Про "Васильківську трагедію" та перший в Україні виграний колективний позов на мільйон доларів, про звинувачення в тиску на бізнес і стягнення з Миколаївського глиноземного заводу рекордної суми компенсації у понад 9 млрд грн в інтервв'ю РБК-Україна розповідає Павло Куфтирєв, керуючий партнер юридичної компанії GRECO.
– Розкажіть детальніше про справу "Васильківської трагедії" і як вам вдалося укласти мирову угоду?
– "Васильківська трагедія" або пожежа на нафтобазі біля с. Крячки у Васильківському районі Київської області сталася 8-16 червня 2015 року. Юристи GRECO у цій справі представляли інтереси ГО "Фонд подолання наслідків Васильківської трагедії". Ми змогли переконати укласти мирову угоду, за якою було виплачено понад 28 млн грн (еквівалент 1 млн доларів США) компенсації моральної шкоди, заподіяної трагедією. З цих коштів 22 млн були виплачені безпосередньо постраждалим.
Для порівняння, державна екологічна інспекція за результатами всіх перевірок по всій країні зазвичай нараховує мільйонні штрафи, але за фактом стягнути ці кошти до держбюджету в 90% випадків у них не виходить з ряду причин. При всій повазі до співробітників даного відомства, з якими ми завжди готові до дискусії і спільних дій, їх ефективність і в нашому випадку була не на висоті. Сьогодні Міністерство недостатньо приділяє увагу питанням екології, і інспекцію доводиться стимулювати до активності і залучати можливості громадянського суспільства.
На нафтобазі біля с. Крячки у Васильківському районі Київської області (фото: з відкритих джерел)
– Чи правильно буде сказати, що саме можливості такої спільної дії громадян допомогли здобути перемогу і компенсувати постраждалим збиток? Розкажіть докладніше про механізм таких дій.
– Наші юристи ініціювали перший в Україні колективний позов щодо захисту інтересів громадян. У ситуації, коли порушені права безлічі громадян або коло постраждалих відразу встановити неможливо, колективні позови – єдиний дієвий спосіб захисту прав. Колективні позови в Україні – це спосіб об'єднувати зусилля людей для вирішення спільних проблем. У згаданій справі, законодавство, а саме – закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" та "Про захист прав споживачів", прямо передбачає можливість подання групових або колективних позовів. Але і в інших випадках, відсутність в процесуальних кодексах правил розгляду колективних позовів не заважає їх подавати. Тим більше, що є право подавати один позов не одним позивачем. А скільки їх може бути – два або два мільйони – не уточнюється. Тому і без спеціального закону подати колективний позов можливо.
– У цьому позові ви захищали інтереси громадської організації ГО "Фонд подолання наслідків Васильківської трагедії". Для подачі колективних позовів обов'язково створювати громадську організацію?
– Ні. Цього не потрібно. Однак для спрощення комунікації з усіма позивачами і пояснення права представляти інтереси кожного з них нашими юристами був використаний саме цей спосіб. Це допомагало і в розподілі компенсацій. До того ж у більшості постраждалих було таке бажання. Головним аргументом було – довести справу до кінця. До цього багато разів намагалися, але толку не було.
– Перший в українській історії колективний позов закінчився укладенням мирової угоди. Це найкращий варіант для постраждалих?
– Як і в будь-яких подібних спорах, що зачіпають чутливі для суспільства теми, мирова угода буде найкращим варіантом. Для постраждалих це означає гарантію отримання відшкодування і проходження процесу в найменші терміни. Якщо довелося б чекати рішення суду, потім його оскарження і процедури примусового стягнення – це могло затягнутися на роки. Для відповідачів це можливість зберегти репутацію, проявити свою соціальну відповідальність. Враховуючи особливості судових розглядів і виконавчого провадження в Україні, звичайно, мирова угода поки – кращий варіант для обох сторін.
– Держава зробила якісь висновки після цього?
– Для подальшого захисту прав громадян головне – нами створено прецедент. Вірю, що ситуація щодо Васильківської трагедії стане поштовхом до того, що ця галузь стане живим правом, тобто таким, яке може бути застосоване судом. Будь-які норми не мають ефективності самі по собі. Вони стануть ефективними, коли люди – громадяни, їх об'єднання або юристи – почнуть відстоювати законні інтереси і змусять систему застосовувати їх за призначенням.
– Як визначали суму компенсації?
– У нас немає методики грошової оцінки життя людини і її здоров'я. Оцінити шкоду здоров'ю в Україні, особливо спричинену канцерогеном або забрудненням навколишнього середовища, за діючими нормами, неможливо. Тому визначення сум компенсації стало непростим питанням. Ми йшли за доступною методикою розрахунку моральної шкоди, скориставшись нашими власними розробками, і таким чином визначили суму позовних вимог.
– Ви подали вже другий колективний позов, тепер щодо збитку потерпілим від дій Миколаївського глиноземного заводу. Там є готовність до мирової угоди?
– Справа знаходиться у провадженні, і я не можу коментувати всі його аспекти. Зараз наші юристи домоглися рішення на користь місцевих жителів в суді першої інстанції. Прийнято рішення, яким присуджено стягнути з заводу-забруднювача 9,2 млрд гривень компенсації на всіх учасників (майже по 7 млн кожному з понад 1200 осіб, які об'єдналися для захисту своїх прав). Щоб захистити права позивачів і мати реальну можливість виплатити компенсації, майно МГЗ заарештовано в межах суми позову.
– У ЗМІ з'являється коментарі, що подача колективного позову – спосіб тиску на бізнес.
– Ну, тоді взагалі можна будь-яке звернення до суду назвати тиском. Особливо якщо воно супроводжується заявою про забезпечення позову. Тут дуже тонка грань, яку треба відчути. Адже ми не просимо закрити завод або зупинити його діяльність. Ми розуміємо важливість виробництва для економіки і для держави. Ми допомагаємо громадянам, які проживають біля заводу, що є великим забруднювачем, відстояти їх право на безпечне довкілля. І це стосується, перш за все, самих працівників заводу. Компанія, з іншого боку, отримує сигнал: ми говоримо, що в XXI столітті не можна використовувати методи роботи, які були нормальними півстоліття тому.
Ми звертаємо увагу на те, що виробництво має бути відповідальним, максимально екологічним. Прийшов час змінюватися, необхідно утилізувати відходи, потрібно думати про сталий розвиток і безпечне виробництво. Деякі розраховують, що в Україні вони зароблять гроші, а їхні діти поїдуть в більш комфортну або екологічно чисту країну і завдані збитки не торкнеться їх. Але, ці надії – нездійсненні. Планета Земля – складний організм, в якому все взаємопов'язано, тому від вироблених шкідливих викидів або відходів не сховаються ні власники підприємств, ні їх близькі.
Якщо повертатися до справи МГЗ, то червоний шлам – це відходи виробництва, яких не можна уникнути. Але їх можна правильно утилізувати. І зробити це можна було набагато раніше, не чекаючи критичної ситуації. Ці відходи дуже токсичні, що, в сукупності з іншими факторами, підсилює ризик виникнення важких захворювань. Досить поглянути на статистику поширення онкологічних захворювань по Україні.
Економічно розвинені країни вже до цього давно прийшли. Там уряди розуміють, що податки, що відраховуються бізнесом, – не привід для потурання в екологічній сфері. Так, для України зараз важливі кожен працюючий завод або підприємство. Це змушує закривати очі на шкоду, що наноситься природі і громадянам. А, значить, сподіватися на те, що центральна або місцева влада буде драйвером екологічних змін – не можна. До чого це може привести – ми всі розуміємо. І, чим раніше наші спільні зусилля змусять владу зробити такі зміни, тим краще зможемо зберегти якість життя громадян і здоров'я наших дітей.
– Оскільки ви повернулися до теми НГЗ: голова фракції "Слуга народу" нещодавно написавши у Facebook, що цей завод "шантажують екологічні активісти".
– По-перше, я – не екологічний активіст. Все своє життя займаюся юриспруденцією. Я – юрист, для якого головне – захистити людей. Хоча природа, зрозуміло, мені теж небайдужа. Мені дивно, що пана Арахамію, уродженця Миколаєва, не хвилюють ні люди, ні екологія його рідного регіону. Якби він всерйоз поцікавився питанням, то дізнався б, що в Миколаїв завозяться мільйони тонн бокситної руди. Видобутий глинозем вивозиться в Норильськ, а тут залишаються відходи виробництва – червоний шлам. Він, без будь-яких дозволів Мінекології, незаконно складується на величезних сховищах поблизу Миколаєва. Ці поховання залишаться там навічно.
Червоний шлам біля Миколаївського глиноземного заводу (фото: nikvesti.com)
По-друге, дивно, що Арахамія відстоює інтереси заводу, але забуває про інтереси людей. Як законодавець може називати шантажем законне звернення до суду реальних людей, які там живуть? Світова практика знає тисячі подібних прикладів колективних позовів. Те, що таких випадків у нас, поки, одиниці, означає тільки, що Україна відстає в цьому питанні від розвинених країн, де права громадян захищені. Вважаю, що відповідального політика, депутата, повинні радувати перші кроки, які країна робить до реальної захищеності інтересів людей. Якщо, звичайно, у нього немає ніякого особистого інтересу в даній темі.
– У яких питаннях колективні позови – "правильний" спосіб вирішення проблеми?
– У будь-яких, де стоїть питання про права великої кількості або невизначеного кола громадян. Особливо – захист прав споживачів, коли мова йде про продукти харчування, лікарські засоби або товари медичного призначення. Споживачі фінансових послуг, вкладники або позичальники банків та інших фінансових установ, інвестори в будівництво або просто жителі багатоквартирних будинків, громади та окремі групи населення, акціонери і всі, хто захищає спільні інтереси, вже можуть використовувати цей інструмент.
Ми маємо два випадки подачі колективних позовів, і вони були прийняті до провадження. Це означає, що судова практика сьогодні достатня для того, щоб застосовувати цей інструмент захисту прав громадян. Без будь-якого спеціального закону і врегулювання в процесуальному законодавстві. Колективний позов – це сила об'єднання людей, спільності інтересів і цілей.
Знаєте, чому у нас роками і десятиліттями не вирішуються деякі проблеми? Люди не мають навички об'єднуватися і використовувати колективну силу. Українці повинні освоїти підхід відомої народної приказки "Гуртом і батька легше бити" і використовувати інструмент колективного позову.