Окупація з відкритою датою: пора починати повертати Крим

Сьогодні, минуло рівно два роки з досить трагічної події в історії України. 16 березня - річниця окупації Криму, так званого "кримського референдуму", який насправді референдумом не був, і ніякого плебісциту на півострові не сталося. "Референдум" суперечив не тільки українському та міжнародному законодавству, але навіть російському. Підсумки анексії Криму підбивати поки рано. Це окупація з відкритою датою. Але ми всі прекрасно розуміємо, що як у неї був початок, так у неї буде і завершення.

Ключові питання, які стосуються окупації українського півострова, на сьогоднішній день створили серйозні проблеми в області міжнародного права, це перша офіційна анексія в 21 столітті, і світ не знав подібних прецедентів, мабуть, з часів Третього Рейху.

Прецеденти, найбільш близькі історично, це аншлюс Німеччини з Австрією, точніше фактично анексія Австрійської республіки Третім Рейхом, яка теж сталася теж у березні, але 1938 року. Австрійська анексія також включала в себе проведення незаконного референдуму, і навіть цифри схожі, якщо порівнювати з кримським аналогом. Тільки тоді в Австрії окупацію підтримало 99% населення, а у випадку з Кримом - офіційно задекларували цифру 96% підтримки.

Є й інші історичні паралелі. У нацистській Німеччині напередодні анексії Австрії пройшла Берлінська олімпіада, а Російська федерація провела олімпіаду в Сочі. До аншлюсу Адольф Гітлер став людиною року за версією американського журналу Times в 1938 році. Президент РФ Володимир Путін також став людиною року за версією Times, але в 2007 році.

Відмінності між окупацією Німеччиною Австрії та окупацією Росією Криму також існують. В першу чергу, це реакція міжнародного співтовариства. Цікаво, що єдиною країною, яка виступила проти аншлюсу Австрії та Німеччини, був Радянський Союз, але ця позиція тоді ніким не була підтримана в світі. У випадку з анексією Криму, ми маємо підтримку понад 100 країн світу, які проголосували за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН засудила анексію і окупацію українського півострова.

Але однією підтримки міжнародного співтовариства недостатньо. Україна самостійно повинна робити кроки щодо повернення півострова. Сьогодні немає дієвої державної стратегії деокупації Криму. В її відсутність, всі дії по поверненню автономної республіки виглядають досить хаотичними, як з боку держави, так і з боку громадських активістів. Треба сказати, що зараз багато правозахисних експертні ініціативи роблять, на жаль, набагато більше, ніж держава. З іншого боку, саме влада зараз повинна взяти ініціативу в цьому питанні на себе, прийняти функції координатора в процесі повернення українського півострова.

Створена нещодавно служба з питань деокупації Криму за великим рахунком є фікцією, оскільки не має достатніх повноважень. Сьогодні основний тягар у цьому процесі взяли на себе Меджліс кримсько-татарського народу і експертне співтовариство. А в першу чергу, необхідна державна стратегія щодо повернення півострова: економічна, військова і гуманітарна.

Виходячи з логіки процесу, держава повинна створити окреме відомство, яке займеться цим питанням, вочевидь, міністерство. Очолити його має людина як мінімум в статусі міністра, а ще краще (як вважають окремі кримські експерти) - у статусі ще й віце-прем'єра, щоб мати більше можливостей.

Президент Петро Порошенко вже дав доручення Раді національної безпеки і оборони підготувати стратегію деокупації Криму. Засідання РНБО, на якому така стратегія буде прийнята , може відбутися до кінця березня.

Крім цього Верховна Рада повинна надати легітимність процесу повернення Криму, прийнявши відповідні закони. Перш за все, необхідно відновити повноваження Ради міністрів Криму у вигнанні зі штаб-квартирою в Києві чи Херсоні. Крім цього, необхідно забезпечити можливість обрання народних депутатів, які будуть представляти республіку в парламенті. У пакет необхідних законів повинно входити, розширення прав тимчасово переміщених з півострова осіб, щоб вони могли обслуговуватися в українських банках і брати участь у виборах.

Необхідно забезпечити можливість для кримських студентів вступати в українські вузи, адже зараз держава не визнає дипломи, видані на півострові. Крім цього, відновити діяльність Таврійського національного університету з новим ректором - наприклад, Володимиром Казаріним.

Хорошим кроком було б формування в Збройних силах України окремого батальйону "Крим", де могли б служити вихідці з півострова різних національностей.

Також необхідно відновити українську теле - і радіотрансляцію для жителів окупованого півострова.

Для того, щоб наблизити дату повернення Криму необхідна консолідація зусиль України, її зовнішніх партнерів, експертів та представників ЗМІ. На жаль, зараз Крим не знаходиться у фокусі наших західних партнерів. Їх дезорієнтує відсутність в Україні чіткої політичної позиції з питань повернення Криму і Донбасу.

Ми розуміємо, що це дуже тривалий процес. Питання деокупації півострова не відбудеться раніше, ніж президентом Росії стане Володимир Путін. Відповідно, він затягнеться як мінімум на 10 або навіть більше років. Але починати цей процес, щоб його успішно завершити, необхідно вже сьогодні.