пояс, звичайно, але явно і не новачок. Все-таки правильно вибрав місце, час і мета - а це вже показник певної майстерності. Не вистачало тільки вигуку "кі-ай!". Але це вже тонкощі.
До речі, як справедливо зазначав відомий експерт в області бойових мистецтв Брюс Лі, "будь-який удар досяг мети, є правильним, безвідносно до того, наскільки він відповідає класичній техніці виконання, запропонованої древніми майстрами".
І з цієї точки зору, удар, нанесений Володимиром Парасюком, безумовно, є правильним, оскільки досяг мети.
І весь жах ситуації полягає в тому, що "мае-гері-кэккоми-чудан" Володимира Парасюка досяг мети, а відповідно є правильним, не тільки з точки зору бойових мистецтв.
Вчинок, однозначно потрапляє під статтю Кримінального Кодексу України і заслуговує категоричного осуду з морально-етичної точки зору, у сформованій системі координат нинішньої України, має всі шанси розцінюватися якщо не як правильний, то, як мінімум, цілком закономірний і навіть неминучий.
Правильно вибране місце, час і мета.
Верховна Рада України, комітет з питань запобігання та протидії корупції; переддень другої річниці "Революції Гідності"; одіозний генерал СБУ - господар життя, розкішно живе в злиденній країні, заявляє, що оголошувати його корупціонером може тільки суд і претендує на звання "героя революції".
Стусан Парасюка - це реалізована мрія мільйонів громадян України; матеріалізована ненависть безправних і принижених людей, неспроможних проти свавілля нероб і втратили не тільки совість, але взагалі будь-яку міру і відчуття реальності "слуг народу". Удар Парасюка - це крайній прояв відчаю тих, хто вимагав на ЕвроМайдане кардинальних змін, оновлення і очищення влади, а замість цього одержав так зване "перезавантаження влади".
До речі, "перезавантаження влади" - термін, що так часто вживається нинішнім Президентом і його оточенням, - вельми показовий і красномовно характеризує справжню суть того, що відбувається після Революції Гідності.
"Перезавантаження" виробляють, коли система "висне". Натисни CTRL+ALT+DEL і перезагружаешь на той же "залізо", той же "софт" - ту ж операційну систему, ті ж файли і навіть ті ж посилання cookies.
Між тим, українське суспільство вимагало не "перезавантаження" системи, яка конкретно подзависла під час "злочинного режиму Віктора Януковича" з-за критичної маси накопичених за період Незалежності помилок і збійних секторів.
Суспільство потребувало модернізації "заліза" (монітора, жорсткого диска, процесора, оперативної пам'яті і т. д.), встановлення більш нової, досконалої операційної системи та іншого програмного забезпечення, здатного вирішувати якщо не зовсім нові завдання, що виникають перед сучасним людством, то хоча б ті, вирішення яких українська "еліта" 25 років відкладає на потім.
Але замість цього президент та інші "реформатори-тріумфатори" Революції Гідності перевагу "перезавантажити", читай - реставрувати, завислу в часи Януковича систему. З цією системою їм працювати зручніше і комфортніше.
Таке відчуття, що панівний клас зовсім втратив контакт з реальністю і відмовляється розуміти, що відбувається навколо: система соціально-економічних і соціально-політичних взаємовідносин, що склалася в Україні після розпаду СРСР і деградувала протягом усього часу існування Незалежної України, нефункціональна - вона банально зжила себе і приречена в будь-якому випадку опинитися на смітнику історії.
Скільки не перезагружай "Квантор BK-1098", він не перетвориться на MacBook Air.
Безумовно, вчинок Володимира Парасюка, як і удар ногою в ламповий монітор, не призведе до модернізації системи. Це всього лише неконтрольований викид негативу і агресії, породжений фрустрацією - почуттям, що виникають в умовах, коли ситуація унеможливлює досягнення особистісно значущих цілей. Приміром, у нинішній Україні, в умовах нинішньої правової, правоохоронної та судової систем, НЕМОЖЛИВО притягати до відповідальності і карати корупціонерів та інших високопоставлених злочинців. В умовах нинішніх виборчої системи, соціально-політичної та соціально-економічної систем НЕМОЖЛИВО очищення і оновлення влади. Це породжує в суспільстві фрустрацію, яка неминуче веде до агресії.
Удар ногою в монітор неминучий.
Остаточно розбиваючи морально і фізично застарілий комп'ютер, ми, принаймні, робимо неможливим його нескінченну "перезавантаження".
Про це варто подумати "реформаторам" напередодні другої річниці Революції Гідності. І зробити правильні висновки.
В іншому випадку, "мае-гері-кеккоми-чудан" в українській історії може зіграти роль, яку в історії Російської Імперії зіграв залп крейсера "Аврора".