Нова суб'єктність. До чого Зеленський закликав країни Заходу в Мюнхені

"Як так вийшло, що у 21 столітті в Європі знову йде війна і гинуть люди? Чому вона триває довше Другої світової? Як ми дійшли до найбільшої кризи безпеки з часів Холодної війни?" – запитав в учасників Мюнхенської конференції з безпеки український президент Володимир Зеленський. І дав не тільки конкретні відповіді – нинішня система глобальної безпеки вже не справляється зі своїми завданнями, а політика умиротворення агресора в черговий раз доводить свою неефективність. Але і запропонував спосіб виходу із ситуації, який треба реалізовувати негайно – забезпечити Україні діючі гарантії з безпеки на період, поки вона ще не є членом НАТО, підтримувати її обороноздатність, економіку й енергетику вже зараз, ввести проти Росії превентивні санкції.

Про те, як Україна в Мюнхені постала в ролі не об'єкта, а суб'єкта світової політики й чому промову Зеленського схвалили й на батьківщині, і заході – в матеріалі РБК-Україна.

Мюнхенська конференція, що відбулася на минулих вихідних, – найпрестижніший щорічний світовий форум з питань безпеки. Не дивно, що Україна і погрози російської агресії стали головною темою конференції, а промова українського президента Володимира Зеленського – найбільш обговорюваним виступом.

Найбільше уваги, природно, звернули на можливе визнання Україною непрацездатності Будапештського меморандуму 1994 року і всіх взятих його підписантами зобов'язань – якщо анонсована Зеленським спроба востаннє зібрати консультації держав-гарантів меморандуму не принесе конкретних результатів.

Втім, сам по собі Будапештський меморандум – це не головне. Ключова теза Зеленського, що проходила через всю його промову – сформована зараз система глобальної безпеки просто не працює. Ніякі гарантії вже не діють у світі, в якому член Радбезу ООН дозволяє собі окупувати територію країни-співзасновниці ООН – і фактично без якихось занадто серйозних наслідків для себе.

Зараз на порядку денному вже не доля України як такої, ставки набагато вище – мова про порятунок всього світу і в першу чергу, Європи. Вже давно було відзначено, що російська імперська політика будується на постійній перевірці кордонів можливого: Москва здійснює агресивні дії проти своїх сусідів або по всьому світу і далі дивиться на реакцію. Якщо ця реакція не представляється Кремлю досить переконливою, Росія вважає свої руки розв'язаними для наступного кроку.

Власне, це і спостерігається зараз. РФ так і не понесла належного покарання за окупацію Криму і частини Донбасу, порушення того ж Будапештського меморандуму і безлічі інших міжнародно-правових актів, за загибель і страждання українських громадян.

І тепер у Москві відчули себе готовими до наступного кроку. Якщо зараз дати агресору безкарно продовжити свою експансію в Україну, на цьому він точно не залишиться. Далі – Європа, країни Євросоюзу і НАТО.

Крім того, за поточною ситуацією уважно спостерігають і інші авторитарні режими з імперськими замашками по всьому світу. Якщо Росія зараз не отримає належної відсічі, вони почнуть поводитися точно так само.

Якщо Захід не забезпечить виконання даних Україні гарантій в рамках Будапештського меморандуму – Іран та інші зможуть сказати:"ваші гарантії нічого не значать, ми будемо виробляти ядерну зброю".

Політика умиротворення агресора не діє, за десятиліття після Другої світової війни про це були написані вже гори книг. Але практичних висновків з цього не послідувало. Зеленський нагадав у своєму виступі: рівно 15 років тому, в лютому 2007 року, в рамках тієї ж Мюнхенської конференції Володимир Путін вперше озвучив свої плани кинути виклик всьому світовому правопорядку і глобальній безпеці. "Чим відповів світ? Умиротворенням. Результат? Щонайменше – анексія Криму й агресія проти моєї держави", – сказав президент України.

Нагадав Зеленський і знамените передвоєнне гасло "навіщо вмирати за Данциг?"(нині – Польський Гданськ), що з'явився після публікації однойменної статті у французькій пресі в травні 1939 року. Сенс цієї тези – навіщо французам втручатися в польсько-німецький конфлікт за місто Данциг: по-перше, це далеко, по-друге, це не відповідає національним інтересам Франції, по-третє, отримавши бажане місто, Гітлер напевно заспокоїться.

Володимир Зеленський під час Мюнхенської конференції з безпеки (фото: прес-служба ОП)

Результат такої політики загальновідомий: не побажавши вмирати за Польський Данциг, французам дуже скоро довелося вмирати вже за свій Дюнкерк. А через рік з невеликим після публікації тієї знаменитої статті в Парижі вже висіли німецькі прапори зі свастикою.

Коли європейці не захотіли зупинити Гітлера ще раніше, при розділі Чехословаччини, потім довелося віддати вже мільйони й мільйони життів і кілька років війни, щоб все ж зробити це.

Зараз, коли світ став ще більш глобалізованим, закривати очі на те, що відбувається в іншій країні в декількох тисячах кілометрів ще більш безвідповідально, простіше кажучи – смертельно небезпечно.

Виступ Зеленського, в якому він проводив прямі паралелі між історичними подіями і нинішньою агресією Росії, викликав однозначно схвалення як і європейської публіки, так і в українському суспільстві й політикумі, навіть серед його завзятих опонентів.

У глобальному протистоянні між Росією і цивілізованим світом Україна є полем безпосередньої битви – але не об'єктом, а суб'єктом. Це теж було однією з центральних ліній Мюнхенської промови Зеленського. Україна не може собі дозволити лише утримувати свої кордони, сподіватися на допомогу західних союзників і те, що хтось про щось домовиться без нас. Навпаки – Київ закликає весь цивілізований світ перейти від політики умиротворення агресора до забезпечень реальних, діючих гарантій безпеки.

Один із проявів цієї суб'єктності – це ще й говорити західним друзям і партнерам правду. Наприклад, якщо нам не подобається позиція деяких країн Заходу – чесно і прямо говорити про це, говорити про те, що домовленості за спиною України нас ніколи не влаштують. І тому, що Мінські угоди не будуть виконуватися на підставі побажань країни-агресора.

Росія сама винна в тому, що Мінські угоди не виконуються, сама винна в блокуванні роботи Тристоронньої контактної групи й "нормандської четвірки". Україна закликає світ змусити РФ виконувати домовленості виключно на базі міжнародного права. Тобто, на базі беззастережної поваги до суверенітету і територіальної цілісності України. А значить, ніяких чужих військ і бойовиків на території України бути не повинно, ніяких нав'язаних ззовні "автономій" – теж.

Зеленський переконливо показав, що сьогоднішня система безпеки світу і Європи не може існувати без чітких і дієвих гарантій Україні.

Головним чином, мова про НАТО, з чіткими часовими рамками вступу України до Альянсу. Але поки Україна туди просувається, країні потрібні інші гарантії.

Для цього український президент, крім консультацій у Будапештському форматі, закликав у найближчі тижні скликати саміт глав держав – постійних членів Радбезу ООН, за участю України, Німеччини та Туреччини, на якому наша країна і могла б отримати такі дієві гарантії на перехідний період.

Президент України разом з главою МЗС Дмитром Кулебою в Мюнхені перерахували й список того, що країни Заходу можуть зробити вже зараз: надання чіткої європейської та євроатлантичної перспективи, сучасної техніки і озброєнь, підтримка внутрішніх трансформацій в Україні через створення спеціального фонду, енергетичної безпеки країни та її інтеграції в Європейський Енергоринок тощо.

Як зазначають українські офіційні особи, зараз будь-яке зволікання грає тільки на руку Путіну, він сприймає вичікування як ознаку слабкості, що штовхає його до подальших агресивних дій. Зупиняти їх треба вже зараз, шляхом введення дійсно жорстких і болючих санкцій. Не варто очікувати, поки російські війська перейдуть український кордон з російськими прапорами в руках (тим більше, що така демонстративна агресія – лише одна з опцій, яку може зробити РФ). Навіть за останні роки Москва і так регулярно здійснювала нові й нові дії в рамках своєї концепції гібридної агресії. Одна лише примусова паспортизація жителів ОРДЛО – вже більш ніж достатній привід для санкцій.

Зеленський у Мюнхені зміг як слід струсити і західну, і українську публіку. Українську – постарався згуртувати навколо ідеї захисту рідної країни. Західну – стимулював згуртуватися навколо дієвої підтримки України вже сьогодні. Примітно, що навіть критика українського президента на адресу західних країн була зустрінута з підкресленим розумінням. Ніхто заперечувати Зеленському не став, оскільки аргументів для таких заперечень не знайшлося і знайтися не могло.

Сьогодні до України прикута увага не тільки західного істеблішменту, а й звичайних людей. Для цієї аудиторії були використані максимально зрозумілі та виразні образи й порівняння. У країнах розвиненої демократії настрої пересічних громадян є імперативом, і чинити тиск на західних політиків через їх виборців – дуже правильний підхід.

Можливості Мюнхенської конференції з безпеки вдалося використовувати по максимуму. Українці вперше за багато років виступали максимально чітко, брали на себе ініціативу і не боялися називати речі своїми іменами.

А захід, своєю чергою, явно починає усвідомлювати, що Путін не жартує і має намір реалізовувати свій проект геополітичні перебудови світу. Втім, багатьом західним політикам ще дуже важко зізнатися собі, що доведеться виходити за рамки затишних геополітичних конструкцій, до яких вони звикли за роки після розвалу СРСР.

Україна вже не має будь-яких варіантів, крім рішучих і раціональних дій. Альтернатива набуттю суб'єктності в нинішніх обставинах – остаточне перетворення в їжу на великому геополітичному столі, за яким частина західних держав вже мало не готова де-факто визнати українською столицею Львів, а Росія – готується повторити 2014-2015 роки з подальшим виходом на "Мінськ-3", ще більш невигідний Україні, ніж попередні угоди. Але шанс уникнути це все ще є. І Зеленський чітко показав, що Україна не дасть здійснити цей сценарій.