В Україні з'явилася чергова партія з глобальними амбіціями – "Україна – наш дім" на чолі з видатним функціонером часів Віктора Януковича – екс-віце-прем'єром Борисом Колесніковим. Про те, як новий політпроект копіює ідеї й риторику вже забутої Партії регіонів, викликає асоціації з російською політикою і чому у нього немає реальних електоральних шансів – докладніше в матеріалі РБК-Україна.
На третьому році президентства Володимира Зеленського конкуренція на умовному проросійському політичному полі не поступається конкуренції на полі проєвропейсько-проукраїнському. "Опозиційна платформа – За життя" так і не змогла дати переконливу відповідь на санкції РНБО проти Віктора Медведчука і його телеканалів. Втративши тим самим як медійний вплив, так і надії обігнати "Слугу народу" в рейтингах (але ж ще на початку року їх поділяли лічені відсотки).
Але виборець ОПЗЖ нікуди не подівся. До того ж, і партія влади відчутно просіла в південно-східних регіонах, де вона на виборах 2019 року показала несподівано високий результат. Частина тамтешнього електорату вже явно зрозуміла, що Зеленський – це все-таки не "свій хлопець": кожен день говорить про вступ до ЄС і НАТО, запрошує в гості константинопольського патріарха Варфоломія, відкриває мега-флагштоки з національним прапором, зберігає колишню мовну політику держави тощо.
Звичайно, охочих "підібрати" південно-східних виборців в таких умовах вистачає. Крім вже відомих партій, виникають і нові проекти, з прицілом на наступні вибори. Які, як відомо, в Україні можуть трапитися раптово.
Одна з таких партій – "Україна – наш дім" ("УНД") під керівництвом Бориса Колеснікова, ідеологічно позначена як "соціал-консервативна". Втім, в українських реаліях назва партійної ідеології, та й самої партії, не має взагалі ніякого сенсу. Роками нові політпроекти навмання поєднують слова "демократичний", "соціальний", "ліберальний", "національний", "консервативний" і таке подібне в різних комбінаціях.
Бажано – придумати такий варіант, який не зустрічався раніше. І вже на цьому етапі у партії "Україна – наш дім" виникають перші проблеми. Політично просунутий виборець відразу проведе паралелі з партією "Наш дім – Росія" – провладною політсилою часів другого президентського терміну Бориса Єльцина.
Після його відходу з поста "Наш дім – Росія" влилася в "Єдину Росію", що стала партією влади вже при Володимирі Путіні. І тут з'являється ще одна паралель – ідеологією єдиноросів у 2005 році був офіційно оголошений якраз "соціал-консерватизм", як і нинішньої партії Колеснікова.
У випадку "УНД" навіть партійна програма суперечить заявленій ідеології. Одна з основ соціал-консерватизму – підтримка важливої ролі церкви і релігії в житті країни. Тоді як "УНД" декларує "повне відділення церкви від держави".
Вся інша програма побудована за шаблонним принципом "всім – все": бізнесу – доходи, аграріям – урожай, лікарям – лікарні, пенсіонерам – пенсії тощо.
Як запевняє "УНД" на своєму партійному сайті, її створення стало результатом "тривалих роздумів", а також "вивчення кращого світового досвіду", і засновники партії "йшли до цього майже тридцять років". Можливо, так і було, але підсумком цього тридцятирічного шляху стала лише компіляція стандартних гасел і формулювань.
"Настає час професіоналів" – з таким девізом у новітній історії України хто тільки не виступав, від ОПЗЖ до Української національної консервативної партії. Хто тільки не обіцяв побудувати "сучасну" і "динамічну" партію, яка буде "міняти країну". Кожен, абсолютно кожен політпроект створювався "для справжніх перетворень, а не просто для участі в найближчих виборах" (до наступних виборів багато з них не доживали).
"У нашій партії – люди, не обтяжені вантажем бюрократії й владних інтриг", – повідомляє партія, на чолі якої стоїть тричі нардеп, екс-міністр інфраструктури і колишній віце-прем'єр Колесніков. В цілому ж, програма "УНД" особливо не відрізняється від десятків подібних партійних документів, які не потрібні навіть самим партійцям.
У своїх виступах та інтерв'ю Колесніков старанно підкреслює, що його політпроект не орієнтований тільки на південно-східного виборця. Але на тлі безликих обіцянок боротися за все хороше все ж є кілька показових маркерів. За якими відразу стає зрозуміло, що мова йде про чергову спробу реінкарнації Партії регіонів, з орієнтацією на відповідний електорат.
Так, головний акцент робиться на "відродженні потужної індустрії" і "промислового потенціалу", підтримці машинобудівних і металургійних заводів, шахт та ін. Тобто, тих питаннях, які особливо актуальні якраз для жителів півдня і Сходу. Причому робиться все це під звичним з 2000-х років біло-блакитним соусом "здорового прагматизму".
Струсили пил і зі старої ідеї Партії регіонів про максимальне перенесення владних повноважень у регіони зі створенням двопалатного парламенту, по суті – про закамуфльовану федералізацію. На рівні обласних рад пропонується "вирішувати питання мовної та гуманітарної політики".
Якщо додати до цього шпильки на адресу "західних партнерів" України, натяки на загрозу відродження нацизму в країні, заклики до позаблокового статусу, російськомовність партійного лідера і його політичний бекграунд – стане очевидно, що "Україна – наш дім" стала в довгий ряд проектів, що претендують на біло-блакитну електоральну спадщину.
Навіть головний "принцип внутрішньої політики" партії Колеснікова – "Україна для людини" – це лише злегка змінена назва передвиборчої програми Януковича у 2010-му році – "Україна – для людей".
Втім, всі ці проблеми могли б з лишком компенсувати наявністю потрібних ресурсів для боротьби за увагу виборця. В українських умовах головний такий ресурс – це, звичайно, особистість лідера партії. Номінальна ідеологія і програмні обіцянки вже йдуть на додачу, дозволяючи розставити потрібні акценти для цільових електоральних груп. Наприклад, партія може підкреслено боротися з ринком землі, виступати за зміцнення позицій української мови або прискорену інтеграцію в ЄС і НАТО.
Але в будь-якому випадку, основа ідеології топової української політсили – це особистість її лідера. Найяскравіший приклад – це, мабуть, "Батьківщина" і Юлія Тимошенко. Хоча і "Євросолідарність" з Петром Порошенком, і "Слуга народу" з Володимиром Зеленським теж вписуються в цей ряд. Тоді як численні спроби створення "партії нелідерського типу" закінчувалися незмінним провалом.
І тут у "УНД" очевидні проблеми. Що б не писав партійний сайт, цілком зрозуміло, що це проект однієї людини – особисто Колеснікова. І появи альтернативного лідера він явно не допустить, інакше навіщо взагалі вся ця галас.
Нова партія проект однієї людини – особисто Колеснікова (фото: uaourhome.com)
А на яскравого харизматичного лідера Колесніков, при всій повазі до колишніх заслуг, явно не тягне. Та й самі колишні заслуги вже припали пилом. Український виборець в цілому не особливо пам'ятає і цінує минулі звершення партійних діячів, і "продати" йому, наприклад, запуск поїздів "Хюндай" і проведення ЄВРО-2012 у 2021 році абсолютно нереально – занадто багато всього сталося з того часу.
До того ж, в ніші "міцного господарника" у Колеснікова вже є конкурент – схожий на нього з риторики, іміджу і бекграунд лідер ОПЗЖ Юрій Бойко, партія якого все-таки володіє куди більшими політичними ресурсами.
Звичайно, негативну роль зіграла і тривала пауза в політичній діяльності Колеснікова, коли він сам підкреслював, що до політичної активності інтерес вже втратив. Безумовно, приклади успішних політичних камбеків в українській історії бували. Але набагато вище шанси просто загубитися серед численних "старих" і "нових" осіб.
Крім того, "УНД" дуже невиразно позиціонує себе на осі "влада-опозиція". Прямої критики Зеленського Колесніков акуратно уникає. Тоді як український виборець любить чітко розуміти, хто за кого і хто проти. Просто стояти осторонь і давати "конструктивні поради", яких ніхто не просить, – вірний шлях до поразки. У зв'язку з цим проект небезпідставно вважають технічним проектом самої Банкової.
Навіть за останні років було кілька прикладів того, як партії, що маневрували між владою і опозицією і намагалися всидіти на двох стільцях, закінчували тим, що провалювалися між ними. Але чужі помилки нікого не вчать, в тому числі й в політиці.
"Ми хочемо, щоб Україна через двадцять років увійшла до "Великої двадцятки", – йдеться на офіційному сайті "Наш дім – Україна". Але поки що більш адекватною амбіцією для партії виглядає потрапляння в будь-який з міськрад на Донбасі.